Конституція Пилипа Орлика та її значення в розвитку суспільно-політичної думки України

Подібно до того, як Ясновельможному  Гетьману з обов'язку його уряду  належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати  про те, щоб на рядовий і простий  народ не покладали надмірних  тягарів, утисків і надмірних  вимог… Через це нехай пани Полковники, Сотники Отамани, Урядники і Виборні  не наважуються пригноблювати свою домашню челядь і рядових (козаків), а особливо рядових простолюдинів, які не знаходяться у прямій залежності від їхніх діл чи в їхньому  особистому підданстві, посилаючи (їх) косити сіно чи збирати врожай, виганяючи  на укріплення валів, відбираючи насильно, шляхом грабунку чи примусового продажу  земель, за якусь незначну провину  все рухоме й нерухоме майно. Ремісників же примушують без дозволу до виготовлення замовлених для хатнього вжитку речей, а козакам не надають приватних  відпусток. Ясновельможний Гетьман  повинен заборонити ці зловживання, що так поширилися, й, уникаючи їх сам, гідним наслідування прикладом, і викорінюючи. Оскільки ж усі тягарі і здирство нещасного простолюду беруть свій початок  із підкупу за сприяння особам, що просять  і домагаються судових посад, не користуючись довір'ям і не маючи  заслуг, але ненаситно прагнучи до власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків і простолюдинів, завойовуючи  прихильність гетьмана підступними  дарунками, за допомогою яких намагаються без вільних виборів, всупереч праву і рівності, піднятися на вершину полкових та інших урядів і почестей, тому найсерйознішим чином постановляємо, що Ясновельможний Гетьман не надаватиме нікому ніяких урядів ані почестей, керуючись якоюсь попередньою оцінкою вартості Полковницьких відзнак чи інших козацьких та простих посад, і не нав'язуватиме на них нікого силоміць. Але завжди як козацькі, так і прості урядники, а особливо полковники, повинні обиратися вільним волевиявленням і голосуванням, і після виборів затверджуватися гетьманською владою, хоча вибори цих виборних осіб не повинні оголошуватися і здійснюватися без гетьманської згоди. Цей же закон належить виконувати і Полковникам, не призначаючи сотників та інших урядників на основі дружніх стосунків і особистої прихильності без вільного голосування всього повіту, але обираючи і не усуваючи від урядів через приватні сутички.

Особлива увага приділялася  соціальному забезпеченню родин  військовослужбовців, в тому числі  вдів та сиріт, що випливає з тексту статті 11.

Встановлюється і оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або на якихось  військових службах, не притягатимуться  до жодних обов'язкових для простого люду загальних повинностей і  не будуть обтяжені сплатою податків. ¹²

У висновку цієї глави мені хотілося б зауважити, що деякі пункти документу, особливо ті, що висвітлюють  проблеми простого люду і несуть в  собі вирішення цих проблем, на період початку 18 сторіччя практично не мали у світі аналогів серед офіційно затверджених, але не слід забувати, що документ, підписаний П. Орликом  так ніколи і не вступив в дію.

У тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорізьким.

Законодавча влада надається  Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від  міст, генеральні радники (делегати від  полків з людей розважливих і  заслужених), полкові старшини, сотники  та представники від Запорозької  Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік  — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає  питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання  про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу  мали гетьман разом із Радою генеральної  старшини (стаття 6). У період між  сесійними зборами Генеральної  Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав  права розпоряджатися державним  скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати  покарання до винних. Для задоволення  матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з  чітко визначеними прибутками, проте  лише на час його перебування на посаді.

РОЗДІЛ 3.

Значення Конституції  Пилипа Орлика в історичному і  політичному житті України

Змістова унікальність Конституції  Пилипа Орлика “як документа на зламі середньовічного та новочасного  конституціалізму” полягає в тому, що він увібрав надбання європейської політико-правової думки та української демократично-правової традиції.¹³ Слід підкреслити, що цей документ майже на 70 років випередив Декларацію про незалежність США(1776р.), майже на 80 років одну з перших у світі Конституцію США(1787р.), французьку Декларацію прав людини і громадянина(1789р.) і перші європейські конституції Польщі та Франції(1791р.).¹⁴

Ідея формування конституційної держави та практика державного будівництва в Україні  зазнали тривалої історичної еволюції. З часу ухвалення першої Конституції  України — Конституції Пилипа Орлика (1710 р.) український конституціоналізм  пройшов у своєму розвитку ряд  етапів: 1) початок XVIII ст. — середина XIX ст. — конституціоналізм періоду  прийняття і дії першої Конституції  України та козацько-гетьманського  державного будівництва; 2) середина XIX ст. — початок XX ст. — конституціоналізм  періоду підготовки конституційних проектів і теорій та конституцій  і конституційних актів суверенної України; 3) 1919 р. — 1991 р. — конституціоналізм  радянської епохи — період символічних  українських конституцій несуверенної української держави, панування  марксистської (марксистсько-ленінської) теорії конституції; 4) 1991 р. — 2002 р. —  конституціоналізм з часу проголошення суверенітету української держави  і прийняття чинної Конституції  України.

Незважаючи на винятково  складні умови конституційного  будівництва в Україні і розвитку теорії конституціоналізму, що пов'язано  зі станом української державності  та іншими обставинами, український  конституціоналізм значною мірою  ґрунтувався і ґрунтується на досягненнях світового конституціоналізму.Зокрема, Конституція Пилипа Орлика 1710 р. містила реальну модель держави, засновану на природному праві народу на самовизначення. Документ детально окреслював тріаду державної влади, визначав склад, повноваження, порядок функціонування державних органів, правовий статус громадян, принципи виборчого права .Хоча «Пакти й Конституція прав та вольностей війська Запорозького» мали недоліки в нормах організації публічної влади і позначалися не надто високою технікою викладення правового матеріалу, вони ввійшли в історію як перша державна конституція України.

Починаючи з 1710 р. конституційне  будівництво в Україні характеризується рядом діаметрально протилежних  рис і тенденцій та нерівномірністю  розвитку: з одного боку, — великою  перервністю у своєму розвитку (Конституція  П.Орлика 1710р. — Конституція УНР 1918 p.), тобто глибоким спадом, а з  іншого боку, — множинністю конституційно-правових актів в історично короткі  проміжки часу, зокрема в період 1917—1920 pp., тобто значним піднесенням  конституційного будівництва, що зумовлено  неодноразовими змінами державного і суспільного ладу як в Україні, так і в тих країнах, до яких тимчасово входили території (Росія  та ін.). Зокрема, в період з 1917—1920 pp. було прийнято чотири універсали (1917—1918 pp.), які є конституційно-правовими  актами, і п'ять конституцій: Конституція  УНР 1918 p., Конституція ЗУНР 1918 p., Конституція  гетьмана П.Скоропадського (Закон про  тимчасовий державний устрій України 1918 p.), Конституція УНР часів Директорії (Закон про форми державної  влади в Україні та інші закони), Конституція України 1919р.

Надзвичайна активність конституційного процесу протягом 1917—1920 pp. не була випадковою.Прийняттю  цих конституцій передувала підготовка ряду проектів конституцій в період з середини XIX ст. до початку XX ст., які  з ряду причин залишилися нереалізованими

У цілому конституційне  будівництво в Україні з часу прийняття першої Конституції України  — Конституції П. Орлика 1710 р —  до прийняття чинної Конституції 1996 р являло собою фактично становлення  української конституції і українського конституціоналізму Конституції цього періоду мали переважно тимчасовий або обмежений територією дії характер (Конституція П. Орлика), або не набули чинності (Конституція УНР 1918 р ), або мали символічний характер чи були рецепцією Інших конституцій (радянські конституції 1919 р, 1929 р, 1937 р, 1978 р) 

Недоліки та переваги конституційних формувань і загальної структури  документу:

Головна ідея «Конституції»  – повна незалежність України  від Польщі та Росії, при чому кордони  з Польщею визначалися по річці  Случ, як за Богдана Хмельницького. Крім визначення територій української  держави, цей документ визначав права  усіх верств населення України, незалежне  становище Запорізької Січі від  Польщі та Росії. Гетьман призначався  главою держави, поряд з ним мала діяти генеральна старшинська рада, що певною мірою обмежувала владу  гетьмана й регулювала його відносини  з народом. Крім старшини до Ради мали увійти представники від кожного  полку. Державний скарб відділявся від гетьманського, на утримання  гетьмана виділялися строго визначені  окремі землі та кошти. Полковники та сотники повинні були обиратися  демократично – вільними голосами козаків чи сотні. Гетьман зобов’язувався стежити за справедливим розподілом і збиранням державних податків, що сплачувалися козацькими під помічниками, селянами, міщанами, купецтвом.

Визначальною рисою Орликової  Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних подібних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську  владу на користь старшинської ради – своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина і полковники, а й представники Запоріжжя та полків – від кожного  по одній заслуженій особі.

Важливої особливістю, що відрізняла її від звичайних гетьманських статей і робила подібною до пізніх європейських Конституцій, було те, що вона укладалася не між гетьманом  і монархом, а між гетьманом  та козацтвом, яке виступало від  імені всього українського народу.

Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних ідей, була на рівні кращих досягнень  тогочасної юридичної думки. Вона значно випереджає свій час, а також про  глибоко демократичні засади кабінета Пилипа Орлика і про те, якою серйозною  фігурою був він сам.

Конституцію складено з цілковитою певністю у швидкому поверненні на Батьківщину, де вона повинна була набути юридичну силу для всієї України. Тому в момент її укладення, вона уявлялась  цілковитою реальністю, а не просто теоретичним проектом, яким стала  пізніше, коли повернення в Україну  її укладачів стала неможливим. Реальної сили Конституція так і не набула, а тому лишилася в історії як оригінальна  правова пам’ятка, своєрідна юридична платформа «мазепинського руху»  і, найголовніше, як один із перших конституційних актів в історії Європи, який обгрунтовіє  можливість існування парламентської демократичної республіки.

Одним із ключових моментів Конституції стало визнання кордонів України та забезпечення їхньої цілісності. «Як кожна держава складається  і затверджується непорушною цілісністю кордонів, – записано в ній, –  так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених  пактами від Речі Посполитої Польської  і від Московської держави, які  відійшли в гетьманську область, не були насильно змінені і порушені…».

Гетьман як керівник держави  зобов’язувався Конституцією чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську. Цей документ визначав права всіх верств населення України: козацтва, селян, міщан, купецтва, усієї людності на території полків.

Начальної точкою Орликової  Конституції була теза про незалежність України обох боків Дніра. Передбачувала  цілу низку реформ у ділянці верховної  й виконуючої влади та в межах  громадського устрою, прав і обо’язків  козацької, селянської та міщанської суспільності. Цією Конституцією Пилип Орлик зобов’язується обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти соціальний статус запоріжців і боротися за політичне і церковне відновлення  України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу на Україні. Вся Конституція була пройнята широким  демократизмом, що відбивав дуже різко  на тлі політично-громадських умов життя тогочасної східної Європи. Взагалі, в цих постановах багато такого, що могол б бути важливим кроком вперед в розвитку українського життя. Тут є і начатки представницького парламентарного устрою. Вказується що гетьмани останнім часом присвоїли  собі самодержавну владу, узаконили  самодержавця і таке право: «так хочу, так велю». З того, що гетьман сам  вирішив зменшити свою владу, створити іншу, незвичну державну інфраструктуру, впливає той факт, що в Україні  на той час склалася складна економічно-політична  ситуація, яка разом із накопиченням багатовікових державницьких традицій та наявністю освіченої інтелігенції створила умови державного поступу, розвитку соціальних відносин, економічного та політичного благополуччя. В Конституції  було збережено багато козацьких  законів, це було пов’язано не тільки з особливостями національної свідомості, але й з усвідомленням Пилипом  Орликом того факту, що документ цей  не мав (по запровадженню) докорінно  змінювати життя людей, а лише виправляти недоліки старих порядків, лишаючи ті прогресивні ідеї, що були створені на Січі, і поширюючи  їх.

Конституція має статті, що захищають права і свободи  громадян. Тут вперше висловлюється  принцип недоторканності особистості  та права будь-якої людини на приватну власність, яка розглядається як складова частина прав людини, повноправного  громадянина. Тут від свавілля державних  урядовців закріплюються нормативи  їх влади, прав та обов’язків, причому  зустрічається стаття, що по суті, є прототипом закріпленої Конституцією США процедури імпічменту. Згідно з цим документом кожна людина має права та обов’язки перед державою, які гетьман не може відмінити за своїм присудом. Цим П. Орлик виявив далекоглядність, побачивши в гуманістичних течіях прообраз правничої системи майбутнього, в якій велику роль буде віддано законам, що охороняють права особистості.