Норми процесуального права:поняття,структура

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Призначення процесуальної  норми — встановити процедуру, «регламент»  здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.

Норми процесуального права  походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права.

Норми процесуального права  мають подвійну обумовленість:

— матеріальними умовами  життя суспільства;

— особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби  якої обслуговують.

Всі розпорядження процесуальних  норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

Розпорядження процесуальних  норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.).

Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:

— змістом, який виражається  у своірідністі їх розпоряджень;

— особливостями адресата;

— структурою побудови.

Норми права за суб'єктами правотворчості:
Нормиорганів представницької влади	нормиглави держави	нормиорганів виконавчої  влади	норми громадських      об'єднань,комерційних організацій, трудових колективів,підприємств

Норми права за дією у  просторі: Загальні ; Місцеві.

Норми права за дією у  часі:
Постійні ; Тимчасові .

Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права):

Регулятивні норми права  за характером розпоряджень, що містяться  в них: Дозвільні (що надають правомочності); Заборонні (що зобов'язують).

Заборонна норма відповідає охоронній нормі, проте їх не слід плутати. У заборонній нормі заборона чинити правопорушення (злочини) має  регулятивний характер, оскільки її дотримання, пов'язане з недоведенням до правопорушення (злочину), із підтримкою правопорядку. Наприклад, адміністративно-правова норма, що встановлює заборону займатися певним промислом, є заборонною нормою.

Охоронна (кримінально-правова) норма, яка вказує на конкретні злочини і міри покарання, припускає заборону чинити злочини, але не містить заборони, оскільки її застосування розраховане на факт скоєння злочинного діяння, на порушення правопорядку. У разі злочину відбувається порушення не охоронної (кримінально-правової) норми, а регулятивної норми з іншої галузі права: зобов'язувальної, заборонної або дозвільної. Охоронна правова норма не порушується, оскільки умовою, що викликає її дію, служить акт злочину.

Заборона входить до змісту і зобов'язувальної норми. Встановлюючи обов'язок особи здійснювати певні позитивні дії, зобов'язувальна норма містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення інтересу уповноваженої особи. У разі порушення зобов'язувальної норми відбувається посягання не на заборону (як у заборонній нормі), а на позитивне зобов'язування.

Тричленний поділ регулятивних юридичних норм відповідає тричленному  поділу засобів регулювання: дозволяння, заборона, зобов'язування (веління).

Існують також спеціальні (нетипові) норми права.

 

 

 

 

 

 

 

2.Норми процесуального  права

 

 

2.1.Поняття процесуального права  

Юридичний процес — елемент  процесуально-правового механізму.

 Курс на побудову в нашій країні правової держави вимагає теоретичних розробок проблем усіх різновидів юридичного процесу. До нинішнього часу єдиного визначення юридичного процесу немає. Але більшість учених-юристів як правові форми діяльності визначають такі: правотвор-чість, правозастосування, правосуддя і контроль. На основі аналізу цих форм діяльності держави можна дійти висновку, що всі вони мають однакові ознаки, тобто всі вимагають розгляду юридичних справ, здійснюються на грунті норм права і завжди обумовлюють відповідні юридичні наслідки. До того ж це діяльність лише уповноважених суб'єктів, результат якої здебільшого фіксується в офіційних документах, регулюється процесуальними нормами і забезпечується правилами юридичної техніки.

Отже, юридичний процес —  це система взаємопов'язаних правових форм діяльності уповноважених державних органів, посадових осіб, а також визначених нормами права інших су&єктів, що знаходить свій вираз у здійсненні операцій для вирішення юридичних справ, що обумовлюють відповідні юридичні наслідки і регулюються процесуальними нормами.

Відтак, юридичний процес починається з розгляду відповідної  юридичної справи. Юридична справа — це передбачена нормами чинного права конкретна життєва обставина, що розглядається і вирішується на підставі закону, маючи відповідні юридичні наслідки. Ці два моменти і визначають природу юридичної справи, вони є юридичними фактами для виникнення процесуальних правовідносин.

Юридичний процес — це визначений нормами права порядок здійснення відповідних операцій, який веде до вирішення юридично значущих питань. Тобто державний орган чи посадова особа знаходяться у таких умовах, коли вони повинні безпосередньо використовувати норми права для вирішення конкретних юридичних справ. При цьому об'єктом операцій виступають одночасно норми матеріального і процесуального права. Здебільшого суддя, слідчий чи інший суб'єкт процесуальних правовідносин починають цю діяльність з стадії вибору і аналізу правових норм. До наступних стадій належать: 1) перевірка чинності та юридичної сили норм права; 2) перевірка правильності тексту статті і нормативного акта; 3) тлумачення правових норм; 4) з'ясування меж дії норм права у просторі, часі і по колу осіб. Для встановлення достовірності норм права ці стадії є обов'язковими.

Всі операції з нормами  права здійснюються лише точно визначеним колом органів держави і посадових  осіб. Конкретний склад, обсяг компетенції кожного з уповноважених учасників процесу встановлені відповідним законодавством, у якому зафіксовано, хто може бути суб'єктом процесу, що він повинен робити і яким чином здійснювати свої функції. Законодавством передбачено також коло суб'єктів, уповноважених проводити дізнання, попереднє слідство по кримінальних справах, здійснювати нагляд за слідством і правосуддям, підтримувати державне звинувачення, виконувати вироки і рішення судів. Крім цього, законодавством встановлено критерії розмежування повноважень. Наприклад, вводяться інститути підвідомчості цивільних справ, особливо детально регламентується інститут підсудності.

Чіткий розподіл функцій  між учасниками юридичного процесу  і офіційний їх характер обумовлюють  необхідність відповідних засобів  забезпечення результатів, що мають  бути одержані у процесі розгляду справ. Такими засобами здебільшого  є процесуальні документи, що містять  приписи індивідуального і особового  характеру. Список процесуальних документів у їх традиційному розумінні складають вироки, рішення суду, постанови судді, слідчого і т. ін. Офіційного характеру зазначені документи набувають не тільки тому, що вони формуються уповноваженими на те особами, а й тому, що природа цих документів, їх структура, головні реквізити передбачені чинними законодавчими актами.

За своїм функціональним призначенням процесуальні документи  різняться між собою. Особливе місце  серед них займають правозастосувальні процесуальні акти, що містять у  собі приписи підсумкового твердження щодо юридичної справи. Це, насамперед, звинувачувальний висновок слідчого, вирок і рішення суду, протест прокурора. Неабияке значення мають процесуальні акти, що виконують допоміжну, проміжну чи інформаційну функції. Так, допоміжним процесуальним актом слід вважати постанови слідчого про проведення різних слідчих дій, ухвали судді про забезпечення позову і т. ін.; до проміжних — постанову слідчого про визнання потерпілим, звинуваченим, законним представником і т. ін.; до інформаційних — протоколи судового засідання і т. ін. До того ж процесуальні документи мають і загальну для всіх функцію. Вони є своєрідними юридичними чинниками, тобто визначають динаміку розгляду справи з моменту її надходження до компетентних органів і до моменту встановлення юридичних наслідків.

Юридичний процес набуває  регламентації за допомогою, передусім, норм цивільно-процесуального і кримінально-процесуального права. Стан, коли матеріальне право має свої процесуальні форми, є об'єктивно зумовленим. Види юридичного процесу, здебільшого, класифікують за предметною ознакою. При цьому за основу класифікації беруть відповідні галузі матеріального права, що застосовуються у діяльності конкретних органів держави. Тому й юридичний процес має такі види, як кримінальний, цивільний, адміністративний і т. ін. Але така класифікація не дає можливості установити функціональний зв'язок юридичного процесу з механізмом правового регулювання, а також уявити юридичний процес як систему. Тому за функціональною ознакою виділяють такі види процесів: установчий, правотворчий, правозастосовчий, судовий і контрольний.

Установчий процес — це діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і організацій щодо реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхні права по формуванню, скасуванню чи перебудові органів держави, призначення чи звільнення посадових осіб й інших суб'єктів управління.

Правотворчий процес —  це діяльність уповноважених органів  держави, організацій і посадових  осіб по підготовці, затвердженню і  офіційному проголошенню нормативно-правових актів.

Правозастосовчий процес — це діяльність уповноважених органів держави, організацій, посадових осіб, пов'язана із розглядом і вирішенням індивідуальних справ, що мають юридичне значення.

Судовий процес — це діяльність суду і суддів щодо здійснення правосуддя.

Контрольний процес — це діяльність органів держави, громадських  організацій і посадових осіб для перевірки відповідності  дотримання підлеглими суб'єктами правових приписів і припинення правопорушень  передбаченими організаційно-правовими засобами.

Усі види процесів реалізуються через відповідні процесуальні правовідносини. Процесуальні правовідносини зумовлюють динаміку матеріальних правовідносин, вони є похідними останніх. Це визначає специфіку і характер процесуальних правовідносин. Суб'єктів процесуальних правовідносин можна поділити на дві групи. З одного боку — це група безпосередньо заінтересованих у результатах юридичного процесу суб'єктів (зокрема, потерпілі, звинувачені, законні представники неповнолітніх), з другого — група суб'єктів, що виконують свої функції для забезпечення реалізації "чужих" інтересів, на меті яких найбільш ефективний розгляд юридичної справи (слідчі, прокурори, працівники міліції).

Діяльність органів правосуддя урегульована процесуальними нормами. Норми ці регулюють процесуальні дії всіх суб'єктів процесу, незалежно від їх правового положення. При цьому основна функція процесуальних норм полягає у тому, щоб встановити істину. Щодо інших суб'єктів, що виконують службові обов'язки у юридичному процесі, призначення норм процесуального права полягає у тому, щоб забезпечити оптимальність їхніх дій, найбільшу ефективність одержання юридичних результатів. Звідси стає зрозумілою загальна природа і призначення процесуального права: воно похідне від матеріального і обслуговує потреби ефективної реалізації останнього.

Крім кримінально-процесуального і цивільно-процесуального, у системі українського права є державно-процесуальне, адміністративно-процесуальне й інші процесуальні галузі права. Схема співвідношення матеріального і процесуального права може бути такою: матеріальне право — процес — процесуальне право. Отже, система процесуального права — це відносно самостійна, незалежна від системи матеріального права, об'єктивно зумовлена, збалансована і внутрішньо несуперечлива сукупність процесуальних норм, що диференціюються на галузі, інститути і норми.