Норми процесуального права:поняття,структура

Головними ознаками системи  процесуального права є: 1) відносна самостійність щодо системи матеріального  права; 2) об'єктивна зумовленість, тобто незалежність її існування від будь-якої волі; 3) збалансованість, що означає послідовність у регулюванні суспільних відносин; 4) внутрішня несуперечливість, тобто безконфліктність її галузей, підгалузей, інститутів і норм; 5) диференціація на складові елементи (галузі, інститути і норми).

Галузь — це система  процесуальних норм, що регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. Наприклад, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право. Інститут права — це система процесуальних норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Наприклад, підсудність у кримінально-процесуальному праві. Норма права — це одиничне, загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки, яке встановлене або санкціоноване державою, гарантується та охороняється нею.

Структура процесуального законодавства  має такі різновиди: 1) за галузевою ознакою (кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні й інші процесуальні правові акти); 2) за юридичною силою (процесуальні закони, процесуальні підзаконні акти). Систематизація процесуального законодавства, тобто діяльність по зведенню нормативно-правових актів (або їх елементів) у цілісний комплекс також здійснюється двома основними способами: інкорпорацією і кодифікацією.

Крім об'єктивного критерію (предмета регулювання), чинником формування процесуальних галузей слід вважати  кількісне накопичення процесуального правового матеріалу, що уможливлює вирішення питання щодо надання за певних умов сукупності процесуальних норм статусу самостійної галузі, спроможної обслуговувати матеріальну галузь права. До того ж, у розвитку процесуальних галузей важливу роль відіграє і такий суб'єктивний чинник, як воля держави, її соціальна спрямованість, бажання встановити чи змінити форми правозастосовчої діяльності з урахуванням економічних, політичних й інших умов.

На думку авторів, побудова правової демократичної Української держави полягає у подальшому удосконаленні процесуальних форм правового регулювання. Нинішній час вимагає для здійснення більш ефективного правового регулювання суспільних відносин встановлення більш детальної процедури   реалізації   законодавства,   особливо   практики його застосування. Якраз цьому сприяє процесуальне право, що регулює всю сукупність суспільних відносин, які виникають у процесі реалізації норм усіх галузей матеріального права, всіма його суб'єктами. Розвинуте і повноцінне процесуальне право, застосоване на демократичних засадах і принципах, є неодмінним елементом міцного правопорядку і законності.

2.2.Норми процесуального  права: поняття, структура

Норми процесуального права  відрізняються від норм матеріального права своїм змістом, що виявляється у своєрідності приписів процесуальних норм, особливостях адресата і деяких моментах структурної побудови. Це обумовлюється, передусім, характером функцій процесуальних норм, їх призначенням. Якщо функції норм матеріального права полягають у безпосередньому регулюванні поведінки людей, то функції норм процесуального права є своєрідною надбудовою над нормами матеріального права. Призначення їх полягає у регулюванні суспільних відносин, що складаються у процесі застосування норм матеріального права, сприянні досягненню результату, що передбачений нормою матеріального права. Зазначені функціональні особливості процесуальних норм і визначають своєрідний характер приписів, що містяться у них.

Усі приписи процесуальних  норм мають процедурний характер, тобто визначають найбільш доцільний  порядок здійснення правотворчої, правозастосовчої, судової, установчої і контрольної діяльності. До того ж слід брати до уваги, що багато приписів процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції. Приписи процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями для застосування норм матеріального права. Наприклад, у галузі кримінального судочинства вся діяльність щодо здійснення правосуддя виконується тільки судом. Відтак, приписи процесуальних норм виступають завжди як категоричне веління щодо суб'єктів, які уповноважені організовувати правозастосовчий процес, і можуть містити диспозитивні засади щодо зацікавлених учасників правоза-стосовчого процесу. Такий стан є характерним для цивільних, трудових, земельних і інших процесуальних норм.

Процесуальні норми характеризуються специфічною структурою. Як і норми  матеріального права, вони мають  тричленну структуру. Проте, характеризуючи кожну структурну частину, слід звернутися до аналізу норм матеріального права. Особливості диспозиції норм процесуального права характеризуються тим, що вони є формою реалізації норм матеріального права. У гіпотезі процесуальної норми умови, обставини, за наявності яких реалізується норма, характеризуються передусім тим, що вони визначені змістом застосованої норми матеріального права. Якраз обставини реалізації чи то гіпотези, чи диспозиції, чи санкції матеріальної норми можуть стати умовами гіпотези процесуальної норми. Отже, норма матеріального права ніби "присутня" у гіпотезі процесуальної норми.

Похідна природа процесуальних  норм визначає специфіку і санкції, що передусім виражається у такому наслідку, як відміна правозастосовчого акта, що прийнятий з порушенням даної норми.

Однією з специфічних  особливостей процесуальних норм є  те, що вони тісно пов'язані з різними  прийомами і способами, що використовуються державними органами при здійсненні своїх повноважень. Неможливо уявити собі роботу слідчого, який при проведенні попереднього слідства зміг би обійтися без різних прийомів і способів криміналістичної техніки чи без дотримання відповідних вимог до написання слідчих документів. Неможливо також уявити собі процес правотворення без органічного поєднання правил процедурного характеру з відповідними прийомами опрацювання проектів нормативних актів, що безпосередньо стосуються питань мови, структури нормативних актів і т. ін. Якраз такий органічний взаємозв'язок процедурно-процесуальних правил з правилами організаційно-технічного характеру, мабуть, і послужив підставою для об'єднання їх в одну категорію — "правила законодавчої (юридичної) техніки".

До речі, нині існує у  достатній кількості теоретичний  і практичний матеріал щодо виокремлення питань вивчення юридичної техніки  у спеціальну юридичну науку. Професіональні знання юриста потрібні не тільки тоді, коли необхідно застосувати закон, відновити порушене право, притягнути до відповідальності винного, але і тоді, коли треба грамотно написати правовий акт, правильно виконати слідчу дію і зафіксувати її результати.

Отже, значення процесуально-правових норм як у правотворчості, так і у застосуванні полягає в удосконаленні діяльності різних органів, що приймають участь в управлінні суспільством. Процесуальне врегулювання цієї діяльності забезпечує підвищення відповідальності, дисципліни і зміцнення законності.  

Правові норми, які складають  правову систему держави, регулюють суспільні відносини відповідно до завдань держави на сучасному етапі його розвитку. Систему права держави складають певні галузі, норми яких регулюють окремі види суспільних відносин. Залежно від сфери суспільних відносин, що регулюються, виокремлюють норми матеріального і норми процесуального права.

Дія норм матеріального права  безпосередньо спрямована на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту, прав та обов’язків учасників правовідносин, структури й компетенції державних органів.

Тобто матеріальне право  складають правові норми галузей, що встановлюють правила поведінки, права та обов’язки суб’єктів. Це — конституційне право, адміністративне право, господарське право, трудове право та ін.

Норми процесуального права  визначають юридичні засоби і порядок

 діяльності щодо здійснення та захисту норм матеріального права, тобто процесуальне право складають правові норми, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов’язків, встановлені у нормах права.

Це — адміністративно-процесуальне право, цивільно-процесуальне право, господарсько-процесуальне право, кримінально-процесуальне право та деякі ін.

Галузі матеріального  права входять до складу як публічної, так і приватної частин права. Галузі процесуального права входять до публічної частини права, і процесуальні відносини існують за наявності суб’єктів влади.

Норми галузей матеріального  права спрямовані на регулювання  суспільних відносин в їх дійсному існуванні. Процесуальна процедура — це порядок реалізації матеріальних прав, коли ці права оспорюються або порушуються, тобто для застосування і відновлення порушених прав необхідна певна процедура.

Отже, процесуальне право  виникло як необхідність реалізації (шляхом захисту) норм матеріального права. Особливість процесуальних (процедурних) норм визначається необхідністю організації реалізації норм матеріального права, оскільки процесуальні норми регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації всіх галузей права.

Юридичний процес — це владна діяльність суб’єктів влади, хоча учасниками процесуальних відносин є суб’єкти, які не мають владних повноважень, але діяльність суб’єктів влади стосується їх інтересів.

Норми процесуального права  регулюють відносини, пов’язані  з діяльністю органів судової влади (в окремих випадках з діяльністю спеціально уповноважених державних органів), тому процесуальне право ще називають судовим правом.

Згідно з чинним законодавством України на цей час визнано  п’ять видів процесів: конституційний, адміністративний, цивільний, господарський, кримінальний. Зазначені процеси віддзеркалюють форми і методи реалізації матеріальних норм, які належать до непроцесуальних галузей.

Конституційний процес є  формою діяльності Конституційного  Суду України — єдиного органу конституційної юрисдикції з вирішення питань щодо відповідності законів та інших правових актів Конституції України, який України, який дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. Конституційний процес реалізується в особливій царині відносин і в даній главі не розглядається.

Адміністративні процесуальні норми регулюють діяльність суду, спеціально уповноважених державних органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших уповноважених суб’єктів, спрямовану на реалізацію норм адміністративного права та інших галузей права. Адміністративний процесс реалізує норми права, які регулюють відносини у царині державного управління.

Процесуальні норми, які  регулюють порядок розгляду і  вирішення судами цивільних і господарських справ та виконання судових рішень складають цивільне процесуальне право та господарське процесуальне право. Вони мають своїм призначенням встановлення порядку і процедури вирішення судами цивільних і господарських прав. Ці процесуальні галузі найбільш схожі між собою, але вони розрізняються насамперед суб’єктами відносин.

Цивільне процесуальне право  регулює захист прав у відносинах за участю громадян. У межах цивільного процесу реалізуються норми більшості галузей: цивільного права, трудового права, житлового права, сімейного права та ін. Господарське процесуальне право регулює захист прав у відносинах суб’єктів господарювання (підприємництва), тобто господарський процес служить реалізації норм господарського (підприємницького) права і норм інших галузей, що регулюють діяльність, пов’язану з господарськими відносинами.

Кримінально-процесуальні норми  регулюють діяльність щодо порушення кримінальних справ, попереднього розслідування злочинів і розгляду кримінальних справ у суді.

Розглянемо ці види юридичних  процесів детальніше.

Взагалі процесуальне право  складне за змістом і структурою процедурне право, що зумовлюється його предметом — відносини, які виникають у зв’язку з порушенням права або спору про право. Процедури повинні забезпечити діяльність юрисдикційних органів щодо застосування норм матеріального права відносно конкретних життєвих обставин. Процесуальне право — організаційне право, яке об’єднує правові галузі, що регламентують правові процедури при вирішенні спорів або визначенні відповідальності за правопорушення.

Будь-який (адміністративний, цивільний, господарський та кримінальний) процес — це встановлена нормами процесуального права форма діяльності судів (інших уповноважених органів), яка спрямована на захист порушених прав і охоронюваних законом інтересів суб’єктів.

Такий процес здійснюється в певній логічний послідовності, за стадіями процесу, які за деякими винятками у кожному виді процесу, є такими: порушення провадження у справі, розгляд справи і прийняття рішення, перевірка (якщо в цьому є потреба) законності та обґрунтованості рішення, виконання рішення. Процесуальне провадження охоплює всі питання, пов’язані як з порушенням, розглядом і вирішенням справ, так і з виконанням рішень суду. Реальний захист порушених прав може бути забезпечений лише тоді, коли рішення суду буде виконане у встановленому не у встановленому законодавством порядку.

Особливого значення за сучасних умов розвитку міжнародної інтеграції набуває виконання рішень іноземних судів. Саме умови і порядок виконання таких рішень встановлює Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29.11.01. Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами України або за принципом взаємності за домовленістю до певного випадку з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.