Договір майнового найму

     Зміст 

      Вступ

     Перетворення, що відбуваються в Україні продовж  останнього десятиліття переслідують велику мету – побудову якісно нової держави, одним з важливих елементів якої має стати оновлена модель соціально-господарської системи. Ця модель ґрунтується на поєднанні ринкових відносин з державним регулюванням, що має забезпечити ефективну діяльність учасників суспільного виробництва. Одним з невід’ємних елементів ринкових відносин є нормативно-правовий договір як джерело права, що виступає опосередковуючою ланкою між суб’єктами економіки.

     Започаткування  підприємницької діяльності, як правило, супроводжується численними проблемами, зокрема браком коштів, відсутністю  власного приміщення, обладнання, виробничого  устаткування, сировини, матеріалів, транспорту тощо. Реальним виходом із такої ситуації є залучення майна на умовах відстрочки платежу або у тимчасове платне чи навіть безкоштовне користування. Оформлюються такі операції за допомогою договорів майнового найму, оренди, лізингу. Останнім часом перспективним шляхом накопичення первісного капіталу або поповнення обігових коштів вважається надання державою права на участь у концесійних проектах. Вкладаючи кошти, працю, знання, використовуючи свої організаційні здібності, підприємець має час із часом розширити власний бізнес.

     Майновий  найм і відповідні його різновиди  значно підвищують ефективність використання державного і комунального майна. Тому надання суб’єктам господарювання більшої свободи, дерегулювання економіки і ліквідація монополії держави на засоби виробництва, значно стимулюють розвиток майнових відносин, є могутнім  імпульсом ефективності підприємництва в Україні.

     Актуальність  теми дослідження зумовлена великим значенням для стабільного функціонування економіки країни і підвищення добробуту населення належного цивільно-правового регулювання відносин пов’язаних з наймом, орендою і лізингом, що все частіше застосовуються як в господарській діяльності так і в побутових відносинах і потребують ретельного вивчення.

     Майновий  найм на сьогоднішній час, є однією із найактуальніших тем в цивільному праві. Саме зараз, з формуванням і становленням нової правової системи, розвитком цивільного законодавства в цілому, і інституту приватної власності. Зокрема, ми маємо можливість спостерігати за підвищенням правової свідомості громадян України, вдосконаленням правовідносин між особами, які ґрунтуються на принципах рівноправ’я та законності.

     Окремі  аспекти багатопланової проблематики правового регулювання особливостей договору майнового найму займалися такі науковці як В.Г. Брунь, В.Я. Бондар, М.В. Мороз, В.В. Мусієнко, Я.М. Шевченко, В.С. Щербина, В.О. Котюк та інших фахівці з питань цивільного, аграрного та господарського права.

     Метою курсової роботи є дослідження питань, пов’язаних з правовим регулюванням майнових відносин, зокрема, з відносинами пов’язаними з наймом, орендою та лізингом.

     Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення договорів майнового найму, які врегульовуються цивільним законодавством.

     Предметом дослідження є система нормативно-правових актів, які регулюють укладення, виконання та припинення договорів майнового найму, а також юридична література.

     У відповідності з поставленою  метою в ході дослідження розв’язувались наступні завдання:

     - дослідити поняття та значення  договору майнового найму в  цивільному законодавстві України;

     - висвітлити права і обов’язки сторін майнового найму;

     - з’ясувати підстави припинення договору майнового найму;

     - дати загальну характеристику  договору оренди та лізингу.

      РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ  ДОГОВОРУ МАЙНОВОГО  НАЙМУ 

     Договір найму (оренди) належить до найбільш давніх інститутів зобов’язального права. Цей договір є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору набуває прав і стає взаємно зобов’язаною; сплатним, про що вже зазначалося вище; консенсуальним, оскільки він вважається укладеним внаслідок досягнення між сторонами угоди незалежно від моменту передачі речі. Сторонами вищевказаного договору є наймодавець і наймач.

     Відповідно  до часини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк [23, 459].

     Таким чином, закон передбачає можливість укладення як реальних договорів  найму (таких, що вважаються укладеними з моменту фактичного надання майна у користування), так і консенсуальних (таких, що вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору).

     У законодавстві та літературі поряд  з терміном „майновий найом” широко вживаються терміни „оренда”, „лізинг”, „прокат”, якими позначають однотипні за своєю юридичною природою договори, кожен з яких має певні особливості, обумовлені предметом найму. Так, предметом оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, окремі будівлі та спорки або приміщення у них, земля; предметом лізингу – устаткування, транспортні та інші основні засоби; предметом прокату – як правило, рухомі речі, що їх використовують для задоволення побутових невиробничих потреб (побутова теле-, радіо-, відеоапаратура, пральні машини, холодильники тощо) [16, 149].

     Деякі види майнового найму позначають іншими термінами. Так, за договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов’язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальникові для перевезення пасажирів, вантажів та інших цілей торговельного мореплавства на певний час (ч.1 ст. 203 Кодексу торговельного мореплавства України). На підставі договору чартера (фрахтування повітряного судна) виконують чартерне повітряне перевезення (ст. 61 Повітряного кодексу України).

     Договір майнового найму відрізняється  від інших (суміжних) цивільно-правових договорів рядом ознак [10, 243]:

     а) наймач отримує майно не у власність, а лише у тимчасове користування. Цим договір майнового найму відрізняється від договорів купівлі-продажу, міни та дарування, за якими одержувач майна стає його власником або набуває права повного господарського відання чи оперативного управління. Крім того, оскільки користування майном за договором майнового найму є тимчасовим, після закінчення строку договору або у разі його дострокового розірвання наймач зобов’язаний повернути майно утому стані, в якому він його одержав;

     б) оскільки надане наймачеві майно підлягає поверненню, предметом майнового найму можуть бути індивідуально-визначені, неспоживчі речі (устаткування та обладнання, приміщення, будівлі і споруди, транспортні засоби, предмети побутової техніки, музичні інструменти, спортивний інвентар тощо), які не знищуються повністю або не перетворюються на іншу річ у процесі їх використання. В цьому полягає відмінність договору майнового найму від договору позики, предметом якого можуть бути споживні речі (гроші або речі, визначені родовими ознаками) і за яким позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей або рівну кількість речей того самого роду і якості (ст. 174 ЦК);

     в) ще однією ознакою, що характеризує договір  майнового найму є його оплатність. Цією ознакою він відрізняється від договору безоплатного користування майном, за яким майно теж передається у тимчасове користування з умовою його повернення, але безоплатно (ст. 324 ЦК).

     Договір майнового найму широко застосовується як у відносинах між організаціями, так і у відносинах організацій з громадянами (в тому числі суб’єктами підприємницької діяльності). Укладається він і між громадянами. Так, відповідно до пунктів 5 та 6 ст. 10 Закону України „Про підприємства в Україні” підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право здавати в оренду іншим підприємствам, установам та організаціям належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, а також здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути у їх власності.

     Щодо  окремих видів договорів майнового  найму законодавством визначені спеціальні суб’єкти (наприклад, Фонд державного майна України або його регіональні відділення – у договорі оренди цілісних майнових комплексів підприємств або їх структурних підрозділів; банк або лізингова компанія – у договорі лізингу), які можуть бути орендодавцями [6, 125].

     Договір майнового найму укладається як в усній (між громадянами на строк до одного року), так і в письмовій (між громадянами на строк більше одного року та з участю організацій, якщо інше не передбачено окремими правилами) формі.

     Майновий  найом завжди має тимчасовий характер, навіть якщо договір укладено без  зазначення строку. За загальним правилом, строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством (ст. 258 ЦК). Так, відповідно до ст. 8 Земельного кодексу України земля може надаватися в оренду в короткострокове – до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове користування – до 50 років.

     Якщо  договір майнового найму укладено без зазначення строку, вважається, що він укладений на невизначений строк і кожна із сторін має право відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це у письмовій формі другу сторону за три місяці (ст. 259 ЦК) [23, 118].

     На  практиці часто наймач продовжує  користуватися наданим йому майном, незважаючи на закінчення строку договору, а наймодавець проти цього не заперечує. У такому разі, як зазначається у ст. 260 ЦК України, договір вважається поновленим на невизначений строк, кожна із сторін має право у будь-який час відмовитися від договору, попередивши про це другу сторону за один місяць.

     Форма договору залежить від суб’єктного складу та предмету оренди. Зокрема, до правочинів найму будівлі або іншої капітальної споруди ставиться вимога обов’язкової письмової форми, а якщо такий договір укладається на строк більше одного року, то він підлягає нотаріальному посвідченню. Закон ставить вимогу щодо письмової форми договору транспортного засобу. Якщо за договором найму транспортного засобу сторонами є фізичні особи, то він також підлягає нотаріальному посвідченню.

     За  договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає  або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (частина 1 статті 827 Цивільного кодексу України).

     Договір позички є безоплатним. Безоплатність може випливати з суті взаємовідносин сторін. Зокрема, це виражається в певних діях, особливо якщо і раніше вони мали безоплатний характер.

     Цивільний кодекс України визначив, що предметом  договору оренди можуть бути майнові  права. До них належать майнові права автора та суб’єкта авторського права, володільця об’єкта промислової власності, права на чужі речі [20, 309].

     За  своєю природою позичкою опосередковуються  відносини найму, тому до договору позички  можуть застосовуватись положення , що регулюють договір найму та окремі його види. Це стосується предмету договору.

     За  договором найму наймодавцем  можуть виступати фізичні, юридичні особи, уповноважені державою органи, адміністративно – територіальні  утворення тощо. Незалежно від суб’єктного складу право укладати договір оренди має власник або особа – володілець майнових прав. Власник може уповноважити на укладення договору майнового найму іншу особу. В такому випадку повноваження повіреного будуть визначатися договором доручення. Право передавати майно у найм можуть особи, які володіють цим майном на праві довірчого управління, якщо це передбачено законом чи договором або на іншій законній підставі [22, 176].

     За  договором позички позичкодавцем  можуть виступати як фізична так  і юридична особа, яка має відповідні повноваження щодо розпорядження річчю. Це стосується, насамперед, власника, а також осіб, які ним уповноважені. Певні обмеження встановлено для передачі речі у позичку для юридичних осіб – позичкодавців. Юридичні особи – суб’єкти підприємництва не можуть передавати речі у безоплатне користування своїм засновникам, учасникам, особам, які здійснюють управлінські або контрольні функції, керівникам.