Правова система України

В.П. Сінюков, з позиції свого аспекту досліджень, визначає правову систему як соціальну організацію, яка включає також основні компоненти національної правової культури (право, як зазначив Сінюков, - різновид духовної творчості народу) . Також він пропонує включити до правової системи правоохоронні відомства та організації[12].

Матузов М.І. добавляє в склад правової системи правові установи, які здійснюють правову політику держави. У нього також існує думка, що елементами правової системи слід вважати також законність і правопорядок.

Цікава думка існує у Л. Фрідмена у праці „Вступ до американського права”, де виділені правові явища, об’єднані в три групи.

Перша група, названа автором „структура”, включає принципи правової системи і правові установи; друга – „суть” об’єднує норми і образи поведінки людей в середині правової системи, рішення, „живий закон”, норми, які приймаються; третя група – „правова культура” включає відношення людей до права і правової системи, ідеали і очікування людей в правовій системі суспільства. Правова культура на думку Фрідмена – це та частина загальної культури суспільства, яка має відношення до правової системи.

Багатозначність визначень правової системи, наявність різних тверджень, поглядів на цю категорію, специфічність авторських підходів свідчать про активну творчу розробку даної проблеми, про пошуки найбільш чіткої і повної характеристики досліджувального правового явища.

Пошуки, які проводять вчені в цій галузі є помітним внеском у подальший  розвиток юридичної науки, дають конкретний матеріал для використання в практичній діяльності.

Перш ніж закінчити даний розділ, слід зазначити, що на рівні з поняттям „правова система” у вітчизняній юридичній літературі використовуються близькі за змістом і об’єктом, але мають самостійне значення терміни „правова надбудова”, „механізм правового регулювання”, „система права”.

Категорія „правова надбудова” розкриває місце розташування всіх правових явищ в суспільній системі відносно економічного базиса, а поняття „правова система” відображає внутрішні ( структурні ) функціональні і системні зв’язки правових явищ.

Поєднання динамічних і статистичних елементів в структурі правової системи дозволяє пояснити механізм її взаємодії з навколишнім середовищем, який здійснюється першзавсе шляхом обміну інформацією. Так, суспільство (його класи і соціальні групи) „сигналять” про свої потреби, правова система „видає” відповідні  правові відписи. При цьому каналом впливу на неї є суспільна правосвідомість, яка – через правотворчість – матеріалізується в нормах права. Останні, в свою чергу, через правовідносини, примінення, дотримання права і т.д. перевтілюються в соціальні відносини. Зміни, з часом, в суспільних відносинах знову потребують коректировки права – і процес відновлюється. У висновку виникає своєрідний „кругообіг” в області права, в рамках якого відбувається постійне перевтілення соціального в правове, а правового - в соціальне. В свій час професор Алексєєв визначив даний процес з допомогою поняття „механізм правового регулювання”( Див.: АлексеевС.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М., 1966.). Але категорія „механізм правового регулювання” покликана звернути увагу на функціональну сторону, на процес регулювання суспільних відносин, тоді як „правова система” показує цілісність і взаємопов’язаність структурних елементів, поєднання станів статики та динаміки[13].

Правова система як філософське поняття – це деяке цілісне явище, яке складається з частин (елементів), взаємопов’язаних  і взаємодіючих між собою. Відразу ж слід звернути увагу на те, що не дивлячись на схожість висловів, потрібно чітко розрізняти два поняття – „правова система” і „система права”. Термін „система права” характеризує інституціональну внутрішню будову нормативної основи правової системи – права як такого. Правова система ж охоплює всі правові явища в масштабах держави і суспільства[14].    

2. ТИПОЛОГІЯ ПРАВОВИХ СИСТЕМ.

Правова система конкретного суспільства відображає його соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність, являє собою національну правову систему. Вона визначає цінність даної правової системи, відображає єдність суспільства і є одним  з виявів державного суверенітету держави.

Правова карта світу включає безліч національних правових систем, але різниця між правом різних країн значно зменшується, якщо виходити не з змісту конкретних норм, а від їх більш постійних елементів використаних для створення, роз'яснення, оцінки норм.

Метод порівняння дає змогу на основі подібних юридичних ознак (структура права, джерела, правова культура, традиції) згуртувати правові системи сучасності в нову категорію “правова сім'я”. Вперше цей термін був введений у юридичний вжиток французьким компаративістом Рене Давидом, який багато років займається дослідженням правових систем сучасності.

Правова сім'я утворюється із національних правових систем, об'єднаних на основі подібності таких ознак: структура права, юридична практика, джерела права, правова ідеологія.

Заслуговує на увагу підхід західних компаративістів, які відкидають типологію правових систем за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різні  фактори починаючи від етичних, расових, географічних, релігіозних і кінчаючи юридичною технікою і стилем права.

Одна з найпопулярніших – класифікація правових сімей, дана Рене Давидом[15]. Вона базується на двох критеріях: ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціальні структури і юридичній техніці, яка включає в якості основної складової джерело права.

Р.Давид висунув ідею трихотомії – виділення трьої основних сімей: романо-германської, англосаксонської і соціалістичної. Поряд з названими правовими системами, які Давид називає основними, існують Індія, Далекій Схід, мусульманський світ. Вони, на думку автора, залишаються вірними своїм поглядам, право розуміється зовсім інакше і йому відводиться зовсім інша роль, ніж у західних країнах.

С.С. Алексєєв називає декілька основних критеріїв об'єднання, типології правових систем різних держав[16].

1.Спільність генезису /виникнення і подальший розвиток/. Інакше кажучи, системи зв'язані між собою історично, мають спільні державно-правові корені /проростають із однієї давньої держави, основані на одних і тих же правових початках, принципах, нормах/.

2.Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Річ іде про зовнішню форму права, про те, де і як фіксуються його норми /в законах, договорах, суддівських рішеннях, звичаях/, про їхню роль, значення, співвідношення.

3.Структурна спільність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правову сім'ю, повинні володіти схожістю в структурній будові нормативно-правового матеріалу. Як правило, це  виражається на мікрорівні – на умови будови норми права, її елементів, а також на макрорівні – на рівні будови великих блоків нормативного матеріалу /галузей, підгалузей інших підрозділів/.

4.Спільність принципів регулювання суспільних відносин. В одних країнах це ідеї свободи суб'єктів, їх формальної рівності, об'єктивності правосуддя і т.д., в інших – теологічні, релігійні починання /наприклад мусульманські країни/, в третіх – соціалістичні, націонал-соціалістичні ідеї і т.п.

5.Спільність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки виложення  і систематизації норм права. Різні в правовому відношенні країни зазвичай використовують тотожні або схожі по свому значенню терміни, що пояснюється спільністю їх походження. Через це законодавці країн, які входять в одну правову сім'ю, при розробці правових текстів примінюють однакові юридичні конструкції, способи будови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.

З врахуванням вище викладеного Алексєєв виділяє наступні правові системи:

1) англосаксонську /Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші       країни британської співдружності націй/;

2) романо-германську /країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, а також Терція/;

3)релігійно-правові /країни ісламу, індуїзму і музеїзму/;

4)соціалістичну /Китай, В'єтнам, КНДР, Куба/;

5)систему звичаєвого права /екваторіальна Африка і Мадагаскар/.

Ще одна класифікація була запропонована К.Цвейгертом і Г. Котцем в книзі «Введение в правовое сравнение в частности права», яка вийшла в 1971 р., в основу кваліфікації правових систем покладений критерій «правового стилю».

“Правовий стиль” складається, на думку автора із п'яти факторів:

1)виникнення і еволюції правової системи;

2)особливостей юридичного мислення;

3)специфічних правових інститутів;

4)природи джерел права і способів їх тлумачення;

5)ідеологічних факторів.

На цій основі розрізнюються наступні “правові круги”: романський, германський, скандинавський, англо-американський, соціалістичний, право ісламу, індуське право.

При цьому в жодному випадку не враховується марксистсько-ленінська типологія права, в основі якої лежить критерій суспільно-економічної формації /рабовласницьке право, феодальне право, буржуазне, соціалістичне/. А.Х.Саідов вважає, що тільки єдність глобальної марксистсько-ленінської типології і внутрішньо типової класифікації правових систем дасть можливість скласти цілісне уявлення про правову карту світу[17].

Виходячи з групи критеріїв, які включають, по-перше історію правових систем, по-друге, систему джерел права, по-третє, структуру правової системи – головні інститути і галузі права, він виділяє в середині буржуазного типу права вісім правових  сімей: романо-германську, скандинавську, латиноамериканську, індуську правові системи, сім'ю традиційного права і далекосхідну правову сім'ю. Вони розглядаються на рівні з сім'єю соціалістичного права. Історичний розвиток визнається головним у визначенні їх особливостей. В межах соціалістичної правової сім'ї, тепер уже в історичному аспекті, існували відносно самостійні групи: радянська правова система, правові системи соціалістичних країн Європи, правова система соціалістичних країн Азії і правова система Республіки куба, які, звичайно, мали і мають багато спільного, а також особливого і одиночного.

Є й інші погляди на цю проблему.

Наприклад, своєрідною видається пропозиція В.Н.Синякова, який пропонує таку класифікацію:

1.сім'я загального права /історично створена в Англії в Х-ХІІІ ст./;

2.романо-германська правова сім'я /історичні корені якої сягають римського права, І ст. до н.е. –VI ст. н.е./;

3.традиційні /Японія, ряд держав Африки та ін./ і релігійні правові сім'ї /мусульманське і індійське право/;

4.слов'янська правова сім'я.

До слов’янської правової сім'ї він включає групу російського права /Україна, Білорусь, Болгарія, нова Югославія/. Причому російська правова система виділяється ним як провідний елемент слов'янської правової системи, на основі  її самобутності, обумовленої не тільки техніко-юридичними формальними ознаками, а й глибокими соціальними, кульурними, державними починаннями життя слов'янських народів[18].

Таким чином, існує кілька класифікацій правових систем минулого і майбутнього. З урахуванням спільного повторюваного в розглянувши класифікаціях, зупинимося на короткій характеристиці основних правових сімей.

2.1. РОМАНО-ГЕРМАНСЬКА ПРАВОВА СІМ'Я

-домінування серед форм /джерел/ об'єктивного  юридичного права нормативно-правових актів /які значною мірою сформувались на основі рецензії основ стародавнього римського цивільного права/;

-підпорядкованість нормативно-правових актів за їх юридичною силою /ієрархічна структура правової системи/;

-кодифікованість значної частини нормативно-правових актів;

-більш менш чіткий поділ на право приватне і право публічне;

-визначення нормативно-правового акта вирішальним критерієм для офіційної оцінки діянь як законних чи незаконних;

-допущення у деяких, щоправда досить рідкісних, випадках судового президента як форми юридичного права.

Певним різновидом зазначеної правової системи вважають також право скандинавських країн, особливістю якого є певна гармонізація та уніфікація нормативно-правових актів, що діють у них, а також помітна роль судово-прецедентної практики.

Правова система, що розглядається, домінує також у ряді країн Латинської Америки, хоча й там існує певна специфіка, зумовлена, зокрема, впливом на них Конституції США.

2.2. АНГЛО-САКСОНСЬКА ПРАВОВА СИСТЕМА

-провідною формою юридичного права  є судовий прецедент;

-функціонування нормативно-правових актів, які завжди входять до складу цієї системи, може коригуватись судовою практикою їх застосування, їх судовим тлумаченням;

-внаслідок цього забезпечується більша гнучкість, пристосованість юридичних норм, які, щоправда, стають здебільшого казуїстичними, менш визначеними, а в деяких випадках – навіть суперечливими;

-принципова-некодифікованість норм  цієї правової системи, що ускладнює їх вивчення, реалізацію та застосування /проте ця складність нині долається завдяки використанням комп’ютерної техніки/.

Всередині цієї системи розрізняють групу англійського права /Англія, Пн. Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ще декілька десятків країн – членів Британської Співдружності Націй/ і право США. Особливість останнього полягає, по-перше, у відносно більшій поширеності нормативно-правових актів /зокрема кодексів, яких не знає англійське право, - цивільного, цивільно-процесуального, кримінального, кримінально-процесуального та ін./; по-друге, в його федеративній структурі; і по-третє, у дещо меншій зв’язаності вищих судових органів навіть власними прецедентами.