Теоретичні засади соціології масової комунікації

Зміст

Зміст 2

Вступ 3

Розділ 1. Теоретичні засади соціології масової комунікації 5

Розділ 2. Основні етапи, напрямки та школи соціології масової комунікації 15

Розділ 3. Роль масової комунікації  в сучасному суспільстві 26

Висновки 31

Список використаних джерел 33

Вступ

Актуальність. Система масової комунікації є невід'ємною частиною нашого повсякденного життя. Масова комунікація виступає специфічним макромеханізмом у суспільному середовищі. Саме вона значною мірою забезпечує цілісність людської спільноти. Її функція - підтримання всезагального і універсального зв'язку між людьми, державами і культурами настільки важлива, що її важко переоцінити. У соціології масова комунікація інтерпретується як елемент соціального спілкування, соціального обміну або соціальної взаємодії. Спільним у цих описах є те, що йдеться про символічні форми взаємозв'язку в суспільстві, що репрезентують в першу чергу знання, цінності, норми, значення.

Масову комунікацію соціологи  визначають як цілісну систему соціокультурної  взаємодії, що проявляється у символічних  формах, образах, зразках, які розповсюджуються, обмінюються, сприймаються і розуміються  суспільством в усіх своїх рівнях (індивід, група, спільнота) через призму індивідуальної, масової та корпоративної  свідомості. Це систематичне розповсюдження інформації через відповідні засоби. Макрокомунікативні процеси здійснюються за допомогою засобів або каналів масової комунікації - преси, радіо, телебачення, кіно, відеосистеми, супутникових та комп'ютерно-мережевих систем. Це також компоненти масової комунікації.

На всіх етапах розвитку суспільства для реалізації та утримання  влади, політики, ідеології, правлячі кола будь-якої держави чи структури намагалися якомога швидше й ефективніше  довести максимум "потрібної" інформації до максимальної частини  суспільства. Засоби масової інформації і сьогодні забезпечують суб'єктам  політики великі можливості для реалізації мети політики, служать відповідним  соціальним силам, виступають могутнім фактором реалізації політичних та правових норм, правил, принципів і т. ін. Тому масову комунікацію визначають і  як фундаментальний стан сучасного  суспільства, в якому складна  структура соціального і культурного  простору втілена у символічних  формах, образах, значеннях, доступних  для сприйняття та розуміння людьми.

Масова комунікація - як стан суспільства - проявляється і функціонує завдяки своїм засобам, з якими  має ознаки соціального інституту. Тільки разом вони формують складні  системи, в яких циркулюють сучасні  знання про світ.

Масова комунікація ніколи не залишалася поза увагою соціології. Проблема вивчення її полягає у виявленні  ставлення її до існуючих політичних та державних сил, до світу бізнесу, еліти, інших груп, спільнот та інтересів, які впливають на громадськість  і одночасно зазнають зворотного впливу від них.

Дослідженню соціології масової  комунікації присвятили свої праці  такі  українські вчені, як Герасимчук А.А., Зернецька О.В., Іванов В. Ф., Конецька В.П., Костенко  Н.В.,  Лукашевич  М.П., Назаров М. М., Почепцов Г. Г., Сірий  Є. В., Терін В. П., Федотова Н. Л.,  та такі закордонні вчені як  Гіденс Е., Лалл Д., Харріс Р і т. д.

Метою дослідження – є визначення основних положень соціології масової комунікації,практичне застосування ЗМІ. Реалізація зазначеної мети вимагає виконання наступних завдань:

1. охарактеризувати соціологію масової комунікації як науку, визначити її місце у системі соціологічних знань;

2. проаналізувати основні етапи, напрямки та школи соціології масової комунікації;

3. визначити  роль масової комунікації в сучасному суспільстві.

Об’єкт дослідження - соціологія масових комунікацій.

Предмет дослідження - соціальні взаємовідносини, що виникають між учасниками масової комунікації та зумовлюються їхнім соціальними статусами і ролями в системі масової комунікації.

До методів, які були використанні при написанні цієї роботи, відносяться: історичний, аналізу, синтезу, дедуктивний, порівняльний, описовий та інші.

Курсова робота складається  із вступу, трьох розділів, висновків  та списку використаних джерел.

Розділ 1. Теоретичні засади соціології масової  комунікації

Соціологія – одна з  багатьох наук, що займаються дослідженням масової комунікації. Остання є  об’єктом вивчення як технічних, так  і соціогуманітарних наукових дисциплін, таких, зокрема, як психологія і психолінгвістика, лінгвістика і соціолінгвістика, культурологія і журналістика, кібернетика  й інформатика та ін.

Як невід’ємна складова соціальної реальності, як важливий елемент  соціального життя масова комунікація  виступає об'єктом соціологічних  наук. У сучасній навчальній літературі домінує уявлення про об'єкт соціології масової комунікації як про сукупність масових інформаційних і комунікаційних явищ у їх соціальному вимірі.

Зазначимо, що об'єктом соціології масової комунікації є насамперед особистості, соціальні групи і  спільноти, регіони і суспільство  загалом, задіяні у масовій комунікації, а також відповідні соціальні  організації та соціальні інститути. Характерно, що уявлення про об’єкт соціології масової комунікації  потерпають змін і уточнень, що пов’язано  з розвитком масової комунікації  як соціального явища і становленням ще досить молодої галузі соціологічних  знань, яка займається дослідженням цього явища.

У зв’язку з цим триває уточнення визначення соціології масової  комунікації. Найпоширеніша точка  зору – це розуміння соціології масової комунікації як галузі соціології, що вивчає процеси функціонування та розвитку засобів масової комунікації; закономірності та динаміку соціального  спілкування в контексті його впливу на життєдіяльність суспільства  загалом та його ланок; соціальних факторів, що зумовлюють вплив масової комунікації  на формування соціальної думки –  відношення до соціальних реалій та цінностей.

Заслуговує на підтримку  визначення Н. В. Костенко, у якому  соціологія масової комунікації  розуміється як галузева соціологічна наука, що визначає стан і динаміку масової комунікації в суспільстві, а також тенденції та особливості  функціонування мас-медіа (преси, радіо, телебачення, відео-систем, кіно), за допомогою  яких ця комунікація здійснюється.

Отже, у найбільш узагальненому  вигляді соціологія масової комунікації  досліджує масову комунікацію як складне соціальне явище (соціальний феномен), закономірності її функціонування у суспільстві, тенденції та прояви її взаємодії з іншими елементами суспільства.

Місце та роль соціології масової  комунікації визначається низкою притаманних  їй функцій: регулятивної, виховної, власне комунікативної (як засіб спілкування), соціальної організації, власне інформаційної (виробництво соціальної інформації), функції зворотного зв’язку (в управлінні соціальним життям), соціокультурної, освітньої та пізнавальної, соціалізаційної (збереження та поширення соціального досвіду), соціального захисту, соціального контролю, інформаційного обслуговування, соціальної взаємодії, управлінської та прогностичної функцій.

У процесі становлення  та розвитку соціології масової комунікації  триває уточнення предмета її дослідження.

Найпоширеніша точка зору на предмет соціології масової комунікації  представлена в «Енциклопедичному соціологічному словнику», згідно з якою це закономірності масових інформаційних процесів та діяльності соціальних інститутів, що виробляють та поширюють масову інформацію.

Вплив такого підходу до визначення предмета соціології масової  комунікації відчувається у визначенні одного з останніх українських підручників  із соціології, де предмет досліджень цієї галузевої соціології розуміється  як взаємодія комунікатора, аудиторії, та визначенні змісту, особливості  сприйняття масової інформації, вивчення функціонування окремих засобів  масової інформації тощо.

Обидва визначення загалом  охоплюють предметне поле соціології масової комунікації, хоча і потребують деяких уточнень.

По-перше, в частині виділення  такої предметної ознаки, як «соціальне», а по-друге – в частині акцентуації саме на комунікативному характері предмета, оскільки в обох визначеннях домінує інформаційний контекст.

Уникнути другої неточності вдалося I. Я. Писаренко, який предметом  дослідження цієї галузі соціології вважає комунікативну діяльність та комунікативні зв’язки і відносини. Хоча уникнути недостатньої означеності  соціальної сутності у предметі при  цьому все ж не вдалось. У цьому  контексті важко не погодитись з  В. П. Конецькою, яка стверджує, що в  соціології комунікації (в рамках якої за авторською версією досліджується і масова комунікація) акцентується на соціальному аспекті комунікації.

Узагальнюючи розгляд  типових визначень предмета соціології масової комунікації, пропонуємо таке його тлумачення. Предметом соціології масової комунікації доцільно вважати  соціальні відносини, що виникають  між учасниками масової комунікації  та зумовлюються їхнім соціальним статусом і роллю в системі соціальної комунікації.

Пропоноване тлумачення предмета дослідження розкривається системою категорій та понять, що утворюють  категоріальний апарат соціології масової  комунікації. До основних з них належать такі.

Комунікація (лат. communicatio –  зв’язок, повідомлення) - передавання  інформації від однієї системи до іншої за допомогою сигналів чи спеціальних  матеріальних носіїв. На думку В. П. Конецької, в наш час цей термін вживається у трьох основних інтерпретаціях: а) засіб зв’язку будь-яких об’єктів матеріального світу; б) спілкування - передавання інформації від людини до людини; в) передавання та обмін  інформацією в суспільстві з  метою впливу на нього. Щодо проблем  масової комунікації, то їх дослідження  пов’язано переважно з трактуванням комунікації у варіанті в.

Масова комунікація - соціокультурна взаємодія в масштабах суспільства  через розповсюдження та обмін інформацією  за допомогою технічно обладнаних мас-медіа (преси, радіо, телебачення, відеосистем, кіно).

Подібне розуміння цього  терміна потребує, на нашу думку, уточнення  щодо розуміння його специфічної  соціокультурної взаємодії - особливого виду соціального спілкування.

В соціології зазвичай розмежовують терміни «масова комунікація» та «масова інформація». Комунікація хоч і пов'язана з переданням інформації, але не обмежується цим.

Масова інформація – стереотипізована інформація, яка оперативно та регулярно  поширюється на велику, географічно  розпорошену аудиторію.

Масова інформація є змістовним наповненням масової комунікації, а обмін такою інформацією  надає сенсу і спрямованості  цьому виду соціального спілкування.

Звернемо увагу, що як масова комунікація, так і масова інформація близькі між собою завдяки  засобам масової інформації, конституюються ними і не можуть існувати поза ними.

Засоби масової інформації (mass-media) - соціальні інститути (преса, радіо, телебачення, Інтернет, видавництва  тощо), що забезпечують збирання, обробку  та масове поширення інформації.

Соціологічні дослідження  засвідчують, що бурхливі нововведення в засобах масової інформації, здійснювані завдяки досягненням  науко-во-технічного прогресу, суттєво  видозмінюють їх природу, розширюють їх функції у таких напрямах:

1) децентралізація - вибір програм все більше залежить від індивіда,

2) збільшення обсягу інформаційних програм,

3) можливість інтерактивності - взаємодії через зворотний зв’язок для обміну інформацією.

Зазначимо, що розширенню інтерактивності  сприяють усі три інноваційні  тенденції в засобах масової  інформації. Адже можливість ширшого  індивідуального вибору програм, відстежена організаторами радіо та телепередач, сприяє більшому зворотньому зв'язку, надає останньому форму обміну інформацією - тобто форму комунікації.

Отже, поява у сучасних засобах масової інформації нових  можливостей для інтерактивності  споживачів масової інформації все  більшою мірою надає масовій  інформації характеру масової комунікації.

Ураховуючи зазначене, вважаємо за доцільне щодо сучасного стану  масової комунікації вживати  терміни «масова комунікація» і «масо-ва інформація» як синонімічні. Такий підхід не тільки легітимізує практику вживання цих термінів у такому сенсі в соціологічній літературі, а й зменшує різнобій та плутанину у використанні цих понять.

Аудиторія масової комунікації (від лат. auditorium - місце для слухання) - значна, чисельна, географічно розпорошена  сукупність людей, яка характеризується близькістю їхніх інформаційних  інтересів і потреб, що проявляються у виборі форм, способів і каналів  масової комунікації для їхнього  задоволення. У вітчизняній соціологічній  літературі аудиторія масової комунікації  зазвичай розуміється як суб’єкт  сприйняття та споживання масової інформації.

Комунікатор - суб’єкт діяльності щодо виробництва та поширення масової  інформації. В умовах демократизації суспільства – це складна система, до якої входять підрозділи єдиного  редакційного колективу, працівники редакції (студії) і різнобічні стосунки між  усіма цими складовими.