Держава як вища форма організації суспільства

       5) у конфедерації  утворюються тільки  ті державні органи, які необхідні  для вирішення  завдань, особливо  виокремлених за  договірними актами;

       6) постійно діючі державні органи конфедерації позбавлені владних повноважень;

       7) суб'єктам конфедерації  належить право  відмови у визнанні  або в застосуванні  актів союзної  влади та ін.

       Досвід  історій конфедерацій свідчить про  те, що ця форма є перехідною або  до повного розпаду союзу, або до федеративної форми державного устрою. Іншими словами, розвиток міждержавних відносин може відбуватися у напрямі переходу суверенних держав спочатку до союзу держав (конфедерації), а потім до союзної держави (федерації), як це було у США і Швейцарії. Можливий також рух у зворотному напрямі: спочатку від федерації до конфедерації, а потім до цілком незалежних держав. Нарешті, можливий перехід від унітарної держави до федеративної (Бельгія) і навпаки. Для ряду країн, наприклад Німеччини, США, Швейцарії, федерація була історично необхідною як форма подолання політичної роздрібненості. Становлення федеративного устрою було в них тривалим і поступовим процесом, а політико-територіальний поділ не пов'язувався з національним складом населення. Такі федерації виявилися найбільш стійкими і життєздатними. Менш стійкими виявилися федерації, побудовані за національним принципом (СРСР, СФРЮ, ЧССР); вони розпалися. Протягом останніх десятиліть від федеративної форми з різних причин відмовилися Індонезія, Камерун, Лівія та деякі інші країни. У країнах, що розвиваються, а також у країнах Латинської Америки федеративна форма державного устрою має значною мірою штучну природу, оскільки федерації там звичайно утворювалися за рішенням центральних органів влади. При цьому форму державного устрою змінювали іноді по кілька разів (Аргентина, Мексика). В результаті деякі з таких федерацій мало чим відрізняються від унітарних держав з поділом на автономії (Іспанія, Італія).

    Форма держави, яка сформувалася у країні, проходячи через часові перешкоди, видозмінюється, розширюється, скорочується, відчуваючи на собі характер менталітету нації, її моралі, впливу на нього зовнішніх чинників, таких як міжнародні організації, але, маючи у своїй основі той же принцип збереження прав людини.

    Вищевикладені типи держав зрозуміти принцип демократизму та гуманізму в правовій діяльності держави, тобто усвідомити вагомість волі суспільства, силу держави, направлену на здійснення, охорону та захист основних прав людини; принцип національної рівноправності - визнання і рівною мірою сприяння здійсненню, охороні та захисту основних прав “титульної” (корінної) нації та всіх інших націй, що живуть в даній державі; принцип законності - свою організацію і діяльність спрямовує на виконання законів, здійснює на підставі законів і у порядку, передбаченому законом; принцип суверенності державної влади базується на основі єдності й незалежності державної влади як єдиного носія її виразника суверенітету народу, його права на самовизначення; принцип “розподілу влади” - розподіляє основні функціональні напрямки діяльності державного апарату (законодавство, законовиконання, судочинство, нагляд і контроль) між відповідно спеціалізованими системами органів; принцип “громадянськості” - свої функції виконує із залученням муніципальних органів та різноманітних громадських об’єднань, співпрацюючи з ним.

    Таким чином, можна зробити  висновок, що на сьогоднішній день у світі є  досить широка палітра  форм і типів державного будівництва, що формувалась  протягом тисячоліть і яка відображає національну культуру, історичні особливості та менталітет того чи іншого народу, що зумів у гострій конкурентній боротьбі вистояти і ствердитись як держава, тим самим сьогодні з гідністю і з гордістю представляючи себе в співдружності країн світу.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Суспільні функції держави  та їх еволюція.

    Суспільна сутність держави полягає в тому, що відображаючи в цілому  загальну волю всіх громадян, вона таким чином визначає загальний напрям розвитку суспільства. Ствердження загального напряму відбувається не автоматично, а в досить важкій і складній боротьбі, через систему державного управління суспільтсвом в цілому, та національною економікою зокрема. Тому важливо назвати три аспекти, які визначають ступінь реалізації державою своїх суспільних функцій. Один - показник того, наскільки держава визначає загальні потреби, інтереси, цілі і волю громадян, другий – як вона враховує особливі інтереси кожного громадянина, громади чи інтереси окремих груп людей, які не вписуються в русло загальних суспільних інтересів. І третій аспект, яким чином держава забезпечує розвиток суспільства в цілому та поєднання суспільних та особистих інстересів. Абстрактна постановка таких проблем здається на перший погляд досить простою, а в реальній же практиції реалізація тих чи інших інтересів призводить до збурень в політиці і суспільстві в цілому, а інколи навіть до революцій чи до радикальних реформ.

      Суспільні функції держави  характеризуються наступними деякими загальними рисами. По-перше, зміст кожної функції держави складається із сукупності однорідних аспектів державної діяльності. Подібні сторони державної діяльності поєднуються в одну функцію виходячи зі специфіки і характеру тих суспільних відносин, на які вони впливають.

По-друге, на відміну від функцій численних державних органів, спеціально призначених для визначеної діяльності, функції держави охоплюють її діяльність у цілому, що не можна ототожнювати з виконанням функцій окремих державних органів. Суспільні функції держави є більш ширшим поняттям, які відповідають основним, суспільно значимим напрямкам її діяльності, тоді як у функціях окремих виконавчих органів держави не завжди можна простежити соціальне призначення і сутність держави.

По-третє, суспільні функції держави носять комплексний, систематизуючий і мобілізуючий характер, в яких знаходить своє вираження зусиль держави на вирішальних, життєво важливих напрямках її внутрішньої чи зовнішньої діяльності. Таким чином можна зробити висновок, що конкретна суспільна функція держави являє собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади, нерозривно зв'язаних з даним напрямком діяльності держави.

    У функціях держави виражається її сутність, та реальна роль, яку держава  відіграє в рішенні основних питань суспільного розвитку і насамперед у задоволенні різноманітних інтересів населення країни. Функції держави встановлюються в залежності від основних задач, що стоять перед державою на тім чи іншому етапі її розвитку, і являють собою засіб реалізації цих задач, Зміст задач держави визначається різними внутрішніми і зовнішніми факторами. Так, кризові явища в економічному житті країни вимагають концентрації зусиль держави, усіх її органів на рішенні економічних задач. Ріст злочинності змушує державу своєчасно вживати серйозні практичні дії по посиленню боротьби з нею, виявленню й усуненню причин і умов, що її породжують. Погроза зовнішньої агресії мобілізує державний механізм на підготовку населення країни до її відсічі.

      Політична – визначення політичного устрою, забезпечення політичної стабільності та  відносин між політичними партіями, професійними союзами  іншими суспільними інститутами.  Правова – здійснює право творення, встановлюючи правові норми і приймаючи закони, що регулюють поведінку громадян.  Організаторська – полягає у використанні організаційних важелів для здійснення владних повноважень, виконання рішень.  Економічна – є найголовнішою і направлена на виробленні та застосування економічних важелів впливу держави на підприємницьку діяльність. 

Додаток

Економічні  функції сучасної держави

Соціальна – включає задоволення потреб людей у роботі, житлі, підтримці здоровя, здійснення соціального захисту. Культурно-освітня функція держави спрямована на створення умов для задоволення культурних запитів людей, формування високої духовності. Зовнішні функції – зв’язані з захистом території країни, підтримкою міждержавних відносин, інтеграції та глобалізації.

    Зовнішні  функції держави  є засадними і неоднозначимими по відношенню до внутрішніх. Специфіка зовнішніх функцій в тому, що власне сама держава виникла в першу чергу тому, що виникла потреба у групи людей, що виявили наміри вести осідлий образ життя,  захисту вибраної  території від запозіхань інших племен чи  груп людей.  Основний зміст зовнішніх функцій включає оборонну, дипломатичну, економічну, інтеграційну, економічної безпеки тощо. Оборонна - захист держави від зовнішньої небезпеки і військової агресії. Історія підтверджує, що на всіх етапах розвитку держави існувала об'єктивна необхідність захисту від зовнішніх агресорів волі і незалежності країни, її суверенітету і територіальної цілісності. Функція оборони країни здійснюється економічними, політичними, дипломатичними і військовими засобами. Сучасний етап міжнародних стосунків характеризується усвідомленням більшості держав світу про єдиний варіант розвитку – мирного спіснування, тому  воєнне протистояння хоча й залишається ще досить вагомим, але не вирішальним при визначенні питань територіальної чи іншої претензії між країнами. В більшості випадків суперечність між країнами вирішується в рамках міжнародних організацій через систему домовленостей та голосування. А це вже прерогатива дипломатичної функції, функції підтримки прийнятних відносин з іншими державами, суб'єктами міжнародного права, представництво країни на міжнародній арені. Не вдаючись в термінологічні точності, можна допустити , що загалом мова йде про виконання зовнішньополітичної функції держави, яка може використовувати як силові методи, так і дипломатичні.

    Окремим абзацом необхідно виділити зовнішньоекономічну функцію, яка направлена на розвиток взаємовигідного економічного співробітництва з країнами і групами країн на міжнародній арені, участь в міжнародному поділі праці, обміні новітніми технологіями, координація товарообміну, розвиток кредитно-грошових зв'язків. В умовах глобалізації означена функція набуває доленосного значення. В літературі виділяється глобальне співробітництво як окрема зовнішня функція суспільства. Можна погодитись з такою постановкою питання лише при умові, що під цією функцією розуміється координація міждержавної діяльності з вирішення таких глобальних проблем, як екологічна, демографічна, енергетична тощо.  Тобто, можна сформулювати наступний  висновок, що значимість  кожнаої суспільної функції держави  для функціонування суспільства неоднакова, вона визначається історичною ситуацією на міжнародній арені та рівнем розвитку кожної країни окремо. Для окремих функцій держави основою є соціальна її сутність та цільові орієнтири.

    Тільки  на пізніших історичних  етапах розвитку  держави, тобто коли появляються  соціально-майнове  розшарування населення  у класичних формах (наприклад  класи, страти, прошарки ), виникає потреба  виконання державою своїх внутрішніх функцій. Тобто можна зробити  висновок, що з розвитком самої держави і розширюються коло функцій, які вона виконує. І навпаки, завдяки потребам  виконання  все більшої кількості функцій, і розвивається сама держава, значення якої для розвитку суспільства зростає.

    До  еволюції функцій держав підштовхує й інформатизація суспільства, що розвивається, створення баз даних, формування світового інформаційного простору. Але, безумовно, самий могутній вплив на еволюцію функцій держав робить об'єктивна потреба виключити саму можливість використання ядерної й іншої зброї масової поразки, усунути небезпеку безконтрольного використання ядерних, хімічних і інших технологій.

    Висновок. Зазначена вище еволюція суспільних функцій держави торкається в тій чи іншій мірі усі без винятку, сучасні держави. Разом з тим відбувається еволюція функцій, що охоплює лише окремі держави, особливо в економічній сфері, зокрема тоді, коли конкретні суспільства розвиваються в напрямку ринкової економіки, переходять від соціалістичних, розподільних відносин до товарно-грошових, від тоталітарних режимів до ліберально-демократичних.