Правова свідомість: поняття, склад. Взаємодія правосвідомості та об’єктивного юридичного права

2) за формою (способом) відображення правової дійсності —

• поняття про правові явища (наприклад, поняття форми права);
• правові погляди (наприклад, на роль законів у системі законодавства або причини правопорушень), правові уявлення (скажімо, уявлення про «образ» судді чи іншого представника юридичної професії);
• правові почуття (наприклад, почуття справедливості закону або судового рішення, почуття особистої відповідальності за дотримання закону, за виконання вимог договору);

3) за територіальною поширеністю —

• загальна правосвідомість;
• локальна (місцева, регіональна) правосвідомість;

4) за суб'єктами (носіями) правосвідомості —

• індивідуальна;
• колективна:

а) загально соціальна (загальнонародна),

б) національна,

в) класова,

г) групова;

5) за характером діяльності носіїв правосвідомості —

• професійно-юридична (практично-юридична, наприклад, правосвідомість суддів, юрисконсультів організацій; науково-юридична, наприклад, правосвідомість науковців дослідно-юридичних установ, викладачів юридичних вузів);
• професійно-не-юридична (наприклад, правосвідомість керівників підприємств, лікарів, бухгалтерів); непрофесійна (наприклад, правосвідомість учнівської молоді).

 

РОЗДІЛ 2. Взаємозв`язок правосвідомості і об`єктивного юридичного права

2.1. Функції правосвідомості

Функції правосвідомості - це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому(Рис..1)

 

 

_{Рис.1 Функції правової свідомості}

У літературі можна зустріти велике число функцій правової свідомості. Але, на думку деяких учених, існують три основні функції, а решта функцій, є похідні від них. Ці основні функції пов'язані з функціями права. Це пізнавальна, оціночна і регулятивна функції правової свідомості.

За допомогою пізнавальної функції правосвідомості індивід або група індивідів сприймають існуючу правову дійсність. Пізнавальна функція пов'язана з аналізом суспільного життя, пізнанням соціально-економічних процесів під кутом зору їх правового усвідомлення. При здійсненні цієї функції у індивіда накопичується певний життєвий досвід у сфері права, який осмислюється за допомогою оцінної функції. При цьому у індивіда формується внутрішнє психологічне відношення до відбиваної правової дійсності і того запасу досвіду, який він придбав до цього. У індивіда виникають правові відчуття, емоції, настрої і навики.

Тут починає свою роботу регулятивна функція, в чому ж вона виявляється? По-перше, з регулятивною функцією пов'язана поведінка людини в суспільстві. Індивід, керуючись всіма своїми накопиченими знаннями і життєвим досвідом, здійснює певні дії і вчинки. І залежно від того чи має він уявлення про право і його інститути, індивід поступає правомірно або порушує встановлені правом заборони. Але, звичайно ж, не варто ідеалізувати цей процес, оскільки на поведінку людей окрім правої свідомості робить вплив і етичне, політичне філософське і інші види свідомості.

По-друге, з регулятивною функцією пов'язано створення правових норм, тобто позитивного права. Залежно  від рівня правової свідомості залежить рівень юридичної техніки.

По-третє, за допомогою цієї функції  правосвідомості індивід, у разі пропусків в законодавстві, може врегулювати свою поведінку згідно принципам має рацію, які він  знає завдяки правовій свідомості.

У четвертих, регулятивна функція дозволяє координувати правове регулювання з іншими видами спеціального регулювання, такими як моральним, етичним і іншими. Іншими словами правова свідомість дозволяє визначити межі дії правових норм і соціальних, і погоджувати їх дію в пересічних сферах дії, наприклад в кримінальному праві¹³.

Правосвідомість не просто і не тільки «окрема частина» механізму правового  регулювання. Воно пронизує весь цей  механізм, відображає його, впливає  на нього в цілому. Правосвідомість  виступає як ідеологічний і соціально-психологічний чинник функціонування всієї системи правового регулювання.¹⁴

У науковій літературі соціалістичного  періоду можна зустріти цілий  ряд функцій, які є похідними  від трьох вище згаданих функцій. Це ідеологічна функція, функція  моделювання, виховна функція, правотвірна функція, прогностична.

Значення ідеологічної функції визначається тим, що предмети відображення правової свідомості - держава і право - це суспільні явища, в яких знаходять вираз глибокі загальнозначущі соціальні процеси, такі як, взаємовідносини особи і суспільства, суспільний розподіл праці та ін. І правильне віддзеркалення таких соціальних явищ і закріплення їх в праві можливо, на думку вчених, тільки з класових позицій, тобто при активній участі ідеологічної функції правосвідомості. Іншими словами ідеологічна функція служить певною призмою, дивлячись через яку людина повинна бачити те, що нав'язане державою, тобто пануючим класом.

Правосвідомість виконує також  функцію моделювання. Результатом дії функції правового моделювання є формування певних моделей (правил) поведінки, які оцінюються правосвідомістю як належні, соціально необхідні для успішного розвитку суспільних відносин. Функція правового моделювання полягає в передбаченні того, які норми потрібно застосовувати і яким чином поступати, щоб, закріплені в них права і обов'язки надали найбільш ефективну дію на розвиток суспільних відносин в напрямку, необхідному для досягнення конкретної правової цілі. Правосвідомість бере участь у визначенні моделей належної поведінки не довільно, а на основі всестороннього сприйняття і оцінки людьми всієї сукупності відносин - економічних, політичних, етичних, релігійних і ін. Результатом вивчення і оцінки сукупності різних суспільних відносин є вироблення моделі належної поведінки.

Правотвірна функція складає частину регулятивної функції, пов'язаної із створенням норм права. Ця функція виявляється на всіх етапах правотворчості і законотворчості. Починаючи від створення проекту закону до підписання закону вищою посадовою особою (якщо це передбачено) держави.

 

2.2. Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правореалізації

 

Визначаючи  людську діяльність, юридичні норми  надають існуючим між людьми стосункам  особливий характер, перетворюючи їх з фактичних відносин в юридичні. Оскільки людина керується у своїй діяльності юридичними нормами, її ставлення до інших людей визначається не тим, що видається їй фактично можливим у кожному конкретному випадку, а тим, як розмежовує ці інтереси право. Тобто, існування права виражається як в існуванні юридичних норм, так і в існуванні юридичних відносин. Юридичні норми і юридичні відносини — це дві різні сторони права: об'єктивна і суб'єктивна. Або, іншими словами, це об'єктивне і суб'єктивне право. Юридичні відносини називаються правом суб'єктивним, тому що певні права і обов'язки складають приналежність суб'єкта, без суб'єкта, поза ним вони не існують: права і обов'язки повинні комусь належати. У той же час, юридичні норми не стосуються суб'єкта. Вони мають більш загальний і абстрактний характер, вони не стосуються безпосередньо конкретного суб'єкта і називаються правом в об'єктивному розумінні, або об'єктивним правом.

Отже, об'єктивне юридичне право, або право — це система загальнообов'язкових, формально визначених, гарантованих державою юридичних норм, що встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин та виступають, як регулятор суспільних видносин.

Правосвідомість є одвічним супутником права. В їх суперечливому розвитку відбувається регулювання суспільних відносин. Правосвідомості і праву притаманні окремі спільні риси:

• вони входять до єдиної правової системи;
• виконують нормативні функції;
• регулюють суспільні відносини;
• обумовлюються одними соціально-економічними, політичними, ідеологічними, культурними та іншими факторами.

Все це обумовлює їх єдність. Правосвідомість як важливий прояв права може здійснювати самостійне правове регулювання, що відбувається при відсутності інших нормативних правових явищ, які є складовими частинами права. Наприклад, це може мати місце при застосуванні аналогії закона і аналогії права.

Разом з тим правосвідомість і право мають відносно автономний характер. Так, право завжди є об’єктивним, реальним, інституційним утворенням, зміст якого становить система загальнообов’язкових, формально визначених норм і принципів, втілених у відповідні форми (джерела) права. Правосвідомість, як форма суспільної свідомості, завжди є суб’єктивним явищем, зміст якої становлять:

• правові ідеї, поняття;
• уявлення людей про минуле чи бажане право;
• суб’єктивне ставлення до чинного права як феномену суспільного життя;
• масові емоційні реакції на право, на вчинки людей, особливо представників влади, та інші духовні елементи.

У певних історичних ситуаціях (післяреволюційні, перехідні І періоди  від одного типу правової системи  до іншого), коли право ще не стало завершеною системою, коли система лише формується, правосвідомість стає основою усього механізму правового регулювання. Проте явище це тимчасове, правосвідомість може замінювати правову систему лише до повного її становлення.

Істотно різняться ці категорії і за рівнем та характером своєї структури. Право має чітку структуру, тобто поділяється на окремі групи, які в юридичній науці дістали назву правових інститутів, галузей, що у своїй сукупності утворюють єдину органічну цілісність. Структурні елементи правосвідомості (правова ідеологія і правова психологія, правосвідомість індивідуальна, групова, суспільна та ін.), на відміну від права, не утворюють єдиної органічної цілісності, оскільки правосвідомість за своєю природою не є єдиним системним утворенням. Можна говорити лише про відносну цілісність правосвідомості в межах певної правової системи.

Різняться право і правосвідомість і механізмами своєї дії. Механізм дії правового регулювання, через який право впливає на поведінку суб’єктів права, втілений у складному інституційному юридичному інструментарії (норми права, суб’єктивні права і обов’язки, правові акти та ін.) і передбачає застосування державного примусу. Законодавче право регулює поведінку людей шляхом встановлення загальних, формально визначених зразків, еталонів поведінки — владних імперативів, що впливають на свідомість і волю людей. Як регулятор поведінки людей воно має об’єктивний характер, не є проявом свідомості окремої людини, груп людей. Дія правосвідомості полягає в загальній правовій оцінці соціальних фактів, у судженнях про відповідність поведінки суб’єктів суспільних відносин нормам і принципам права. Свою регулятивну функцію правосвідомість здійснює через усвідомлення обов’язковості юридичних норм, принципу законності і, разом з тим, критеріїв правильності, соціальної виправданості поведінки або фактів. Правосвідомість характеризується різноманітністю суджень, ставлення суб’єктів до чинного права, оскільки одна людина може визнавати чинне право, інша засуджувати, третя — виказувати байдужість до нього. Аналогічний характер має правосвідомість окремих груп населення.

Право і правосвідомість посідають кожне своє місце в правовій системі суспільства, що також різнить їх. Право — це нормативний елемент правової системи, те, звідки бере початок правове регулювання сучасних відносин. Для нього характерний обмежений обсяг, оскільки воно окреслюється своїми нормативними установками. На відміну від нього правосвідомість, як духовне утворення, пронизує не тільки всі форми, стадії механізму правового регулювання, а й елементи правової системи.

Право і правосвідомість різняться і за часом своєї дії. Право існує і діє настільки, наскільки воно виражено в певних формах права. Час дії права визначає законодавець. Право може змінюватись, але особливість його така, що воно може діяти тільки у встановлених межах. Правосвідомість безмежна в часі. Вона існує поряд з «сьогоднішнім» правом, охоплює своїм уявленням минуле і майбутнє право і має здатність впливати на процеси пра-вотворчості і правореалізації.

Право і правосвідомість  перебувають у тісному взаємозв’язку, зміст якого становить їх взаємозалежність. З одного боку, правосвідомість у своєму розвитку залежить від права, як могутнього засобу інтелектуального і морального впливу, що сприяє розвиткові тих чи інших правових уявлень. Її становлення і розвиток потребують знання правової системи. З другого боку, правосвідомість, як могутнє «силове» поле, теж впливає на право. Цей вплив правосвідомості відчувається як у процесі правоутворення, так і в процесі правореалізації. Конкретні шляхи і засоби цього впливу різноманітні.

Усі потреби суспільства, інтереси різних груп населення, держави, тобто усі суспільні відносини, що потребують правової регламентації, перш ніж набути нормативного закріплення, стають предметом правосвідомості передусім суб’єктів правотворчих повноважень, які покликані формулювати, приймати, вносити зміни, систематизувати різні форми права, зокрема нормативно-правові акти.

Формою впливу правосвідомості  на правоутворення є наукове прогнозування розвитку права. Форми прогнозування можуть бути різними:

• наукові публікації з обґрунтуванням необхідності в майбутньому прийняття певних законів, внесення до них змін;
• програмні заяви політичних партій, виборчих блоків відносно свого бачення розвитку галузей права;
• висловлювання державних і політичних діячів з таких же питань.

Впливає на правоутворювальний процес і така форма прояву правосвідомості, як планування законодавчої діяльності. Наявність плану сприяє залученню до цього процесу різних зацікавлених суб’єктів, які можуть висувати свої пропозиції, альтернативні проекти, а це зумовлює накопичення матеріалу, що може бути використаний при розробці, обговоренні проекту закону.