Особливості правовових систем Далекого Сходу

Другий період (X—XV ст.) вирізнявся ослабленням влади імператора, феодальною роздробленістю і співіснуванням декількох правових систем. До цього призвів розвиток у IX і X століттях системи сеньйорії (се) — недоторканного володіння, звільненого від податків.

Наступний етап — перехід до Нового часу (XV—XIX ст.) він характеризувався подоланням феодальної роздробленості і формуванням централізованої держави. Майже протягом усього цього періоду країна перебувала під владою сьогунів сім'ї Токугава (1603—1867). Тоді вона вперше вийшла зі стану постійних конфліктів між крупними феодалами й почала розвивати державно-правові інститути [1, с. 178-180] .

3 1867 року розпочинається новий період розвитку Японії. Відбувається процес «Реставрація Мей-дзи».Визначною подією цього етапу стало прийняття у 1889 році першої Конституції, що поєднала ідеї японського імператорського ладу з принципами західноєвропейського конституціоналізму. Держава вступила у фазу глибокого перетворення правової системи на основі рецепції романо-германского права [15, с. 248] .

Після Другої світової війни  японське право зазнає впливу правової системи США і поступово перебудовується  за його зразком. Цей вплив особливо простежується у сфері економіки, соціального розвитку, фінансового права, тоді як значний обсяг інших суспільних відносин врегульовано за допомогою норм та інститутів, запозичених з європейського права.

Отже, правові системи Далекого Сходу пройшли значний і складний процес виникнення і розвитку. Від найдавніших звичаїв, традицій та релігійно-філософських концепцій (даосизму, конфуціанства, легізму, синтоїзму), під впливом західних ідей права та своєрідною політикою цих держав до сучасного права Японії і Китаю. Ці цивілізації відчували взаємний вплив, проте через нестачу контактів воно не переросло в культурну єдність подібне того, яке виникло в Західній Європі. Китайська та японська цивілізації надали особливо істотний вплив на інші далекосхідні цивілізації. Тому, опис китайського і японського права дозволить виявити деякі важливі і характерні елементи загальної далекосхідної концепції права.

 

1.3. Вплив європейських правових сімей на формування правових   систем Далекого Сходу.

 

Далекосхідний регіон у минулому правовому розвитку не зазнав істотного впливу ні європейських правових систем, ні американської. Однак на цей час держави цього регіону активно сприймають правові новації країн європейського та американського континентів, орієнтуються на вдосконалення національного законодавства і використання досягнень іноземного права (особливо Японія) [11, с. 114] .

Розглядаючи усі країни Далекого Схода, можна сказати, що найбільшого впливу зазнала Японія. В кінці XIX століття  при упорядкуванні Цивільного кодексу Японії відбувалося переорієнтування то на Цивільний кодекс Франції, то на Німецьке Цивільне Уложення. Спочатку до Японії запросили професора Г. Буассонада (Франція) для впорядкування проектів Кримінального кодексу і закону про кримінальну процедуру. Вони розроблялися на французький зразок і були прийняті парламентом як закони у 1880 р. Були прийняті Цивільний (1898 p.) і Торговий (1899 p.) кодекси, розробку яких парламент доручив японській комісії, яка орієнтувалася на німецьку модель. Правда, автори включили до нього низку положень проекту кодексу Г. Буассонада. Однак ці кодекси не мали широкого практичного застосування. У правовому житті Японії перевага віддавалася традиційним формам вирішення спорів — примирливому посередництву і за згодою сторін, що припускали поблажливе ставлення до винного і прощення з боку потерплого. У 1889 p. була прийнята перша конституція Японії. Моделлю для основного закону стала прусська конституція, пристосована до японських умов.   

Як стверджує В.Д.Ткаченко, після поразки у Другій Світовій війні Японія опинилася під владою американської військової адміністрації, що призвело до значного впливу американського права на формування нового законодавства країни. Цей процес дістав назву «вестернізації» японського права. У 1947 році набрала чинності Конституція Японії, що закріплювала нові принципи державного й суспільного ладу: принцип суверенітету народу (при формальному збереженні монархії), верховенство парламенту в системі органів державної влади, гарантії основних прав людини, відмовлення від війни та ін. Під впливом американських правових концепцій зазнали змін Кримінальний, Цивільний процесуальний кодекси і навіть традиційні японські інститути сімейного права. Таким чином, законодавство Японії стало змішаним, в ньому з'явилися елементи як романо-германського, так і англо-американського права.

Багато компаративістів  намагаються дослідити, якою мірою  правова система Заходу прижилася  на японському грунті. Так, Р. Давид  зазначає, що це питання постає в  плані як публічного, так і приватного права. В обох випадках право, скопійоване за західним зразком, по суті, регулює лише незначну частину суспільного життя Японії. Воно розраховане на буржуазне суспільство, що складається з вільних індивідів, які вільно вступають у різні правовідносини. Японія далека від такого стану суспільних відносин. Погляди японців, безумовно, еволюціонують і частково наближаються до цієї моделі, що особливо яскраво виявляється в міському середовищі й серед молодого покоління. Однак японське суспільство ще далеке від європейського і за своєю структурою, і за своїми звичаями. Сталі звичаї і спосіб мислення ще дуже живучі у свідомості переважної більшості японців. Тому не можна зробити висновок, що в результаті реформ правова система Японії повною мірою функціонує на основі принципів права Заходу. У сфері публічного права відбувається перекручення змісту багатьох західних інститутів, що зумовлено небажанням японців втручатися в державні справи. Без уяви про японську правосвідомість і культуру західному дослідникові незрозумілою залишається ситуація фактичного монопартійного режиму ліберально-демократичної партії, що існував майже сорок років (1955-1993) в умовах законодавчо закріпленої багатопартійності й вільних виборів.

У сфері приватного права теорія також багато в чому не збігається з юридичною дійсністю. Наявність розвиненого законодавства за західними зразками і створення сучасної системи судочинства не змінили традиційної правосвідомості більшості громадян. Японці продовжують вбачати в праві насамперед апарат примусу, що використовується державою для нав'язування волі правителів, а не засіб досягнення справедливості між громадянами [15, с. 249-251] .

Можна говорити, що чинна в Японії система права походить від німецького і французького права. Р. Давид відносить японське право до романо-германської правової сім'ї. Проте ближче до істини І. Нода, який підкреслює, що специфіка національної ментальності створює праворозуміння, яке важко змінити під впливом іноземного права. Японське право не повністю вписується у романс-германський тип правової системи. Сучасне японське право за своєю структурою нагадує західне, але воно діє у своєму власному традиційному культурному середовищі, яке формувалося століттями в умовах відсутності тривалих контактів із західною культурою. Тому, при схожості моделей права практика його функціонування істотно відрізняється. Отже, дія японської моделі права видається іншою, ніж західного оригіналу.

Проаналізувавши історію  виникнення та формування і характерні риси Далекосхідної правової сім’ї, можна зробити висновок, що у країнах Далекого Сходу споконвічно панувало філософсько-моральне уявлення про соціальне життя як частину природного світопорядку. Зразком для устрою суспільства завжди служила гармонія природи. Роль права з його формалізмом і зовнішнім примусом оцінювалася невисоко. Незважаючи на досить не легку історію розвитку, право Китаю і Японії змогло зберегти свою самобутність до сьогоднішніх днів. Вплив європейських та інших правових сімей хоч і не був таким значущим, але вніс багато нового до правових систем Далекого Сходу, особливо Японії.(наприклад, прийняті Цивільний (1898 p.) і Торговий (1899 p.) кодекси). Інститути західного права у багатьох випадках є тільки фасадом, за яким здійснюється регламентація суспільних відносин за традиційними моделями.

В наступному розділі  визначені основні аспекти філософсько-традиційного типу правової системи та специфіка усвідомлення ролі та сутності права у країнах Далекого Сходу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДАЛЕКОСХІДНОЇ ГРУПИ

ПРАВОВИХ СИСТЕМ

 

2.1. Релігійно-філософська  основа Далекосхідної правової сім’ї.

 

Правові системи Далекого Сходу  протягом значного періоду розвивалися  під сильним впливом філософських вчень даосизму, конфуціанства, легізму (в основному — Китай) та синтоїзму (Японія). Оскільки повага до спадщини предків, їх традицій розглядається як одна з вищих соціальних цінностей, без врахування впливу філософських вчень неможливо зрозуміти правову систему цих країн.

Засновником даосизму вважається давньокитайський філософ Лао-цзи (VI ст. до н.є.). Його погляди, викладені в роботі «Канон про дао і де», вплинули на розвиток політичної і правової думки Китаю. Центральним поняттям його роботи було «дао», що означало закони розвитку людини і природи. Людина не повинна прагнути до активності, до зміни навколишнього світу, у тому числі й у державно-правовій сфері, бо це порушує гармонію «дао». Лао-цзи проповідував ідею рівності всіх людей перед “дао” поза залежністю від соціального стану й багатства [15, с. 242] .

Ткаченко В.Д. зазначає, що ще більш істотний вплив на розвиток Китаю зробило вчення Конфуція (551—479 pp. до н. є.). У його працях «Розмови та судження», «Записки про обряди» та інших пропонується відмінна від даосизму концепція суспільства і права. Конфуцій наполягав, що гуманність — «жень» найбільш ціннісна якість особистості. На основі цього почуття люди повинні будувати свої відносини і дотримуватися правил «лі». Але на відміну від даосизму конфуціанство проголошує природним станом соціальну нерівність — поділ суспільства на певні групи. Кожна така група має свій комплекс правил «лі», за якими і повинна йти. Відповідно до етичних уявлень вважалося, що коли будь-який інтерес людини й було порушено, то це, однак, не дає їй морального права відразу звертатися до суду. Добропорядний громадянин повинен самостійно спробувати врегулювати конфлікт шляхом досягнення компромісу й часткового відмовлення від своїх вимог. Той, хто звертався до суду або привселюдно обвинувачував іншого, вважався невихованою людиною, позбавленою скромності й готовності піти на злагоду заради громадського спокою. Конфуціанство стало панівним вченням у II столітті і відігравало роль офіційної ідеології Китаю аж до початку XX століття.

Ще одна філософська течія  — лепети —  виникла в Китаї в III столітті до н. є. У своєму ставленні до права їх концепція була прямо протилежною конфуціанству. Так, якщо Конфуцій виступав за саморегулювання суспільства за допомогою неписаних норм «лі», то лепети наполягали на упорядкуванні суспільних відносин за допомогою законодавчої діяльності держави: «Порядок і сила створюються законом». Закони, на їх думку, повинні застосовуватися до всіх незалежно від соціального статусу й багатства: «Якщо правити державою на підставі закону, то застосовувати його до всіх». Якщо громадяни не дотримуються законів, до них необхідно вживати жорсткі, але справедливі санкції. Однак погляди лепетів були далекими для більшості людей, тому їх вчення й не стало панівним у Китаї [15, с. 243] .

Під впливом цих концепцій сформувалася правова система Китаю, багато рис якої відрізняють її від інших, насамперед систем західних держав. Протягом століть у Китаї, за визначенням Р. Давида, існувало «суспільство без права», засноване більше на традиціях, аніж на законі.

Що ж стосовно Японії, то її правова система була зароджена на традиційних релігійних поглядах синтоїзму, що є широким комплексом уявлень, ритуалів, звичаїв, традицій, вірувань. Прихильники синтоїзму поклоняються багатьом богам і духами, які, за уявленнями, оживлюють природу, здатні перетворитися на будь—який предмет. Їх уявляли тваринами, рослинами, камінням, явищами природи і навіть людьми. Японці вважали магію могутнім засобом впливу на надприродні сили, надаючи при цьому великого значення ролі жерців. Синтоїзм також сповідує поклоніння космосу і предкам. Мета життя — злиття з космосом і служіння предкам. Такі анімістичні уявлення передбачають обожнення природи. Ставлення до різних богів не однакове: сильних і добрих поважають, а кволих і злих зневажають. Синтоїзм як релігія не набув стрункої системи, не має відпрацьованих ритуалів. Він наче розраховує на доповнення інших релігій, зокрема буддизму.

У період давньої Японії (VII—X ст.) правова система розвивалася під сильним впливом філософських, культурних і юридичних концепцій Китаю. Японія перейняла ієрогліфічну писемність, буддизм і конфуціанські тексти. У цей період за зразком китайських кодексів були прийняті перші законодавчі акти — «Конституція Сьотоку», «Маніфест Тайка»,«Тайхо ре» і «Тайхо рицу», метою яких було створення єдиної централізованої системи управління країною на чолі з імператором. Складені за китайськими зразками, ці збірники включали головним чином кримінальні (рицу) й адміністративні норми (ре). Норм законодавства, що регулюють майновий оборот, практично не було, внаслідок чого цивільні правовідносини упорядковувалися нормами звичаєвого права.

Як зазначає Л.І. Глухарева, традиційна японська свідомість переконана, що суб'єктивні права знеособлюють людські стосунки, ставлять всіх людей  в становище рівності, а це суперечить ієрархічному порядку світу і природі речей [5, с. 168] .

Саме на таких релігійно-філософських основах (даосизм, конфуціанство, легізм та синтоїзм) формувалася і продовжує розвиватися Далекосхідна правова сім'я.

Пройшовши важкий шлях розвитку та зазнавши впливу філософсько-релігійних концепцій правові системи Далекого Сходу зберігають традиції та звичаї права і до сьогодні. Кожна із зазначених релігійно-філософських основ (даосизм, конфуціанство, легізм та синтоїзм) різною мірою вплинула на правосвідомість китайського та японського народу та мала свій внесок у формування та розвиток правових систем Далекого Сходу.     

 

2.2. Значення звичаїв  і традицій у правових системах Далекого Сходу.

 

До джерел Далекосхідної групи правових систем, можна віднести норми-традиції (насамперед ритуали) — мають першорядне значення і норми-звичаї — розв'язання конфлікту за допомогою миротворця, а не суду, відповідно до «дао». Такої позиції додержувалося ще раннє конфуціанство, вбачаючи в цьому умови для збереження громадського порядку;