Особливості правовових систем Далекого Сходу

Китайці важливим джерелом права вважаються традиції і звичаї. При цьому законодавець виходить із концепції створення відповідного акта законодавства лише у випадку подальшої неспроможності регулювання певних відносин звичаєвими формами їх регулювання [12, с. 192] .

Джерелом японського права також є звичаї. Цивільний  і Торговий кодекси містять норми, які відсилають до застосування звичаїв при вирішенні різних питань. наприклад, коли йдеться про рибальський промисел, використання гарячих джерел та ін. Проте сфера їх застосування поступово звужується.Згідно з Декретом № 103, прийнятим 1875 р. під назвою «Вказівка для органів судової адміністрації», у випадку відсутності норми писаного права застосовуються звичаї, за відсутності відповідного звичаю суддя приймає рішення, керуючись нормами (сьогодні зазначений термін трактується як «загальні принципи права») [1, с. 196]

Особливе місце в  системі соціальних регуляторів  посідають норми поведінки —  «гирі». Японська дослідниця Ц. Інако  вказує, що багато західних дослідників, зокрема Р. Давид, не зовсім правильно  розуміють цей соціальний інститут і перебільшують його вплив на суспільні відносини. Вона пояснює, що «гирі» діють тільки між особами, які вступають у постійні міжособистісні відносини і мають за мету їх збереження і зміцнення. Так, постійні ділові партнери обмінюються на свята знаками уваги — поздоровленнями або подарунками. «Гирі» діють тільки в колі конкретних осіб і груп, а не між незнайомцями чи в рамках усього суспільства [15, с. 250] .

Як вказує Л. М. Бостан, традиції та спосіб мислення у більшості японців спирається на конфуціанські ідеї ієрархічного порядку, що базується на самій природі речей, а індивідуалізм ніколи не мав міцних коренів у Японії. Соціальні структури й ліберальний дух, що передбачалися кодексами європейського зразку, лише незначною мірою оволодіти японським суспільством.

Таким чином, можна побачити, що звичаї і традиції відіграють неабияку роль у правових системах Далекого Сходу. Китайське і японське суспільство, яке звикло дотримуватись певних звичаїв і традицій, ніколи не відмовиться від них. Така особливість і дає право відносити Далекосхідну правову сім'ю до групи традиційних правових систем. 

2.3. Специфіка усвідомлення  ролі та сутності права у  країнах Далекого Сходу.

Країнам Далекого Схожу  притаманне своєрідне відношення до права та усвідомлення його ролі.

У китайській мові слово  «право» має два значення —  «фа» і «ксін». У глибоку давнину  вони вживалися як синоніми. Нині слово  «фа» має ширше значення, а «ксін» перекладається як «покарання». Розуміння  всього права як кримінального права  пояснює традиційний підхід до права як до покарання. У китайській правосвідомості тривалий час було відсутнє поняття «суб'єктивне право». Пізніше китайське слово «цюань-лі» (суб'єктивне право) з'явилося під впливом японського права. Воно є результатом запозичення. За китайськими поняттями від суб'єктивного права не залежить гармонія в суспільстві, тому що суспільство існує споконвічне без втручання суб'єктів. Суспільство вважається здоровим, якщо гармонійно функціонує відповідно до дао. Для уточнення китайського розуміння слова «право» слід звернутися до терміна «лю», який вживається як синонім слова «ксін». У юридичному значенні «лю» — кримінальне право, в етимологічному (широкому) смислі «право» (гама, гармонія) означає музичну гармонію. «Лю» відомо раніше за «ксін». Музика, як і традиції, віднесена китайцями до важливих сторін буттл, які необхідно вивчати, щоб бути доброчесними. Кримінальне право в Китаї завжди було суворим, тому право не викликало до себе такої поваги, як музика. Норма права вважалася другорядною порівняно з іншими соціальними нормами (нормою моралі, нормою-звичаєм, традицією-нормою). Судове рішення на основі норми права відкидалося в якості головного засобу вирішення конфлікту. Тільки невелика частина фажданско-правових спорів розглядалася державними судами [7, с. 124; 15, с. 615] .

І в теперішній час загальне уявлення про світ, на основі якого базуються всі різноманітні приватні поняття китайців, спонукає їх зневажати право. В їхньому уявленні мирне життя в суспільстві гарантоване не правом, а етикою. На їх переконання, немає сенсу чекати появи соціального зла, навіть якщо право взмозі його усунути. Кожен має поводитися так, щоб не порушувати природний порядок і дотримуватися традицій, які спрямовані на недопущення такого зла. Саме останні мають першочергове значення, тоді як звертатися до права слід якомога рідше [7, с. 125] .

Що ж стосується Японії, то японці також продовжують вбачати в праві насамперед апарат примусу, що використовується державою для нав'язування волі правителів, а не засіб досягнення справедливості між громадянами. Реальні цивільно-правові відносини багато в чому регулюються не законодавством, а звичаєвим правом або іншими соціальними нормами. Результатом негативного ставлення до права є також небажання японців вирішувати свої правові суперечки в судах: усі суперечки між членами родини, як і колись, вирішуються в основному на підставі звичаїв і без судового втручання. Наприклад, у разі дорожньо-транспортних пригод потерпілий або його родичі намагаються не звертатися до суду, а звертаються до послуг досвідченого посередника для реалізації своїх вимог. Це можуть бути, наприклад, співробітник фірми потерпілого, профспілковий діяч або шанований бізнесмен з відповідним професійним досвідом. Вплив правосвідомості японців із цього питання відчувається й у нормах законодавства. Відповідно до Цивільного процесуального кодексу (Ст.136) суддя повинен у перебігу процесу постійно прагнути до того, щоб привести сторони до примирення. Найкращий варіант — це не судове рішення, а відмовлення від позову й полюбовна угода. Судді надано багато можливостей, щоб на всіх стадіях судового провадження відігравати роль посередника. Звернувшись до суду, сторони можуть просити не винесення рішення, заснованого на законі, а створення примирливої комісії, якій доручається запропонувати їм можливу мирову угоду. До складу такої комісії входять два посередники й суддя, але суддя не бере участі в засіданнях, щоб не створилося враження, що насправді спір вирішено владою судді. З метою збереження добропорядної репутації сторони віддають перевагу саме такому компромісному шляху. Крім того, за певними категоріями справ (сімейними, трудовими) закон прямо приписує цю процедуру. Якщо, проте, зусилля виявилися безрезультатними, тобто посередники запропонували угоду, але одна зі сторін чи обидві нею не задовольнилися, то будь-яка сторона одержує в цьому разі право у двотижневий термін звернутися до суду. Однак суду й тоді надано вибір: вирішити суперечку тільки на підставі закону або підтвердити варіант мирової угоди, запропонованої посередниками1. Ц. Інако, оцінюючи статистику розгляду цивільних справ у судах, указує, що в Японії подається в десять разів менше позовів, аніж у США й Великобританії, і більше половини від поданих позовів закінчуються мировою угодою або відмовою від позову. Можливо, цим і зумовлена досить мала кількість суддів у країні — близько 2200 при чисельності населення понад 126 млн [15, с. 247-248] .

З цього приводу Р.Давид зазначав: «На відміну від Заходу, народи цих країн не схильні вірити в право, як засіб забезпечення соціального порядку і справедливості. Зрозуміло, в них існує право, але воно наділене субсидіарною функцією і відіграє незначну роль. В суди тут звертаються, і право знаходить застосування лише тоді, коли вичерпані всі інші способи вирішення конфлікту і відновлення порядку. Суворо визначені рішення, які дає право, пов'язаний з ним примус - все це зустрічає виключне несхвалення, тут виходять з того, що соціальний порядок повинен охоронятися, переважно, методами переконання, технікою посередництва, самокритичними оцінками поведінки, духом поміркованості і злагоди» [6, с. 568] .

Можна зробити висновок, що право багато століть відігравало  другорядне становище в країнах  Далекого Сходу. На сьогоднішній день право займає більш важливе місце, але норми-мораль, норми-звичаї, традиції-норми часто застосовуються у суспільстві.

Далекосхідна група  правових систем має релігійно-філософську  основу, що представлена даосизмом, конфуціанством, легізмом та синтоїзмом. Ці вчення заклали фундамент для встановлення права у країнах Далекого Сходу. Споконвіку народи цих країн дотримувались звичаїв і традицій своїх предків. На сьогоднішній день ситуація не змінилась, хоча право й набуло більш сучасних форм. традиції і звичаї все ще відіграють вагоме місце у далекосхідних правових системах. Що стосується усвідомлення ролі права, то це також не змінне, хоча право і вважається основним регулятором суспільних відносин, люди часто звертається до традицій та норм моралі для вирішення різноманітних питань.

Найбільш чітко виділити різні важливі та характерні елементи Далекосхідного (філософсько-традиційного) типу правової системи дозволить характеристика китайського та японського права.

РОЗДІЛ 3

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ ДАЛЕКГО СХОДУ

3.1. Співвідношення давніх правових традицій і сучасного законодавства у правовій системі Китаю.

Сучасна правова система КНР є симбіозом стародавніх правових традицій і сучасного законодавства, заснованих, з одного боку, на старокитайських філософських і правових концепціях, а з іншого — на ідеях «соціалізму з китайською специфікою» та деяких принципах романо-германського права. Змішаний характер китайської правової системи ускладнився після приєднання в 1997 р. колишньої англійської колонії Гонконг (нині провінції Сянган) до Китаю. Згідно з китайсько-британськими угодами, Сянгану надано особливий правовий статус, згідно з яким він має власну законодавчу, виконавчу і судову систему, і лише питання зовнішньої політики і оборони делегуються центральним державним органам Китаю. Згідно із цими угодами, Китай підтверджує продовження чинності на території колишнього Гонконгу близько 140 законів Великобританії. Ці обставини указують на наявність у сучасній правовій системі Китаю деяких елементів загального права [13, с. 287] .

Таким чином, правова система Китаю на сучасному етапі модернізована і своєю зовнішньою формою відображає романо-германську модель правового будівництва. Проте правовий менталітет китайців, їхня правова свідомість і правова поведінка не вписуються в романо-германську модель та залишаються в рамках традиційної конфуціанської концепції праворозуміння, де нраву в процесах суспільного розвитку відводиться не головна, а допоміжна роль. Причина цього очевидна і полягає в тому, що романо-германське право є продуктом західної цивілізації і розвивалося воно в рамках західної традиції права. Що стосується китайського права, то воно, як уже наголошувалося, має найдавнішу історію і його формування й еволюція відбувалися в рамках тих історичних умов і в рамках тих філософських поглядів, які докорінно відрізняються від західних. Сприйнята китайським правом структура романо-германського права, система його джерел, кодифікація, інші форми нормотворчої діяльності, а також юридична техніка, на ґрунті китайської дійсності справили великий вплив на розвиток китайського суспільства. Разом із тим, вони зазнали і східного впливу.

Сучасна судова система  Китаю має модернізовану структуру  і успішно виконує завдання, направлені на відправлення правосуддя. Примирний характер судочинства, заснований на конфуціанській концепції праворозуміння, продовжує впливати на функціонування судової системи сучасного Китаю [1, с. 172-173,182] .

Можна зробити висновок, що правова система Китаю є  сукупністю давніх правових традицій і сучасного законодавства, відображеної у правових кодексах  (Кримінальний кодекс, Трудовой кодекс). Одна з суттєвих ознак права Китаю полягає у функціонуванні до сьогоднішнього часу філософсько-традиційних концепцій, норм та інших способів і процедур врегулювання суспільних відносин. Це є результатом особливості історичного розвитку та довготривалу ізоляцію від інших країн, трансформацією конфуціанського світогляду, принципів через правові норми, стійкістю психологічних установок населення на дотримання цих традиційних правил, а також невизнання права найефективнішим регулятором суспільних відносин.

3.2. Трансформація стародавнього  японського права у сучасне  право Японії.

Витоки японського права  багато в чому схожі з китайським правом, разом із тим воно має  свою специфіку. Риси, властиві японській цивілізації, такі як колективне мислення, кланова вірність, самопожертвування заради загального блага, визначають специфіку японського права. Незважаючи на вестернізацію, японське право не втратило своєї самобутності. Традиційний спосіб життя японців зумовив їх негативне ставлення до індивідуалістичних проявів, властивих західному суспільству. Традиційна японська свідомість, на думку Л. І. Глухарьової, переконана, що суб'єктивні права знеособлюють людські взаємини, ставлять усіх людей в становище рівності, а це суперечить ієрархічному порядку світу і природі речей [4, с. 127] .

Японську правову систему  завдяки такому складному і змішаному характеру називають ще індивідуалізованою правовою системою.

Сучасна правова система  Японії має змішаний характер, оскільки вона базується, з одного боку, на етичних, релігійних і правових нормах, що склалися на основі звичаїв і традицій японського суспільства і старокитайських релігійно-філософських концепцій, а з іншого — на запозичених правових положеннях в інших правових систем.

Сучасна структура права  і законодавства Японії, у своїй  основі, запозичена з романо-германського права. Зовнішня вестернілнція законодавства, почалася, як уже наголошувалося, в другій половині XIX ст. і сприяла отриманню японським правом такої важливої ознаки, як системність, що виявляється в послідовному, чіткому, логічному викладенні нормативно-правового матеріалу в рамках правових інститутів, об'єднаних у галузі права.

Законодавчі акти, які  були прийняті наприкінці XIX та напочатку XX ст., незважаючи на те, що при їх створенні враховувалися національні особливості, за своєю формою і змістом нагадують кодекси французького і німецького зразків. Серед дослідників японського права постає питання: чи можна в такому разі говорити про повну вестернізацію японського права і японського законодавства? Більшість із них на підставі аналізу правової дійсності Японії дійшла висновку, що незважаючи на прийняття кодексів і законів, заснованих на європейських правових зразках, вони не були до кінця сприйняті широкими верствами японського суспільства [1, с. 191-192] .

Як відзначає Р. Давид, японське суспільство за своєю структурою і за своїми звичаями ще далеке від  суспільства європейського. Тут виникає проблема суперечностей структури права з його функціонуванням. Зокрема, це проявляється в утриманні японців від реалізації своїх суб'єктивних прав у судовому порядку [6, с. 573] .

На думку К. Цвайгерта  і X. Кьотца, у XX ст. впродовж тривалого часу практичне значення рецепійованих законів у правовому житті Японії² залишалося украй незначним .

Це пояснюється перш за все своєрідним ставленням японців  до права як регулятора суспільних відносин, яке склалося під впливом  китайського праворозуміння. Для  японців, як і раніше, право не є  єдиним інструментом регулювання суспільних відносин. Це також виявляється в традиційних способах вирішення різних конфліктів не в рамках судової системи, а методами, що склалися впродовж багатьох століть.

Дана специфіка японського праворозуміння виявляється також у тому, що в Японії традиційно відсутні ідея права, правові школи, професійні судді, прокурори, адвокати і нотаріуси.