Договір майнового найму

     д) з моменту прийняття Кабінетом  Міністрів України рішення про розміщення в адміністративних будинках і нежилих приміщеннях центральних державних органів дипломатичних представництв і консульств іноземних держав (Декрет Кабінету Міністрів України „Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності” від 11 січня 1993 р. № 5-93).

     Наймач  має право вимагати дострокового розірвання договору майнового найму у таких випадках [18, 425]:

     а) якщо наймодавець не робить капітального ремонту, що є його обов’язком (п. 1 ст. 270 ЦК);

     б) якщо майно через обставини, за які  наймач не відповідає, виявиться у стані, непридатному для користування (ч. 2 ст. 270 ЦК).

     Самостійною підставою припинення договору майнового  найму з ініціативи наймодавця є  невнесення орендних платежів наймачем більше трьох місяців.

     У статті 783 Цивільного Кодексу України  визначаються підстави розірвання договору найму з ініціативи наймодавця [23, 834]:

     1) порушення, пов’язані з використанням предмету найму;

     2) порушення наймачем повноважень  щодо розпорядження річчю;

     3) загроза цілісності предмета  найму; 

     4) порушення наймачем передбаченого  договором обов’язку проводити капітальний ремонт предмета договору.

     Підстави  розірвання договору з ініціативи наймача  зводяться до неналежної якості речі, переданої у найм, та порушенням обов’язку наймодавцем щодо проведення капітального ремонту.

     Цивільним кодексом України передбаченні підстави для розірвання договору позички  з ініціативи позичкодавця. До таких  підстав належать непередбачені  обставини, внаслідок яких річ стала  потрібною самому позичкодавцеві. Закон не визначає переліку таких обставин [19, 396].

     При зміні власника права та обов’язки позичкодавця переходять до правонаступника. Водночас новий власник має право вимагати розірвання договору позички.

     Відносини позички мають довірчий характер, тому зі смертю фізичної особи-користувача або ліквідацією юридичної особи відносини позички припиняються. Але сторони в договорі позички можуть передбачити можливість продовжувати користування річчю, наприклад, спадкоємцями померлого користувача.

      РОЗДІЛ IV. ДОГОВІР  ОРЕНДИ 

     Одним із напрямів підвищення ефективності використання майна державних підприємств  і організацій у сучасних умовах є передача його в оренду фізичним та юридичним особам. За допомогою  оренди реалізуються як інтереси власника щодо отримання доходу з наявних у нього виробничих фондів, так і інтереси орендаря, який, не обтяжуючи себе щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткування тощо у власність, має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності.

     Оренда  – це один із видів майнового найму [21, 318]. Відносини оренди регулюються спеціальним нормативним актом – Законом України „Про оренду державного майна” (1995 р.). Крім того, деякі питання оренди регулюються Законом України „Про приватизацію майна державних підприємств” (1992 р.), Законом України „Про підприємства в Україні” (1991 р.), Законом України „Про підприємництво” (1991 р.). Земельним кодексом України (1992 р.) та іншими законодавчими актами, постановами і декретами Кабінету Міністрів України, рішенням Фонду державного майна України.

     З наведеного визначення випливає, що [3, 417]:

     • по-перше, орендні відносини мають  виключно договірний характер і не можуть виникати на підставі планових завдань або інших адміністративно-управлінських актів;

     • по-друге, оренда передбачає передачу майна у користування (без надання  права орендареві розпоряджатися орендованим  майном);

     • по-третє, таке користування є платним, що забезпечується внесенням орендарем  орендодавцеві орендної плати у визначених розмірах;

     • по-четверте, оренда передбачає передачу майна у строкове (тимчасове) користування. У разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди, цей договір  припиняється.

     Майно, що передається в оренду, може використовуватися орендарем для здійснення як підприємницької (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, зайняття торгівлею), так і іншої (задоволення лікувально-оздоровчих, просвітницьких, культурно-спортивних потреб тощо) діяльності.

     Законодавство про оренду є одним з правових інститутів господарського законодавства України. Відносини щодо оренди майна регулює, насамперед, Закон України „Про оренду державного та комунального майна”. Його особливість полягає в регулюванні двох груп відносин: організаційних, пов’язаних із передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнових між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності [13, 182].

     Об’єктами оренди за Законом „Про оренду державного та комунального майна” можуть також бути нерухоме (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно (машини, устаткування та інші облікові одиниці основних засобів, нематеріальні активи, малоцінні та швидкозношувані предмети, виробничі запаси, незавершене будівництво, готова продукція, незавершене капітальне будівництво та інші цінності, що виділяються в самостійний об’єкт оренди).

     Зазначений  закон, незважаючи на його назву, має  універсальний характер, оскільки його положеннями (якщо інше не передбачено  законодавством та договором оренди) може регулюватися оренда майна інших форм власності (приватної та колективної).

     Закон „Про оренду державного та комунального майна” визначає, яке саме майно може бути об’єктом оренди [1, 175]. Насамперед, об’єктами оренди за цим законом є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Закон (п. 1 ст. 4) під цілісним майновим комплексом розуміє окремі будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, інструменти, інші матеріальні цінності або ще наприклад господарський об’єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання,

     Законодавством  встановлюються види цілісних майнових комплексів підприємств, які за характером своєї діяльності не можуть бути об’єктами оренди. Наприклад, діяльність по виготовленню і реалізації наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів для неї, вибухових речовин, діяльність по виробництву, ремонту і реалізації спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї. Не можуть бути об’єктом оренди транспортні підприємства, які здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів, підприємств, діяльність яких пов’язана з видобуванням дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів, виготовленням і реалізацією виробів з їх використанням та інша діяльність. Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. затверджений Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається. До них належать радіотелевізійні передавальні центри та об’єкти, що становлять загальнодержавну систему зв’язку, а також об’єкти, що забезпечують зв’язком органи законодавчої та виконавчої влади, магістральні лінії електропередачі, магістральні трубопроводи та інші об’єкти [25, 274].

     Законодавчими актами України може бути доповнено  перелік державних підприємств, майнові комплекси яких не можуть бути об’єктами оренди. Так, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від ЗІ грудня 1992 р. № 26-92 „Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається” не допускається, зокрема, передача в оренду радіотелевізійних передавальних центрів та об’єктів, що становлять загальнодержавну систему зв’язку; магістральних ліній електропередачі, магістральних трубопроводів; магістральних залізниць, автомобільних шляхів державного значення, метрополітенів; гідро- і атомних електростанцій; протирадіаційних споруд тощо. Декретом також встановлено, що передача в оренду майнових комплексів чи відокремленого майна, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, може провадитися тільки з дозволу зазначених органів.

     Здача майна в оренду не спричиняє передачу права власності на це майно. Воно надається іншим особам у тимчасове і платне володіння і користування. Документом, який регламентує відносини оренди, є договір оренди [4, 291]. Він укладається в письмовій формі на засадах добровільності і рівноправності сторін. Отже, за договором оренди одна сторона (орендодавець) зобов’язується надати другій стороні (орендареві) відповідне майно у строкове платне володіння і користування для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

     Оскільки  майно підприємства крім основних фондів складають також оборотні кошти та інші цінності, законодавством встановлений спеціальний порядок передачі їх орендареві. Так, грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України. Надання орендареві в кредит коштів та цінних паперів здійснюється на підставі кредитного договору, який укладається одночасно з договором оренди. Строк надання кредиту не повинен перевищувати строку дії договору оренди. У разі розірвання кредитного договору, закінчення строку його дії або припинення договору оренди орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві надані йому кошти та цінні папери.

     Інші  оборотні матеріальні засоби (тобто  не грошові кошти і не цінні  папери) викуповуються орендарем згідно з договором купівлі-продажу, який укладається одночасно з договором оренди. Плата за придбані оборотні матеріальні засоби вноситься орендарем протягом 30 календарних днів з моменту укладання договору. Створеному членами трудового колективу господарському товариству орендодавець може продати оборотні матеріальні засоби в кредит за умови оплати ним не менш як 30 відсотків їхньої вартості. При цьому термін оплати оборотних матеріальних засобів не повинен перевищувати одного року з дати укладення договору купівлі-продажу. Розміри чергових внесків та строки їх сплати визначаються у договорі купівлі-продажу.

      РОЗДІЛ V. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ЛІЗИНГУ 

     Договір лізингу є видом договору оренди (власне і сама назва договору в перекладі з англійської (Іеаsе) означає оренду), і до нього застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених відповідними статтями ЦК України та законом.

     Основні відмінності, за якими відмежовують договір лізингу від інших видів орендних договорів, більшість науковців вбачає в можливій наявності третьої сторони договору – постачальника майна, що надається в лізинг, та специфічному характері предмета договору, яким можуть бути лише основні фонди виробничого призначення.

     Згідно  з ЦК України (ст. 806) договір лізингу  – це договір, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) [23, 501].

     Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними  ознаками, віднесена законодавством до основних фондів. При цьому земельні ділянки та інші природні об’єкти, а також інші речі, встановлені законом, не можуть бути предметом договору лізингу. Зокрема, такими речами є об’єкти оренди державного майна, визначені в ст. 4 Закону України „Про оренду державного майна”, крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств. Майно, що є в державній власності, може бути об’єктом лізингу тільки за погодженням з органом, який здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України [2, 27].

     Ризик випадкового знищення або випадкового  пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

     Якщо  лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу  або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила [9, 240].

     Якщо  відповідно до договору непрямого лізингу  вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізинго-одержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу [14, 93].