Договір майнового найму

     Ремонт  і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником) (ст. 808 ЦК України).

     У ЦК України зазначено, що особливості  окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. З огляду на важливість відносин, що регулюються договором лізингу, було прийнято спеціальний Закон України „Про лізинг” від 16 грудня 1997 р. № 723/97–ВР, який детально регулює правовідносини лізингу.

     Так, відповідно до цього закону лізингом є підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

     Лізинг  – це разом із іншими одна з форм надання майна у користування, яка, виходячи із притаманних їй специфічних рис, має спеціальне правове регулювання [24, 25]. Воно здійснюється відповідно до гл. 58 ЦК, а також Закону України „Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.; лізинг морських (річкових) суден регулюється Кодексом торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. Окрім того на лізингові відносини розповсюджується дія загальних положень про найм (оренду), а якщо інше не встановлено законом – також загальних положень договору купівлі-продажу, договору поставки з урахуванням спеціальних правил, законодавчо встановлених відносно лізингу. Судова практика у даній сфері узагальнена в Листі ВАСУ від 23 березня 1998 р. „Про Закон України „Про лізинг”.

     Відповідно  до Закону України „Про лізинг” лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням та погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Лізинг здійснюється на підставі договору лізингу, який опосередковує відносини учасників лізингу. Визначення цього договору закріплене у п.1 статті, що коментується. Закон „Про лізинг” і містить істотне обмеження щодо сторін у договорі лізингу – ними можуть бути тільки суб’єкти підприємництва.

     Договір лізингу повинен бути укладеним  у письмовій формі, але її недодержання не впливає на дійсність правочину [11, 97]. У разі, якщо об’єктом лізингу є державне майно або договір лізингу передбачає залучення державних коштів для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов’язковій державній реєстрації в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 р. Такий договір вважається чинним з моменту йог: державної реєстрації (ст. 210 ЦК). Договори, які не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними (нікчемним) (ст. 21 Закону України „Про лізинг”, ст. 215 ЦК).

     Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним  тощо [12, 35].

     Зворотний лізинг – це договір лізингу, що передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг.

     Пайовий лізинг – це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна.

     Міжнародний лізинг – це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

     Суттєва увага приділена законом і  власне договору. Відповідно до ст. 6 Закону України „Про лізинг” договір лізингу може укладатись у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об’єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та відповідати вимогам законодавства України [2].

     Істотними умовами договору лізингу закон  визнає досить широке коло умов, а саме [5, 428]:

• найменування сторін;
• об’єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;
• строк, на який укладається договір лізингу;
• розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;
• умови переоцінки вартості об’єкта лізингу згідно із законодавством України;
• умови повернення об’єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;
• умови страхування об’єкта лізингу;
• умови дострокового розірвання договору лізингу;
• умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;

     – відповідальність сторін;

     – дата і місце укладення договору.

     Варто звернути увагу на відносини власності, що існують при здійсненні лізингових операцій, які відповідають загальним  нормам щодо орендних договорів. Так, згідно зі ст. 10 цього Закону об’єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. У разі переходу права власності на об’єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи договір лізингу зберігає чинність щодо нового власника.

     У договорі фінансового лізингу може передбачатися право викупу об’єкта лізингу лізингоодержувачем після закінчення або до закінчення строку договору, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору лізингу. Право власності на об’єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об’єкта лізингу відповідно до умов договору лізингу та законодавства України.

      Висновок

     Підсумовуючи  результати дослідження курсової роботи, можна зробити наступні висновки. Договір майнового найму є найпоширенішим зобов’язанням з передачі майна у користування. За договором майнового найму наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України). Договір майнового найму відрізняється від інших (суміжних) цивільно-правових договорів такими ознаками: 1) наймач отримує майно не у власність, а лише у тимчасове користування; 2) оскільки надане наймачеві майно підлягає поверненню, предметом договору найму можуть бути: – річ, що визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні, тобто неспоживна річ; – майнові права, наприклад земельні паї; – підприємство як єдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК України). Договір найму є договором двостороннім, оскільки кожна зі сторін цього договору набуває прав і стає взаємно зобов’язаною.

     Договір майнового найму (оренди) належить до найбільш давніх інститутів зобов’язального права. До майнового найму організації чи громадяни вдаються в тих випадках, коли ту чи іншу річ купляти обтяжливо або невигідно, наприклад, у разі тимчасової потреби, або коли певна річ взагалі не може бути предметом купівлі-продажу. Здають майно у найм громадяни і організації, які тимчасово самі його не використовують. За допомогою майнового найму розширюються господарські можливості використання майна.

     Поряд з цим найм слугує засобом взаємодопомоги між громадянами і організаціями  та сприяє упорядкуванню побуту громадян. В даній курсовій роботі я розглянув теоретичні питання, що стосуються загальних положень договору майнового найму (оренди), а саме: його предмет, форму, значення, сторони, підстави та порядок припинення договору.

     Саме  зараз, з формуванням і становленням нової правової системи, розвитком цивільного законодавства в цілому, і інституту приватної власності майновий найм на сьогоднішній час, є однією із найактуальніших тем в цивільному праві. Зокрема, ми маємо можливість спостерігати за підвищенням правової свідомості громадян України, вдосконаленням правовідносин між особами, які ґрунтуються на принципах рівноправ’я та законності. Все вищесказане навіває на думку про особливо важливу роль законодавства в регулюванні орендних відносин. Цивільний Кодекс України у досить повному обсязі охопив майновий найм та всі його види. Для України, як країни, що стоїть на шляху розвитку, на шляху вступу до ЄС інститут оренди займає далеко не останнє місце, що не потребує доказів.

      Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України (станом на 1 лютого 2006 року). – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006. – 224 с.
2. Барабаш А., Барабаш Р. Особливості правового регулювання лізингових відносин у сфері господарювання // Право України, 2003. №5. – С. 26-28.
3. Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. – К. : Атака, 2005. – 623 с.
4. Віхров О. П. Господарське право. Спеціальна частина: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. – К.: Слово, 2006. – 344с.
5. Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М., Бєлік Ю.В. Господарське право України: навч. посіб. / Олена Миколаївна Неживець (відп.ред.). – К.: Кондор, 2007. – 718 c.
6. Загальна теорія цивільного права: Підр. для студ. / За ред. О.А. Підопригори, Д.В.Бобрової. – К.: Вища шк., 1992. – 453 с.
7. Зобов’язальне право: теорія і практика /За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
8. Котюк В. О. Основи держави і права. Навчальний посібник. 3-тє вид., доп. і перероб. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
9. Крупка Ю.М. Господарське право України: навч. посібник для дистанц. навч. – К. : Університет „Україна”, 2007. – 342 с.
10. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 583 с.
11. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право. – К.: Вентурі, 1996. – 288 с.
12. Слов’янська Н. Лізинг як перспективна форма господарських відносин: Проблеми розвитку фінансового менеджменту. – Київ – Суми, 1995. – С. 34-36.
13. Трофімова О.О. Підприємницьке право. – К: Юридична література, 2006. – 393 с.
14. Xобта В.М., Гайдук В.А. Проблемы и перспективы развития лизинга в Украине. – Донецк, 2000. – 120 с.
15. Цивільне право України.: Підручник: У 2 т. / За заг ред.. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Я. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 552 с.
16. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів. – К.: Вентурі, 1997. – 480 с.
17. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К: Юрінком Інтер, 2004. Кн. 2. – 640 с.
18. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн./ О.В. Дзера та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – Кн. 2. – 640 с.
19. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776 с.
20. Цивільне право: Навчальний посібник для юридичних вузів і факультетів / За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. – К.: Вентурі, Ч.2., 1996. – 478 с.
21. Цивільне право України: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. Т. 1. Загальна частина. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 520 с.
22. Цивільне право України.. Доліненко Л. О., Доліненко В. О., Сарновська С. О. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006. – 360с.
23. Цивільний кодекс України / Коментар. – Одеса: Юридична література, 2004. – 1112 с.
24. Шевченко О. Проблеми правового регулювання лізингу в сучасному законодавстві // Право України, 1999. – № 8. – С. 24-27.
25. Щербіна В.С. Господарське право України: Навч. посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 392с.