Правова система Пакистану

    Міністерство  освіти і науки України

    Національний  університет “Острозька академія”

    Кафедра міжнародних відносин та країнознавства 
 
 
 
 

    Політичний  і правовий лад  Ісламської Республіки Пакистан 
 
 
 
 

Модульна робота №1 з курсу “Державний лад та політичні системи країн Азії та Африки” студента IV курсу факультету міжнародних відносин (спеціальність  “Країнознавство”) Жуковського Максима Ігоровича  Перевірив: Кандидат історичних наук, доцент Шишкін Іван Геннадійович

 
 
 
 
 
 

    Острог, 2010 

    Зміст 

 

Вступ

 

      Правова система Пакистану має складний, змішаний характер, обумовлений особливостями історичного розвитку і етно-конфесійного складу країни. Більшість галузей засноване на англійському загальному праві, що затвердилось тут в період британського колоніального панування. Питання особистого статусу, багато питань карного права регулюються кодифікованим мусульманським правом. У немусульманських громад у цій сфері діє їх релігійне право (індуїстське, канонічне). Населення федерально керованої Смуги племен багато в чому керується звичаєвим правом.

      Пакистанське право в цілому кодифіковане й в значній мірі визначається законодавством, прийнятим до отримання незалежності в 1947 р. Так, у спадок від британського панування Пакистан отримав кримінальний кодекс Британської Індії 1860, кримінально-процесуальний кодекс 1898, закони про докази 1872, про застосування мусульманського особистого права 1937 і про розірвання мусульманського шлюбу 1939.

1. Історія розвитку  правової системи  Пакистану

 

      У 1949 р. Установчими зборами Пакистану прийнята "Резолюція по основних цілях", що проголосила суверенітет Аллаха як першоджерело влади і одночасно принципи демократії, свободи, рівності, толерантності та соціальної справедливості, "як це передбачено ісламом" [8].

      У 1956 р. Установчі збори прийняли першу Конституцію країни, яка оголосила ісламською республікою Пакистан.

      На  початку 1970-х рр., прийшовши до влади, демократичний уряд провів у країні ряд прогресивних перетворень. У березні 1972 р. була оголошена аграрна реформа, згідно з якою межа землеволодіння знижувалася до 60 зрошуваними га землі та 120 га незрошуваних, безземельні і малоземельні селяни отримали безкоштовно невеликі наділи. У тому ж році було знято заборону з Комуністичної партії, оголошена реформа трудового законодавства, яка розширила права профспілок.

      Важливим  етапом у розвитку правової системи  Пакистану стала Конституція 1973 р., яка закріпила положення мусульманського  права як основне джерело законодавства, а ісламу - як державної релігії. Серед принципів політики держави міститься вимога забезпечити мусульманам Пакистану спосіб життя, що відповідає основним принципам ісламу (п.1 ст.31) [5].

      У той же час Конституція 1973 містить  чимало положень демократичного і популістського характеру. Стаття 3 оголошує метою держави "знищення усіх форм експлуатації і поступове здійснення основного принципу - від кожного по здатності, кожному по праці". Проголошено рівність всіх громадян Пакистану перед законом незалежно від раси, релігії, касти, статі, закріплені основні демократичні права і свободи особистості, хоча і з численними застереженнями [5].

      Внаслідок липневого 1977 військового перевороту до влади прийшла адміністрація  генерала Зія-уль-Хака (загинув в авіакатастрофі в серпні 1988 р.). Дія Конституції 1973 р. було зупинено (відновлено в грудні 1985 р.), парламент розпущений, політичні партії заборонені. В основу внутрішньої політики Пакистану покладено принцип поступової ісламізації суспільства. У 1977 р. в Пакистані була створена Рада ісламської ідеології, що приступив до розробки рекомендацій щодо приведення чинного в країні законодавства у відповідність з шаріатом. Незабаром після цього вступив в силу закон про ісламізацію суспільно-політичного життя країни. Починаючи з 1978 р. керівництво Пакистану ввело в дію цілу низку нормативно-правових актів, покликаних сприяти встановленню "мусульманського способу життя", у тому числі акти про заборону лихварства, заході і ушре, ряд кримінальних законів [8].

      Так, у 1979 р. було введено ряд кримінально-правових актів, заснованих на шаріаті: про злочини  проти власності, про покарання  перелюбу і неправдивого обвинувачення  у скоєнні цього злочину, про  заборону вживання алкогольних напоїв. Одночасно заснований Федеральний шаріатський суд для розгляду справ на основі цих актів. Надалі в Пакистані тривало введення кримінального законодавства, заснованого на традиційних нормах мусульманського права. Зокрема, прийнято Закон про кісасе і дійе (1990), що передбачив шаріатські покарання за вбивство та нанесення каліцтв.

      Однією  з проблем, пов'язаних з ісламізацією країни, є протиріччя між двома гілками представників ісламу - шиїтського і суннітського (останні складають 80% населення Пакистану). Створений у травні 1980 р. генералом Зія-уль-Хаком, мусульманином-сунітом, Федеральний шаріатський суд, членів якого призначав він сам, оголосив неісламською значну частину (267 з 1511), що діяли в Пакистані законів. Мусульманські богослови-шиїти розцінили цю політику як спробу поширити сунітські норми мусульманського права на шиїтську громаду. Вже в 1980 р. було створено ними "Рух за здійснення джафарійского (на ім'я п'ятого шиїтського імама Джафара) тлумачення ісламу" [8].

      У середині 1980-х рр. Пакистан перейшов від парламентської до напівпрезидентської (фактично - до суперпрезидентської) форми правління. Поправкою до Конституції в жовтні 1985 законодавчі, виконавчі та судові повноваження Президента були суттєво розширені за рахунок відповідних органів. Поряд з парламентом він став частиною законодавчої влади, отримав право відкладального вето. Президент був оголошений головою виконавчої і влади (перш за керівником виконавчої владі був прем'єр-міністр), верховним головнокомандуючим збройними силами Пакистану. Не так жорстко, як раніше, він став пов'язаний радами прем'єр-міністра [8].

      Основними джерелами права в Пакистані  є законодавство, судовий прецедент  і мусульманська правова доктрина. У Пакистані, як і в інших федеративних державах, існує поділ законодавчих повноважень між центром та суб'єктами федерації. У сферу виключної компетенції центру входять важливі державні питання, такі, як оборона, зовнішні відносини, грошовий обіг, зовнішня торгівля, багато податків, планування та координація, засоби зв'язку, міжпровінційна торгівля та інше. У разі невідповідності якого-небудь акта провінційних зборів закону, виданого парламентом у межах його компетенції (виключної або спільній з провінціями), даний акт вважається недійсним.

      Спільну компетенцію центру і провінцій (п.4 ст.70 Конституції) становлять кримінальне  право, судочинство у цивільних  справах, передача власності (крім сільськогосподарських  земель), проблеми екології, соціальне  забезпечення, діяльність профспілок і трудові конфлікти, судноплавство на внутрішніх водних шляхах, виробництво електроенергії та інші питання, перераховані в четвертому додатку до Конституції. Питання, що не увійшли до цього списку і в перелік виключної компетенції центру, віднесені до ведення провінцій. В умовах надзвичайного стану парламент може видавати закони з будь-якого питання [5].

      Законодавча влада на рівні федерації належить одночасно парламенту та Президенту, а на рівні провінцій законодавчих зборів і губернаторам. У період між сесіями Національних зборів президент може видавати укази (ордонанси), які мають силу закону і діють в протягом 4 місяців; якщо парламент схвалить такий указ, він стає законом. Аналогічні повноваження належать губернаторові в період між сесіями провінційних зборів.

      Шоста поправка до Конституції містить перелік важливих законів, що не підлягають зміні, доповнення або скасування без попередньої санкції президента; в сьомому додатку перераховані 9 президентських указів періоду військового режиму, які стали законами, причому такими, для виправлення яких необхідна процедура, що застосовується щодо конституційних поправок.

      У період диктатур пакистанські президенти здійснюють законодавчі повноваження в повному обсязі. Згідно з восьмою поправкою до Конституції (1985) всі укази та розпорядження Президента і військової адміністрації, зроблені після встановлення військового режиму 5 липня 1977, стали діяти в якості законів [7].

      Абсолютно автономні правові системи існують в смузі пуштунських племен і районах племен Белуджистана і Північно-Західній Прикордонній провінції. На Смугу племен не поширюється законодавча влада парламенту (Президент може спеціальним указом ввести в дію будь-який закон) і юрисдикція Верховного суду (якщо немає спеціального рішення вищого законодавчого органу). Райони племен двох зазначених провінцій також керуються тільки по лінії виконавчої влади; тут не діють закони парламенту і провінційних законодавчих зборів, ці райони не включені у сферу діяльності Верховного суду і вищого суду провінції.

      Пуштунські  племена до наших днів є своєрідним соціально-економічною та адміністративною системою, в якій збереглися такі важливі елементи традиційної племінної організації, як джирга - рада старійшин або глав сімей, що вирішують на основі звичаєвого права пуштунів ( "Пуштунвалі" - Кодексу честі пуштунів) всі найважливіші справи племені, клану або роду. На Смугу пуштунських племен офіційно не поширюється дія пакистанського Кримінального кодексу. Збереглися ополчення боєздатних чоловіків (Лашкар), трудова взаємодопомога (ашар) і звичаї кровної помсти (Бадал). Звичаєве право також широко застосовується серед племен, що проживають в Белуджистані [7].

2. Вищі державні органи влади

 

      За  формі державно-територіального устрою Пакистан федерація, що складається з чотирьох провінцій (Панджабі, Сінд, Північно-Західна Прикордонна провінція і Белуджистан), федерального столичного округу Ісламабад і розташованої уздовж кордону з Афганістаном федерально керованої Смуги племен.

      За  Конституцією 1973 р. у редакції 1985 р. (її дія припинена в жовтні 1999 р.) форма правління в Пакистані  президентсько-парламентська республіка. Політичний режим нестійкий. Обмежена ісламська демократія періодично змінюється військовою диктатурою (зокрема, диктатура генерала М. Зія-уль-Хака правила в 1977-1988 рр., Останній військовий переворот відбувся в жовтні 1999р.) [8].

2.1 Парламент

      Вищий законодавчий орган Пакистану - парламент (іменується "Меджліс-і-шура"), який складається з двох палат: нижньої (Національні збори) і верхньої (Сенат). У Національних зборах провінції федеральний столичний округ Ісламабад і керовані центром райони племен (УЦРП) представлені пропорційно чисельності населення. У Сенаті всі провінції представлені порівну. Нижня  палата   - Національна асамблея у складі 342 депутатів, 272 з яких обираються загальним прямим таємним голосуванням за системою пропорційного представництва строком  на п'ять років. 60 місць належить жінкам, які обираються після сформування  нового складу Національної асамблеї на основі пропорційного представництва вже обраними від кожної провінції членами Національної асамблеї. 10 місць віддано представникам релігійних меншин(4 - християнам, 4 - індуїстам , 1 - парсам, 1 - кадаянам; інші релігійні групи до виборів не допускаються). Сенат складається з 100 членів, обирається на 6 - річний строк   депутатами нижньої палати федерального парламенту і Законодавчими зборами провінцій (4) за мажоритарною схемою. Одна третя складу сенату оновлюється кожні два роки. Депутати Національних зборів обирають 8 сенаторів від зони племен і 3 від Ісламабада [4].

      Президент має право розпустити Національні  збори як за порадою Прем'єр-міністра, так і на власний розсуд у випадках, коли главі уряду винесений вотум недовіри і жоден член Національного зібрання не має в своєму розпорядженні підтримки більшості, а також якщо виникла така ситуація, в якій уряд не може діяти відповідно до конституції, і необхідно звернутися до електорату. Нові вибори повинні відбутись протягом 90 днів після розпуску [4].