Конституція та конституційний закон:поняття та співвідношення

    Юридичні властивості Конституції України свідчать про те, що вона є специфічним нормативним актом у національній правовій системі, основою державотворення і правотворення в Україні.

     Таким чином, Конституція — це Основний Закон держави, або система правових актів, що має юридичні властивості і за допомогою якого народ або органи держави, що виступають від його імені, закріплюють права і свободи людини та громадянина, основи громадянського суспільства, які охороняються державою, утверджують основні засади устрою суспільства і держави, визна- чають суб'єктів влади, а також механізм її організації і здійснення.

   Конституція України як Основний Закон держави посідає центральне місце в системі законодавства, оскільки вона є головним джерелом конституційного права України. Саме Конституція займає перше місце в ієрархічно побудованій системі законів та є первинним джерелом конституційного права⁴.         

    Конституція України очолює ієрархію нормативно-правових актів, займає вищу сходинку в системі джерел як конституційного права України, так і всієї системи джерел права України. В проекті Закону України "Про закони і законодавчу діяльність" Конституція України розглядається в системі законів України і визначається як самостійний вид цих актів — Основний Закон, який визначає загальні засади конституційного ладу країни, закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина, форми народного волевиявлення, статус, організацію та порядок діяльності державних органів, їх взаємовідносини, територіальний устрій України, основи місцевого самоврядування, державні символи.

Не применшуючи значення Конституції як основного джерела  конституційного права України, необхідно визначити, що вона виступає як елемент системи джерел конституційного права України, а відтак — і системи нормативно-правових актів. Для того, щоб конституційні положення могли бути реалізовані необхідно існування нормативно-правових приписів різних органів держави, якими встановлюються додаткові гарантії реалізації конституційних принципів. Пріоритетне значення серед цих актів має належати законам як актам вищої юридичної сили. У такий спосіб має бути реально підвищено статус закону та Верховної Ради України, як органу, наділеного законодавчою функцією, порівняно з практикою радянських часів, за яких закони становили незначну частину чинних нормативно-правових актів, а переважне регулююче значення мали акти підзаконні⁵.

Система законів має на меті комплексне регулювання найважливіших суспільних відносин. У своїй сукупності закони забезпечують цілеспрямований вплив на суспільні процеси та створюють юридичну базу для функціонування інститутів громадянського суспільства та держави⁶.

Розділ 3. Поняття конституційного закону в системі джерел конституційного права України

    Для кожної правової системи характерним є існування різних видів джерел права.

 Серед джерел конституційного права провідне місце належить закону. В.М. Шаповал визначив конституційне право як "право законів", оскільки роль підзаконних актів, як його форм зведена майже нанівець⁷.

 В сучасній правовій науці закон – це прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави (парламентом) або шляхом референдуму нормативно-правовий акт, що регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу, порівняно з іншими нормативно-правовими актами.

 Закони як джерела конституційного права можуть бути класифіковані за різними критеріями. Причому наукова класифікація законів має не тільки пізнавальне значення⁸. Усвідомлення існування законів різних видів із властивими лише їм рисами сприятиме більш ефективному використанню законів різних видів у конституційній практиці держави. На рівні конституційного права України як галузі національного права тема закону як джерела права так само, як і класифікація законів, є не розробленою. Увагу цій проблемі приділяли такі вчені, як Є.В. Назаренко, JI. Юзьков, В.Ф. Мелащенко та ін. Дослідження даної теми могло б отримати нового значення за умов прийняття спеціальних законів "Про закони і законодавчу діяльність" та "Про нормативно-правові акти". На жаль, ці надзвичайно важливі закони, необхідність прийняття яких є відчутною з моменту прийняття Конституції України, що повною мірою не закріпила статус і види нормативно-правових актів, створивши тим самим умови для теоретичних міркувань із цього приводу, поки що існують в Україні у вигляді проектів. Проте навіть за умов відсутності відповідних законів, аналізуючи положення Конституції України і деяких інших актів, використовуючи досягненнях конституційно-правової науки та досвід інших країн можна спробувати дати класифікацію законам як джерелу конституційного права України.

  Для такого дослідження законів важливе значення має їх класифікація за такими критеріями, як юридична сила та порядок прийняття. Ця класифікація включає чотири різновиди законів: основний закон (конституція), конституційний закон, органічний закон, звичайний закон.

    Перше місце в цій ієрархії законів посідає Конституція - основний закон держави, акт вищої юридичної сили, головне джерело конституційного права1.

    Конституційний закон - нормативно-правовий акт, який вносить зміни і доповнення в конституцію, приймається в особливому, ускладненому порядку, має таку ж юридичну силу, що й конституція.

    Органічний закон - це нормативно-правовий акт, який приймається за прямим приписом конституції в порядку, який відрізняється від порядку прийняття як конституційних, так і звичайних законів.

    Звичайні закони - є джерелами конституційного права, вони приймаються в порядку тієї ж законодавчої процедури, що й інші акти. Вони регулюють різноманітні види суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права.

   Серед законів після Конституції особливий статус як джерел конституційного права в більшості країн світу мають конституційні закони. Перед тим, як приступити до їх детальної характеристики, необхідно зазначити, що серед вчених щодо прийняття та змісту конституційних законів не має єдиної точки зору. Різною є й конституційна практика держав прийняття та застосування цього виду законодавчих актів.

Якщо підсумувати висловлені в науковій літературі погляди щодо конституційних законів, можна виділити дві основні позиції щодо їх сутності і призначення.

1. Конституційні закони — це акти, що вносять зміни і доповнення до конституції, мають таку саму юридичну силу, як і конституція; предметом регулювання конституційних законів є власне конституційні відносини. Характерною особливістю конституційних законів є особливий, ускладнений, порівняно з іншими законами, порядок прийняття. Таке розуміння конституційних законів ґрунтується на законодавчій практиці більшості країн світу. При цьому в одних країнах закони, що вносять зміни до конституції офіційно визначаються як такі, в інших — сама конституція дає визначення конституційних законів як таких, що вносять зміни і доповнення до її тексту (Німеччина, Румунія. Португалія та ін.). Лише в невеликій кількості держав під конституційним законом розуміють не закон, що вносить зміни до конституції, а закон, що доповнює конституцію, проте він при цьому залишається самостійним актом (Австрія, Швеція, Нідерланди, Чехія, Словакія)⁹.

2. Конституційні закони — це закони, прийняття яких передбачено в конституції, і які є продовженням, розвитком основних конституційних положень.

 Прихильники двох різних точок зору на сутність і статус конституційних законів єдині в погляді про необхідність виділення конституційних законів із системи інших, з огляду на їх особливу природу, зміст і значення в конституційні системі держави.

 Категорія конституційних законів була невідома радянським конституціям і прийнятим на її основі конституціям союзних і автономних республік¹⁰. Визначення М.Г. Кириченка конституційних законів як "супутників Конституції" знайшло широку підтримку. В чинній Конституції України термін "конституційний закон" не вживається, що породжує певні незручності при науковому конструюванні цього поняття і щоразу потребує авторського пояснення¹¹. У ст. 5 розробленого проекту Закону "Про закони і законодавчу діяльність" конституційними визначаються закони, якими вносяться зміни і доповнення до тексту Конституції України, припиняється чинність або змінюються положення окремих її розділів або статей. У проекті визначається, що конституційні закони приймаються в особливому порядку внесення змін до Конституції України, передбаченому Розділом XIII Конституції України. Конституційні закони є невід'ємною частиною тексту Конституції України. Цікавим є положення цієї ж статті, що внесення змін до конституційних законів, призупинення їх дії повністю або частково не допускається.

 Чи не єдиним українським дослідником проблеми конституційних законів є відомі вчені Л. Юзьков, В.Шповалов та інші. Л.Юзьков вважав сутність і призначення конституційних законів є достатньо цікавими для того, щоб більш детально на них зупинитися. Вчений конституційними називав закони, що приймаються в тому ж порядку що й конституція і вносять зміни до неї. Закони, що вносять зміни і доповнення до конституції і безпосередньо до неї включаються, стають органічними (невід'ємними) частинами її єдиного тексту, Л. Юзьков вважав доцільним йменувати їх органічними конституційними законами. Поряд із цією категорією окрему групу становлять номінальні конституційні закони, перелік і офіційна назва яких передбачена в Конституції (наприклад закони України "Про громадянство", "Про статус народних депутатів України", "Про Конституційний Суд України" та ін.) та ординарні конституційні закони, що приймаються на виконання відповідних норм Конституції України, регулюють ті суспільні відносини, що з позиції Основного Закону потребують особливої уваги.

  Пропонована класифікація конституційних законів має риси перш за все оригінальної наукової конструкції, яка навряд чи може бути застосована в конституційній практиці України, оскільки категорією конституційних законів об'єднуються закони, порядок прийняття яких є принципово різним. Для ухвалення так званих конституційних органічних законів, що вносять зміни до Конституції України має бути дотримана особлива процедура, передбачена ст. 155 Конституції України, а саме: за їх прийняття має проголосувати не менше 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України. Для прийняття ж номінальних та ординарних конституційних законів достатньо простої більшості голосів народних депутатів України (ст. 91 Конституції України).

  Принципові відмінності у порядку прийняття цих видів законів, що відбивають особливості їх функціонального призначення, дають можливість все ж таки провести межу між ними і виокремити конституційні закони, що вносять зміни  до Конституції України в самостійний вид законодавчих актів, які приймаються в особливому порядку і мають таку саму юридичну силу, що й Конституція України.

     Конституційними законами, на думку В. Шаповалова, є закони, прийняття яких передбачене ст. 20 Конституції України. Як відомо, ці закони стосуються державних символів: ким же має бути визначено опис державних символів України, зокрема, опис великого Державного Герба України та текст Державного Гімну України і порядок їх використання. І хоча відповідні закони мають жорсткий характер і можуть бути прийняті не менше ніж двома третинами від складу Верховної Ради, визначеного в Конституції, важко знайти підстави стверджувати про якусь їх відмінну від звичайних законів юридичну силу.

    Конституційними згадувані закони можна вважати хоча б тому, що їх прийняття і відповідний порядок прямо передбачені в самій Конституції. Необхідно зважити і на те, що ці закони покликані докладно врегламентувати питання, віднесені до змісту такого важливого конституційно-правового інституту, яким є інститут державних символів України. Самі ж закони, прийняття яких передбачене ст. 20 Конституції, є актами законодавчої влади, є законами — парламентськими актами.

    На думку  О.Ф. Фрицького, «конституційні закони - це такі закони, які вносять зміни і доповнення в Конституцію, приймаються в особливому порядку і мають таку ж юридичну силу, як і сама Конституція»¹². В.Ф.Мелащенко під конституційними законами розуміє «особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання і юридичною силою займають після Конституції особливе місце, продовжують її»¹³. В.Ф. Погорілко і В.Л. Федоренко вважають, що в сучасній вітчизняній науці конституційного права,відповідно якій «конституційні закони – це: а)законодавчі акти, які вносять зміни і доповнення в Конституцію; б)закони, прийняття яких передбачено нормами Конституції»¹⁴.

    На даний  момент необхідною задачею  є впровадження в реальну політико-правову практику конституційних положень. Важливо, щоб потенціал конституційних норм запрацював у повну силу з намірами здійснення демократичних змін. Саме в цьому заключається особлива цінність конституційного законодавства як нормативної основи системи конституціоналізму - «теорії, ідеології і практики конституційної побудови держави» (М.П. Орзих).           

    Виходячи із існуючих наукових уявлень про конституційні закони, та конституційної практики різних держав, можна відзначити, що конституційні закони є невід'ємним елементом сучасної моделі джерел конституційного права.

Якщо вже нині оперувати  визначенням конституційних законів, яке подається проектом вищеназваного  закону, то поки що такий вид джерел конституційного права в Україні відсутній, оскільки зміни і доповнення до Конституції України не приймалися. Тому законодавче (на рівні спеціального закону про закони і законодавчу діяльність) закріплення в Україні статусу конституційних законів як таких, що вносять зміни до Конституції України, окреслення їх юридичної сили сприятиме визначенню статусу та місця цього виду законів у системі джерел конституційного права. До того часу вченим залишається оперувати конституційними законами як науковою категорією.

Розділ 4.Співвідношення Конституції та конституційного закону