Держава як вища форма організації суспільства

    Крім  вище зазначених, базисних підходів до визначення типів держави, існує  найбільш поширений, узагальнений - це поділ форм держави за кількістю  правлячих осіб. Якщо влада належить одному – монархія, якщо багатьом – аристократія, якщо всім – демократія, або республіка. Існування такої класифікації відмічено ще Геродотом⁴. Зафіксований Геродотом поділ форм правління дійшов до наших днів. Республіка, як форма правління, відрізняється наступними ознаками:

• обранням органів державної влади на визначений термін і її колегіальним характером;
• наявністю обраного на певний термін глави держави;
• таким характером державної влади, яка користується владними повноваженнями не за власним бажанням, а за дорученням суверенного народу;
• юридичною відповідальністю глави держави.

    Республіканська форма правління з’являється там, де мова про політичне об’єднання вільних громадян, які є самостійними суб’єктами господарського й суспільного життя.

    Форма правління тоталітарної держави, звичайно, є спотвореною формою республіки і відрізняється наступними ознаками:

• наявністю правлячої партії, що утворює ядро політичної системи і відіграє керівну роль в управлінні всіма державними й суспільними справами країни:
• співпаданням вождя партії і глави держави в одній особі, прагнучих до довічного збереження своїх політичних постів;
• наділенням глави держави диктаторськими повноваженнями;
• формальним характером партійних і державних виборів;
• підвищеною роллю партійної й державної бюрократії, яка вирішує всі конкретні справи суспільного й державного життя;
• відсутністю юридичної відповідальності глави держави й партії.

    У різних країнах одного типу держави  мають свої особливості, характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповняються новим змістом, збагачуючись у взаємозв’язку й взаємодії. Разом із тим держава одного типу, особливо сучасна, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному складовому елементу.

    Як  було зазначено вище, республіки з  точки зору форми правління поділяються  на такі види: президентську; парламентську; президентсько-парламентську (змішану).

    Президентська республіка базується на концепції незалежності органів законодавчої, виконавчої та судової влад. Ця форма врядування не визнає поняття вищого державного органу, із повноважень якого могли б виводитись повноваження інших державних органів. Президент обирається на всенародних виборах і є главою держави та виконавчої влади. Він формує уряд, очолює його і несе відповідальність за його функціонування. Весь апарат державного управління діє в умовах жорсткого підпорядкування президентові (США, Аргентина, Мексика, Швейцарія).

    Парламентська республіка - глава держави не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (Італія, ФРН). Президентсько-парламентська республіка – глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем’єр-міністра), який підлягає обов’язковому затвердженню всім парламентом (Україна, Фінляндія, Франція).

    Характеристика  типів держави з позицій державного устрою відображає єдність та відмінність  між унітарною державою, федерацією і конфедерацією.  Унітарна держава – це єдине державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які підкоряються центральним органам влади й не мають ознак державної незалежності. Зокрема, згідно статті 2 Конституції України 4, Україна є унітарною державою, її територія в межах існуючого кордону є недоторканою.

Унітарна  держава характеризується наступними ознаками :

• унітарний пристрій допускає єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі і судові органи, що здійснюють верховне керівництво відповідними органами;
• на території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство;
• складові частини унітарної держави (області, 
  департаменти, провінції, графства) державним 
  суверенітетом не володіють;
• унітарна держава, на території якої проживають невеликі по чисельності національності, широко допускає національну й законодавчу автономію;
• усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи, що офіційно представляють країну на міжнародній арені;

•   має єдині збройні сили, керівництво  якими здійснюється центральними органами державної влади.

    Розходження в ступені і формах контролю центральної  влади над місцевими органами керування дозволяють говорити про централізовану й децентралізовану унітарну держави, але ці розходження стосуються вузької сфери керування. До унітарних держав відносяться такі держави, як Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна.

       Федерація — це союзна держава, територія якої складається з державних утворень, наділених юридичною і певною політичною самостійністю. Головна відмінність між унітарною та федеративною державами полягає в тому, що територія унітарної держави складається з тією чи іншою мірою самоврядних адміністративних чи політико-адміністративних одиниць, які не мають політичної самостійності, тоді як федеративну державу складають державні утворення з певною політичною самостійністю, а сама федеративна держава виступає як союз цих утворень. Тому унітарні держави називаються ще простими, а федеративні — складними. Федеративна форма державного устрою існує більш ніж у 20 країнах: Австралії, Австрії, Аргентині, Бразилії, Венесуелі, Індії, Канаді, Малайзії, Мексиці, Нігерії, Росії, США, ФРН, Швейцарії та ін. Державні утворення, які складають федерацію, є її суб'єктами і мають свої органи влади і власний адміністративно-територіальний поділ. Території суб'єктів федерації мають різні назви: штати (Австралія, Бразилія, Венесуела, Індія, Малайзія, Мексика, Нігерія, США), провінції (Аргентина, Канада, Пакистан), землі (Австрія, ФРН), республіки (Росія, Югославія), кантони (Швейцарія).

       Федеративна форма державного устрою має такі характерні ознаки:

       1. Територія федеративної держави  в політико-адміністративному плані  не є єдиним цілим. Вона складається з територій суб'єктів федерації. У деяких федераціях поряд з державними утвореннями наявні такі територіальні одиниці, які не є суб'єктами федерації і не входять до їх складу. Прикладом може бути федеральний округ Колумбія в США з розташованою у ньому столицею держави Вашингтон. Державні утворення, які складають федерацію, не є державами у повному розумінні слова, оскільки вони не мають такої обов'язкової ознаки держави, як суверенітет, тобто верховенства на своїй території і незалежності у зовнішніх зносинах. Верховенство на території суб'єктів федерації мають центральні (федеральні) органи державної влади. Суб'єкти федерації не можуть мати власної грошової одиниці, армії, виступати суб'єктом міжнародного права. У разі порушення загальнофедеральної конституції або загальнофедерального законодавства центральна влада має право застосування примусових заходів стосовно суб'єктів федерації. За суб'єктами федерації не визнається право одностороннього виходу (сецесії) з союзу (виняток становили лише СРСР і ЧССР, конституції яких таке право передбачали, проте правового механізму виходу не існувало).

       У більшості федеративних держав поряд із загально-федеральною  конституцією і загальнофедеральними законами діють конституції  і закони суб'єктів  федерації. При цьому забезпечується верховенство федеральної конституції і федеральних законів. Суб'єкти федерації наділяються правом видання законодавчих актів у межах конституційно встановленої для них компетенції. Ці акти діють лише на території суб'єкта федерації й повинні відповідати федеральному законодавству.

       3. У федеративній державі поряд із федеральною системою органів законодавчої, виконавчої та судової влади існують системи органів законодавчої, виконавчої та судової влади суб'єктів федерації. Порядок їх організації і компетенцію визначають, як правило, конституції суб'єктів федерації. Загальною закономірністю є те, що організація органів влади суб'єктів федерації майже завжди копіює федеральну форму правління.

       4. Відмінною ознакою федеративного  державного устрою є двопалатна структура союзного парламенту. В минулому були однопалатні парламенти при федеративному державному устрої. Нині двопалатна структура парламенту прийнята майже в усіх федеративних державах. При цьому верхня палата забезпечує представництво суб'єктів федерації.

       5. У більшості федерацій поряд  з федеральним громадянством  існує і громадянство суб'єктів  федерації. Тут ідеться не про  подвійне громадянство, а про  два рівні громадянства однієї  держави. Передумовою отримання  громадянства суб'єкта федерації є наявність загальнофедерального громадянства. Наявність громадянства суб'єкта федерації впливає на зміст правового статусу громадянина всередині країни, але в міжнародно-правовому плані всі громадяни федеративної держави мають єдиний статус.

       Федеративна держава може утворюватися:

       1) в результаті договору між  незалежними суб'єктами про створення  нового державного об'єднання  з перетворенням учасників договору  у суб'єктів федерації (так  були утворені США);

       2) шляхом приєднання до держави нових територій і наділення їх правами суб'єкта федерації (так, до США в результаті завоювання був приєднаний штат Техас, шляхом купівлі — штати Луїзіана та Аляска) або утворення нових суб'єктів федерації на частині території раніше існуючої держави (наприклад, утворення п'яти нових німецьких земель на території колишньої НДР);

       3) в результаті підвищення статусу регіональних утворень і перетворення їх на суб'єкти федерації (Бельгія) 

       4) шляхом еволюції конфедерації  у федеративну державу з перетворенням  колишніх незалежних держав у суб'єктів федерації (так були утворені Швейцарія та Об'єднані Арабські Емірати). Утворення конфедерації є одним з найбільш реальних шляхів переходу до федеративного державного устрою. 

       Конфедерація  — це форма союзу держав, за якої держави зберігають свій суверенітет у повному обсязі. Спільні органи, що формуються у конфедерації, наділені обмеженою компетенцією. Держави-члени мають право скасовувати акти цих органів і право виходити з конфедерації. Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

       Конфедерація є не особливою формою державного устрою, а формою об'єднання суверенних держав. У різний час конфедераціями були: Австро-Угорщина до 1918 p., Швеція і Норвегія до 1905 р., США з 1781 до 1787 p., Швейцарія з 1815 до 1848 p., Германський союз з 1815 до 1867 p., з 1958 до 1961 р. конфедерацію Об'єднана Арабська Республіка складали Єгипет і Сирія, з 1982 по 1989 р. Сенегал і Гамбія утворювали конфедерацію Сене-Гамбія. Хоча нині Швейцарія офіційно називається конфедерацією, реально за своїм устроєм вона є федерацією. Своєрідною формою конфедерації в умовах монархічного правління є унія — об'єднання двох держав під спільним правлінням одного монарха. У XIX ст. унія існувала між Нідерландами і Люксембургом, з 1814 до 1905 р. — між Швецією і Норвегією, з 1918 до 1944 р. — між Данією та Ісландією. Нині відоме тільки одне об'єднання держав з ознаками конфедерації — Європейський Союз, до складу якого входять 15 європейських держав.

       Конфедеративна  форма об'єднання  держав характеризується такими основними  ознаками:

       1) конфедерація утворюється  на основі відповідних  договорів; 

       2) суб'єкти конфедерації  мають право вільного  виходу з неї; 

       3) суверенітет у  конфедерації належить  державам, які входять  до її складу;

       4) до предмету відання  конфедерації входить  невелике коло питань: війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, системи комунікацій тощо;