Соціологія як наука

Соціальне (лат. socialis — товариський, громадський) — сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.

   Будь-яка  система суспільних відносин (економічна, політична тощо) характеризується стосунками між людьми, а також відносинами  особи та суспільства. Тому кожна  з цих систем завжди має свій чітко  визначений аспект.

   Специфіку соціального характеризують такі основні  риси:

   — загальна якість, притаманна різним групам індивідів, яка є результатом  інтеграції груп індивідів, соціальних верств, спільнот із суспільними відносинами;

   — вираження спричиненого суспільними  відносинами (економічними, політичними  та ін.) певного стану індивідів;

   — з'ясування стосунків різних індивідів  і груп між собою, ставлення до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;

   — соціальне є наслідком спільної діяльності різних індивідів, який виявляється  в їх спілкуванні та взаємодії.

   Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка індивіда зумовлюється поведінкою іншого індивіда або групи (спільноти), незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії  індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних рис суспільних відносин.

   Категорія «соціальне» тісно взаємодіє  з категорією «соціальні відносини».

Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

   Поняття «соціальні відносини» і «суспільні відносини» часто ототожнюють. Але  це правомірно лише тоді, коли соціальні  відносини розглядають у широкому значенні, протиставляючи їх природним. Труднощі у вивченні соціальних відносин зумовлені тим, що вони не є статичними, закоренілими формами соціальної взаємодії, завжди взаємозв'язані з іншими видами відносин, які взаємоінтегруються, виявляються через них.

   Соціальні відносини органічно пов'язані  з усіма іншими видами суспільних відносин, формами і способами  соціальної діяльності людей, спільнот, соціальними інтересами, соціальними  потребами, соціальною справедливістю або несправедливістю, соціальною рівністю чи нерівністю, соціальною однорідністю або неоднорідністю, соціальною активністю чи пасивністю тощо.

   Багатоманітність  соціальних відносин є своєрідним відображенням  суспільного життя, наслідком впливу на них конкретної суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить  сутність процесу соціального розвитку.

   Вивчення  соціальних відносин повинно здійснюватись  у контексті всього способу життя. Це дає змогу побачити, з одного боку, взаємозв'язок суспільних змін, породжених змінами змісту, форм і умов життєдіяльності  соціальних спільнот, а з іншого — визначити, як вони впливають на спільноти, соціальний склад людей, їх поведінку та діяльність.

   Як  і будь-яка інша наука, соціологія розробляє і такі поняття, які  відображають сутність науки, її функціонування та розвиток. Це категорії теоретичної  соціології, метасоціології, поняття  методологічного значення.

Структура соціологічної науки

   Соціологія  як наука про соціальні відносини, механізми та закономірності функціонування і розвитку різноманітних соціальних спільнот має складну структуру.

   Складність  суспільства, різноманітність процесів, явищ, що зумовлюють його життєдіяльність, потребують багаторівневої системи  соціологічного пізнання соціальної реальності. Відповідно до цього формується багаторівнева  структура соціологічної науки  та визначаються її функції.

   Існує багато підходів до визначення критеріїв  структуроутворення і кількості  рівнів соціології — від найпростішого (поділ соціології на фундаментальну і прикладну) до найскладнішого (виокремлення семи рівнів соціології: методологічні  та теоретичні засади, спеціальні знання, прикладний рівень, соціоінженерний  рівень, теорія соціологічного дослідження, методи здобуття соціологічної інформації, знання про організацію соціологічних  служб).

   Але більшість учених дотримується думки  про трирівневу структуру соціології, яка передбачає такі рівні соціологічного знання: теоретична соціологія, спеціальні соціологічні теорії та емпіричні дослідження.

Теоретична  соціологія

   На  цьому рівні суспільство вивчають як єдиний соціальний організм, акцентуючи на глобальних проблемах. Отримані знання встановлюють сутнісний зв'язок між  окремими підсистемами суспільства, якнайзагальніше  описують їх.

   Донедавна єдиною концепцією, що вивчає специфіку  соціальних процесів, закономірності розвитку суспільства, у нас вважали  історичний матеріалізм. Тому теоретичну соціологію ототожнювали з історичним матеріалізмом (вчення про загальні закони та рушійні сили розвитку суспільства: економічний розвиток, зміни у  засобах виробництва, поділ суспільства  на класи і боротьба між ними). Людство виробило багато концепцій, які пояснюють закономірності розвитку цивілізації. Так, наприкінці XIX — на початку XX ст. поширення набули соціологія історії, біологічний, географічний і  психологічний напрями у соціології; у середині XX ст. — теорії соціальної стратифікації, постіндустріального  суспільства, конвергенції. Теоретична соціологія охоплює різноманітні течії, школи, напрями, які зі своїх методологічних позицій пояснюють розвиток суспільства. Вона має самостійний статус із вищим  рівнем достовірного, узагальнюючого знання про соціальні процеси, формування і розвиток соціальних відносин, про  закономірності соціального життя.

   Теоретична  соціологія вирішує низку завдань:

   — створення засад для опису  і пояснення явищ, фактів соціальної дійсності у термінах і категоріях, які відображають їх сутнісні характеристики, спільні та відмінні риси;

   — орієнтація на комплексний підхід до вивчення соціальних явищ і процесів;

   — розкриття сутності соціальних законів (загальних і спеціальних);

   — формування методологічної бази для  соціологічного пізнання дійсності;

   — виявлення загальних закономірностей  соціального розвитку суспільства, а також вироблення методологічних засад розвитку спеціальних соціологічних  теорій та емпіричних досліджень;

   — інтеграція, синтез, узагальнення розрізнених  знань, здобутих емпіричним шляхом, формування їх у систему висновків, узагальнень, понять, категорій, законів тощо.

   Структуру теоретичної соціології формують такі компоненти:

   — система загальних і специфічних  законів, що виявляють і закріплюють  типові, відносно сталі зв'язки в  суспільстві, його соціальних інститутах і системах;

   — система постулатів, аксіом та інших  тверджень про соціальне життя  суспільства;

   — логіка висновків і доведень, використовуваних для обґрунтування соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей  у соціальному житті суспільства;

   — загальний і спеціальний соціологічний  категоріальний апарат;

   — обґрунтування різних підходів до аналізу  об'єкта і суб'єкта досліджень;

   — система пізнавальних методів і  процедур, яка забезпечує повноту  опису, пояснення і передбачення соціальних явищ і процесів на певному  рівні соціальної організації суспільства;

   — емпірична база (зафіксовані факти), що потребує теоретичної інтерпретації.

   Західні вчені поділяють соціологічну науку  на макро- і мікросоціологію. Макросоціологія вивчає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень. Мікросоціологія зорієнтована на вивчення механізмів взаємодії людей на особистісному рівні, який вважається базовим і вирішальним у формуванні складніших форм соціальної поведінки.

   Ці  рівні взаємопов'язані, оскільки безпосередня повсякденна поведінка людей  відбувається в межах конкретних соціальних систем, структур та інститутів.

Спеціальні  соціологічні теорії

   Вони  вивчають закономірності розвитку окремих  соціальних спільнот, функціонування соціальних інститутів і процесів. Значення їх зумовлене багатьма чинниками:

   1. Спеціальні соціологічні теорії  постають як самостійний рівень  соціологічного знання. Кожна з  них не тільки має свій особливий  предмет, категорії, комплекс  термінів, а й виробляє особливий  підхід до вивчення суспільних  процесів і явищ, який, у свою  чергу, зумовлює особливості вироблення  й застосування конкретної методики. Все це збагачує соціологічні  знання.

   2. Спеціальні соціологічні теорії  дають змогу своєчасно опанувати,  осмислити конкретні соціальні  механізми, спрогнозувати їх розвиток. З цим завданням загальнотеоретична  соціологія, навіть маючи певний  зв'язок із соціальною практикою,  справитися не може, адже сучасний  стан суспільства характеризується  винятковим динамізмом, складністю, суперечливістю, а тому потребує  застосування конкретного наукового  інструментарію.

   Загальнотеоретична  соціологія, осмислюючи загальні процеси  та закономірності розвитку суспільства, не має можливості й необхідності пояснювати, як функціонують і розвиваються різноманітні соціальні спільноти (національно-етнічні, соціально-демографічні тощо), соціальні інститути (сім'я, держава, трудовий колектив), як відбуваються соціальні  процеси (трудова діяльність, соціальні  конфлікти, соціальні відхилення). Якщо прикладні функції загальнотеоретичної  соціології — пояснення, прогнозування, вироблення наукових засад для регулювання  масштабних соціальних процесів у тривалій перспективі, то функції спеціальних  соціологічних теорій полягають  у виробленні науково обґрунтованих  рекомендацій для управління соціальними  процесами у короткостроковій перспективі  та в окремих сферах суспільного  життя.

   Ідея  впровадження цих теорій виникла  під час наукової дискусії між  двома видатними американськими соціологами Толкоттом Парсонсом (1902—1979) і Робертом Мертоном (нар. у 1910 p.). T. Парсонс вважав за необхідне  вироблення суперзагальної теорії, яка  б мала всеохопний характер. Р. Мертон дотримувався думки, що такі грандіозні теоретичні схеми є передчасними, оскільки ще не закладені емпіричні  засади для їх здійснення. Тому він  ратував за вироблення теорій, які  б займалися вивченням конкретних проблем суспільного життя, мали тісний зв'язок з емпірикою, давши  їм назву «теорії середнього рівня». Головна їх мета — у забезпеченні гнучкого зв'язку між теоретичним  та емпіричним рівнями соціологічного дослідження. Засобом побудови теорій середнього рівня Р. Мертон вважав структурно-функціональний аналіз. Йому належить авторство однієї з перших теорій середнього рівня  — теорії соціальної аномії.

   Однак концепції щодо теорій середнього рівня  були відомі ще до Р. Мертона: до молодіжних проблем у концепції про життя  людських поколінь звертався О. Конт, до теорії бюрократії — німецький  вчений Макс Вебер (1864—1920), до проблем  праці — німецький мислитель  Карл Маркс (1818—1883), Еміль Дюркгейм та ін.

   Виникнення  теорій середнього рівня відіграло  позитивну роль у боротьбі з емпіризмом, загострило інтерес соціології до теоретичних  пошуків, привернуло до неї увагу  авторитетних учених, широких верств населення, які побачили можливості цієї науки у вивченні їх проблем, інтересів, поглядів, життя загалом.

   Поняття «теорії середнього рівня» нерідко  вживають за аналогією до поняття  «спеціальні соціологічні теорії», під яким розуміють установлення логіко-емпіричних зв'язків між окремими групами змінних, що вивчаються. Ці теорії ідентифікують з навчальними  дисциплінами. Водночас вони є не стільки  теоріями, скільки диференційованою сукупністю узагальнень емпіричних досліджень різних сфер життя.

   Останнім  часом спеціальні соціологічні теорії набули бурхливого розвитку. Це зумовлено  різким розширенням кола проблем, які  вивчає соціологія, завдяки чому, наприклад, виокремилися такі соціальні теорії, як електоральна соціологія, соціологія життя, соціологія девіантної (збоченої) поведінки, соціологія влади тощо. Позначилося  і відгалуження від основних соціологічних  теорій нових спрямувань. Наприклад, своєрідним напрямом соціології праці  є соціологія організацій, соціологія професій, соціологія підприємництва, економічна соціологія тощо. Значна кількість  нових соціологічних теорій виникла  внаслідок інтеграції соціології з  іншими науками міждисциплінарної  взаємодії. Так постали економічна соціологія, медична соціологія тощо, які належать до галузевої соціології.