Конституція Пилипа Орлика та її значення в розвитку суспільно-політичної думки України

Слід зазначити, що розрізняють кілька різновидів конституцій:

Конституція фактична —  це реально існуючий суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають ті об'єктивні відносини, які визначають найбільш суттєві економічні, соціальні та інші характеристики суспільства.Іншими словами, фактичну конституцію складають його економічна, політична та соціально-класова основи, які органічно взаємозв'язані між собою.

Юридична конституція  є офіційним визначенням фактичного порядку речей, вторинним, похідним від них засобом правового  впорядкування реальних суспільних відносин.

Фактична конституція  існує незалежно від того, знайшла  нона своє юридичне втілення чи ні.Це певний порядок державного устрою.Фактична і юридична конституції - цілком самостійні явища і ототожнювати їх не можна.

У сучасних умовах співвідношення між фактичною і юридичною  конституціями (її юридичним втіленням) набуло особливої ваги і значення, оскільки основи державного устрою зазнають радикальних змін.Фактична конституція часто випереджає юридичну конституцію, яка стає гальмом розвитку основоположних суспільних відносин.Тому першочергове завдання конституційного будівництва — приведення юридичної конституції у відповідність з конституцією фактичною.

В Україні до прийняття  нової Конституції практично  був великий розрив між фактичною  і юридичною конституціями.Ті нові явища, що існували в економіці, політиці тощо, не були відбиті у конституції.Основне завдання правової держави - юридичну конституцію вчасно привести у відповідність з конституцією фактичною.

Фіктивна конституція  характерна для країн з авторитарними, а тим більше — з тоталітарними  політичними режимами.У таких  державах конституція — бутафорія, політична декларація, яка приховує дійсний стан речей (СРСР, соціалістичні  країни і ін.).

Також за формою конституції  поділяються на писані і неписані.Писані конституції — це конституції, складені у вигляді єдиного документу (моноконституцінний акт).Моноконституційними актами були радянські конституції, нинішні конституції Німеччини, Іспанії, Мексики, інших держав.

Неписані конституції - це конституції, складені з великої  кількості парламентських законів, судових прецедентів, звичаїв (Великобританія, Нова Зеландія).Наприклад, конституція Швеції складається із трьох актів — Форми правління 1974 року, Акту про престолонаслідування 1810 року і Акту про свободу друку 1974 року. Конституції першого виду нерідко називають кодифікованими, другого — некодифікованими.

За способом змін, внесення поправок і доповнень Конституції також поділяються на дві групи — жорсткі та гнучкі.

Жорсткими вважаються конституції, для зміни яких встановлений більш складний порядок, ніж для звичайних парламентських законів.

"Жорсткість" - це якість, властивість писаних конституцій,  що зумовлює формальні гарантії  стабільності в конституційному  регулюванні. Однак така якість не має абсолютного значення. Можливість змін конституції у першу чергу визначається соціально-економічними і політичними факторами.

За формою політико-територіального устрою конституції поділяються на унітарні і федеративні.

В унітарній державі, на відміну від федерації, діє одна конституція.Це створює організаційно-передові передумови для посилення центральної влади на місцях на всій території країни.

В окремих випадках до складу унітарних держав можуть входити  одна або декілька територіальних одиниць, які користуються особливим статусом автономних державних утворень.

На відміну від унітарної  держави, члени федерації (штати, кантони, землі, провінції, республіки) мають  свою конституцію, законодавчі органи і т. д. Одночасно в рамках федерації  діє загальна конституція для  всієї федерації. По конституції  федера­ціями є США, ФРН, Росія, Швейцарія, Австрія, Канада, Мексика, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Індія, Бірма, Малайзія, Ав­стралійський Союз, Нігерія.

Характерними ознаками конституції, які відрізняють її від інших  нормативних актів, є такі:

а) конституція —Основний  Закон держави,тобто документ, який повинен виступати основою (фундаментом) національного законодавства. Кожна  окрема конституційна норма закладає основу (ґрунт) для прийняття відповідних  законів і підзаконних нормативно-правових актів;

б) конституція — закон, що має вищу юри­дичну силу, тобто  всі інші нормативно-правові акти повинні відповідати положенням конституції. Жоден нормативно-правовий акт держави не може супере­чити  конституції.

в) конституція — закон, щомає підвищений ступінь стабільності. Останнє забезпечують як спеціальною  процедурою внесення змін і доповнень  до основного закону держави, відмінного від процедури внесення змін і  доповнень до звичайних законів, так і створенням системи правової охорони конституції (система конституційного  нагляду, система конституційного  контролю), за якої унеможливлене співіснування в одному правовому полі конституції і правових актів, котрі їй суперечать.

Отже, вимоги до документів конституційного характеру висвітлені більш ніж чітко та ясно. Таким чином, для подальшого висвітлення центральної проблеми даної роботи, необхідно розглянути документ, створений П. Орликом більш детально, щоб доказати його право першим стояти в одному ряду з Конституціями США, Франції, Польщі.

Текст був складений латинською та руською мовами. «Пакти й Конституції  законів та вольностей Війська Запорозького»  написані під значним впливом  ідей західноєвропейського парламентаризму  закладали головні принципи республіканської форм правління. Документ складений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), що було характерно для західної традиції, і відрізнялися від ідей східного патрімоніалізму.

Конституцію можна поділити на дві різних за функціями частини: декларативну і, власне, суспільний договір.

Декларативна частина  документа має, на погляд автора, дуже важливе значення як маніфест “мазепинського”  руху, тобто як програма борців за українську незалежність початку XVIIIст. Серед декларативних  положень, яким присвячено преамбулу  та перші три статті документу, можна  виділити такі: 1) концепція етнічно-державної  історії української нації, що пояснює  наступні п’ять постулатів; 2) державна незалежність України; 3) православна  віра як державна релігія; 4) вічність і  недоторканність встановлених кордонів; 5) затвердження шведської протекції  над Україною (фактично всановлення  союзу двох держав); 6) необхідність встановлення дружніх і союзних  відносин з Кримським ханством.⁶

Конституція складається  з преамбули та 16 параграфів, де сформульовані  головні принципи побудови держави. У преамбулі схематично викладено  історію Війська Запорозького —  всього малоросійського народу. Тут  Пилип Орлик витворив історико-політичний міф про те, що першим прийняв християнство каган «хозарів-козаків», а не князь Володимир Святославович.

Отак і народ козацький, давній та відважний, раніше званий Хозарським, спочатку підніс безсмертною славою, широкими володіннями та героїчними діяннями, яких не лише сусідні народи, а й сама Східна (Візантійська) Імперія  на морі й на суші боялась настільки, що Східний (Візантійський), імператор, замисливши умиротворити цей народ, поєднався з ними міцним союзом і  власну дочку Кагана себто володаря Козаків, призначив сину своєму (як дружину)⁷

У такий спосіб документ заклав історичний пріоритет Української  держави, першість у ній віддавалася  козакам. Саме козаки, на думку Пилипа Орлика, були попередниками Володимира Великого в процесі прилучення українських  земель до європейської цивілізації. Дана схема (хозари-козаки—оборонці народу на території України) стала підґрунтям ідеї окремішності руського-малоросійського-українського народу та його природного права на власну державу.

У першому параграфі розглянуто питання віри, заявлено про православ'я  як панівну релігію в державі, а також про відновлення автокефалії.

Тому теперішній новообраний  Ясновельможний Гетьман  буде зобов'язаний і примушений у законному порядку  особливо дбати про те, щоб жодна  чужинська релігія не запроваджувалася на нашій Руській батьківщині. …(гетьман) повинен буде сам з власної  ініціативи її викорінити, не допускаючи проповідування та розмноження кількості  її прихильників…докладаючи особливих  зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина  Віра Православна Східного Обряду під  священним Апостольським престолом  у Константинополі… А задля більшого авторитету першого в Малій Русі Київського митрополичого престолу і для зручнішого керівництва  духовними справами згаданий Ясновельможний Гетьман, коли наша батьківщина буде звільнена від московського ярма, мусить сприяти поверненню її у підпорядкування  владі Константинопольского Апостольского престолу, щоб таким чином відновити зв'язок і послушницьку належність нашої батьківщини до вищеназваного Апостольского Константинопольского престолу, удостоєного Євангельською проповіддю нести світло і утверджуватися у Святій Вселенській Вірі.⁸

Другий параграф важливий тим, що чітко означив кордони  держави, визначені Зборівською  угодою 1649 р. Гетьман зобов'язаний оберігати  територіальну цілісність країни.

Принциповий характер має  шостий параграф, де закладені принципи управління та діяльності органів державної  влади. Конституція певною мірою  грунтувалася на ідеї розподілу законодавчої, виконавчої та судової влад. Законодавча  влада належить Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, «генеральні радники від  всіх полків» та «посли від Низового Війська Запорозького для слухання і обговорення справ, щоб взяти  активну участь». Рада повинна збиратися  тричі на рік — на Різдво Христове, Свято Великодня і Покрови, а  також за рішенням гетьмана. Всі  важливі державні справи гетьман  має попередньо узгоджувані «на  власний розсуд нічого не повинне  ні починатися, і вирішуватися, не здійснюватися». Суд також мав діяти незалежно, оскільки гетьман “не повинен  карати сам, із власної ініціативи і  помсти, але таке правопорушення —  і умисне, й випадкове — має  підлягати розгляду Генерального Суду, який і повинен винести «рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен повинен підкоритися, як переможений законом» (пар. 7). ⁹

Зміст шостого параграфу  однозначно вказує на вплив ідей західноєвропейського парламентаризму.

У світлі сьогоднішнього незадовільного стану економічного та антикорупційного законодавства та нерідких в наш  час порушень прав людей дуже цікавими є параграфи 9 та 10:

Оскільки відомо, що з  давніх часів у Війську Запорозькому були Генеральні Скарбники, які відали публічним скарбом, млинами і  всіма публічними прибутками, податками  і сплатами і розпоряджалися всім цим на розсуд і за згодою Гетьмана, отож і нині за загальною згодою встановлюється такий порядок і  ухвалюється закон, що не підлягатиме  змінам, що на випадок, якби наша Батьківщина  звільнилася від Московського ярма, належить на розсуд Гетьмана при публічній  згоді обрати Генерального скарбника, мужа видатного, заслуженого, багатого і прямодушного, який взяв би під  свою опіку державну скарбницю, відав  би млинами і всіма прибутками і дбав би про них не для власної, а для загальної потреби, враховуючи думку Гетьмана. А сам Ясновельможний Гетьман не повинен ніяким чином  поширювати своє право обертати (їх) на власну користь, обмежуючись своєю  часткою прибутків, які належать на Гетьманську булаву і особу…. Більше того, Ясновельможному Гетьману виділяється (частина) із спільних володінь і земель Війська Запорозького, але  так, щоб необмежена влада не порушила прав тих, чиї заслуги перед батьківщиною менші, а саме: ченців, священиків, бездітних  удів, виборних і рядових козаків, двірських слуг і приватних осіб. При цьому повинен бути обраний  не тільки Скарбник, який перебуває  при Гетьмані й постійно знаходиться  у Гетьманській столиці, але також  одночасно (слід обрати) у кожному  Полку двох присяжних Скарбників, значних і заможних (представників), затверджених спільною ухвалою обох станів: козаків і простого люду. Вони мусять знати і прибутки Полку  від приватних осіб, і публічні податки, й зобов'язані опікуватися  видатками, щороку складаючи звіти  — звітуючи про своє управління. Отож ці Полкові Скарбники, перебуваючи  у залежності від Генерального Скарбника, мали б своїм завданням і обов'язком  виплачувати у своїх Полках борги  з державної скарбниці, визначати  її прибуток, збирати його й передавати до рук Генерального Скарбника. А  панам Полковникам жодним способом не слід втручатися (в справи) полкової скарбниці, оскільки їм належить задовольнятися прибутками й пільгами свого уряду. ¹⁰

Як ми бачимо, Пилип Орлик  зі своїми колегами перейняли ідеї не лише конституційної науки Заходу, створивши парламентарний уряд з  усіма атрибутами розвинутої державності, а й запровадили засоби якісного контролю над економікою держави  та боротьби з економічними злочинами  і корупцією (пар.10) ¹¹