Норми процесуального права:поняття,структура

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

Курсова робота: 31 сторінок, 30 джерел.

Мета роботи: комплексне дослідження існування норм процесуального права в прововій системі.

Завдання роботи: проаналізувати зміст правових норм, їх роль та вплив на провову систему на прикладі норм процесуального права.

Методи дослідження: діалектичний матеріалізм як загальний метод пізнання. Дослідження базується на загальнонаукових (аналізу, синтезу, порівняння дедукції, індукції, аналогії та ін.) та спеціальних методах (соціологічному, системному, моделювання та ін.), а також приватно-наукових методах дослідження (порівняльно-правовому, формально-юридичному, історико-правовому та ін.).

Значення роботи: особисто для мене ця курсова робота допоже вступити на шлях пізнання такої професії як «юрист», основні висновки й найбільш важливі теоретичні положення даної роботи можуть бути застосовані в процесі подальшого вивчення курсів у вищому навчальному закладі і будуть корисні для студентів, що займаються поглибленим вивченням цього питання, проблем процесуального права та його норм.

Ключові слова: НОРМА, НОРМА ПРАВА, ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО,НОРМИ ПРОЦЕСУАЛЬОГО ПРАВА.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………4

1.МІСЦЕ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО  ПРАВА В ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ…………7

        1.3 Характеристика  норм права………………………………………….7 

     1.2. Класифікація норм права ………………………………………………9

2.НОРМИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО  ПРАВА……………………………………13

    2.1.Поняття процесуального права………………………………………13

    2.2.Норми процесуального права: поняття,структура………………...19

     2.3. Основні особливості норм процесуального права ………………..25

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….............28

СПИСОК ВИКОРИСАНИХ ДЖЕРЕЛ………………..………………………30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Правові норми дуже тісно  переплітаються з соціальними нормами, оскільки історичний розвиток людства  так чи інакше опирався на загальні соціальні положення, які так  чи інакше відбивалися на правотворчих процесах будь-якого народу, будь-якої держави.

Актуальніть обраної теми заклечається в тому,що широкі і реальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства, які дають можливість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, надане Конституцією України.  Кожна цивілізована держава закріплює за своїми громадянами певні права та обов'язки і намагається створити найсприятливіші умови для їх реалізації. Тому одним з найголовніших завдань держави є захист законних прав громадян. Так, відповідно до ст. 13 Конституції України "держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання". Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою

У розбудові України як демократичної, правової держави визначальна роль належить судовій владі, на яку Конституцією, Законом України «Про судоустрій України» покладено здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального  і конституційного судочинства.

Цивільно-процесуальний порядок  здійснення цивільного судочинства  встановлений Цивільним процесуальним  кодексом України, прийнятим Верховною  Радою України 18 березня 2004 р., який має важливе значення як основне  джерело цивільного процесуального права України. Новий ЦПК України  відтворив і розвинув демократичні принципи і правила механізму  цивільного судочинства, вироблені  вітчизняною наукою і практикою  цивільного процесу, залишивши без  змін окремі нормативні правила попереднього ЦПК України (1963 р.), які досі актуальні  з позиції сучасного соціально-економічного розвитку України, зумовлюються положеннями Конституції України і використані для процесуально-правового регулювання цивільного судочинства.

Сучасний політичний і соціально-економічний  розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове  становище громадян, організацій  та їх об'єднань і встановлюються гарантії реалізації й захисту їх прав, свобод і обов'язків, визначених Конституцією й іншими законами України. Конституційні  норми, в яких вони закріплені, є  основою деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій, визначення юридичних  гарантій їх реалізації, встановлення процесуального порядку (процесуальних  форм) захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових цивільних  прав, охоронюваних законом інтересів  і свобод, у тому числі й засобами цивільного процесуального права. Кожен  має право на використання всіх національних засобів правового захисту, звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових  установ чи до відповідних органів  міжнародних організацій, членом або  учасником яких є Україна (ст. 55 Конституції  України). Зокрема, громадяни України  можуть звертатися за захистом до Європейського  Суду з прав людини.

Об'єкт дослідження: правові норми,норми процесуального права, їх місце в правовій системі.

Методи дослідження: діалектичний матеріалізм як загальний метод  пізнання. Дослідження базується  на загальнонаукових (аналізу, синтезу, порівняння дедукції, індукції, аналогії та ін.) та спеціальних методах (соціологічному, системному, моделювання та ін.), а  також приватно-наукових методах  дослідження (порівняльно-правовому, формально-юридичному, історико-правовому та ін.).

Завдання. Для досягнення поставленої мети дослідження необхідно визначити послідовне виконання відповідних завдань:

• вирішення та обґрунтування теоретичних питань проблеми дослідження;
• всебічне вивчення практики з даної проблеми. Накопичення даних, аналіз і систематизація їх;
• обґрунтування системи заходів щодо вирішення проблеми, розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження в практиці.

Всі види норм – як правила - можна умовно поділити на дві групи: соціальні та технічні. Технічні норми  регулюють діяльність людини, пов'язану  з використанням природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Соціальні  норми регулюють відносини людей  один з одним. Соціальні норми  — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в  зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто привила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру.

Тому дослідження місця  права в системі соціальних норм – є вкрай важливим і потрібним  на будь-якому етапі розвитку суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Місце процессуального права у правовій системы

 

 

1.1. Характеристика норм  права

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права  такі ж, що й права в цілому, але  норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює  групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права.

Оскільки ознаки права  вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми права:

1. Правило поведінки регулятивного  характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов'язкове правило  поведінки — норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального  характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визиачене правило  поведінки представницько-зобов'язуючого  характеру — норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте  в суворо встановленому порядку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене  всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма відтіняє, підкреслює  кількісну і якісну сторони  поведінки (вид і міру поведінки);

2) норма вбирає в себе  всі основні властивості права  (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма має чітко виражену  структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Поряд із цим норма права  має внутрішній зміст:

— є мірою свободи і  справедливості;

— є результатом владної  діяльності держави, яка полягає  в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у громадянському суспільстві;

— має завжди загальний  характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване безлічі індивідуально не визначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування за певних життєвих обставин.

1.2. Класифікація норм права

У будь-якій державі існує  і виникає величезна кількість  норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).

Норми права за предметом  правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.

Норми права за методом  правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки  суб'єктів права): Імперативні; Диспозитивні.

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

Норми права за характером впливу на особу: Заохочувальні; Рекомендаційні.

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів

Норми права по субординації в правовому регулюванні:
Матеріальні; Процесуальні.

Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.