Теоретичні засади соціології масової комунікації

Постмодерністські концепції.

Представників їх (Ж. Дерріда, Ф. Ліотар, Ж. Бодрійяр та ін.) об'єднує  тотальна недовіра до можливостей передачі за допомогою ЗМІ достовірної  інформації. Протягом історії відбулася  еволюція знаків, за допомогою яких людство фіксувало навколишню реальність. Серед них (за Ф. Ліотаром):

• знаки безпосередньої базової реальності;
• знаки, що спотворюють базову реальність, але залишаються пов'язаними з нею (реалістичні художні твори);
• знаки, що маскують відсутність базової реальності (ікона – зображення Бога, система права);
• симулякри – знаки, що не мають жодного відношення до базової реальності, створюють своєрідну «паралельну реальність» (більшість знаків сучасної системи масової комунікації).

Саме із симулякрами, з  погляду представників постмодерністської концепції, тісно пов'язані особливості  функціонування сучасної системи масової  комунікації. ЗМІ ніби існують самі по собі, без послідовного зв'язку з реальністю. Головне їх завдання полягає у створенні «другої реальності», орієнтованої на широку аудиторію. Одержуючи інформацію з мас-медіа, людина стикається не з реальністю, а зі штучно створеним її образом.

Це явище багато в чому схоже з реставрацією історичної споруди, яка унеможливлює існування  її як автентичної «історичної пам'ятки», а зберігаючи її образ, модернізується завдяки використанню нових будівельних матеріалів, іншому навколишньому, здебільшого урбанізованому, краєвиду тощо. Але масова комунікація, повідомляючи про цю подію, акцентує увагу на збереженні первозданності пам'ятки.

Постмодерністи вважають, що сучасний споживач не може розраховувати  на одержання реальної інформації через  ЗМІ про навколишній світ. Циркулюючи каналами масової комунікації, ця інформація стає симулякром. Тому «дійсність», «базова реальність» є пустими значеннями, оскільки вони уособлюють те, що, з точки зору аналізу масової комунікації, не існує зовсім. Одночасно вони орієнтовані на опис та вивчення впливів масової інформації на процеси управління. На їх думку, сучасний стан розвитку ЗМІ уможливлює ненав'язливий тотальний контроль за думками та бажаннями громадян навіть у демократичних суспільствах.

Характерно, що всі згадані  теоретичні напрями підводять до необхідності вивчення можливостей  функціонування ЗМІ як способу контролю влади. Концепції останніх десятиліть переорієнтовуються насамперед на вивчення особливостей передачі інформації нетрадиційними для писемної культури способами (телебачення, візуалізація інформації), значно складнішими  бачать особливості впливу масової  комунікації на формування суспільних цінностей. Сучасні теорії щодо особливостей функціонування мас-медіа дедалі ускладнюються, виокремлюються в єдину міждисциплінарну галузь науки, не втрачаючи при цьому  соціологічних рис.

Розділ 3. Роль масової комунікації в  сучасному суспільстві

Система масової комунікації  є невід'ємною частиною нашого повсякденного  життя. Масова комунікація виступає специфічним макромеханізмом у  суспільному середовищі. Саме вона значною мірою забезпечує цілісність людської спільноти. Її функція –  підтримання всезагального і  універсального зв'язку між людьми, державами і культурами настільки  важлива, що її важко переоцінити. У  соціології масова комунікація інтерпретується  як елемент соціального спілкування, соціального обміну або соціальної взаємодії. Спільним у цих описах є те, що йдеться про символічні форми взаємозв'язку в суспільстві, що репрезентують в першу чергу  знання, цінності, норми.

На всіх етапах розвитку суспільства для реалізації та утримання  влади, політики, ідеології, правлячі кола будь-якої держави чи структури намагалися якомога швидше й ефективніше  довести максимум «потрібної» інформації до максимальної частини суспільства.

Засоби масової інформації і сьогодні забезпечують суб'єктам  політики великі можливості для реалізації мети політики, служать відповідним  соціальним силам, виступають могутнім фактором реалізації політичних та правових норм, правил, принципів і т. ін. Тому масову комунікацію визначають і  як фундаментальний стан сучасного  суспільства, в якому складна  структура соціального і культурного  простору втілена у символічних  формах, образах, значеннях, доступних  для сприйняття та розуміння людьми.

Поява та широке розповсюдження комп'ютерної техніки також зробило  своєрідну революцію в системі  засобів масової інформації. Сьогодні "Інтернет" та інші форми електронної інформації активно вливаються в "ринок" впливу на масову свідомість.

Подальше поширення електронних  засобів зв'язку, розвиток супутникового  і кабельного телебачення, відеотехніки узалежнює сучасну людину від  комунікативної мережі. Аудіовізуальна та електронна комунікація є сталим фактом життя людини, а абстрактний  світ, котрий "створюється" нею, досить легко "засвоюється" індивідом, впливаючи  на його свідомість.

Масова комунікація завжди виступає і як впливова сила, і як впливовий елемент у складній соціокультурній системі. Перш за все  мас-медіа потрапляють під контроль з боку інституту влади (держави, правлячих еліт, політичних партій), котрий здійснюється механізмом цензури, інший контроль з боку об'єктів  управління. Вона також зазнає впливу з боку капіталу, економічних та комерційних структур, котрі "удосконалюють" та "розвивають" технології макрокомунікацій.

Культура, яка, перш за все, "генерує" та "селекціонує" елементи мас-медіа (зразки, цінності, норми, стилі та ін.) є чи не найголовнішим чинником розвитку мас-медіа. Двосторонніми є взаємовідносини  між масовою комунікацією та "споживачами" її - цільовою аудиторією, – тією частиною суспільства, котра сприймає відповідну інформаційну систему.

З одного боку, мас-медіа  виступає як "об'єктиватор" громадської  думки, як елемент влади, соціального  контролю. З іншого боку, масова комунікація  враховує інформаційні, комунікативні, ціннісні потреби та інтереси аудиторії.

Масова комунікація, таким  чином, укорінюється у повсякденність, залучаючи суспільство до інформації, і виконує особливі функції у  суспільному розвитку. Перш за все  вона "засвідчує" образи соціальної структури, цінності соціального розшарування, культивує іміджі соціальних страт  і статусів, здійснює соціокультурну структуризацію аудиторії, є невід'ємним  елементом соціальної мобільності.

Функціонування і розвиток системи масової комунікації  в сучасній Україні мають суттєві  особливості, що зумовлено як загальними сутнісними характеристиками трансформаційних суспільств, так і власне українськими реаліями. З огляду на це соціологію цікавить вплив соціальних процесів на особливості функціонування ЗМІ, а також і те, як модифікація  ЗМІ позначається на соціальному  бутті.

Якісні зміни у вітчизняних  ЗМІ розпочалися наприкінці 80-х  років XX ст. Цей час, як і початок 90-х, характеризувався зростанням соціальної активності громадян, різким збільшенням  кількості та підвищенням популярності друкованих засобів інформації, розширенням  аудиторій специфічних програм  мас-медіа (трансляції засідань Верховної  Ради СРСР та України, суспільно-політичні  телерадіопрограми). Мас-медіа були тоді своєрідним нервовим згустком процесів, що їх переживала країна.

У другій половині 90-х років  загальні тиражі друкованих видань знизилися, хоча зросла загальна кількість найменувань. За офіційними даними, з 1990 по 2006 рік  кількість періодичних видань зросла на 23%. Але загальний разовий наклад їх знизився з 25 млн. примірників у 1900 р. до 23 млн. у 2006 р. Скоротилася і  їх читацька аудиторія. За соціологічними даними, майже 25% опитаних відзначили, що за тиждень напередодні опитування вони не переглянули жодної газети.

Читацький інтерес став переорієнтовуватися  із суспільно-політичної тематики на розважальну, що зумовило зростання популярності відповідних видань: серед найпопулярніших  тематик у пресі респонденти  зазначають передусім гороскопи, кросворди, гумор, світську хроніку тощо. Схожа  ситуація спостерігається і на телебаченні. Згідно з опитуванням чітко простежується  інтерес аудиторії до розважальних, музичних, спортивних програм, телесеріалів, художніх фільмів тощо.

Найпоширенішими в мас-медіа  стають рекреативна та функція відтворення  в аудиторії певного емоційно-психологічного настрою, які донедавна перебували на периферійних позиціях. Це стосується як загальної ситуації, так і кожного  мас-медійного продукту зокрема. Дедалі частіше газети – особливо щотижневі  – перетворюються на те, що в західних дослідженнях масових комунікацій  називають «омнібусами» – пресу, розраховану на будь-який смак, щонайширшу аудиторію.

Суттєво змінює обличчя сучасних мас-медіа економічний чинник. Ринкова  економіка перетворює інформацію на товар. Вона повинна бути не лише передана, а й придбана, спожита. ЗМІ дедалі частіше намагаються збільшити  свої тиражі за рахунок ринкових технологій, маркетингових стратегій тощо. Але  перетворення інформації на товар із властивостями споживчої вартості актуалізує проблему виконання масовою  комунікацією всієї сукупності притаманних  їй функцій. Передусім постає питання, чи можлива реалізація всієї сукупності функцій ЗМІ одночасно з комерціалізацією, домінуванням рекреативних тем, сюжетів  у мас-медіа.

Іншою проблемою є ступінь  контролю за суспільством з боку владних  структур через ЗМІ. Ця проблема в  соціології масових комунікацій  останнім часом є особливо актуальною. Зокрема, активно дебатується проблема тиску на суспільство під час  виборчих кампаній, використання «виборчих технологій» тощо. Сучасні технології дають змогу здійснювати тиск на аудиторію не жорстким ідеологічним примусом, а на рівні так званого «слабкого впливу». Наприклад, вся концепція сучасних паблік рілейшнз (англ. public relatious – зв'язки з громадськістю) орієнтується на використання методик непрямого тиску на громадську думку. Усе частіше спеціалісти ведуть мову про дивовижну ефективність впливу на свідомість людини так званого «двадцять п'ятого кадру».

Але моральність таких  впливів викликає певні сумніви. PR-практик, скажімо, перебуває перед  дилемою: чи має він право на аморальні  маніпуляції із свідомістю громадськості  навіть для поліпшення її становища. Ця дилема ускладнюється тим, що сучасні  засоби масової комунікації через  свою природу та особливості функціонування вдаються до підміни реальності її імітаціями. Отже, може йтися в кращому  разі про контроль та селективну практику щодо інформації в ЗМІ, про перетворення її на «нормативну», «соціальну», яка відповідала б соціальним уподобанням більшості.

Дедалі частіше соціологи  вказують на те, що ЗМІ перетворюються на важелі управління, навіть маніпулювання  громадською думкою. Легітимізація  дій влади, намагання подати їх такими, що підтримуються суспільством, інтегрування широкої аудиторії – усі ці аспекти перебувають у центрі уваги дослідників масової комунікації. Дослідження останніх років свідчать про різке посилення контролю за інформацією з метою управління громадською думкою.

Легітимізація владних дій, створення позитивної громадської  думки щодо владних структур, підтримка  домінуючих ціннісних орієнтирів у  суспільстві – саме цього влада  чекає від мас-медіа. Українські реалії останнього десятиріччя XX ст. свідчать про використання владою ЗМІ у  політичних цілях та їх самоініціативне  підключення до системи ідеологічного  тиску. Небезпечність цього полягає  в реальних можливостях опосередкованого впливу мас-медіа на громадськість  завдяки сучасним ЗМІ. Як стверджують  дослідники, «важко уявити собі, чим закінчився б націонал-соціалізм, якби Гітлер мав телебачення».

Однак тиск владних структур на громадськість через ЗМІ не у всьому є безпосереднім і  брутальним. Громадська думка є феноменом, що функціонує не лише на основі інформації, переданої через канали комунікації, а будучи достатньо автономною, селекціонує, фільтрує цю інформацію. Тому не все, що циркулює каналами ЗМІ, ефективно впливає  на суспільство. Прямий ідеологічний тиск може бути ослаблений проголошенням  в сучасному суспільстві орієнтації на громадянські права, оскільки можливість оприлюднення власної позиції є ефективним важелем соціального контролю за масовою комунікацією.

Висновки

Отже, підводячи підсумок, можна зробити наступні висновки.

1. Масова комунікація – це систематичне та одночасне поширення однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічного, організаційного впливу на думки, оцінки і поведінку людей.

2. Засоби масової інформації — соціальні інститути (преса, радіо, телебачення, Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання, обробку та масове поширення інформації.

3. Соціологія масової комунікації - це галузева соціологічна теорія, що досліджує масову комунікацію як складне соціальне явище (соціальний феномен), закономірності її функціонування у суспільстві, тенденції та прояви її взаємодії з іншими елементами суспільства. Об’єктом дослідження соціології масової комунікації є соціальний феномен масової комунікації. Предметом дослідження є спеціальні соціальні взаємовідносини, що виникають між учасниками масової комунікації та зумовлюються їхнім соціальними статусами і ролями в системі масової комунікації.

4. Роль і місце соціології масової комунікації в суспільстві визначається такими функціями: регулятивною, виховною, засобами спілкування, соціальної організації, інформаційної, освітньої та пізнавальної, соціалізаційної, соціального захисту, соціального контролю, соціальної взаємодії, управлінської та прогностичної.