Галузі, підгалузі та інститути права: співвідношення та взаємозв`язок в системі права

Перевага в галузі права публічних (або приватних) засад не виключає наявності в ній норм приватного (або публічного) права і відповідно певного поєднання імперативного і диспозитивного методів регулювання, що свідчить про відсутність «чистих» галузей права. Насправді існують сфери правового регулювання, де приватне і публічне право тісно взаємодіють, взаємно проникають одне в одне, і найчастіше це відбувається у сфері нормативно-правового регулювання економічних відносин.

Наприклад, підприємницьке право – система норм, що регулюють майнові (товарно-грошові) й управлінські відносини. Якщо методом регулювання перших є диспозитивний (орієнтований на рівність сторін-підприємців), то других – імперативний (у відносинах підприємців і органів управління він передбачає обов’язкові управлінські акти, адресовані підприємцям, - у межах компетенції управлінського органу). Не можна цілком зарахувати трудове право до системи приватного права, оскільки в ньому зливаються воєдино державні веління (імперативний метод публічного права) і приватний інтерес (диспозитивний метод приватного права), що вказує на змішану природу цієї галузі права та її методів. В екологічному праві застосовуються : імперативний (владний) метод, необхідний для забезпечення виконання екологічних приписів; диспозитивний метод рівності сторін і вільного волевиявлення важливий для раціонального використання природних ресурсів, економічних заходів регулювання якості довкілля. Земельне право також поєднує у собі елементи провідних методів (імперативний) адміністративного і (диспозитивний) цивільного права.

Процесуальним галузям права – цивільному процесуальному праву і кримінальному процесуальному праву – властиві елементи як диспозитивного, так і імперативного методу, але превалює один з них. Сама ж система методів правового регулювання перебуває в постійному русі, динаміці.

Розділ 2. Загальна характеристика галузей, підгалузей та інститутів як структурних елементів системи права України.

Найбільшим елементом системи права є галузь права.
Галузь права – відносно самостійна сукупність норм права, що регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин і володіє тільки їй властивим режимом правового регулювання (тобто предметом, методом, метою, способами, типом правового регулювання) і є підсистемою системи права.

Ознаки галузі права:[14.c.298]

1) охоплює певну якісно однорідну сферу суспільних відносин;

2) має відносно самостійну сукупність юридичних норм – диспозицій (прав і обов’язків), що визначають умови їх реалізації, та своєрідних санкцій;

3) відзначається своєрідністю обсягу, кількістю інститутів, що її складають; наявністю чи відсутністю підгалузей права;

4) володіє лише їй властивим режимом правового регулювання, котрим забезпечується ефективність дії як галузі в цілому, так і підгалузей та інститутів права, що утворені в її складі;

5) є стійкою і автономною у своєму функціонуванні підсистемою системи права.

За фундаментальністю норм, сконцентрованих у галузях права, їх можна поділити на:

-         базові (фундаментальні) – містять вихідні норми права, які регулюють первинні суспільні відносини, та володіють вихідними юридичними режимами  правового регулювання , що мають особливу значущість для інших галузей права і використовуються ними (конституційне – провідне; цивільне, адміністративне; кримінальне);

-         профілюючі (спеціальні, конкретизуючи) – містять норми  права, які регулюють сфери суспільних відносин, що пов’язані з первинними суспільними відносинами, і спрямовані на конкретизацію і підсилення дії певних норм базових галузей права. Сфери і режими регулювання профілюючих галузей права «відокремлюються» від сфер і режимів регулювання базових галузей права, але без зв’язку з ними існувати не можуть (трудове, сімейне, земельне, кримінально-виконавче, фінансове та ін.);

-         комплексні – містять норми права,що регулюють сфери державного й господарського життя (господарське, аграрне, екологічне, морське право та ін.), виникають на основі подальшого розвитку комплексних інститутів права, що утворюються на стику суміжних галузей права і користуються режимами, які належать цим галузям (господарське,аграрне,екологічне,житлове,транспортне право).Режим комплексної галузі права може складатися: а) з режимів декількох основних інститутів чи підгалузей права, що функціонують «на рівних» (інтегральний режим); б) з режимів кількох інститутів, де один з них є основним (спеціальний режим).

Галузі права за субординацією в правовому регулюванні:

Галузі матеріального права – містять норми права, що прямо регулюють суспільні відносини (конституційне,цивільне,адміністративне,кримінальне та ін.).

Галузі процесуального права – містять норми права, що визначають процедуру здійснення матеріального права і похідні від нього (адміністративно-процесуальне, цивільно-процесуальне та ін.).

Процесуальні галузі права мають свій предмет регулювання, який відрізняється від предмета регулювання матеріальних галузей права. Ним є так звані організаційні відносини, які формуються в результаті діяльності уповноважених суб'єктів, пов'язаної із застосуванням норм матеріального права. Ці організаційні відносини представляють особливий прошарок, за рівнем не збіжний із предметом регулювання матеріального права.

Галузі матеріального і процесуального права співвідносяться між собою, з одного боку, як самостійні, з іншого - як родинні, котрі необхідно доповнюють одна одну. Матеріальне право і процесуальне право не можуть бути формою одне одного, оскільки регулюють різні суспільні відносини і слугують  їх правовою формою. Матеріальні галузі права регулюють відносини між суб’єктами матеріальних відносин у різних сферах громадського життя, процесуальні – між судом і учасниками процесу. За кількістю норм матеріальні галузі права більш численні, ніж процесуальні: матеріальні галузі містять регулятивні,охоронні,захисні,а також процедурні норми. Норми процесуального права створюють умови для впровадження норм матеріального права, служать певними «інструкціями» з реалізації останніх.

Поділ галузей права на матеріальні та процесуальні залежить від того,які норми права в них переважають (матеріальні чи процесуальні).

При характеристиці галузей права слід враховувати, що для їх виділення недостатньо користуватись критерієм єдності пред­мета і методу правового регулювання. Цей критерій, який добре спрацьовує у сфері цивільного і кримінального права, не може штучно застосовуватись при характеристиці усіх галузей права. Особливо це стосується нових галузей права — космічного, еко­логічного, інформаційного та інших, де врахування їх правових режимів має особливо велике значення.

Усі галузі права є необхідними і важливими. Назвемо деякі матеріальні і процесуальні галузі права.

Матеріальні галузі права:

Серед усіх галузей системи права провідне місце займає конституційне право, інтегруюча галузь права. Це пояснюється специфікою суспільних відносин, що складають предмет правового регулювання цієї галузі. Такими є відносини, що становлять основу суспільного і державного ладу. Конституційне (державне) право – сукупність правових норм,що регулюють правове положення особи,основи організації суспільного і державного ладу,системи органів держави і місцевого самоврядування,механізми здійснення державної влади. Крізь призму конституційного права можна сприйняти правовий образ держави як цілісного явища.[8.415 c.] Метод правового регулювання – переважно імперативний і спрямований на забезпечення стабільності в суспільстві,передбачуваності соціально – політичних процесів,створення належних умов для реалізації прав і свобод людини. Конституційне право виконує в основному регулятивну статичну функцію. Регулятивна динамічна функція конституційного права виражається у формуванні і встановленні компетенції вищих органів влади, здійсненні політичної влади президентом і представницькими органами держави,розмежуванні компетенції між органами державної влади і місцевого самоврядування. Основні джерела конституційного права в Україні: Конституція України 1996 р., Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004.

Адміністративне право – система правових норм,які регулюють суспільні відносини , що формуються в ході забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації, охорони і захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також у процесі здійснення ними управління соціально – економічним і адміністративно – політичним розвитком. Регулюванню адміністративного права підлягає державна влада, що реалізується як у формі державного управління (власне управлінська діяльність),так і в різноманітних інших формах державної діяльності , тобто регламентація адміністративного права поширюється на державне управління, що здійснюється не тільки у межах, а й поза межами діяльності органів виконавчої влади, а саме: всередині апарату інших органів державної влади (парламенту,судів,органів міліції тощо); всередині апарату державних підприємств,установ та ін. В адміністративному праві переважає імперативний метод правового регулювання з властивою йому субординацією суб’єктів управлінських відносин.

Адміністративне право України є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини в сфері реалізації державної виконавчої влади. Предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних відносин, які виникають у зв'язку з реалізацією функцій державної виконавчої влади. Адміністративне право як галузь публічного права покликане, насамперед, регулювати управлінські відносини в сфері реалізації публічної влади.[6.118 c.] Таким чином, з огляду на зміст його предмета адміністративне право слід визначити як галузь права (систему правових норм), яка з метою забезпечення належного захисту прав і свобод людини і громадянина, виконання функцій держави регулює суспільні відносини. Адміністративне право України — це галузь права (система правових норм), яка з метою забезпечення прав і свобод громадян та реалізації завдань і функцій держави регулює суспільні відносини управлінського характеру та відповідальності. Від адміністративного права як галузі права України слід відрізняти адміністративне законодавство, яке є складовим елементом законодавства України. Якщо адміністративне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини в сфері державного управління, то під адміністративним законодавством мається на увазі система правових актів, в яких ці норми знаходять свій зовнішній вираз. Навчальна дисципліна "Адміністративне право" складається із загальної та особливої частин. В загальній частині розглядаються теми, що розкривають предмет, систему і завдання курсу "Адміністративне право", правовий статус суб'єктів адміністративно-правових відносин, особливості адміністративно-правових норм і правовідносин, форми і методи здійснення державної виконавчої влади, забезпечення законності в державному управлінні. В особливій частині розглядаються теми стосовно адміністративно-правового регулювання управління в окремих галузях: економіці, науці, культурі, освіті, зовнішньополітичній діяльності, в галузі оборони і внутрішніх справ тощо.

Цивільне право – система правових норм , що регулюють майнові і пов’язані з ними особисті немайнові відносини й особисті права та охороняють особисті права суб’єктів права шляхом створення умов для оцінки і відшкодування заподіяної шкоди в майновому еквіваленті .[4 c.8] Стосовно матеріальних благ цивільне право виконує регулятивну динамічну функцію , пов’язану з володінням, користуванням, розпорядженням речами. Щодо нематеріальних благ воно здійснює регулятивну охоронну функцію. Цивільному праву властивий диспозитивний метод правового регулювання. Цивільні відносини складаються між фізичними і юридичними особами на основі рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін. У разі, якщо учасники правовідносин самі не дійшли до угоди , їх відносини регулюються за допомогою імперативного методу. Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних, юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права.
Протягом свого життя ми не часто вступаємо у відносини з кримінальним, кримінально-процесуальним, адміністративним, виправно-трудовим правом, однак з цивільним правом наш життєвий уклад пов'язаний дуже тісно.
Кожен день ми купуємо в магазинах продукти харчування, користуємося транспортом, здійснюємо підприємницьку діяльність, будуємо дачі, позичаємо гроші, приватизуємо квартири, ремонтуємо свої автомобілі, видаємо довіреності, складаємо заповіти тощо. Крім того, кожному з нас від народження належать особисті немайнові права, які встановлені Конституцією України. Всі ці особисті немайнові права та суспільні відносини, пов'язані з матеріальними благами, і регулює цивільне право.
Цивільне право України, як і будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання.
Предмет регулювання цивільного права відповідає на запитання, що регулює ця галузь права, а метод — як здійснюється це регулювання.
За цими ознаками можна визначити особливості цивільного права, які дають змогу виділити його з єдиної системи права України.
Предметом регулювання цивільного права є:
• особисті немайнові права, які поділяються на дві групи:
а) особисті права, не пов'язані з майновими (життя, здоров'я, ім'я, таємниця особистого життя, таємниця листування, честь, гідність, ділова репутація, право на вибір роду занять і свободу пересування, право на мирні зібрання тощо);
б) особисті права, пов'язані з майновими (права авторів на результати інтелектуальної праці в галузі науки, літератури, мистецтва, винаходів, компонування інтегральної мікросхеми, раціоналізаторську пропозицію, селекційних досягнень тощо);
• майнові відносини, що випливають з підстав належності, користування і переходу майна (власності і товарообігу), які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Цивільні відносини, що не врегульовані цивільним законодавством, регулюються іншими актами законодавства. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. З виникненням цивільно-правових відносин їхні учасники не можуть нав'язувати свою волю один одному, а тому їх відносини повинні базуватися на основі досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізації договору купівлі-продажу сторони мають покласти досягнення спільної згоди відносно предмета, кількості, якості та ціни товару).
Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками:
• юридичною рівністю сторін. Кожна зі сторін має свій комплекс прав і обов'язків і не підпорядкована іншій;
• диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам налається право визначити свої взаємовідносини на власний розсуд повністю або частково в межах, передбачених законом;
• особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний, господарський чи третейський суд);
• наявністю майнової відповідальності сторін.
Отже, цивільне право — це галузь права, що на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності учасників регулює особисті немайнові та майнові відносини (власності і товарообігу), відносини, які складаються у сфері інтелектуальної діяльності, а також охорони і захисту цих немайнових та майнових благ.
Загальними принципами цивільного права є:
• неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
• неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, прямо передбачених законом та встановлених Конституцією України;
• свобода договору;
• свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом;
• судовий захист будь-якого цивільного права та інтересу;
• справедливість, добросовісність та розумність.
Основний нормативний акт цивільного права – Цивільний кодекс.