Соціологія як наука

Предмет і об'єкт соціології

   Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати  своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії. На цій хвилі й постала у 30-х  роках XIX ст. соціологія як наука про  функціонування і розвиток суспільства  та його структурних елементів.

   Термін  «соціологія» походить від латинського  слова «societas» (суспільство) та грецького  «logos» (слово, вчення). Впровадив його до наукового вжитку у 30-х роках XIX ст. французький філософ, соціолог Огюст  Конт (1798—1857), який ототожнював соціологію з суспільствознавством, що охоплює  всі галузі знань про суспільство. Філософія О. Конта, будучи одним  із провідних напрямів тогочасного  суспільствознавства, отримала назву  «позитивізм».

Позитивізм — філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення, філософських знань.

   Сформувався він на противагу абстрактному соціально-філософському  теоретизуванню. Головне для позитивізму  — відмова від абстрактних  тлумачень суспільства, створення  позитивної (ґрунтованої на досвіді  людини) соціальної теорії, такої ж  доказової та загальнозначущої, як і природничі теорії. «Позитивна філософія» О. Конта зводилася до простого нагромадження  висновків окремих наук. Цей принцип  він поширював і на соціологію, роль якої вбачав у спостереженні, описі  й систематизації фактів, процесів суспільного буття. Філософське  їх осмислення заперечував як «схоластику» й «метафізику».

   Точка зору О. Конта на соціологію панувала до кінця XIX ст. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у наукових дослідженнях суспільства, поряд з економічним, демографічним, правовим та іншими аспектами, став виокремлюватися  й соціальний. Відповідно предмет  соціології обмежувався вивченням  соціальних аспектів суспільного буття.

   Першим  застосував «вузьке» трактування соціології як науки Еміль Дюркгейм (1858—1917) — французький соціолог і філософ, який створив так звану французьку соціологічну школу. Завдяки йому соціологія зосередилася на вивченні соціальних процесів і соціальних явищ суспільного  життя, тобто оформилася як галузь знань, що межує з іншими суспільними  науками — історією, філософією, політекономією тощо.

   Розбіжності у поглядах на соціологію існують  і донині, свідченням чого є майже 100 її визначень. Не вщухають дискусії і щодо предмета соціології. Попередні  трактування підкреслювали об'єктивний характер соціологічної дійсності, соціальної структури суспільства, культивували ідею закономірностей, акцентували  увагу на розмежуванні відображеного  й відображаючого, об'єктивного і  суб'єктивного чинників, до яких відносили  надбудову, в тому числі й ідеологію.

   Наприкінці XX ст. стала домінувати активістська соціологія, яка в трактуванні  предмета науки на перше місце  висунула активний чинник у соціальних відносинах — суб'єкт дії, виділила поняття «соціальна спільнота» як основоположну  категорію соціологічного аналізу. У її руслі окреслилися різні  підходи до визначення предмета соціології. Одні автори стверджують, що соціологія — наука про соціальні відносини; інші, пропонуючи істотні уточнення  до трактування поняття «соціальні відносини», вважають, що соціологія повинна  не тільки сконцентровувати зусилля  на аналізі суб'єктів історичної дії, а й бути інструментом самопізнання суспільства і людини. Побутує  думка, що при з'ясуванні предмета соціології необхідно брати до уваги філософську  орієнтацію науки, прогрес наукових знань, рівень соціологічної думки, культурно-історичні традиції, постійно змінювані потреби суспільства.

   Предмет та об'єкт соціології, як і будь-якої іншої науки, не тотожні. Об'єктом  є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки. Предмет  завжди чітко окреслює сферу й  мету дослідження. Тому предметом соціології є окремі аспекти, особливості, відносини  об'єкта дослідження. Сучасне тлумачення предмета соціології має враховувати  насамперед те, що вона є специфічним  науковим знанням про суспільство, яке відрізняється від інших  суспільних наук і має свій самостійний  предмет.

Соціологія — наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

   Будучи  нефілософською наукою, спираючись на узагальнення соціальних чинників, соціологія визначає свій предмет на рівні макротеоретичного  аналізу. Тому вона тісно пов'язана  з соціально-філософським рівнем знань.

   Окрім загальнотеоретичного осмислення свого  предмета, соціологія охоплює соціологічні теорії, які вивчають особливі стани  і форми буття соціальних спільнот — соціальну структуру, культуру, соціальні інститути й організації, особистості, а також процеси  соціалізації індивідів у соціальних спільнотах.

   Як  наука про соціальні спільноти, соціологія досліджує масові соціальні  процеси і поведінку, стани і  форми соціальної взаємодії та соціальних взаємозв'язків людей, що утворюють  соціальні спільноти. Вона вивчає як індивідуально-неповторні особистості, так і соціальні типи. Соціологія розглядає особистість не крізь  призму індивідуально неповторних  властивостей та якостей (це предмет  психології), а з позиції соціально-типових  рис як суб'єкта розвитку суспільства. Для неї особистість — не тільки частинка малої контактної групи, а  й типовий представник певної великої соціальної спільноти, носій  властивих їй норм, традицій, цінностей, поглядів і відносин. Як сукупність усіх суспільних відносин, вона керується  у своїй поведінці передусім  набутими та встановленими нормами, а її відносини формуються згідно з соціальними цінностями, правилами, законами.

   Специфіка соціологічного знання полягає в  тому, що об'єкт соціологічного пізнання не збігається з певним конкретним явищем суспільного життя чи явищем суто соціальним, оскільки він може бути виокремлений з об'єктивної реальності та класифікований за різними аспектами.

   Об'єктом  соціологічного пізнання є сукупність соціальних зв'язків і соціальних відносин. Оскільки ці зв'язки і відносини  у кожному конкретному соціальному  об'єкті завжди організовані, об'єкт  соціологічного пізнання виступає тільки як соціальна система.

Закони  і категорії соціології

   Закони  соціології. У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв'язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними зв'язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв'язки називають законами.

Соціальний  закон — об'єктивний і повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

   Соціальні закони визначають відносини між  різними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Це — відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і  соціально-професійними групами, містом і селом, суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і родиною, суспільством та особистістю.

   Як  і закони природи, соціальні закони перебувають у природному плині  подій, є результатом цілеспрямованих  послідовних дій більшості індивідів  у соціальних ситуаціях та об'єктивних зв'язках (причинних, функціональних та ін.). Об'єктивність соціального закону полягає в тому, що нові покоління  успадковують готові відносини, зв'язки, тенденції, сформовані без їх участі.

   За  масштабом реалізації соціальні  закони поділяються на загальні й  специфічні. Загальні закони діють  в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин). Дія  специфічних законів обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закони, пов'язані з переходом  від одного типу суспільства до іншого; закон первинного нагромадження  капіталу).

   За  ступенем спільності соціальні закони або характеризують розвиток соціальної сфери в цілому, або визначають розвиток окремих її елементів —  класів, груп, націй тощо.

   За  способом вияву соціальні закони поділяють на динамічні й статичні (стохастичні). Динамічні визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний  зв'язок між послідовністю подій  у конкретних умовах. Статичні закони не детермінують соціальні явища, а  відображають головні напрями змін, їх тенденцію до збереження стабільності соціального цілого. Вони зумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з певним ступенем вірогідності.

   Динамічні закони поділяють на причинні та функціональні. Причинні динамічні закони фіксують суворо детерміновані (причинно-наслідкові) зв'язки розвитку соціальних явищ (наприклад, роль способу виробництва при  переході від однієї суспільно-економічної  формації до іншої). Функціональні динамічні  закони відображають емпірично спостережувані й суворо повторювані взаємні  залежності між соціальними явищами.

   Різновидами статичних законів можуть бути як закони соціального розвитку (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб населення, розвиток самоврядування), так і закони функціонування (єдність формальної і неформальної структур трудового колективу, розподіл рольових функцій у сім'ї).

   Взявши  за основу форми зв'язку, можна виокремити такі типи соціальних законів:

   1. Закони, які відображають інваріантне  (незмінне) співіснування соціальних  явищ. Наприклад, якщо існує явище  «А», обов'язково повинно існувати  і явище «Б».

   2. Закони, які відображають тенденції  розвитку. Такими тенденціями можуть  бути зміна структури соціального  об'єкта, перехід від одного порядку  взаємовідносин до іншого.

   3. Закони, які встановлюють функціональну  залежність між соціальними явищами.  За такої залежності зміни  елементів системи не зумовлюють  суттєвих змін її структури.

   4. Закони, які фіксують причинний  зв'язок між соціальними явищами,  лише з функціональної (необов'язкової)  точки зору.

   5. Закони, які встановлюють імовірність  зв'язку між соціальними явищами.

   Закони  соціального розвитку виявляються  як умови, що спричинюють зміни процесів, ситуацій, а закони функціонування — як наслідок явищ, що сприяють збереженню соціальної системи, в якій ці явища  відбуваються. Наприклад, підготовка кадрів вищої кваліфікації є наслідком  функціонування системи освіти.

   Соціологічні  дослідження відносин між класами, соціальними верствами, групами, особами  дають змогу не тільки з'ясувати  форми вияву соціальних законів  у різних сферах, а й суттєво  впливати на життєдіяльність суспільства.

   Категорії соціології. Поняття «категорія» виражає універсальні особливості дійсності, загальні закономірності розвитку матеріальних, природних і духовних явищ. Як родове поняття, воно означає розряд, групу предметів, явищ тощо.

   Категорії та поняття в соціології відображають передусім особливості об'єктивної реальності, виокремленої практикою  людей, яка стала об'єктом даної  науки. У категоріях соціології втілюються якісна конкретність і цілісність, суттєві риси і характеристики, вузлові  моменти, стан зрілості, а також можливості розвитку та вдосконалення досліджуваного об'єкта.

   Розрізняють дві основні групи категорій  соціології:

   1. Категорії, що пояснюють статику  суспільства, його структуру з  виокремленням її основних підсистем  та елементів. Серед них такі  категорії, як «соціальна спільність»,  «соціалізація», «особистість», «соціальна  група», «соціальна верства», «соціальна  стратифікація», «соціальний контроль»,  «соціальна поведінка» та ін.

   2. Категорії, що характеризують  динаміку суспільства, його основні  зміни — причини, характер, етапи  тощо. Ці категорії вказують, як  змінюється соціальний об'єкт,  якими є особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як  «соціальний розвиток», «соціальний  протест», «соціальна трансформація», «соціальний рух», «соціальна мобільність»  та ін.

   Більш поширеним є підхід, за яким виділяють  три групи категорій:

   1. Загальнонаукові категорії у  соціологічному заломленні («суспільство»,  «соціальна система», «соціальний  розвиток» тощо).

   2. Безпосередні соціологічні категорії  («соціальний статус», «стратифікація»,  «соціальний інститут», «соціальна  мобільність» тощо).

   3. Категорії дисциплін, суміжних  із соціологією («особистість»,  «сім'я», «соціологія політики»,  «економічна соціологія» тощо).

   Однією  з особливих і найуживаніших  у соціології є категорія «соціальне».