Концепція правової держави

Формування  правової держави в Україні вимагає  послідовного перетворення в життя  ряду основних принципів: панування  закону у всіх сферах життя суспільства; зв'язаність правом держави і його органів; непорушності свободи особи, її прав і інтересів, честі і достоїнства; взаємної відповідальності держави  й особистості; ефективного контролю і нагляду за станом законності.

Шлях, обраний  Україною, важкий і тернистий, на ньому  неминуче виникнення різного роду помилок  і протиріч. Проведені в країні реформи привели до настільки  швидкої зміни і відновлення  суспільних відносин, що законодавство, покликане регулювати діяльність суб'єктів  права, не справляється зі своїми функціями. Відносини ці регулюються в даний  час, по-перше, законодавством України, а по-друге, невідміненим законодавством Союзу РСР, що діє в частині, що не суперечить нормативним актам  України. Необхідність застосування актів  СРСР викликана тимчасовою відсутністю  найважливіших норм українського права, що регулює конкретні відносини.

Мало  констатувати, що стан вітчизняної  правової системи в даний час, поряд з безліччю недосконалих і  суперечливих актів, характеризується наявністю правового вакууму. Його треба продумано, систематично заповнювати. Ліквідувати “порожнечу”, тобто сукупність ще не прийнятих законів, що повинні будуть регламентувати неурегульовані раніше суспільні відносини, можна тільки методом законотворчості. Законотворчості реального, позитивного, що не визнає ніяких політичних амбіцій, що служить вищої мети — процвітанню Української держави і її народу.

                                              Висновок

На підставі всього вищевикладеного можна укласти, що держава впродовж практично всіх історичних епох знаходилися в центрі уваги учених і філософів.

Думки про  державу переосмислювались від  античності і до наших днів, постійно змінюючись та вдосконалюючись. В курсовому  дослідженні ми з’ясували основні концепції минулого та сучасного бачення “ідеальної держави”.

У представленні  більшості, держава є якимсь безжалісним  деспотом, що довит і губить людей. Держава — це чудовисько, той звір Левіафан, як називав його Гоббс, що поглинає людей цілком, без залишку. Для нас, держава — це несправедливі війни, що ведуть до підпорядкування, поневоленню слабких і невеликих національностей великими і могутніми націями. Нарешті, держава — це організація економічно сильних для придушення й експлуатації економічно слабких. Проте людство завжди прагнуло до побудови держави.

Список використаної літератури

1. Асмус В.Ф. Платон. - М.: Мысль, 1975.
2. Бертран Рассел. История западной философии и ее связи с политическими и социальными условиями от античности до наших дней: В трех книгах. Издание 3-е стереотипное. - М. Академический Проект, 2000. - 762 с.
3. Камышев Е.И., Ненин М.Ю., Ховес В.Ю., Манькова Н.К. и др. “Политология Демократия и власть”. Методическое пособие. – 2-е издание. - КГТУ, 1999.
4. Лосев А.Ф. "Жизненный и творческий путь Платона" // Платон, собр. соч., т.1. - М, 1990.
5. Лосев А.Ф., Тахо-Годи А.А. «Платон. Аристотель». Серия ЖЗЛ. - М.: «Молодая гвардия», 1993.
6. Платон. Государство // Платон. Собрание сочинений в 3-х тт. - М., 1971. – Т.3.
7. Поппер К. "Открытое общество и его враги", т.1, "Чары Платона". - М, 1992.
8. Політологія. Енциклопедичний словник. вид. Московського Комерційного університету, 1993.
9. Рассел Б. “Історія західної філософії”, вид. “МІФ”, Москва, 1993.
10. Філософський словник. “Радянська енциклопедія”, Москва, 1993.
11. Черниловский З.Н. “Правова держава: історичний досвід”, журнал “Радянська держава і право”, 1989.
12. Тихомиров Ю.А. Держава: розвиток теорії і суспільна практика Правознавство. – 1999. - №3