Концепція правової держави

 

 

                                                     Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Концепції ідеальної держави в античні часи та Середньовіччя…………....5
2. Характеристика основних концепцій ідеальної держави в Новий та Новітній час…………………………………………………………………..16
3. Концепція правової держави………………………………………………...23

 Висновок…………………………………………………………………………27

  Список використаної літератури…………………………………………….....28

 

Вступ

 

Актуальність теми. Проблема державного устрою була, є і буде однією з найскладніших і суперечливих проблем, що стоять перед людством. Безліч людей вже тисячі літ намагаються зрозуміти, якою держава має бути "в ідеалі". При цьому деякі люди вважають кращою сильну, боєздатну державу з сильною економікою, інші - державу, в якій кожна людина відчуває себе цілком вільною і щасливою.

Питання про “ідеальну державу” широке і вивчається рядом суміжних дисциплін, таких як філософія, філософія права, політологія.

Зважаючи  на фундаментальність теми вона була, є, і буде актуальна впродовж всього розвитку людства.

Метою курсового дослідження є всестороннє вивчення вибраної для дослідження теми, виявлення її теоретичних, юридичних і практичних аспектів, аналіз результатів діяльності різних шкіл і течій з даного питання, визначення сутності правової держави.

Відповідно  до поставленої мети, завданнями цієї роботи будуть наступні:

1. Дослідження концепцій ідеальної держави в античні часи та середньовіччя;
2. Характеристика основних концепцій ідеальної держави в Новий та Новітній час;
3. Висвітлення процесу утворення та концепції правової держави на сучасному етапі.

Для написання  курсової роботи я використовував праці  вітчизняних та зарубіжних вчених. По суті їх думки доволі часто збігаються, тому були використані подані у списку використаної літератури наукові джерела.

Інформаційна база роботи включає різні підручники, навчальні посібники, монографії і статті. В цілях з'ясування значення спеціальних слів і термінів використовуються словники, енциклопедії і довідники.

Методологія. В курсовій роботі використані наступні загальнонаукові методи: метод аналізу, синтезу, індукції, дедукції, метод абстрагування.

Структура курсової роботи має логічне завершення та складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

У першому  розділі автором вивчається ступінь вивченої досліджуваної проблеми, вивчаються різні підходи учених концепції правової та “ідеальної” держави

У другому  розділі дається характеристика основних концепцій в Новий та Новітній час.

У третьому розділі досліджується проблема становлення правової держави на сучасному етапі та розглядається її концепція.

В кінці роботи дається висновок і список літератури, що використовується.

 

 

1. Концепції ідеальної держави в античні часи та Середньовіччя

 

Протягом  безлічі століть, тисячоріч, починаючи  із самого моменту зародження суспільства, розподілу його на класи, люди намагалися створити ідеальну державу, що задовольняла б усіх. Спроби створення такої  держави відомі вже в працях Платона  й Аристотеля. Платон і Арістотель є одними з найвідоміших філософів стародавності. Праці Платона, наприклад, вплинули на наступні епохи.

Найважливішими  проблемами його філософії є:

- утопія, що  була самої ранньої з утопій;

- теорія ідей, що представляла  собою першу спробу взятися  за ще не дозволену проблему;

- аргументи  на користь безсмертя;

- космогонія;

- концепція  пізнання.

Ймовірно  від Сократа Платон успадкував інтерес  до занять етичними проблемами і тенденцію  до пошуку, скоріше, теологічного, ніж  механічного обґрунтування світу.

Як це зв'язано з авторитаризмом у політиці?

По-перше, “... тому що благо і реальність поза часом, те найкращим буде така держава, що ближче усього до божественного  образа і володіє мінімум змін і максимум статичної досконалості, і його правителями повинні бути такі люди, що краще усіх розуміють  вічне благо. По-друге, Платон, подібно  всім містикам, має тверду впевненість  у правильності своїх переконань. По-третє, необхідно серйозне утворення, щоб виховати правителя по принципах  Платона. В- четвертих, Платон дотримує переконання, що дозвілля необхідне  для досягнення мудрості.”[1].

Найважливіший діалог Платона — “Держава”, формальна мета якого визначити “справедливість”. Але вже на ранній стадії було вирішено, що оскільки легше побачити річ у великому, ніж у малому, то краще розслідувати те, що складає справедливу державу, ніж те, що складає справедливого індивіда. І оскільки справедливість повинна мати місце серед атрибутів найкращої уявлюваної держави, треба спочатку окреслити таку державу, а потім вирішувати, яке з досконалостей треба назвати “справедливістю”.

Платон  починає з того, що вирішує розділити  громадян на три класи: простих людей, васалів і стражів. Тільки стражи повинні мати політичну владу. Стражів повинно бути значно менше, ніж людей, що належать до перших двох класів. Очевидно, у перший раз вони повинні обиратися законодавцями; після цього їхнє звання переходить до спадкоємців, але у виняткових випадках дитина, що подає надії, може висуватися з нижчих класів, тоді як дітей стражів, що не відповідають вимогам, можуть виключити з класу стражів.

Основною  проблемою, на думку Платона, є забезпечення того, щоб стражи здійснювали волю законодавця. З цією метою він вносить різні пропозиції, що стосуються утворення економіки, біології і релігії. Не завжди ясно, наскільки ці пропозиції відносяться до інших класів крім стражів, ясно, що деякі з них відносяться до воїнів. Але Платон цікавиться в основному лише стражами, що повинні бути відособленим класом, подібно єзуїтам у старому Парагваєві, і духівництву в церковних державах до 1870 року.

Виховання повинне, очевидно, розвивати в дітей  такі якості, як спостережливість, серйозність, дотримання зовнішніх пристойностей і мужність. Повинна існувати стругаючи цензура на літературу, котру можна було б читати з раннього дитинства, і на музику, що дозволялося слухати. Матері і няньки повинні розповідати тільки дозволені розповіді. Тренування тіла повинне бути дуже суворої. Ніхто не належний їсти м'ясо або рибу інакше, як у смаженому виді, і не повинно бути соусів і кондитерських виробів. Люди, виховані таким чином, говорить Платон, не будуть мати потребу в лікарях.

До визначеного  віку молодь не повинна бачити неприємного  речей або пороку, але у відповідний  момент їхній варто піддати “звабам”, як у виді жахів, так і у виді дурних задоволень, що не повинні спокушати. Коли ж вони витримають такі іспити, них будуть вважати придатними стать стражами.

Друзі в  такій державі повинні мати все  загальне, включаючи жінок і дітей. Платон думає, що це представляється  важким, але не вважає цих труднощів  нездоланними. Дівчини в такій  державі повинні одержати точно  таку ж освіту, як і чоловіки, вивчаючи музику, гімнастику і військове мистецтво. Однакове виховання, що зробить чоловіків  гарними стражами, зробить гарними  стражами також і дівчин. “У відношенні до охорони держави природа чоловіків і жінок така ж сама.”[6]

Безсумнівно, розходження між чоловіком і  жінкою існують, але, як говорив Платон, вони ніякого відношення не мають  до політики. Деякі жінки схильні  до філософії і могли б бути гарними стражами, а деякі жінки  войовничі і годять як воїни.

Законодавець, обравши як стражів кілька жінок, накаже їм жити в загальних будинках і харчуватися за одним столом. Шлюб буде радикально перетворенийі: “Усі ці жінки повинні бути загальними всім цим чоловікам, жодна не повинна жити часто з жодним.”

На деяких святах наречених будуть з'єднувати, як їм уселять, по жеребі, у такій  кількості, якій необхідно для збереження постійної чисельності населення. Але насправді правителі будуть робити маніпуляції з жеребами, виходячи з євгенічних інтересів. Усі діти будуть відбиратися у своїх батьків, і будуть прийняті серйозні запобіжні  заходи, щоб батьки не знали, що діти є їх дітьми, а діти не повинні  знати, хто є їхній родителями. Дітей з фізичними недоліками і дітей гірших батьків “стануть ховати в невідомому місці”.

Оскільки  дитина не знає, хто її батько, то вона повинна називати ”батьком” кожного чоловіка, що за віком міг би бути її батьком. Це також відноситься до “матері”, “братові” і так далі. Передбачається, що почуття, що зв'язуються в даний час зі словами “брат”, “сестра”, “мати” і так далі. будуть усе ще зв'язуватися з ними і при нових порядках, установлених Платоном.

Наприклад, молода людина не буде бити старого, тому що цей старий може виявитися його батьком.

Мотиви  подібного поводження були б подібні  з тими, що привели у свій час  до безшлюбності духівництва.

Слово “справедливість”, як воно вживається дотепер у праві, більш підходить до концепції Платона, а ніж слово “справедливість”, використовуване в політичній спекуляції. Під впливом демократичної теорії ми стали асоціювати справедливість з рівністю, тоді як для Платона вона не мала такого значення.

Перше визначення справедливості, запропоноване на початку  “Держави”, говорить, що вона складається в сплаті податків. Це визначення незабаром залишається, як невідповідне, але дещо від нього залишається і наприкінці.

Наступне  розуміння полягає в тому, що визначення “справедливості” у Платона припускає державу, утворену або відповідно до традиції, або відповідно до теорії, і здійснююча в цілому якийсь епічний ідеал.

Справедливість, по Платону, полягає в тому, що кожна  людина виконує свою власну роботу. Робота в державі Платона повинний визначатися або в залежності від власних смаків людини, або  на підставі судження про його здібності  держави.

Держава Платона, на противагу всім нинішнім утопіям, було задумано, імовірно, для  втілення в реальному житті, так  само як і багато хто його утопії, практично реалізовані в Спарті.

Ще будучи молодим, Платон сам дає формулювання, що у точності визначило його майбутню діяльність, як філософську, так і  політичну. “Я був неминуче приведений до переконання, що лиха держави не припиняться доти, поки раса чистих, справжніх філософів не прийде до влади.” [1]

Та ж  альтернатива порятунку поставлена й у “Державі”: “Поки в містах не будуть або нинішні філософи царювати, або нинішні царі і володарі щиро і задовільно філософствувати, поки державна сила і філософія не збіжаться в одне... дотоле, думаю, ні міста, ні навіть людський рід, не чекай кінця злу...”[6]

Платон  усе-таки не відійшов від свого уродженого покликання- політичної діяльності. Філософія, що він розробляє, метафізика, що він піднімає, тільки прелюдія до його основної справи - політики міста- держави. Не Афін, а держави завтрашнього дня, у якому філософи будуть правителями.

Але що ж  це за політика, який Платон має намір  займатися?

Вже в “Горгії”, у якому як би закладена мудрість, запропонована Афінам, це сказано, і сказано гранично ясно. Щира політика укладається в тім, щоб просто поліпшувати громадян у державі шляхом виховання.

Платонівська  держава виявила людям IV століття до н.е. оманний образ держави  повної рівноваги, у якому ніщо не порушить порядок, установлений раз  і назавжди. Саме в цьому одна з найбільших дивин держави, що він  нам пропонував. Ніщо і ніколи тут  не рухається. Це держава, у якому  прогрес практично виключається. Така держава, як зроблене, призначено вічності. Прогрес, на думку Платона, у цій рівновазі абсолютної справедливості, або скоріше рух, міг би стати  тільки синонімом упадку. Дійсно, у країні, де лише філософи мають повноту знань і при цьому ніколи не помиляються, - у такій державі нічого не відбувається. Це як би скасування самої історії, що начебто і мав на увазі Платон. Але людина не створена для такого нерухомого раю. Історія захоплює його. Історія робить людину, а людина - історію. Статичні століття не більш, ніж видимість. Після декількох століть, після того, як Платон, створивши “Державу”, думав, що підписав смертний вирок демократії, прагнення до неї знову “... спалахне в самому серці непорушного християнського середньовіччя, разом з боротьбою за комуни в Італії і у Франції. Потім прийде 1789 рік.., за ним 1848... А потім ці “Десять днів, що потрясли світ”...Історія людства ще лише починається...”

Читаючи якого-небудь видатного філософа, особливо Аристотеля, необхідно вивчати його в двох аспектах: у зв'язку з його попередниками, і в зв'язку з його приймачами.

У першому  аспекті заслуги Аристотеля величезні, у другому - в однаковій мірі величезні  і його недоліки. Однак, за його недоліки більш відповідальні його приймачі, ніж він сам.