Держава як вища форма організації суспільства

    Всю сукупність теорій виникнення держави можна  обєднати в наступні напрямки теорій: теологічну, патріархальну, договірну, органічну, класову, теорію насильства тощо.   
 

     Теологічна  теорія грунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обгрунтовує панування духовної влади над світською, церкви – над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів. В епоху середньовіччя дана теорія, яка грунтувалася на принципі "нема влади не від Бога, існуючі ж влади Богом встановлені", була надалі розвинена Фомою Аквінським (XIII ст., 1225-1274)¹. Він вважав, що порядок відносин панування і підпорядкування, за якого воля осіб у вищій людській ієрархії рухає нижчими верствами населення, встановлений Богом. Його вчення побудовано на ієрархії форм: від бога - чистого розуму - до духовного і матеріального світу.

      Патріархальна теорія. Сутність її полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї і є результатом історичного розвитку і розростання сім'ї: сім'я - сукупність сімей (селище) - сукупність селищ (держава). А, отже, абсолютна влада монарха — це продовження батьківської влади. Основними представниками названої теорії є Конфуцій, Арістотель, Філмер, Михайловський , Покровський та ін. Конфуцій в своїй книзі "Бесіди та висловлювання" розвиває патріархальну концепцію держави: держава - це велика сім'я, а влада імператора є чимось на зразок влади батька. Відносини правителів і підданих схожі на відносини у сім'ї, де молодші залежні від старших. Державне управління базується на патерналізмі

      Договірна теорія отримала поширення в XVII — XVIII в. (Г.Гроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж. Руссо, М. Радищев й ін.). Дана теорія грунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об”єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку. Відповідно до цієї теорії держава виникає в результаті укладення суспільного договору між людьми, які знаходяться в «природному» стані, що перетворює їх у єдине ціле, у народ. На основі цього первинного договору створюється цивільне суспільство і його політична форма — держава. Останнє забезпечує охорону приватної власності і безпеки індивідів, що уклали договір.

     В основу теорії природного права покладено  тезу про те, що державі передував  природний стан людей. Він уявлявся автором теорії неоднозначний. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається “війна всіх проти всіх”. Руссо, навпаки, малював райдужну картину свободи і рівності. Проте всі вони розглядали державу як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому разі передбачається забезпечення прав і свобод людини в рамках держави.

    Психологічна  теорія. За цією теорією держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. Начебто людський психіці притаманна потреба покори, наслідування, усвідомлення залежності від видатної особи. Народ є інертною масоб, і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. Представником цієї теорії був Л.Й.Петражицький ( 1867-1931 ).

    Теорія  насильства. Представниками теорії були Гумплович, Каутський, Дюрінг та ін.

     Органічна теорія. ЇЇ обгрунтував англійський філософ Герберт Спенсер ( 1820-1903 ). Він проводив аналогію між державою і біологічним організмом. На думку Спенсера, держава, подібно до біологічного організму, народжується, старіє і гине. Як і біологічний організм, держава має політичне тіло: руки, ноги, голову, тулуб, що виконують відповідні функції. Г.Спенсер вважає державу результатом органічної еволюції, різновидом якого є соціальна еволюція. Подібно тому як у живій природі, думав Г. Спенсер, виживають найбільш пристосовані, так і в суспільстві в процесі зовнішніх воєн і завоювань відбувається природний добір, що визначає появу урядів і подальше функціонування держави відповідно до законів органічної еволюції. В сучасних умовах поглиблення глобалізації назріла необхідність над роздумами щодо конкурентоспроможності державно-національних економік, над роллю держави щодо забезпечення їх живучості та стабільності.

     Марксистська (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є “орган панування, орган гноблення одного класу іншим”. В. Ленін називав державу “машиною для підтримки панування одного класу над іншим”. У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси еконмічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління.

     Теорія  насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших. За цією теорією, держава виникла як результат завоювання племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників цієї теорії, держава є тією силою, яку утворюють завойовники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців. У Є. Дюринга – однієї частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутського – одного племені іншим). Названі дослідники відкидають внутрішні соціально-економічні причини походження держави. Всі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. Насильство лежить і в основі виникнення приватної власності.

          Кожна з вище названих теорій відображає еволюцію як суспільної  думки так і реальних процесів надто складного процесу - формування держав в різних історичних, географічно-просторових та культурних умовах, що не могло не позначитись на особливостей й розмаїтті національних моделей державного управління.   Держави не вічні. Вони ослаблюються й занепадають, але не внаслідок дії об'єктивно-історичних чинників, а через недосконалість їхніх законів, недостатність абсолютної влади, приватних суджень про добро і зло. Знесилює державу і свобода висловлювань проти верховної влади. 
 

4. Типологія держави та її політико-організаційні  форми управління.

    Типологія держав (з лат. typus– взірець, зразок і λόγος – слово, вчення) – класифікація груп держав за спільними для них ознаками, які визначать сутнісну характеристику цих груп держав. Коли ми говоримо про типологію держав, то це значить, що йдеться про «поділ» усіх держав, що існували у минулому і існують натепер, на групи, класи — типи. Поділ держав на типи покликаний допомогти з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об'єднані в даний тип.

    Філософія типології —  це теорія про типи тих чи інших явищ. Коли мова йде про типологію держав, то це означає, що йдеться про «поділ» усіх держав, що існували у минулому і сьогодні. Такий поділ покликаний допомогти з’ясувати, яку форму управління обрала та чи інша країна. Особливості держави конкретного історичного періоду визначаються станом і рівнем розвитку суспільства. При незмінності формальних ознак (території, публічної влади, суверенітету) держава по мірі суспільного розвитку відбуваються суттєві зміни. Змінюються зміст і методи управління, цілі, завдання і соціальна спрямованість.

    Під типом держави необхідно розуміти класифікаційну характеристику держав, що мають схожі загальні риси, з  точки зору устрою, управління, субординацією повноважень суб’єктів держави, рівні культурно-духовного розвитку, цільової спрямованості тощо. В такій інтерпретації під терміном “держава” ми позначаємо особливий тип соціальних явищ, що характеризуються наступними рисами: а) відношенням влади і підпорядкування; б) монопольним використанням насильства тими, хто володіє владою; в) наявністю соціального порядку; г) відносною сталістю; д) інституціональним виміром.

             Типологія держав тісно  пов’язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу її організаційного устрою, методів здійснення державної влади. Форма хоча й означає зовнішнє оформлення інституційних засад державності, але вона й відображає її соціальний зміст². Мова йде про те, яким чином організоване державне управління через облаштування структури державних органів і форм правління, національно - територіальний устрій держави і спосіб реалізації державної влади (впливу - примусу).

         Форма держави  характеризується  трьома основними елементами:

        - формою державного правління,

        - формою державного устрою,

        - формою політичного режиму.

       Необхідно проводити єдність та відмінності  між категоріями «форма державного правління» і «форма державного управління». В найбільш широкому (абстрактно-узагальненому) під «формою державного правління» слід розуміти організацію верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з іншими державними та недержавними організаціями та суб‘єктами господарювання, громадськими організаціями, соціальними групами та політичними партіями. В даному контексті поняття “форма держави” включає до себе три взаємозв'язаних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного (політичного) режиму. У вузькому розумінні дефініції «форма державного правління» і «форма державного управління» можна вживати в якості синонімів, між яким не існує відмінностей³. 

       Форма державного правління залежить від форм демократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, від наявності виборних органів тощо. За формами правління всі держави поділяються на монархії і республіки, які мають різні види.

       Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв'язок окремих складових частин держави між собою і їх спільними вищими державними органами. За державним устроєм всі держави поділяються на прості і складні. До простих відноситься унітарна держава, до складних — федерація, конфедерація, імперія.

       Державний (політичний) режим — це система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада (примус) в суспільстві.

       У відповідності до вище зазначеного, класифікацію типів держави можна  здійснити за наступними критеріями: формою правління, формою державного устрою та по діючому державному (політичному ) режиму.

       В науковій літературі загальновизнаною є наступна класифікація типів держави:

1. За формою правління:

• парламентська - вищим органом влади є законодавчий                           орган, який з свого складу формує уряд, що йому підзвітний;
• президентська – вищим органом влади є інститут президентства, який вибирається прямим голосуванням виборців або парламентом;
• президентсько-парламентська (змішана)  - це коли вищим органом влади є парламент і президент, між якими владні функції поділено.

2. За формою державного облаштування (устрою)  :  

     - унітарні - діляться на адміністративно-територіальні одиниці. 

     федеративні - єдина держава з широкою державною автономією. 

     конфедеративні – союз держав. 

3. По діючому державному (політичному) режиму: 

        - деспотичний: до якого відносять тоталітарний, авторитарний (король,                                  дуче ,фюрер) виступає за обмеження свободи.

        -  ліберальний - державна влада виходить з абсолютизації прав і свобод людини.

     - демократичний: державна влад формується на основі суспільного договору, виявлення волі народу завдяки проведенню демократичних виборів.