Правова свідомість: поняття, склад. Взаємодія правосвідомості та об’єктивного юридичного права

Щодо правової психології, то як елемент правосвідомості вона відображає правові почуття, настрої, думки, навички і традиції, відіграє важливу роль у формуванні і реалізації права, може бути його стимулятором або гальмом. Правова психологія складається з наступних елементів:

1. суспільного інтересу, мотивів діяльності певних соціальних груп, психологічного укладу (традицій, навичок, переконань тощо), уявлень про право;
2. почуттів, емоцій, настроїв, пов'язаних з правом; способів формування уявлень.⁸

Це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення  індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або  не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, безсистемно, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

Можна сказати, що правова  психологія є своєрідним почуттям права  і законності. Вона складається стихійно і носить неформальний, несистематизований характер. У той же час у правосвідомості правова психологія має наче первинний характер. Це пов’язано з тим, що, як правило, правові почуття і емоції виникають раніше, ніж правові ідеї. Правова психологія визначає повсякденну ціннісну орієнтацію суб’єктів у правовій сфері.

Аналіз ставлення людей  до нормативно-правового акта дозволяє виділити в правосвідомості такі елементи:

1. Інформаційний – наявність у свідомості того чи іншого суб’єкта певного обсягу інформації про закон. Ця інформація може бути як повною і всебічною, так і поверхневою, отриманою з чиїхось слів.
2. Оцінний – отримавши інформацію про нормативний акт, людина якось до нього ставиться, якось оцінює, зіставляє з власними цінностями.
3. Вольовий – дізнавшись про закон і оцінивши його, людина вирішує, що вона буде робити в умовах, передбачених законом.⁹

Зв'язок правової ідеології  і правової психології полягає у  тому, що правова ідеологія збагачує правову психологію ціннісно-нормативними орієнтирами, а правова психологія є єдиним джерелом для формування правових норм, оскільки, на відміну від правової психології, є більш мобільною, тобто швидко реагує на зміни, що відбуваються в юридичній практиці, відображаючись у почуттях, настроях та поглядах, які, в свою чергу, безпосередньо впливають на усвідомлення особою правових змін. Правова ідеологія і правова психологія можуть містити в собі інтелектуальні та емоційні елементи, але в різних пропорціях, а також як істинні, так і помилкові (знання про правову дійсність.

Було б невірним принижувати значення емоцій і почуттів (правову психологію) порівняно з інтелектом (правовою ідеологією). Емоції та почуття - необхідне тло, на якому виявляються правові погляди, ідеї, теорії. Емоції - сліпі, поки вони не зливаються з об'єктивним підходом до дійсності, її раціональним освоєнням. На рівні правової ідеології це усвідомлення реальності виражається в мотивах, які формуються через цілі. Ціль вплітає усвідомлені інтереси в зміст свідомої діяльності (інтереси служать джерелом цілей), сприяє формуванню правової настанови на правову, тобто правомірну і неправомірну поведінку.

Правова поведінка — вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), — мотивів правової поведінки, правових настанов.

Правова настанова — готовність особи проявити активність у сфері пізнання і реалізації права. Вона становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб'єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, котрі переходять в інтереси і прагнення.

Поведінковий елемент  правосвідомості синтезує в собі раціональні та емоційні моменти. Через нього відбувається реалізація психологічного та ідеологічного елементів.

Правова поведінка проявляється у формі дій (вчинків), які впливають  на стосунки суб'єктів, або у формі  бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не спричиняє. Перш ніж правова поведінка зовні виразиться у вигляді правового вчинку, повинна виникнути правова настанова, мотив правової поведінки у правосвідомості суб'єкта.

Виникнення правової установки припускає: 1) поінформованість про норму права; 2) розуміння її змісту; 3) оцінку, тобто ступінь схвалення, норми права; 4) ставлення до прав інших осіб; 5) емоційне переживання з приводу функціонування норми права; 6) готовність до дії. Правова настанова — суб'єктивний регулятор поведінки.

Отже, від поведінкового  елемента правосвідомості залежить ступінь її якісного стану (правомірна поведінка, правова активність, правове порушення та ін.).

Правова поведінка
мотиви правової поведінки — всебічне осмислення ситуації, невидимий процес розщеплення свідомості на правомірну і протиправну	правові настанови — відображають готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ, впливають на всі основні функції правосвідомості

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Види правосвідомості

 

Що ж стосується видів правосвідомості, то існує дві основні класифікації видів:

1) за суб’єктами або носіями, тобто з погляду масовості, розрізняють наступні види правосвідомості:

1. Індивідуальну - це сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретної особи, що формується під впливом засобів масової інформації, шляхом усвідомлення суспільного досвіду; з одного боку визначається правовими суспільними відносинами, системою чинного права, а з іншого - правовою культурою суспільства;
2. Групову - вона виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства; по суті вона є узагальненою характеристикою правосвідомості окремих індивідів; вона характерна для стабільних груп людей: родина, студентський колектив тощо. Усі вони мають свою специфічну правосвідомість;
3. Суспільну - ця правосвідомість, притаманна більшості членів суспільства, що є носіями національної правової культури, відображає суспільну мету і завдання правового регулювання; знаходить прояв у ході проведення загальних акцій: виборів до парламенту, обрання глави держави, проведення референдуму або загальнонаціонального опитування¹⁰.
4. Масову – така правосвідомість характерна для нестабільних, тимчасових об’єднань людей. До таких об’єднань належать бунтуючи юрба, мітинги, демонстрації тощо. На відміну від групової правосвідомості масова є нестабільною.

Ні один з цих видів  правосвідомості не існує сам  по собі, відокремлено від інших. Бо суспільна і групова правосвідомість проявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожній людині вона проходить крізь призму особистих інтересів та рис характеру. Було б невірним говорити, що суспільна і групова свідомість - це сума суджень про право кожного із членів соціальних груп суспільства. Суспільна і групова правосвідомість виражає найзагальніші, такі, що збігаються, оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот. Тобто взаємозв'язок даних видів правосвідомості полягає у тому, що суспільна правосвідомість складається із правосвідомості окремих осіб. З іншого боку, правосвідомість особи, індивіда формується під впливом суспільної правосвідомості, оточуючого середовища, у тому числі й правового, юридичної практики. Отримані у результаті виховання, навчання, спілкування знання про право є основним джерелом формування індивідуальної правосвідомості.

2) за глибиною відображення правової дійсності правосвідомість може бути:

1. Повсякденною (непрофесійною) - вона являє собою життєві, часом поверхневі судження людини про право, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя. Вона створюється насамперед як результат того юридичного виховання, що вона одержує, будучи членом упорядкованого суспільства;
2. Професійною - складається в ході спеціальної підготовки, у процесі здійснення юридичної діяльності (правосвідомість юристів). Правосвідомість юриста припускає високий рівень правового мислення, багато в чому є детермінованою чинним правом.
3. Науковою – характерна для дослідників, науковців, що займаються питанням правового регулювання суспільних відносин¹¹.

Також розрізняють такий  вид правосвідомості як звичайну (буденну) правосвідомість. Це правосвідомість не юристів. Вона складається стихійно як результат осмислення людьми свого життєвого юридичного «досвіду», оцінки фактів, що відносяться до правової дійсності, з точки зору здорового змісту. Вона є характерною для всіх громадян, адже кожен громадянин знає, що є Конституція, закони; кожен якось ставиться до них тощо.

У той же час досить цікавим є співвідношення професійної  і наукової правосвідомості. Ряд  дослідників вважає, що професійна правосвідомість посідає підлегле місце порівняно з науковою, так  само, як буденна правосвідомість посідає підлегле місце порівняно з професійною.

Зовні це має такий  вигляд: буденна правосвідомість  переходить у професійну, яка, у свою чергу, переходить у наукову:

 

 

Інша точка зору полягає  в тому, що професійна та наукова правосвідомість - це абсолютно рівноправні види правосвідомості, і буденна правосвідомість може перейти як у професійну, так і в наукову:

Буденна → професійна;

Буденна → наукова;

Це пов’язано з  тим, що професійна правосвідомість - це правосвідомість юристів, що займаються практичною діяльністю, а наукова - це правосвідомість науковців-правознавців, що займаються науковими дослідженнями. Певна річ, іноді, буває так, що юрист-професіонал стає науковцем, однак це не означає, що його правосвідомість автоматично стає науковою, адже його менталітет схиляється не до наукових досліджень, а до практичної діяльності. Інакше кажучи, наукова правосвідомість характеризується певною абстрактно-теоретичною спрямованістю, а професійна - суто практичною.

Правосвідомість являє собою систему взаємозв’язаних компонентів, серед яких виділяють:

1. Знання про право як регулятор суспільних відносин;
2. Уявлення про власні права і свободи, обов’язки, відповідальність, а також видах діяльності, які регулюються правом;
3. Відношення до правових явищ (до права в цілому, до вимог конкретних норм права, до юридичних установ і їх діяльності);
4. Установки на здійснення юридично значущих дій.

Крім елементів, у структурі  правосвідомості виділяють три  рівні:

1. Звичайний (буденний) рівень. Він виникає під впливом конкретних життєвих обставин, особистого правового досвіду та отриманої освіти. Він характеризує ставлення особи до права на побутовому рівні. Наприклад, переконання у тому, що довічне ув'язнення вбивці - це єдиний спосіб боротьби з такими злочинцями і злочинами.
2. Професійний рівень. Він характеризує ставлення до права юристів-практиків, державних службовців тощо, тобто осіб, які мають спеціальну освіту, поглиблені і формалізовані знання принципів та норм права, вміння їх застосовувати у практичній діяльності у різних сферах суспільних відносин: господарській, цивільній, шлюбно-сімейній, кримінальній тощо. Професійна правосвідомість відрізняється від звичайної за обсягом і глибиною правових знань, а від наукової - вмінням їх застосовувати.
3. Науковий рівень. Цей рівень формується в результаті спеціальних науково-дослідних робіт на основі теоретичного узагальнення державно-правових знань у правознавців, які займаються науковими дослідженнями у галузі державотворення, дії правової системи і прогнозування її подальшого розвитку, є джерелом правотворчості і підґрунтям правореалізаційної практики.

Всі ці рівні залежать від ступеня знання права та глибини  відображення правової дійсності. Рівні  правосвідомості в цілому збігаються з рівнями правової культури. ¹²

Окрім цих класифікацій, існують інші:

1) за змістом правових поглядів —

• інформаційний або когнітивний,— знання права (обізнаність із законодавством, поінформованість щодо змісту юридичних норм);
• оцінний або аксіологічний (ставлення до законодавства, до його складових частин — позитивне, негативне, байдуже);
• регулятивний — психологічна установка щодо поведінки, врегульованої правом (схильність, готовність виконувати або, навпаки, порушувати приписи юридичних норм);