Галузі, підгалузі та інститути права: співвідношення та взаємозв`язок в системі права

45

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра теорії та історії держави і права

Курсова робота

з теорії держави і права на тему

«Галузі, підгалузі та інститути права: співвідношення та взаємозв`язок в системі права.»

Виконала:

студентка 1 курсу, 7 групи

                               юридичного факультету

денної форми навчання

Кот Таїсія Ігорівна

Науковий керівник:

доцент

Мамчур Віталій Миколайович

Київ 2011

План

Вступ……………………………………………………………………………...3

Розділ 1. Поняття системи права……………………………………………......6

Розділ 2. Загальна характеристика галузей, підгалузей та інститутів як структурних елементів системи права України………………………………....................................................................12

Розділ 3. Співвідношення та взаємозв’язок галузей, підгалузей та інститутів права в системі права України…………………………………………………………............................28

Висновки………………………………………………………………………….41

Список використаних джерел…………………………………………………...43

Вступ

У своїй роботі я хочу розглянути теоретичні відомості про інститути, галузі та підгалузі права України,як важливої складової системи права. Та розкрити їх поняття,сутність,зміст.

Під час написання роботи я приділила увагу таким матеріальним та процесуальним галузям права України,як конституційне право,адміністративне,цивільне кримінальне,фінансове,екологічне,сімейне,міжнародне право,адміністративно-процесуальне,кримінально-процесуальне право та ін. Важливим є також питання об'єднання правових інститутів, розгляд комплексних інститутів. Загальновизнано, що між галузями права не існує закритих кордонів, які роз'єднували б галузі на винятково ізольовані. Правові інститути, як і нормативно-правові приписи, об'єднуються між собою. Такі об'єднання також називають правовими інститутами.
У теорії права розглядають загальні та предметні об'єднання інститутів права. Об'єднання в загальні інститути має місце тоді, коли кожен простий інститут, як комплекс правових приписів, визначає предмет, завдання, принципи, межі дії, функції галузі (підгалузі) права. Предметне об'єднання - це об'єднання двох чи більше правових інститутів, що характеризують окремі збільшення різних інститутів за родовим критерієм у межах конкретного предмета правового регулювання.
Найбільш розвиненою формою об'єднання правових інститутів є підгалузь права.

Також,мені довелось простежити зв'язок між галузями,підгалузями та інститутами права України,виявити правові механізми їх взаємодії через систему нормативних,креативних і функціональних взаємозв’язків. Після чого я дійшла висновку,що в Україні найбільш тісний зв'язок існує між адміністративним правом і конституційним правом,яке складає основу всіх галузей,включаючи адміністративне. Адже,розпорядження норм конституційного права служить початковою основою для норм адміністративного права,які регулюють різноманітну і повсякденну виконавчо-розпорядчу діяльність органів державного управління.

В наш час залишаються дискусійними питання,щодо назви деяких галузей права. Але спираючись на досвід формування і розвитку національної і міжнародної системи права,то для назви галузі права береться предметна сфера відповідної категорії правовідносин.

У першому розділі я більш широко розглянула та приділила увагу поняттю «система права»,яке не слід плутати з «правовою системою».Ці поняття не є тотожними,їх слід розрізняти. Систему права можна образно уявити у вигляді російської матрьошки,де галузь права є найбільшою структурною одиницею,до якої входить підгалузь права,галузь права,потім-інститут права.

У другому розділі мною була розглянута загальна характеристика галузей,підгалузей та інститутів права України. Більш детально розглянуто поділ галузей права,ознаки та види інститутів права,підгалузі права. Формування нових спеціальних галузей права супроводжується появою низки інститутів,а в деяких галузях права утворюються підгалузі права.

У третьому розділі я простежила співвідношення та взаємозв’язок галузей,підгалузей та інститутів права в системі права України. Було розглянуто співвідношення національно та міжнародного права. Зовсім не принципово, який спосіб введення норм міжнародного права у національне право взятий державою за основу. Головним є те, щоб міжнародно-правові норми знаходили висвітлення в правовій системі держави і мали пріоритет над її внутрішніми правовими нормами у разі колізії  з ними. Також розглядався зв'язок фінансового,адміністративного та інших галузей,підгалузей та інститутів права.

Отож, внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі права.

Таким чином, заглиблюючись у теорію держави і права, маємо чудову нагоду

здобути нові теоретичні знання і практичні навики юридичної науки, тим

самим збагатити свій світогляд майбутнього правника, підняти ще на одну

відмітку правосвідомість, збагатити правову культуру.

Розділ 1. Поняття системи права.

Право є дуже складною цілісною системою. Є такі два поняття,як: «система права» і «правова система», які не є тотожними, їх слід розрізняти. Правова система — поняття ширше, ніж система права. Система права входить до правової системи, є засадною системою в системі.
На відміну від правової системи,система права — це правова категорія, яка означає внутрішню будову, внутрішню структуру права будь-якої країни. Вона виражається через розподіл і побудову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різні блоки (частини) постають у єдності.
Система права — це об'єктивно зумовлений системою суспільних відносин комплекс взаємопов`язаних і взаємодіючих чинних правових норм певної держави,логічно розподілених на відносно самостійні частини(галузі,підгалузі,інститути права),що характеризуються єдністю та узгодженістю.
Ознаки системи права:[14;c.294]

1)     об’єктивна  зумовленість – реально зумовлена особливостями економічного та соціально-політичного розвитку; існує у зв’язку  з функціонуючим соціальним середовищем, тобто з елементами , що сприяють розвитку системи права, але перебувають поза її структурним утворенням;

2)     органічна єдність і узгодженість – структурна цілісність і взаємозв’язки правових норм; їх взаємна узгодженість і цілеспрямованість; відсутність суперечностей всередині системи;

3)     структурна різноманітність (внутрішній розподіл) – складається з неоднакових за змістом і обсягом структурних елементів , які логічно поєднують і розподіляють нормативний матеріал відповідно до його функціональної спрямованості;

4)     стабільність і динамізм – зумовлені постійним складом базових галузей права,інститутів права; зберігаючи стабільність,водночас визначаються динамічним складом норм, інститутів права та правовідносин, що їх формують. Поява нових інститутів права призводить до формування нових галузей права (інформаційне, космічне, банківське тощо). Право як система становить «живий» організм, що має власні закономірності виникнення, функціонування і розвитку;

5)     поділ (диференціація) і структурна ієрархічність – поділ системи права на відносно самостійні структурні елементи і наявність між ними певних рівнів ієрархії, згори донизу: галузі ті підгалузі права, інститути права. Такі групування норм права зумовлені великою різноманітністю суспільних відносин, що ними регулюються. Особливе місце узагальню вального характеру в системі права займають правові спільності (публічне і приватне право; матеріальне і процесуальне право).

Структура системи права – це її елементи та спосіб їх зв’язку і взаємодії у системі. Систему права можна образно уявити у вигляді «російської матрьошки», де галузь права є найбільшою структурною одиницею, до неї входить підгалузь права, галузь права, потім - інститут права. Норма права – «цеглинка» системи права, первинний вихідний елемент, з якого складаються інститути, підгалузі і галузі права. Не може існувати норма права, котра не входила б у певний інститут, підгалузь чи галузь права.

Правові системи багатьох цивілізованих країн ґрунтуються на принципі поділу права на приватне і публічне (Німеччина, Франція,Італія, Іспанія та ін.). Світова, особливо європейсько-континентальна, юридична наука визнає поділ права на приватне і публічне (як правових спільностей) до певної міри умовним, але необхідним.

Публічне право –сукупність погоджених норм, об’єднаних у галузі права, що регулюють публічні (державні, міждержавні і суспільні) відносини підпорядкованих суб’єктів за допомогою імперативного методу правового регулювання. Тут провідним є публічний інтерес. Це такі галузі: конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, адміністративно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове, митне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне право та ін.

Приватне право – сукупність погоджених норм, об’єднаних у галузі права, що регулюють майново-вартісні відносини й особисті немайнові відносини юридично рівних суб’єктів за допомогою диспозитивного методу правового регулювання. Тут провідним є приватний інтерес. Це такі галузі: цивільне, сімейне, авторське, торговельне, житлове,земельне, трудове, міжнародне приватне право та ін.

Відмінності між публічним і приватним правом:

За предметом регулювання:

• публічне право (державний інтерес):

-         відносини між державними органами або між державою і приватними особами (між нерівними суб’єктами);

-         сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм та інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій тощо;

• приватне право (приватний інтерес):

-         відносини приватних осіб між собою (між рівними суб’єктами)

-         сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових засобів тощо.

За методом регулювання:

• публічне право – імперативний :

-         владно-авторитарний, директивний, суворо обов’язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»), метод централізованого регулювання. Передбачає заборони, обов’язки, покарання;

• приватне право – диспозитивний :

-         автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб’єктів, угоді сторін, не співпідпорядкованості їх між собою, на відносинах координації (метод «горизонталі»), метод децентралізованого регулювання. Передбачає дозволи, заохочення, рекомендації.

Різне в основних ознаках публічного і приватного права:

• публічне право :

1)     орієнтується на задоволення публічних інтересів;

2)     характеризується однобічним виявленням волі (держави);

3)     має широку сферу обговорення при суворо обов’язковій (імперативній) формі регулювання;

4)     передбачає ієрархічні (підпорядковані) відносини між суб’єктами права;

5)     містить норми загальні і безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив;

6)     визначається перевагою директивно – обов’язкових норм, розрахованих на пряме застосування санкцій, пов’язаних з обмеженнями у використанні ресурсів;

• приватне право :

1)     орієнтується на задоволення приватних інтересів;

2)     характеризується вільним виявленням волі усіх сторін;

3)     широко використовує договірну (автономну) форму регулювання відносин;

4)     передбачає юридично рівні відносини між суб’єктами права;

5)     містить норми, звернені до суб’єктивного права, що гарантуються державою (судовий захист тощо);

6)     визначається перевагою диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за своїми обов’язками і діями.

Публічне і приватне право – це грані права, з одного боку, різні (мають своє особливе призначення і сферу застосування), а з другого – взаємозалежні (їх не можна штучно протиставляти й ізолювати одне від одного). Між публічним і приватним правом існують відносини органічного взаємозв’язку і взаємодії, завдяки яким забезпечується життєдіяльність системи права і правової системи. У громадянському суспільстві інтереси приватні (приватна свобода) не можуть бути поглинені інтересами публічними (державний диктат). А приватні інтереси  не можуть цілком перебувати за межами інтересів публічних, оскільки вони потребують забезпечення з боку держави (так, держава захищає в судовому порядку порушення договорів між власниками). Тому існування приватного права є сферою, хоч і вільною від необґрунтованого втручання держави, але залежною від публічного права.