Конституція та конституційний закон:поняття та співвідношення

    Таким чином,  джерела конституційного права  України, як зовнішня форма  об’єктивації встановлених чи  сакціонованих українським народом або державою чи суб’єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм, які мають юридичну силу і є фундаментом системи джерел національного права. Їх система представлена широким колом різноманітних за предметом, суб’єктами, функціями, формами та умовами діями джерел конституційного права.

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Конституція  як основне джерело конституційного права України

    Перш за все, для того, щоб розглянути конституцію як джерело конституційного права, потрібно спершу дізнатись, що собою являє сама конституція.

    До останнього часу вважали, що термін «конституція» походить від латинського constitutio – установа, устрій. Однак, походження самого терміна «constitutio» точно не встановлено. Можливо, він походить від латинського respublicum constituire, яким починалися  акти римських імператорів.Поряд з терміном «constitutio» на початкових етапах становлення конституції застосовувати також найменування lex fundamentalеs (основний закон)².

    Термін «конституція» має матеріальне і формальне значення.                                                                            У матеріальному значенні конституція являє собою писаний акт, який встановлює засади суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, засади організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію і взаємовідносини, державну символіку, столицю, основні права і свободи людини і громадянина тощо.

У формальному значенні конституція — це закон, який має найвищу юридичну силу порівняно з іншими законами. Конституція — це закон законів. Вона не може бути змінена звичайним законом, і внесення змін до неї потребує відповідних змін тих законів і підзаконних актів, що діяли на той час.

     Від існуючих у державі численних законів Конституція відрізняється тим, що вона є головним джерелом конституційного права, у якому в систематизованій формі закріплені найважливіші правові норми держави і який стоїть над усіма іншими законами через значення норм, правил, що в ній містяться, і особливих гарантій їх реалізації. На відміну від інших галузевих законів, Конституція регулює надзвичайно широке коло суспільних відносин, які охоплюються терміном «державний устій». 

  Конституція України — це єдиний нормативно-правовий акт, який має особливий характер і з допомогою якого український народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні засади устрою суспільства і держави, визначає систему і структуру державної влади і місцевого самоврядування, основи правового статусу особи, територіального устрою держави.

Соціально-політична сутність Конституції України полягає в тому, що вона являє собою суспільний договір, де знайшли закріплення політичні інтереси найрізноманітніших соціальних груп населення. Вона відображає баланс інтересів суспільства.

Конституція України регулює досить широке коло суспільно-політичних відносин. Об'єктом такого регулювання є : засади народовладдя, конституційного ладу, принципи формування владних структур, народний і національний суверенітет; основні права і свободи, обов'язки людини і громадянина; державні символи України; засади взаємодії державних та недержавних інституцій; територіальний устрій України; засади взаємовідносин центральних і місцевих органів України, Автономної Республіки Крим; зовнішньополітичні аспекти діяльності України; форми безпосередньої демократії — вибори, референдум тощо; статус, принципи формування і діяльності, засади взаємовідносин і взаємодії Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України; правовий статус місцевого самоврядування і його органів; статус і основи діяльності Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в державі.                                                               

У науці конституційного  права при визначенні поняття  конституції слід враховувати три підходи: західної (європейської) концепції, нормативістської та інституціоналістської.

Перша відрізняється тим, що представники різних філософсько-правових шкіл неоднозначно ставляться до змісту конституції. Наприклад, представники природної школи права під конституцією розуміють суспільний договір, який виражає волю народу. Нормативістська школа права вважає конституцію вираженням вищої правової норми. Нарешті, інституціоналісти вважають, що конституція — це статут не лише держави, а й нації.

Розрізняють поняття  юридичної та фактичної конституції.

Юридична конституція — це визначена система правових норм, що регулює відповідні суспільні відносини.

Фактична конституція — це самі ці відносини, тобто ті, що реально існують. Ця конституція існує незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні.

Розходження між юридичною  і фактичною конституцією зазвичай виникають унаслідок змін у співвідношенні політичних сил, що відбувалися після  прийняття юридичної конституції. Таке розходження свідчить про те, що частина норм стала або спочатку була і залишається фіктивною. Постає необхідність або юридичку конституцію привести у відповідність, або навпаки. Останнім часом дедалі більше значення  у подоланні розбіжностей між фактичною і юридичною конституцією відіграють органи конституційної юстиції.

    При цьому слід мати на увазі, що не всі дослідники підтримують думку про розмежування юридичної та фактичної конституції. Так, наприклад, О.Ф. Фрицький критикує і зауважує, що вона є «абстракцією, що суперечить основним засадам юридичної теорії та практиці застосування», оскільки, за його переконанням, предмет конституційно-правового регулювання включає дві взаємопов’язані складові - суспільні відносини і норми, що їх регулюють .Фактична конституція – це власне суспільні відносини, які існують поза нормативним регулюванням, тому не може бути так званої фактичної конституції, доки її не буде «одягнено» у відповідно правову форму³.

    Класифікація конституцій дає можливість орієнтуватися в їх багатоманітності, краще їх розрізняти, зіставляти одну з одною, допомагає зрозуміти природу і особливості конституцій, з'ясувати їх зміст.

Конституції можна класифікувати за різними  ознаками:

за часом  дії — постійні і тимчасові. Тимчасові звичайно приймаються на встановлений строк або до настання якоїсь певної події. Постійні характеризуються встановленням необмеженого строку їх дії, що, однак, не гарантує їх довічності, а лише вказує на цілі законодавця на час їх прийняття;

за політичним режимом — демократичні і авторитарні. Перші гарантують здійснення основних прав і свобод, періодичність виборів органів влади, вільне створення і діяльність політичних партій та ін. Авторитарні конституції (особливо тоталітарні) забороняють діяльність політичних партій, закріплюють монопольну ідеологію та ін.;

за формою правління, залежно від порядку заміщення посади (поста) глави держави, їх поділяють на монархічні і республіканські;

за формою політично-територіального  устрою — на унітарні й федеративні;

за способом прийняття — на народні, договірні та даровані. Народними вважають конституції, які приймаються парламентами або установчими зборами чи виборцями шляхом голосування на всенародному референдумі. Договірні - це так звані угоди між суб’єктами. Даровані (октройовані) конституції запроваджувалися одностороннім актом глави держави (монарха), який дарував конституцію, як правило, не з доброї волі, а через те, що боявся втратити трон в результаті народних виступів. Прикладом є Конституція Японії 1889 року;

за порядком змін (формальними ознаками) — жорсткі, гнучкі, змішані. Жорсткі конституції мають на меті забезпечення стабільності державного ладу, який, у свою чергу, сприяє зміцненню їх авторитету і відповідно стабільності конституційного ладу. Є різні способи забезпечення жорсткості конституцій (прийняття кваліфікованою більшістю, затвердження референдумом та ін). Для гнучких конституцій характерна їх зміна в тому ж порядку, як і звичайних законів. Змішаних конституцій у світі дуже мало (наприклад, Конституція Республіки Мальта). Одна частина конституційних норм таких конституцій може бути змінена кваліфікованою більшістю, а інша — простою більшістю;

за зовнішньою формою — кодифіковані і некодифіковані. Кодифіковані конституції являють собою кодифіковані акти, у яких усі питання конституційного характеру врегульовані в єдиному документі. Некодифіковані конституції характеризуються тим, що питання конституційного характеру знаходять своє закріплення не в одному, а в кількох нормативних актах. До некодифікованої конституції інколи відносять окремі парламентські закони, судові прецеденти, звичаї, доктринальні тлумачення;

за відповідністю  реальним відносинам у суспільстві — реальні і фіктивні (формальні). Реальною визнається конституція, яка відповідає реальним відносинам у суспільстві і регулює їх своїми нормами. Фіктивними, або ж формальними, вважаються конституції, які містять такі конституційні положения, які не отримують реалізації на практиці.

Конституція України, яка  набрала чинності в день її прийняття 28 червня 1996 p., є реальною, демократичною, унітарною, народною, жорсткою, кодифікованою.

     Важливе значення має форма Конституції, на яку безпосередньо впливає її зміст.           Форма конституції — це спосіб організації закріпленого в ній нормативного матеріалу. Конституція має внутрішню і зовнішню форми, тобто систему і структуру.

   Система конституції — це зумовлена змістом об'єкта конституційного регулювання організація норм, яка створюється законодавцем з урахуванням вимог національних традицій і законодавчої техніки. Вона виражає послідовність розміщення преамбули, розділів, статей у тексті Конституції. Система дає уявлення про організаційну побудову Конституції України, забезпечує внутрішню зумовленість її розділів, статей.

Структура конституції — це логічний зв'язок різних інститутів незалежно від місця розміщення норм у тексті Конституції. Так, норми, які складають один інститут, можуть бути розмішені в різних розділах, але їх сукупність діє в єдності. Для внутрішньої структури не має значення, становить той чи інший інститут окремий розділ, хоч це було б і бажано. Важливим є реальний взаємозв'язок і супідрядність норм, які становлять зміст конкретних конституційних інститутів.

Важливе значення для конституції мають мова і стиль. До мови конституції є обов'язковими вимоги: точність, ясність викладення норм, неприпустимість різного тлумачення конституційних приписів, однозначність у розумінні термінів, наявність чітких понять, неприпустимість застосування синонімів. Стиль конституції має бути документальним.

    Зміст конституції — це сукупність конституційно-правових норм, принципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади, її взаємовідносини з суспільством, людиною і громадянином.

 Розрізняють два види змісту основного закону: суспільний зміст конституції, тобто предмет конституційно-правового регулювання, і правовий зміст, тобто за основу беруть норми, з яких складається конституція (норми, інститути тощо).

Сутність і зміст конституції  виявляються у сукупності її юридичних властивостей, що характеризують Конституцію як Основний Закон держави і суспільства.

Серед юридичних властивостей Конституції України найбільш важливими  є такі:

• Установчий характер. У Конституції закріплюються найважливіші права, свободи та обов'язки громадян, система й основні принципи діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.
• Вища юридична сила (юридичне верховенство). Усі закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції України. Акт, який не відповідає Конституції, є неконституційним і або скасовується, або приводиться у відповідність до неї. Якщо є потреба інакше, ніж за Конституцією, врегулювати суспільні відносини, слід спочатку змінити чи доповнити Конституцію.
• Особлива юридична природа. Конституція має свій особливий предмет правового регулювання, унормовує найважливіші суспільні відносини, а саме: основи правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, виборчу систему, референдуми, систему і принципи діяльності органів державної влади, їх компетенцію тощо.
• Нормативність. Як Основний Закон держави Конституція України обов'язкова до виконання всіма суб'єктами права і є актом постійної і прямої дії.
• Підвищена стабільність. Нестабільність Конституції призводить до необхідності значних змін і доповнень до чинного законодавства, скасування багатьох актів і прийняття нових, що не завжди є доцільним. Конституція — Основний Закон, і вона має бути стабільною.
• Особливий порядок прийняття і зміни Конституції. На відміну від проектів звичайних законів, проект Конституції, як правило, оприлюднюється і оюговорюється зацікавленими суб’єктами, насамперед громадянами України. Приймати та змінювати Конституцію України мають право Верховна Рада України, а також народ України через всеукраїнський референдум. Парламент України приймає зміни до Конституції не менш як двома третинами від конституційного складу (статті 155, 156 Конституції України).
• Підвищений ступінь охорони з боку держави. Суть цієї дуже важливої властивості полягає в тому, що Конституція містить норми, за допомогою яких забезпечується непорушність Основного Закону. В Україні діє Конституційний Суд України, на який покладено забезпечення, насамперед, конституційності, законів та деяких інших нормативно-правових актів.
• Конституція є основою розвитку галузевого законодавства, яке розвивається відповідно до конституційних положень.
• Підсумковий характер Конституції. Конституція є вираженням ступеня суспільного розвитку, якого досягла держава, юридичним відображенням об’єктивного ходу історичного розвитку суспільства і держави, правовою формою суспільного прогресу, рівня правової культури соціуму.
• Програмний характер. Конституція визначає перспективи розвитку держави і суспільства, тенденції та напрями розвитку, основні цілі соціального прогресу, містить основні принципи здійснення влади, є орієнтиром розвитку всієї правової системи держави.