Галузі, підгалузі та інститути права: співвідношення та взаємозв`язок в системі права

Розділ 3. Співвідношення та взаємозв’язок галузей, підгалузей та інститутів права в системі права України.

Національне (внутрішньодержавне) і міжнародне право є самостійними, але взаємопов’язаними системами права. Якщо національне право регулює відносини всередині країни, то за допомогою норм міжнародного права

регулюються відносини між державами та іншими його суб’єктами, узгоджуються ці відносини, і лише в разі потреби забезпечуються колективним примусом. Як норми міжнародного права не мають безпосередньої дії в

національному праві держав-учасниць міжнародного співтовариства, так і норми національного (внутрішньодержавного) права не застосовуються у міжнародно-правовій сфері.

Співвідношення національного і міжнародного права – це завжди відносини зв’язку і зворотних зв’язків, що утворюють у комплексі взаємодію самостійних систем.

Форми взаємодії національного і міжнародного права:[10. c.203]

1)  національне право служить своєрідним джерелом міжнародного права, оскільки норми останнього створюються в результаті угоди між його суб’єктами – суверенними державами, переважно з метою задоволення національних інтересів. Національне право визначає організацію і діяльність держави, її політику не тільки всередині країни, а й на міжнародній арені; через зовнішню політику і дипломатію затверджує правові норми і принципи, закріплені в моральній свідомості свого народу, вітчизняних нормативно-правових актах і тим впливає на міжнародне право. Необхідність об’єднати потенціал двох систем (національної і міжнародної) у справі досягнення та охорони вищих цінностей людської цивілізації вимагає від зовнішньополітичної діяльності кожної держави привносити в міжнародне право успіхи національного права, з урахуванням яких воно оновлюється. Норми національного права, що відображають національні звичаї, традиції і є об’єктивними закономірностями соціального буття, будучи трансформованими в норми міжнародного права, слугують джерелами міжнародного права, зокрема сприяють виникненню міжнародних звичаїв.

За структурою міжнародне право наближається до структури національної системи права (поділ на приватне і публічне, наявність галузей права – економічне, космічне, повітряне, морське, охорони довкілля, кримінальне право та ін.);

2)  міжнародне право, його норми і принципи визначають ідейну і нормативну основу національного права. Загальнолюдські принципи і норми, що містяться в міжнародному праві, вимагають від національного права, законів країни бути їх хранителями. Норми права, перш ніж стати частиною національного права, перевіряються на відповідність загальнолюдським цінностям, що містяться в міжнародному праві. Конституції ряду держав закріплюють основні принципи і норми міжнародного права, створюють юридичні гарантії того, що ці принципи і норми будуть враховані державними органами і посадовими особами у внутрішньому житті країни.

У процесі укладення державою різних міжнародних договорів (угод, конвенцій), підписання міжнародних декларацій, вступу в міжнародні організації (вступ України до РЄ) національне право збагачується за рахунок міжнародного. Прикладом зв’язку між національним і міжнародним правом є фундаментальна засада міжнародного права pacta sunt servanta («договорів треба дотримуватися»). Застосування норм міжнародного права у внутрішньодержавній сфері зумовлене принципом сумлінного виконання міжнародних зобов’язань (bona fides), а також формулою статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів: «Учасниця не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання щодо невиконаного нею договору». За допомогою міжнародних договорів, угод відбувається уніфікація ряду галузей внутрішньодержавного права, тобто приведення до єдності правових норм, що діють у межах різних держав і державних утворень. Наприклад, держава за допомогою норм міжнародного права встановлює ширину територіального моря або стандарти охорони навколишнього середовища чи прав людини, тобто у такий спосіб реалізує і конкретизує норми міжнародного права. Норми внутрішньодержавного права нерідко коригуються при вступі держав у міжнародні і європейські організації. Так,при вступі України до Ради Європи поряд з ратифікацією Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як обов’язкова умова була висунута ратифікація протоколу до конвенції про скасування норм, що санкціонує страту.

Захист прав людини на внутрішньодержавному рівні менш ефективний, якщо внутрішній право не відкрите нормам і принципам міжнародного права. У національному праві мають законодавчо закріплюватися дія норм міжнародного права та умови їх реалізації.

Норми міжнародного права в національному праві реалізуються через такі системи:[11 c.236]

1)     система інкорпорації (прямий спосіб) – включення в національну систему права правил міжнародного договору в силу акта ратифікації або іншого виду прийняття договору та безпосереднє застосування норм міжнародного права державними органами, насамперед судами, а також посадовими особами та громадянами. Ця система характерна для РФ,США,Франції  Німеччини, оскільки на території цих держав норми міжнародного права мають пряму дію. Систему інкорпорації називають ще прямою трансформацією або включенням, а правила міжнародного договору – «самовиконуючими», тобто такими, що не потребують конкретизації з боку держави;

2)     система трансформації (опосередкований спосіб) – спосіб вираження згоди держави на обов’язковість для неї міжнародного договору, коли на його основі видається національний (внутрішньодержавний) нормативний акт, який більш-менш відтворює зміст договору. Сама по собі норма міжнародного права не наділяє особу правами,тільки норми внутрішнього законодавства дають можливість особі здійснювати права й обов’язки, гарантовані державою у зв’язку з укладеною нею міжнародною угодою. Тобто, щоб набути застосування, норми і принципи відповідних міжнародних договорів імплементуються – утілюються в національне право. Ця система діє у Великій Британії та інших країнах загального права;

3)     змішана система – поєднує і систему трансформації, і систему інкорпорації.

Зовсім не принципово, який спосіб введення норм міжнародного права у національне право (система трансформації чи система інкорпорації) взятий державою за основу. Головним є те, щоб міжнародно-правові норми знаходили висвітлення в правовій системі держави і мали пріоритет над її внутрішніми правовими нормами у разі колізії (зіткнення) з ними.

Також, я хочу висвітлити співвідношення фінансового права  з іншими галузями права.

Фінансове право займає своє місце в системі національного права. Для співвідношення галузей права, як правило використовують предмет і метод правового регулювання. Простежимо співвідношення фінансового права з деякими галузями права.

Фінансове право і конституційне право.

За предметом правового регулювання галузі права, що розглядаються, різняться, оскільки конституційне право регулює основи суспільного ладу, політики, державний устрій, правове положення громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, завдання і функції держави. Фінансове право регулює фінансову діяльність держави. Як і інші галузі права, фінансове право розвивається на базі конституційного, розвиває, деталізує положення конституційно-правових норм щодо фінансової діяльності держави.

Щодо методів правового регулювання, треба відзначити, що вони дуже схожі за своїм характером та ознаками.

Фінансове право і адміністративне право.

Простежується схожість у методах правового регулювання (владний характер, нерівність сторін, каральний характер санкцій тощо). Щодо предмету регулювання, треба відзначити, що фінансове право теж спирається на норми адміністративного права, які регулюють основні принципи взаємовідносин особи і органів виконавчої влади, повноваження органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності, їх організаційно-правову структуру та інші положення. Фінансове право конкретизує положення, пов'язані з реалізацією вищезазначеними органами повноважень у фінансовій діяльності, організаційно-правові питання фінансової діяльності та інші положення.

Фінансове право і цивільне право.

Стосовно методів правового регулювання варто відзначити їх різний характер, оскільки цивільно-правовий метод правового регулювання характеризується, на відміну від фінансового, диспозитивністю, рівністю сторін, добровільністю тощо. Щодо предметів правового регулювання, спостерігається тісний їх зв'язок, оскільки цивільне право регулює серед багатьох майнових відносин й грошові відносини. Проте фінансове право регулює тільки організаційно-майнові відносини, що випливають із владної діяльності держави.

Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права України.

Для глибшого розуміння предмету адміністративного права і суті адміністративно-правового методу регулювання необхідно освітити зв'язок даної галузі права з іншими, суміжними галузями права. Це важливо і для характеристики соціальної ролі і особливостей адміністративного права, шляхів його вдосконалення.

Найбільш тісний зв'язок спостерігається між адміністративним правом і конституційним правом, яке складає основу всіх галузей права, включаючи і адміністративне. Предметом конституційного права є перш за все суспільні відносини, які складаються у зв'язку із здійсненням влади, діяльністю органів державної влади, проведенням виборів в представницькі органи державної влади, реалізацією конституційного статусу громадян і ін. Конституційні положення закріплюють місце органів виконавчої влади в системі державного механізму, найважливіші принципи їх формування і діяльності. Таким чином, розпорядження норм конституційного права служать початковою основою для норм адміністративного права, які регулюють різноманітну і повсякденну виконавчо-розпорядчу діяльність органів державного управління. У нормах адміністративного права розвиваються і деталізують положення Конституції України і інших джерел конституційного права щодо функціонування виконавських і розпорядливих органів.

Тісний зв'язок існує між адміністративним і кримінальним правом. Останнє як галузь суто охоронної спрямованості створює специфічний режим охорони відносин у сфері державного управління через встановлення кримінальної відповідальності за посягання на чинний порядок управління. Хоча у Кримінальному кодексі України порядок управління безпосередньо не визнано родовим об'єктом злочинів, нормами кримінального права встановлюється кримінальна відповідальність за злочини у сфері держаного управління як службовими особами, так й іншими суб'єктами і в той чи інший спосіб порушують встановлений порядок управління. До таких злочинів, зокрема, належать зловживання владою або службовим становищем; перевищення влади або службових повноважень; одержання або давання хабара; опір представникові влади, правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві; погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок; самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи тощо.

Зв'язок між адміністративною і кримінальною галузями права також виявляється у взаємодії між інститутами адміністративної і кримінальної відповідальності, які разом створюють, так би мовити, захисну оболонку для різних суспільних відносин. При цьому адміністративна відповідальність може розглядатись як профілактичний засіб щодо багатьох видів злочинних діянь, за які передбачена кримінальна відповідальність. Дуже часто зовні однакові діяння залежно від ступеня їх суспільної небезпеки можуть бути підставами як адміністративної, так і кримінальної відповідальності. Певний зв'язок існує між адміністративним правом і трудовим правом у сфері регулювання службових відносин. Норми останнього визначають статус державних службовців як учасників трудового процесу. Що стосується норм адміністративного права, то вони регулюють державно-службові відносини, а саме: умови надходження на державну службу, порядок її проходження, повноваження посадових осіб в організації трудового процесу і ін. Адміністративне право достатнє тісно пов'язано з цивільним правом, перш за все тому, що ці галузі регулюють відносини майнового характеру. Проте норми цивільного права стосуються майнових відносин, в яких сторони є рівноправними, а норми адміністративного права - майнових відносин, які базуються на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій. Дуже виразними є зв'язки, що існують між адміністративним правом і так званими комплексними, або предметними, галузями права, до яких належать фінансове, митне, податкове, банківське, підприємницьке, земельне, аграрне, екологічне галузі права. Особливості зв'язків з даними галузями полягають у тому, що, по-перше, в них широко використовується властивий публічному праву імперативний метод правового регулювання, а, по-друге, охоронна функція цих галузей реалізується переважно з допомогою інституту адміністративної відповідальності. Так, адміністративно-правовий метод регулювання широко використовується для регулювання відносин між органами Державної податкової служби та платниками податків, між органами Державної митної служби та суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, між Національним банком України та комерційними банками, між органами контролю у сфері екологічної безпеки та суб'єктами природокористування тощо. Певні зв'язки існують між адміністративним правом і процесуальними галузями права, такими, зокрема, як цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право. Нормами цивільно-процесуального права врегульовано, наприклад, порядок вирішення судами деяких категорій справ, що виникають з адміністративно-правових відносин. Що ж стосується кримінально-процесуального права, то за допомогою норм адміністративного права (зокрема інституту адміністративної відповідальності) забезпечується нормальне здійснення проваджень у випадках вчинення правопорушень окремими суб'єктами кримінального процесу. Зокрема, Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за вияв неповаги до суду, злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів попереднього слідства або дізнання тощо.[2]

Правильне розмежування галузей права має не тільки теоретичне, але й практичне значення, воно дозволяє визначити норми галузі права, спрямовані на регулювання виниклих відносин.

Трудове та цивільне право є суміжними галузями. На підставі норм трудового права людина може реалізувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору. Здібності до праці можуть бути використані і на підставі цивільно-правових договорів про працю, зокрема, договорів підряду, доручення, відшкодованого надання послуг, агентування, довірчого управління майном, авторського та інших. В даний час принципове значення має розмежування між цивільним правом з точки зору вирішення питання про обов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. У відповідності до ст. 5 Федерального закону "Про обов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань" від 2 липня 1998 особи, які працюють за трудовим договором, підлягають обов’язковому соціальному страхуванню даного виду, в силу чого роботодавець зобов’язаний сплачувати за них страхові внески. При укладанні цивільно-правового договору про працю обов’язок зі сплати цих внесків виникає лише в тому випадку, якщо умова про це включено в договір. Природно, роботодавцям вигідно мати працівників, які виконують трудову функцію, що завуальована цивільно-правовим договором про працю, що дозволяють не сплачувати страхові внески зі страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Хоча і в подібних ситуаціях можливо провести межу між цивільним правом. Перш за все предметом трудового права є відносини, що виникають під час виконання трудової функції за певної спеціальності, кваліфікації або посади. У рамках виконання трудової функції працівнику можуть бути дані конкретні завдання. Виконання подібних конкретних завдань протягом одного робочого дня свідчить про виникнення трудових відносин. Після чого трудові відносини можуть бути припинені лише з підстав, передбачених трудовим законодавством. Як правило, трудові відносини не обмежуються виконанням певного завдання, вони носять що триває характер. Предметом цивільного права є майнові відносини, що виникають у зв’язку з кінцевим результатом праці. При досягненні певного у цивільно-правовий договір про працю результату припиняються і відносини, що входять в предмет цивільного права. Що виникають на підставі цивільно-правового договору відносини не приводять до підпорядкування однієї сторони іншій. Тоді як укладення трудового договору означає виникнення відносин влади роботодавця над працівником у процесі трудовій діяльності. Перераховані критерії, які при виникненні спорів виступають як юридично значимих обставин, і дозволяють відрізняти предмет трудового права від предмета цивільного права. Розглянуті галузі права різні і за методом правового регулювання. Способи, що входять у метод цивільного права, засновані на засадах рівноправності та відсутності підпорядкування сторін цивільно-правових договорів про працю, вони виключають можливість контролю за процесом виконання договірних зобов’язань. Способи, що визначають особливості методу трудового права, навпаки, побудовані на відсутності рівноправності і підпорядкуванні працівників роботодавцям. При цьому представники роботодавців контролюють процес виконання працівниками своїх зобов’язань.