Правова система України

Для нас жодна держава не є ворогом і ми відкидаємо та засуджуємо  війну і погрозу силою як засіб державної політики. Ми готові робити свій внесок у побудову світового правопорядку на основі взаємного довір'я, добросусідства, розумних компромісів і балансу інтересів.

Ці принципи покладено  і в основу наших стосунків з Росією, які посідають в зовнішній політиці нашої держави особливе місце. Ми усвідомлюємо факт своєї глибокої історичної і культурної близькості з російським народом, економічної взаємозалежності наших держав.

І це наша провина в тому, що зв'язки між Україною і Росією не завжди були рівними і стабільними. Ми сподіваємося, що ці непорозуміння залишаться в минулому.[25]

Віддаючи пріоритет у гарантуванні безпеки і стабільності невійськовим факторам. Затверджено концепцію і розпочато реформу Збройних Сил. Розпочато і вже зроблено перші кроки в судовій реформі.[26]

Особливість і, я б сказав, складність поточного моменту полягає в тому, що разом з розбудовою власної держави ми здійснюємо перехід у систему нових суспільних і економічних координат.[27]

Це обумовило виникнення багатьох гострих проблем. Втрата  керованості державним сектором економіки, розрив господарських зв'язків, нестача власних енергоносіїв, доповнені серйозними прорахунками в економічній і фінансовій політиці призвели до падіння виробництва, зубожіння населення, до зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Незважаючи на досить ґрунтоване законодавче опрацювання питань економічної реформи, тут не вдалося досягти кардинальних зрушень. З одного боку, не завжди забезпечувалася комплексність і завершеність правового регулювання. Частина ринкових законів залишаються не реалізованою   через відсутність відповідних правових механізмів. З другого боку виконавчій владі не вистачало рішучості  і послідовності у здійсненні економічних реформ.

Законодавча діяльність Верховної Ради у  гуманітарній сфері спрямовувалася на ідеологічне утвердження державності України, забезпечення правового і соціального захисту національної школи, культури, мистецтва у період становлення молодої держави. Створилися правові основи для реалізації свободи слова, свободи совісті та права  громадян та інформацію.

В державі закладається правова основа для посилення боротьби із злочинністю і правопорядку. Із зазначених питань прийнято цілу гору нормативно-правових актів, в тому числі і новий Кримінальний кодекс України.

Є підстави сказати, що Верховна Рада провела велику за обсягом роботу по розбудові державності, розробці національної правової системи, вдосконаленню усіх галузей законодавства.

У той же час через недостатній професіоналізм парламентарів, вплив різних політичних факторів, недоліки у підготовці законопроектів певна частина законів чи окремих їх положень виявилась не зовсім життєздатними.

Ось  чому, як ніколи раніше, зростає потреба у посиленні наукового забезпечення законопідготовчих робіт. На всіх стадіях підготовки проектів законів та інших актів мають глибоко обґрунтовуватися наслідки дії правових  норм з врахуванням соціальних та інших факторів за яких вони реалізуються.

3.1. ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ЇЇ НАБЛИЖЕННЯ ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПРАВОВИХ СТАНДАРТІВ.

8 лютого Лабораторією законодавчих ініціатив спільно із Фондом Конрада Аденауера та Німецьким Фондом Міжнародного Правового Співробітництва під патронатом Верховного Суду України було проведено міжнародну конференцію «Кваліфікований правовий захист громадянина: принципи правової держави як складова частина європейської політичної ідентичності».

Завданням конференції було обговорити проблеми правового захисту громадян України в умовах наближення країни до європейських стандартів.

Основні питання, на яких зосередили увагу учасники конференції, стосувалися сучасних проблем кваліфікованого захисту прав людини, гарантій доступу українських громадян до органів юстиції, забезпечення незалежного, прозорого та своєчасного розслідування, юридичного захисту підприємств, надійності провадження та підвищення довіри до правосуддя.

Під час конференції відомі експерти з України та Німеччини обмінялися думками щодо принципів правової держави як складової європейської політичної ідентичності, проблем реформування правової системи України та її наближення до європейських правових стандартів, а також пріоритетних цілей та складнощів такого реформування.

Ніко ЛАНГЕ[28] підкреслив важливість розбудови правової держави в Україні та наголосив на необхідності обговорення напрямів та перспектив цього процесу у науковому середовищі. Віктор КРИВЕНКО[29] акцентував увагу на проблемі низького рівня довіри громадян до суду, зауваживши, що суддя має бути кваліфікованим, справедливим, неупередженим та не піддаватися зовнішньому тиску.

Розглянувши питання правової держави в контексті процесу європейської інтеграції, Ігор КОГУТ [30] зазначив, що наближення до європейських правових стандартів є лейтмотивом діалогу між Україною та європейською спільнотою, а також підставою для політичної оцінки нашої держави.

Микола КОЗЮБРА [31]проаналізував проблеми, що виникають у процесі реалізації принципів правової держави в Україні, наголосивши на необхідності сприяти поширенню моделі нового праворозуміння в суспільстві, реалізації демократичного принципу „захисту меншості від свавілля більшості”, забезпеченню законності управління тощо.

На думку Юргена ТОМАСА (колишнього керівника управління Міністерства юстиції Німеччини), однією з основних засад правової держави є право на доступ до суду та чесне судове провадження як основи довіри до юстиції, а умовами його реалізації – належне кадрове та фінансове забезпечення.

Геннадій РИЖКОВ (Німецький Фонд Міжнародного Правового Співробітництва) розглянув проблеми, пов’язані з реалізацією в Україні таких принципів правової держави як право на звернення до суду, яке повинно включати наявність реальних механізмів його реалізації, право бути заслуханим у суді, право на законного суддю, а також наголосив на необхідності створення в Україні незалежних судових інстанцій, розвантаження касаційних інстанцій та новому варіанті регулювання статусу державних службовців. Як зазначив Анатолій СЕЛІВАНОВ (Постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України, професор, доктор юридичних наук) передумовою вдосконалення правової системи є вдосконалення системи права, а реальним механізмом цього може стати закріплення права на індивідуальні звернення до Конституційного Суду. У конференції також взяли участь інші поважні науковці, юристи-практики, представники громадських організацій та аналітичних центрів.

3.2. ТРАНСФОРМАЦІЯ НОРМАТИВНОЇ ЧАСТИНИ СУЧАСНОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Формування сучасної правової системи України у відповідності з міжнародними, зокрема — європейськими правовими стандартами є процесом складним та багатофункціональним, а тому потребує глибокого наукового аналізу правової дійсності та вироблення концептуальних засад її функціонування та розвитку.

Нинішній період розвитку української правової системи (яка за своїм генезисом та юридичними ознаками с правовою системою романо-германського типу) пов'язаний як з вдосконаленням основних ознак континентального права, так і з формуванням ефективних способів зближення її з європейськими міжнародними правовими системами.

Проголошуючи державний суверенітет України, Верховна Рада Української РСР виражала прагнення народу України створити демократичне суспільство, побудувати правову державу. Ці положення знайшли своє відображення у Конституції України, зокрема, у ст. 1 Україна проголошувалася «суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою». Прийняття Конституції України стало реалізацією положень Постанови Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України» та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., схваленого 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням, які задекларували появу нової держави — України. День проголошення незалежності України формально можна вважати початком формування національної правової системи.

Правова система України виникла об'єктивно у період досягнення радянською правовою системою «точки біфуркації», коли ця система згідно з основними засадами синергетики руйнувалася. Подальше формування правової системи України залежало від таких умов, як відкритість, не лінійність, нерівно-важність. Насамперед це стосувалося взаємозв'язку з оточуючим середовищем, вибором шляхів розвитку. Поряд з цим для правової системи України важливим є досягнення відповідного стану рівноваги, що свідчитиме про створення власне системи. Адже будь-яка система, згідно з положеннями синергетики, об'єктивно перебуває у стані взаємопереходів рівноваги та не рівноваги, організації та дезорганізації, хаосу та порядку. А тому видається необхідним створення механізму самоорганізації системи, який сконцентрує зусилля суспільства саме на стані рівноваги (з допустимим станом змінюваності). Такий стан забезпечується правильним розміщенням елементів правової системи та зв'язків між ними, тобто належною її структуризацією.

Як і будь-яка інша, правова система України складається з трьох основних частин: інституційної, функціональної та нормативної.

До інституційної частини входять суб'єкти права (фізичні та юридичні особи і їх об'єднання), що є її елементами. Складноорганізованим суб'єктом, покликаним виражати інтереси всього суспільства, є держава. Реалізація правового статусу держави здійснюється через утворювані нею органи, що здійснюють правотворчі, правозастосовчі, правотлумачувальні та правореалізаційні функції. Саме такі види діяльності відповідних органів держави є засобом досягнення правопорядку — основної мети функціонування правової системи. Загалом можна відзначити тенденцію до формування інституційної частини правової системи України відповідно до сучасних європейських правових вимог, а ті недоліки, які виникають у ході цього процесу, є показниками його складності, які потрібно вивчати, аналізувати та вживати адекватних заходів їх подолання.

Інституційна частина тісно взаємодіє з функціональною частиною правової системи України. Правотворча, правозастосовча, правотлумачувальна і правореалізаційна діяльність відповідних державних органів та інших суб'єктів є не тільки засобом досягнення правопорядку, але й способом вираження зв'язків між елементами правової системи. Ці зв'язки виникають як результат діяльності суб'єктів права та знаходять свій вияв у правових відносинах. Останні, залежно від суб'єктів цих зв'язків, можуть бути владними (субординаційними) та невладними (координаційними). Владні відносини притаманні органам держави, органам місцевого самоврядування, саморегулюючим організаціям, посадовим особам, тобто всім тим суб'єктам, щодо яких діє спеціально-дозвільний принцип правового регулювання; там же, де застосовується загальнодозвільний принцип, виникають невладні відносини, тобто між фізичними та юридичними особами.

Важливу роль у виникненні зв'язків між суб'єктами виконує нормативна частина правової системи України. Об'єктивною основою її реформування є насамперед розвиток системи права, від стану якої залежить не тільки стан системи законодавства, але й забезпечення зв'язків між усіма елементами правової системи, а також зв'язків між правовою системою, з одного боку, та іншими підсистемами (економічною політичною, культурною тощо) соціальної системи суспільства — з іншого.

Система права України нині перебуває на стадії еволюційної трансформації: відбувається вдосконалення існуючих і формування нових галузей та інститутів права. Так, віднедавна виникли інститути кредитних спілок, земельного сервітуту, самоорганізації населення, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, гарантування банківських вкладів фізичних осіб, біржове, інвестиційне та інше право. Система права характеризується зменшенням рівня його формалізації, що проявляється у розширенні сфери приватноправового регулювання, використання загальнодозвільного принципу правового регулювання.

Водночас у спадок від радянських часів правова система України дістала заідеологізованість методологічних основ права, невизначеність принципів політико-державного плюралізму, підміну права законом, заперечення права приватного на догоду публічному, загальнодержавному.

Тепер, коли пріоритети визнаються за формуванням громадянського суспільства та правової держави, для системи права України важливо провести правильну, точну диференціацію норм щодо належності їх до публічного або приватного права, оскільки це дасть можливість визначити ті сфери суспільного життя, де втручання держави усувається чи обмежується, а також сформувати засоби, що запобігали б безмежній нормотворчості держави. Крім цього, методологічний поділ системи права на публічне та приватне право пов'язаний з інтеграційними процесами, зокрема — з приведенням законодавства України у відповідність з європейськими стандартами; він сприятиме більшій злагодженості та ефективності системи національного права.

Слід підкреслити, що поділ системи права на публічне та приватне право використовується в Україні поряд з галузевою класифікацією юридичних норм, і обидва способи диференціації мають право на існування. Як при першому, так і при другому поділі системи права як критерії використовується предмет і метод правового регулювання. Проте роль цих критеріїв є різною, зокрема: при галузевій класифікації предмет є основним критерієм, а метод — додатковим; при публічно-приватній — головним є метод правового регулювання. При поділі системи права на публічне і приватне право до уваги береться векторність .Додатковими критеріями поділу системи можуть бути способи захисту інтересів особи або коло суб'єктів його ініціювання.