Політико-правова історія становлення та розвитку принципу верховенства права : світовий вимір

 

План

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ 1.Верховенство права  як принцип права, що властивий всій національній правовій системі…………………………………………………...5

1.1. Поняття, сутність  та тлумачення змісту верховенства  права…………5

1.2. Проблема визначення поняття «принцип верховенства права»…….10

Розділ 2.  Історико-правовий  розвиток верховенства права…………………14

      2.1. Сутність  та місце ідеї верховенства  права у працях античних мислителів………………………………………………………………………..14

      2.2. Становлення  верховенства права у державах  Середньовіччя та Нового часу………………………………………………………………………….…….18

      2.3. Значення  принципу верховенства права  на сучасному етапі……….

Розділ 3. Проблеми реалізації принципу верховенства права в Україні……

Висновки…………………………………………………………………………

Список використаних джерел………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Разом з появою держави виникає  і право, яке покликане врегульовувати різні відносини у державі,адже виникає потреба в керуванні суспільством,яке не може існувати самостійно. Право базується на різних принципах, які виражають його характерну сутність. Принцип верховенства права є одним із основоположних принципів ,він витікає з ідей справедливості і свободи, та є універсальним регулятором суспільних відносин; встановлює панування над державою, адже право є первинним, а держава – вторинною.

Принцип верховенства права означає, що у правовій державі має панувати закон, а не інтереси осіб, у руках  яких у певний момент перебуває влада; функції держави полягають у  регулюванні відносин між усіма  суб’єктами права на основі закону. Неухильне дотримання принципу верховенства права покликане забезпечити права і свободи людини у всіх сферах життя, а зі сторони підвладних – повагу до законів та органів влади. За такого розуміння сила держави, на якій вона ґрунтується, законна лише в тому випадку, якщо вона застосовується у строгій відповідності із правом, якщо вона цілковито слугує йому. При цьому закон, зобов’язуючи окремого громадянина до дотримання загальноприйнятих правил поведінки, водночас чітко окреслює межі прерогатив держави стосовно індивідуальної свободи.

Тема цієї роботи вибрана тому, що принцип верховенства права привертає  увагу багатьох вчених та дослідників  світу, оскільки має фундаментальне значення для встановлення демократичної правової системи,а також безперечно впливає на розвиток всіх галузей права.

Метою та основними завданнями цієї роботи виступає розгляд еволюційних змін тлумачення принципу верховенства права у правових доктринах різних країн.

Актуальність цієї теми, в тому що значення принципу верховенства права обумовлюється і потребами вдосконалення системи права, адже принцип верховенства права є основним в системі принципів права країн. Це дозволить вирішити низку теоретико-правових та методологічних проблем розвитку правової галузі в цілому.

І хоча принцип верховенства права закріплений частиною першою ст. 8 Конституції України, він і  досі залишається належним чином  не осмисленим як правовою теорією, так  і юридичною практикою, що породжує різні його інтерпретації. Це не сприяє активному використанню названого  принципу практикуючими юристами-адвокатами, суддями тощо при розгляді складних юридичних справ, що стосуються, передусім, захисту прав і свобод людини і  громадянина в Україні. Цей принцип  потребує доопрацювання і переосмислення на основі сучасних ідей.

Можна зробити висновок наскільки  важливою і актуальною є ця тема для написання курсової роботи.

Об’єктом  для написання  даної роботи є : право у світовому вимірі.

А предметом даної курсової роботи є: безпосередньо сам принцип верховенства права.

В першій частині цієї роботи розкривається загальний характер, поняття, сутність та значення верховенства права, розкривається значення самого права у світі.

 В другій частині  роботи представлено історико-правовий  розвиток верховенства права. Тобто висвітлено ідеї щодо поданої проблеми, які існували у різні часи та були виголошені різноманітними вченими та мислителями,а також розглядається значення принципи верховенства права на сучасному етапі.

Третя частина роботи розкриває  проблему реалізації принципу верховенства права в Україні.

Основними джерелами інформації , якими необхідно користуватись  для опрацювання поданої проблеми: Четверний В.А. «Поняття права і держави», Данільян О.Г. « Філософія права», Безродний С.Ф. та ін. «Світова класична думка про державу і право».

 

Розділ 1.Верховенство права як принцип  права, що властивий всій національній правовій системі

 

1. Поняття, сутність та тлумачення змісту верховенства права

 

Принцип верховенства права у політичній системі формувався поступово і спочатку дістав вияв у визнанні природних і невідчужуваних прав людини, а потім – у верховенстві закону і парламенту. Лише за сучасності він набув універсального значення і є складовою концепції правової держави і громадянського суспільства.

Саме поняття «верховенство» у тлумаченні цього принципу означає – пріоритетність, домінування, визначальну роль прав людини у діяльності держави, а «верховенство права» – панування права у суспільстві.

"Верховенство права"  – збірний  термін , що означає  найбільш важливі аспекти демократичного  правління. Його суть у тому, що рішення влади повинні бути засновані на згоді народу, і діяти через структури й процедури, розроблені для попередження індивідуальних потрясінь і державної волі, що захищають права й свободи. "Верховенство права" засноване на п'яти основних принципах:

• влада належить народу та існує для нього;
• обмежена влада та феодалізм;
• розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову,та принципи їх взаємодії;
• процедурні й істотні обмеження відносно дій влади, спрямованих проти особи;
• судовий розгляд справ проводиться незалежною системою судових органів.

А от Альберт В. Дайсі у тлумаченні панування права вирізняв три близькі за своїм змістом концепції:

панування права – ніхто не може бути зобов’язаний нести негативні наслідки у встановленому законом порядку сам або своїм майном, окрім як у випадку прямого порушення закону, у передбаченому законом порядку, в суді загально юрисдикції;

верховенство права – не лише те, що жодна людина не може бути над законом, але й те (і це важливий момент), що до кожної людини, незалежно від посади або умов застосовуватиметься один (загальний, звичайний) закон, а справа підлягає розгляду в одному (загальному, звичайному) суді;

панування духу законності – проникненість змісту Конституції верховенством права завдяки загальним конституційним принципам (наприклад, право на особисту свободу, право на публічні збори), які є результатом судових рішень, що визначають права індивідів у окремих справах, розглянутих судами, та оскільки у багатьох іноземних конституціях надаються гарантії прав індивідів, які виникають, або можливо виникли з загальних принципів конституції.

Принцип верховенства права означає, що у правовій державі має панувати закон, а не інтереси осіб, у руках  яких у певний момент перебуває влада; функції держави полягають у  регулюванні відносин між усіма  суб’єктами права на основі закону. Неухильне дотримання принципів  верховенства права та верховенства закону покликане забезпечити права і свободи людини у всіх сферах життя, а зі сторони підвладних – повагу до законів та органів влади. За такого розуміння сила держави, на якій вона ґрунтується, законна лише в тому випадку, якщо вона застосовується у строгій відповідності із правом, якщо вона цілковито слугує йому. При цьому закон, зобов’язуючи окремого громадянина до дотримання загальноприйнятих правил поведінки, водночас чітко окреслює межі прерогатив держави стосовно індивідуальної свободи.

Отже, принцип верховенства права вимагає, щоб діяльність усіх органів державної влади здійснювалась на правовій основі та відповідала умовам легітимності. Легітимність – це морально-психологічне сприйняття влади громадянами, визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися. У вузькому розумінні легітимною визнається законна влада, утворена у відповідності із процедурою, передбаченою законами.

Принцип верховенства права  покликаний забезпечувати органічний взаємозв'язок правової системи, системи і структури права, тобто загальносоціального і юридичного, публічного і приватного, регулятивного і охоронного, матеріального і процесуального, об'єктивного і суб'єктивного права; норм права і правових відносин; єдність норм, інститутів і галузей права. Він характеризує зміст і сутність права в концентрованому вигляді і демонструє, на яких підвалинах у ньому відображаються економічні, політичні і моральні відносини, характеризує структуру права і співвідношення між різними джерелами права, законодавством і правосуддям, суспільством і державою, примусом і переконанням у правовому регулюванні. Він є синтезуючою засадою, об'єднуючим зв'язком, практичною основою виникнення, становлення і функціонування багатьох правових явищ, і це стосується навіть правової системи у цілому.

Принцип визначає правоутворюючу і правореалізаційну діяльність, координує функціонування механізму  правового регулювання, є критерієм оцінки правомірності чи неправомірності дій соціальних суб'єктів, формує правове мислення і правову культуру, систему і структуру права.

У найбільш загальному вигляді  можна стверджувати, що призначення принципу верховенства права полягає в тому, що він: 1) здійснює універсальне і узагальнене закріплення основ суспільного ладу;                              2) забезпечує одноманітне формулювання правових явищ і такий самий їх вплив на суспільні відносини у формі безпосереднього правового регулювання і опосередкованого правового впливу.

Регулятивна функція цього  принципу права здійснюється не тільки через правову систему або  ж механізм правового регулювання, цей принцип безпосередньо впливає на виникнення і стале існування конкретних правових відносин, прав і обов'язків людей та їх організацій.

У розвинутих правових системах цей принцип виконує роль перехідної ланки від суспільних відносин до їх опосередкування правовою системою.

Принцип верховенства права  у правовій державі визначає умови  життєдіяльності всього соціального  організму, тобто створення, існування  і функціонування державних органів  і громадських організацій, соціальних спільностей, ставлення до них, а  також взаємовідносини окремих  громадян, а тому він є базовим, найбільш значущим. Саме завдяки цьому  він модифікується у різних сферах функціонування держави і права, наприклад у правоутворенні,  правореалізації, правоохороні.

Цей принцип також означає, що не держава утворює право, навпаки, право є основою організації  і життєдіяльності держави в  особі її органів і посадових  осіб, інших організацій. А звідси випливає твердження, що не держава надає права і свободи людині, а народ утворює право, щоб насамперед обмежити ним державну владу. Адже, як відомо, у правовій державі владі притаманні деякі межі, які вона неспроможна перейти.

Принцип верховенства права  у політичній системі будь-якої держави є надзвичайно важливим через те, що політична сфера життя суспільства завжди характеризується протистоянням різних політичних сил. Ця політична боротьба ніби затьмарює загальну мету розвитку суспільства — його безпеку, безпеку окремих громадян, їх права тощо. Держава у політичній системі є особливою політичною одиницею. Вона покликана врегульовувати політичну боротьбу різних елементів політичної системи, забезпечувати правопорядок і законність, гарантувати права, свободи і реалізацію законних інтересів громадян. Тому держава наділяється особливою (суверенною) владою. Інколи це призводить до узурпації інтересів громадянського суспільства публічною владою — держава стає над суспільством і правом. У таких державах верховенство щодо права отримує політика, що призводить навіть до свавілля і насилля. Прикладів цьому всесвітня історія знає немало, відомі й негативні наслідки такої державності. Тому людство, в особі своїх кращих представників, завжди боролось і повинно протистояти етатичній ролі держави спочатку у політичній, а потім у всіх інших соціальних системах.

Аналізуючи функціональний взаємозв'язок держави і права, переконуєшся, що він може бути двох видів: або  верховенство держави над правом, або пріоритет права щодо держави. В реальному і суспільному житті цей взаємозв'язок постійно розвивається і видозмінюється, він може перебувати у стані відносної рівноваги.

Принцип верховенства права  у політичній системі підпорядковує державу громадянському суспільству, яке за умови його реальності само вирішує питання про форму, зміст і соціальне призначення держави. Він є основою визнання народного суверенітету і його первинності щодо суверенітету націй і держави.

Вказаний принцип є  визначальним і в інших сферах суспільного життя. Він безпосередньо стосується духовної системи суспільства. Адже культура особистості та правова держава — це поняття, які взаємодоповнюють одне одного.

Принцип верховенства права  є актуальним і у соціальному, особистісно-людському аспекті. Адже людина є критерієм людського  прогресу, мірою історичних досягнень  суспільства і держави. Роль права  при цьому вбачається у забезпеченні самовизначення особи, її розвитку і  соціалізації, зв'язку з іншими людьми, із суспільством у цілому. Право  тут виступає як об'єктивно можливий масштаб соціальної свободи, що стимулює творчу активність, самоусвідомлення людини, гарантує суспільне визнання того, що кожний індивід народжується вільним і рівним іншому, а верховенство права розглядається як соціальний феномен, який обумовлює невід'ємні права людини і громадянина на свободу, рівність, справедливість, щастя, пошану і недоторканність.