Поняття і ознаки правопорушення

Правові норми, за порушення  яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці – трудове право; агрохімічних норм – земельне право) [7].

Наступною ознакою є вина, тобто психічне ставлення особи до її поведінки та наслідків. Вина виступає у двох формах: у вигляді умисної та необережної.

Адміністративне правопорушення багато в чому нагадує злочин – так само воно може бути спрямоване проти громадського порядку, власності, прав і свобод громадян тощо.

Головною ознакою, за якою адміністративні правопорушення відрізняються від кримінальних злочинів, є менший ступінь суспільної небезпеки.

Адміністративне правопорушення переростає у злочин: якщо адміністративний проступок набув ознак складу злочину; якщо адміністративне правопорушення вчинене вдруге [17].

Із співвідношення відповідних  статей кримінального законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення видно, що і злочини і адміністративні правопорушення посягають на однакові за своїм характером об’єкти, саме це складає суспільну небезпеку.

Завдання адміністративного і кримінального законодавств складається в охороні від посягань одних і тих же об’єктів.

Дисциплінарні проступки  – це суспільно небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність.

У Кодексі законів  про працю визначено два види стягнень, що можуть бути накладені  на працівників – догана і звільнення.

Робота деяких категорій працівників пов’язана з підвищеним ризиком і небезпекою, що зумовлює потребу в додержанні чіткої дисципліни і порядку (залізничники, авіатори, митники та інш) [18].

Цивільно-правові проступки  – це суспільно небезпечні порушення майнових і пов’язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права.

На відміну від злочинів, цивільні проступки не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою правовідновлюючі заходи (невиконання обов’язків за цивільно-правовим договором). Цивільно-правова відповідальність носить в значній мірі компенсаційний характер.

Головна мета цивільно-правової відповідальності, на відміну від кримінальної і адміністративної – не покарання чи перевиховання, а відшкодування завданих збитків, оскільки цивільне порушення завдає шкоди насамперед конкретній фізичній чи юридичній особі [19].

Конституційні проступки  – завдають шкоди державному ладу; його об’єктом є закріплені Основним Законом порядок організації та діяльності органів державної влади і глави держави, порядок утворення інших органів держави, форма правління та устрій держави, отже, об’єктом такого проступку можуть ставати форма або апарат держави; ним можуть бути також конституційні права людини.

Новим видом правопорушення являються податкові проступки  – суспільно небезпечні протиправні  діяння, які порушують права і  законні інтереси суб’єктів податкових правовідносин. За їх здійснення встановлена юридична відповідальність [20].

Матеріальні проступки  – суспільно небезпечні протиправні  вчинки, які складаються в винному  нанесенні збитків майну підприємства його робітником.

Матеріальну відповідальність покладено за шкоду, заподіяну підприємству чи організації внаслідок порушення трудових обов’язків [21].

Трудове правопорушення (порушення трудового законодавства) – це винне протиправне діяння суб’єкта трудового права, яке складається  з невиконання, порушення трудових обов’язків і заборонене санкціями, які містяться в нормах законодавства про працю [22].

Процесуальне правопорушення зв’язане з порушенням громадянами  чи державними органами інтересів правосуддя чи процесуальних прав сторони, з  якою правопорушник перебуває в  правовідносинах.

Не являються процесуальними правопорушеннями незначні витрати процедурного характеру, які допускаються громадянами [23].

Отже, проступки –  звичайні, ординарні правопорушення. Вони відрізняються один від одного не ступенем своєї шкідливості для  суспільства, а іншими матеріальними рисами і ознаками, обумовленими особливостями тієї сторони правопорядку, на яку вони посягають.

В залежності від характеру  цивільно-правового порушення розрізняють: - договірні правопорушення і позадоговірні правопорушення. Перші зв’язані з порушенням зобов’язань сторін цивільно-правового договору, другі – з невиконанням чи з недотриманням умов цивільно-правових норм [24].

Від цивільного правопорушення слід розрізняти невинне нанесення шкоди (ст.454 ЦК Укр.), порушення майнових прав внаслідок правомірних дій – рятування майна (ст.472 ЦК) [8].

Крім приведеного вище поділу існують і інші основи класифікації правопорушень. Базуючись на наявності  економічних, соціальних, політичних відносин суспільства, розрізняють три види правопорушень:

а) в сфері соціально-економічних відносин (власність, праця, розподіл;

б) в сфері побуту і  дозвілля (сім’я, суспільний порядок);

в) в суспільно-політичній сфері (діяльність державного апарату).

Можлива класифікація правопорушень  і за іншими критеріями (наприклад, в наукових цілях).

Так, можна розрізняти правопорушення, які посягають на духовні чи матеріальні блага, суспільні чи особисті інтереси, правопорушення в сфері нормотворчої діяльності [25].

Правопорушення по колу осіб: особисті і групові (колективні).

Груповими називаються правопорушення, скоєні об’єднанням дій членів групи, які характеризуються визначеним ступенем загальності інтересів, цілей і єдністю дій.

Поряд із національним правом держав існує і міжнародне право. Порушення міжнародно-правової норми  є міжнародним правопорушенням, яке по- роджує міжнародно-правову відповідальність.

Міжнародні правопорушення – дії чи бездіяння суб’єктів  міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права чи особистим зобов’язанням і завдають шкоду іншому суб’єкту, групі суб’єктів міжнародного права чи всій міжнародній спільноті [26].

Розрізняють міжнародні злочини і міжнародні делікти (проступки).

До злочинів відносять  работоргівлю, піратство, міжнародний  тероризм), а до міжнародних деліктів – порушення торгових зобов’язань).

Отже, ми визначили різні  види правопорушень і можемо зробити  висно- вок, що всі вони знаходяться  в тісному зв’язку та взаємозалежності між собою.

 

4. Причини правопорушень і шляхи їх подолання

Говорячи про причини правопорушень  доцільно вказати на деяку несхожість понять причини в філософії і кримінології. В філософії причиною називають явище, яке при визначених умовах з необхідністю викликає (обумовлює) інше явище (наслідок). Зв’язок між причиною і наслідком носить закономірний характер, який означає, що дана причина в відповідних умовах кожен раз викликає визначений наслідок.

Таким чином, зв’язок між причиною і наслідком характеризується поняттями  необхідності, неминучості. Під причиною в кримінології розуміють явище  чи їх сукупність, яке породжує інше явище, що розглядається як наслідок. Причини створюють можливість визначеного наслідку, для появи якого необхідні допоміжні умови, що не породжують даний наслідок, Але створюють відповідні обставини для реалізації дії причини. В кримінології зв’язок між причиною і наслідком не розглядається як необхідний і зобов’язальний [27].

Отже, розрізняють такі види причин правопорушень:

1) за значущістю в  обумовлюванні, детермінації правопорушень:

- основні – соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам; протиріччя між ним і потребами, інтересами тих чи інших соціальних груп і окремих осіб, якщо правова культура останніх відзначається неналежним рівнем; суттєві вади, недоліки законодавства);

- неосновні – явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив на фоні головних факторів, саме завдяки ним, тобто так звані фонові явища (наприклад, недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явищ нерідко відображають іншим, окремим поняттям: обставини (або умови), що сприяють вчиненню правопорушень;

2) за онтологічним  статусом стосовно свідомості  конкретної особи:

- об’єктивні – явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в роботі державних органів); вони створені іншими поколіннями або природними силами. Типовими умовами, що сприяють зростанню злочинності у сучасному світі, визнаються урбанізація, екологічні проблеми, інші тіньові сторони цивілізації та технічного прогресу;

- суб’єктивні – явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб’єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, незнання особою вимог закону, її від’ємне, негативне ставлення до його приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку, алкоголізм, наркоманія, пропаганда в засобах масової інформації і мистецтві насильства, розпусти) [28].

Розглянемо ж сукупність найбільш поширених об’єктивних  і суб’єктивних факторів, які обумовлюють подальше зростання злочинності в Україні.

Об’єктивні умови. Найважливішою  треба, мабуть, визнати зниження життєвого  рівня більшості населення. Звичайно далеко не всі знедолені виживають за допомогою злочинних дій, але не викликає сумніву і те, що деяка частина, особливо молодь, вирішує свої проблеми не завжди в злагоді з кримінальним кодексом.

Спад економічної активності обумовив появу офіційно визнаного безробіття. В важкому становищі опинилися працівники, які фактично втратили роботу, але не зареєструвались як безробітні. Не можуть знайти роботи і молоді люди.

Навряд чи викликає сумніви припущення, що багато безробітних ідуть у  тіньову економіку або кримінальне середовище. Також усі ці труднощі, невпевненість в завтрашньому дні породжують конфлікти, ведуть до наркоманії, самогубств [29].

Також процвітає корупція та розкрадання коштів у банках та інших установах. Дрібні підприємства захоплюють рекрути та грабіжники. Тіньова економіка використовується злочинцями для вкладення та примноження коштів, здобутих злочинним шляхом; всіляко уникає оподаткування.

Отже, складні економічні умови  життя більшості громадян України  об’єктивно сприяють зростанню кількості правопорушень.

Суб’єктивні умови злочинності. На жаль, протягом багатьох років у  нашій країні недостатню увагу приділяли  правовій освіті та вихованню. Люди погано знають закони, через це важко вимагати виконувати їх норми. Це сприяє збільшенню кількості правопорушень. Правопорушення може зумовити темперамент, наявність певних психічних відхилень [30].

На жаль, великого поширення  сьогодні набули такі соціальні лиха, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, перелюбство, аморальність та інші. Ці умови діють завжди і всюди. У багатьох випадках вони сприяють скоєнню правопорушень, а то й виступають їх головними причинами.

Серед суб’єктивних умов зростання злочинності в незалежній Україні слід назвати також байдужість значної частини населення до державних справ взагалі і, зокрема, до правопорядку. Люди стурбовані своїм становищем (нерегулярна оплата праці, підвищення плати за комунальні послуги, низький рівень соціального забезпечення; цим держава вільно чи невільно провокує нестабільність правомірної поведінки) [31].

Отже, щоб правомірна поведінка стала нормою життя для більшості населення, необхідна розвинута економіка, стабільний демократичний політичний режим, дотримання законності всіма посадовими особами та громадянами, високий рівень правової культури.

 

 

Висновки

В даній роботі було розглянуто основні положення категорії правопорушення, з’ясовано причини їх виникнення.

1. Злочини і інші  правопорушення негативно впливають на розвиток суспільства. Злочинність і інші правопорушення об’єктивно гальмують поступовий розвиток нашого суспільства, подальше вдосконалення суспільних відносин.

Злочинність та її прояви як діяльності, спрямована на протизаконне задоволення потреб певної частини суспільства за рахунок інтересів більшості його членів.

Правопорушення, взяті в сукупності на відповідному відрізку часу і конкретному суспільстві, завжди відрізняються значною різноманітністю як за ступенем суспільної шкідливості, так і за психологічними, соціальними і юридичними ознаками.

Але разом з тим  в походженні, причинах і подальшій історичній долі вони мають загальні риси, що дало можливість вивчити не тільки окремі види правопорушень, але і всю їх сукупність, проаналізувати причини і умови, які сприяють їх здійсненню, розробити системи заходів боротьби з ними.

Викорінення злочинності – це більш складне завдання, ніж викорінення всіх інших правопорушень.

2. Злочини, як найбільш  суспільно небезпечні діяння  мають порівняно меншу латентність,  здійснюються незначною кількістю  осіб, викликають активну протидію  правоохоронних органів і негативну оцінку всіх членів суспільства.

Що стосується інших  видів правопорушень, то вони складають  великий масив і латентність, не завжди отримують негативну оцінку і часто не передбачають відповідальності.

3. В роботі звернуто  увагу на необхідність активізації дослідження про правопорушення і відповідальність в галузевих науках; поки найбільшу розробку ці питання отримали в кримінології.

4. Багаточисельність  причин, умов правопорушень роблять  їх важко ана-лізуючими. Докладний  аналіз можливий в ряді робіт, спеціально присвячених окремим видам правопорушень в різних областях народного господарства і в галузях законодавства.