Правова система України

ЗМІСТ

ВСТУП

1.              ПРАВОВА СИСТЕМА, ПОНЯТТЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ.

2. ТИПОЛОГІЯ ПРАВОВИХ СИСТЕМ.

2.1. РОМАНО-ГЕРМАНСЬКА ПРАВОВА СІМ'Я

2.2. АНГЛО-САКСОНСЬКА ПРАВОВА СИСТЕМА

2.3. ІДЕОЛОГІЧНО-РЕЛІГІЙНА СИСТЕМА.

2.4. ТРАДИЦІЙНО –ОБЩИННА СІМ'Я

2.5. СІМ’Я СОЦІАЛІСТИЧНОГО ПРАВА

3. ПРАВОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

3.1. ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ЇЇ НАБЛИЖЕННЯ ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПРАВОВИХ СТАНДАРТІВ.

3.2. ТРАНСФОРМАЦІЯ НОРМАТИВНОЇ ЧАСТИНИ СУЧАСНОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В своєму розвитку Україна пройшла довгий і тернистий шлях. Значна частина історії нашої держави проходила під ковпаком держав-загарбниць. Але попри багатовікове поневолення українці змогли зберегти  свої національні ознаки. І навіть найжорсткіший примус був безсилий .

Проголошення незалежності України поклало початок розбудови нової держави. Відмова від одно полярної ідеології, в тому числі і правової, закономірно вплинула на правову систему України та на її складові елементи.

Розвиток національної правової системи у всіх її проявах є складним і тривалим процесом, що вимагає належного наукового розгляду та виваженості в оцінках.

Перш ніж будувати власну державу і власну правову систему потрібно подивитись, що ми маємо на сучасному етапі і що хочемо побудувати у майбутньому. Будуючи нову правову систему  потрібно звертатись за допомогою до більш досконалих іноземних систем, вибираючи з них найкраще. Нажаль, в Україні, сьогодні, склалась така ситуація, коли люди, що стоять при владі не розуміють цього або, що ще гірше розуміють, але спеціально нічого не роблять. Все на що вони спроможні – це бездумно вирвати з іноземного законодавства, можливо і найкращі, положення та ліпити їх в наше. Багато наших бід саме через це. А щоб наступні покоління розуміли, що і як потрібно зробити треба, щоб вони бачили суть, корені проблеми і вирішували проблему комплексно. Отже, ми підійшли до найголовнішого – у зв’язку з перерахованими вище тезами є актуальним розгляд нашої правової системи, її плюсів і мінусів, а також порівняння з іншими типами правових систем.          

Мета роботи – дослідити  правову систему України.

Дана мета досягається шляхом розв’язання ряду поставлених завдань.

Першим завданням є з’ясувати суть поняття правова система, визначити елементи правової системи та розмежувати такі поняття як „правова система”, „система права”, „правова надбудова”, „механізм правового регулювання”, які близькі за змістом і об’єктом.

„Все пізнається в порівняні”, – сказав колись один мудрець. Дійсно, пізнати предмет, а тим більше не матеріальне явище досить тяжко. Тому другим поставленим завданням є характеристика основних типів правових систем. Слід зробити зауваження, що в роботі розглянуто декілька підходів до типології, це зумовлено тим, що єдине бачення того, яким чином повинне бути проведене групування правових систем відсутнє.

Попередньо розглянувши поняття правової системи і основні види правових систем ми підійшли до етапу, коли можна аналізувати власну правову систему, а це наше головне завдання. Це завдання було поділене на два етапи: перший визначення приналежності правової системи України до однієї з правових сімей, виділення спільних і відмінних рис; другий – більш детальна характеристика правової системи України.

Певні формальності зобов’язують зазначити, що об’єктом даного дослідження є правова система України, саме вона є носієм тих ознак, які ретельно вивчаються. Предметом дослідження є всі ознаки, які притаманні нашій національній правовій системі.

Стосовно методів, в роботі були використані такі загальні методи наукового пізнання як: порівняння, абстрагування, аналіз, синтез і структурний метод.

Навчальна література по теорії держави і права радянського періоду не висвітлювала поняття правової системи і тим більше типології правових систем.  І тільки в 90-х роках вони з’являються як самостійні і досить об’ємні теми.

Стосовно правової системи України, то можна з в певністю сказати, що ця тема і досі не висвітлена в навчальній літературі. Лише поверхнево її розглядають  в періодиці. Але слід зауважити, що характеризуючи правову систему нашої держави автори переважно обмежуються характеристикою конституційних положень.

Двадцять два джерела складають джерельну базу дослідження. Кожне питання роботи висвітлене поглядами різних авторів на поставлену проблему. Деякі бібліографічні посилання, які зустрічаються в основному тексті не внесені до списку використаних джерел і літератури, оскільки вони не були особисто опрацьовані і дані цитати взято з тих джерел, які вказані в списку використаних джерел та літератури. Для того, щоб не захаращувати роботу цитатами, зміст деяких думок переказується і посилання не робиться.

Матеріал в роботі викладено чітко, послідовно і логічно; висновки аргументовані, а судження і факти достовірні. Опис явища в кожному розділі завершується висновком. Хоч рідко, але висвітлено  власний погляд на досліджувані проблеми і він не є голослівним, а опирається на ретельне опрацювання літератури.

Ця робота і взагалі ця тема є досить цікавою, вона не захаращена  специфічними термінами і тому доступна пересічному читачеві. Використовується різнобокий підхід до висвітлення проблем, інколи досить оригінальний. Висвітлюються погляди якомога більшої кількості авторів, щоб читач міг сам визначитись, хто є правий, а хто скоріше всього помиляється. Прочитайте дану роботу і визначтесь яких поглядів ви притримуєтесь, а можливо у вас виникнуть власні ідеї....      

1.      ПРАВОВА СИСТЕМА, ПОНЯТТЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ.

Пізнання суті і ролі права в житті потребує широкого підходу до правових явищ у всій їх різнобарвності і взаємодії, а також врахування функціональних особливостей  по відношенню до людини, держави, суспільства. Разом з багатьма правовими явищами в науці було обґрунтовано і затвердилось поняття „правова система”.

В рамках загальної теорії права правову систему розглядають як одну з підсистем суспільства в ряді з економічною, політичною, релігійною і т.д. Такий погляд обумовлює її вивчення в поєднанні і взаємодії з навколишнім середовищем (тобто з соціальними факторами, які визначають її розвиток і формування).

Існує безліч різних визначень систем ( грец. „system” – складене з частин, сполучене), які пропонують вчені – філософи, соціологи, юристи. Узагальнивши їх, можна зробити висновок, що система – це упорядкована сукупність елементів, взаємозв’язаних і взаємодіючих один з одним, яка має відносну самостійність і органічну єдність, характеризується внутрішньою цілісністю і автономністю функціонування.

Перераховані ознаки притаманні і правовій системі, хоча поняття останньої „ означає набагато більше, ніж просто явище, що формально підпадає під ознаки будь-якої системи”[1].

Правову систему можна визначити як цілісний комплекс правових явищ, який обумовлений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлений і постійно відтворювальний людьми і їх організаціями (державою) і використовується для досягнення власних цілей[2]. 

Дане поняття виражає дуже важливу ідею, а саме: право є комплекс; його складові частини зв’язані між собою не випадковим шляхом, а необхідними зв’язками і відношеннями; всі юридичні явища даного суспільства, які існують в один і той же час і на одному і тому ж просторі, зв’язані відносинами суспільства, які і об’єднують їх в систему[3]. В правовій   системі злились в єдине потреби людей з їх думками, волею й почуттями, з правовими традиціями і арсеналом техно-юридичних засобів, з вчинками, діяльністю їх об’єднань. Саме цим пояснюється можливість поєднання в правовій системі різноманітних правових явищ, багатозначність станів, а також труднощі їх пізнання і кваліфікації.

В силу сказаного правову систему можна оприділити як научну категорію, яка дає багатовимірне відображення правової дійсності певної держави на її ідеологічному, нормативному, інституціональному і соціальному рівнях.

Таке найбільш широке розуміння правової системи являється сьогодні прерогативним в юридичній літературі. Разом з тим існують і інші пояснення. Так, розглянуту з позиції семіотики (науки про знакові системи) правову систему ототожнюють з однією з знакових систем; слугуючи обміну інформацією в суспільстві. Її рамки при цьому суттєво розширюються за рахунок включення в неї дорожніх знаків, судового ритуалу і т.п.[4]

Отже, правова система – поняття складне і багатопланове, що містить у собі цілий комплекс компонентів, справляє нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини. Елементи правової системи об’єднані спільною метою, завданнями, виконують деякі загальні функції, що, між іншим, не свідчить про однорідність і ідентичність останніх.

Для того, щоб правильно визначити структуру правової системи, необхідно визначити критерії відбору її елементів. Основними вимогами в даному випадку будуть їх внутрішня впорядкованість (організаційний критерій), правове спрямування діяльності (правовий критерій), який повинен бути виражений  нормативно у відповідних законодавчих актах, положеннях, що відображають мету створення правової системи, сферу діяльності, характер її основних завдань та функцій, особливості їх реалізації, специфічні принципи організації і діяльності тощо( програмний критерій)[5].

Причому зрозуміло, що поряд із загальними функціями кожен компонент правової системи виконує тільки йому притаманні, специфічні функції, що не заважає їм, однак, перебувати в логічному зв’язку один з одним.

Взаємозв’язок елементів правової системи, їх функціонування обумовлює саме існування правової системи, оскільки ізольовано, в розрізненому вигляді вона існувати не може.

Однак, неможливо зрозуміти ціле, не враховуючи індивідуальні властивості його частин. З цього приводу Гегель писав, що ціле за своїми характеристиками є те, що містить у собі частини. Але якщо воно буде розділене, то воно перестане бути цілим ( Сочинения. – М.- Т.1., 1975. – с.227).

В сучасній юридичній літературі пропонується широкий діапазон вживання категорії „правова система”. Наприклад, Ю.А. Тихомиров вважає, що поняття „правова система” являє собою структуру – інтегрований засіб цілісного юридичного впливу на суспільні відносини. В якості елементів системи він виділяє:

по-перше, межу і принципи правового регулювання;

по-друге, основні різновиди правових актів та їх об’єднання;

по-третє, систематизуючі зв’язки, які забезпечують взаємодію всіх елементів і цілісність системи[6].

С.С. Алексєєв назвав таке тлумачення вельми вузьким, відмітивши, що системостворюючі зв’язки не можна вважати елементом правової системи, а скоріше властивістю останньої[7] .

Пізніше, Ю.А. Тихомиров запропонував розглянути дві правові системи: „правову систему, що склалася історично” та „систему законодавства, що являє собою продукт раціональної діяльності, форм нормативного матеріалу”.

Це формулювання викликало заперечення М.І. Матузова, який вважає, що для визначення внутрішньої побудови права або законодавства немає потреби вводити поняття, для цього існують загальновідомі традиційні категорії – „система права”,  „система законодавства”, „правова система”, яких цілком досить, щоб відобразити сутність зазначених явищ, у тому числі з позицій системного підходу[8].

Алексєєв С.С. включає в поняття правової системи саме право, судову, а також іншу юридичну практику, правову ідеологію, правотворчість та право застосовну діяльність, індивідуальні дежавовладні розпорядження ( укази), правовідносини, юридичні санкції, систему законодавства, суб’єктивне право та ін. Останнім часом він запропонував виділити серед елементів правової системи:

* власне об’єктивне ( позитивне ) право як сукупність загальнообов’язкових норм, виражених у законі, інших формах позитивного права;

* правову ідеологію – активну сторону правосвідомості;

* юридичну практику – правову діяльність.

В літературі також запропоновано визначення правової системи як сукупності внутрішньо узгоджених, взаємопов’язаних ,соціально-однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист)[9].

Як елементи правової системи виділяють:

1)право, як сукупність створених і охоронюваних державою норм;

2)законодавство, як форма вираження цих норм (нормативні акти);

3)правові установи, які здійснюють правову політику держави;

4)судова та інша юридична практика;

5)механізм правового регулювання;

6)право реалізаційний процес (включаючи акти застосування і тлумачення);

7)права, свободи і обов’язки громадян (право в суб’єктивному значенні);

8)система утворених та функціонуючих у суспільстві правовідносин;

9)законність і порядок;

10) правова ідеологія ( правосвідомість, юридичні доктрини, теорії, правова культура тощо);

11)  суб’єкти права (індивідуальні і колективні);                         

12)системні зв’язки, які забезпечують єдність, цілісність та стабільність системи;

13) інші правові явища ( юридична відповідальність,  правосуб’єктність, правовий статус, законні інтереси тощо), які утворюють начебто „ інфраструктуру правової системи”[10].

Такий широкий підхід найбільш повно окреслює обсяг поняття і характеризує правову систему як складне, цілісне, структурне утворення в єдності всіх його складових частин. Тим часом Л.С. Явич виступає проти включення в це поняття всіх без винятку юридичних категорій, всієї правової діяльності, стверджуючи, що було б недоречно вважати елементами правової системи соціальні чинники, які безпосередньо впливають на право утворення і правореалізацію, але не складають їх безпосереднього змісту[11].