Соціальний захист від безробіття

В 30-і роки в США також гостро стояла проблема голоду, недоїдання. В  результаті привернення до неї великої  суспільної уваги у 1933 році, незважаючи на кризу, було створено Федеральну корпорацію додаткової допомоги, яка повинна  була купувати продукти і розподіляти  їх між школами, іншими громадськими організаціями. Через шість років, у 1939 р., в США була прийнята програма запровадження продовольчих талонів, на які можна було придбати продукти. Ця програма проіснувала до 1943 року, а потім знову була відновлена в 60-ті роки.

Політика держави по боротьбі з  бідністю була двоякою — з одного боку допомога надавалась виробникам продовольчих товарів, а з іншого боку, — бідним, які не могли придбати ці товари.

У 1946 році в США був прийнятий  Закон про шкільні сніданки. Діти особливо страждають від недоїдання. Медики встановили, що недоїдання у  віці 10-12 років негативно позначається на здоров’ї в старшому віці. Проблема голоду не була вирішена і в 60-ті роки. Ситуація змінилась лише наприкінці 70-х років. Зміни були досягнуті завдяки зусиллям держави, виконанню програми продовольчої допомоги. Крім цього допомогу у вирішенні проблеми голоду надали добровільні благодійні організації. В суспільстві були зламані певні стереотипи, наприклад, уявлення про те, що голод є проблема виключно країн Африки, Азії, Латинської Америки.

Стереотипи, що стосуються бідності, певною мірою залежать від культури народу. В середні віки бідність вважалась шляхом до спасіння душі, ознакою праведності. Убогі ченці, які присвятили себе духовному вдосконаленню, користувались загальною повагою. В капіталістичному суспільстві з поширенням протестантизму бідність почала розглядатись як знак погибелі душі, а багатство — знак божого благословення. Крім протестантизму бідність засуджували іслам й іудаїзм. Але і в тих культурах, де багатство засуджувалось, воно все ж залишалось бажаним. Значення мало те, як воно було здобуте і чи заслуговує той, хто володіє багатством, на становище, яке він посів у суспільстві.

 

3.2. Врахування закордонного досвіду в вирішенні проблем соціального захисту в Україні

 

У нашій країні реалізації програм громадських робіт поки що не приділяється належна увага. Так, наприклад, у Вінницькій області у громадських роботах бере участь близько 12% зареєстрованих безробітних громадян, а у Дніпропетровській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській областях і м. Севастополі - менше 2% [10, c. 22]. З метою залучення до громадських робіт якомога більшої кількості безробітних Міністерство праці і соціальної політики підготувало пропозиції щодо збільшення обсягів фінансування громадських робіт за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

Аналізуючи ситуацію на ринку праці  України, можна зробити висновок, що для вирішення проблем безробіття сьогодні перевага надається активній соціальній політиці. Як підтверджує  досвід економічно розвинених країн, цей  підхід виправданий. Чималу користь суспільству могло б принести залучення молоді до надання соціальних послуг.

Сьогодні з метою сприяння працевлаштуванню молоді створюються спеціальні фонди  за рахунок коштів зацікавлених сторін. Основним недоліком громадських  робіт є те, що вони, як правило, не забезпечують підвищення кваліфікації безробітних, що утруднює їм пошуки постійної  роботи.

Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян у 2011 році подано у ДОДАТКУ В.

Низькі показники працевлаштування молоді на заброньовані робочі місця  обумовлені важким економічним становищем підприємств, що протягом тривалого  часу не виплачують заробітну плату. Як засвідчує практика, часто працевлаштування молоді на підприємства є формальним актом. Приймаючи у примусовому  порядку на роботу молодь, підприємства відправляють її разом з іншими робітниками  у тривалі неоплачувані відпустки.

Високий рівень безробіття серед випускників  вищих навчальних закладів можна  пояснити тим, що не здійснюється прогнозування  суспільної потреби у тих або  інших спеціалістах на близьку й  далеку перспективу. І якщо в недалекому минулому серед випускників вищих  навчальних закладів більшість становили  інженери, то сьогодні - це економісти, юристи, психологи, що не мають реальних шансів на працевлаштування за фахом. І у кращому разі, за умови реєстрації в державній службі зайнятості, на них чекає перспектива перепідготовки.

Так, українська дослідниця Е. Лібанова зазначає, що, незважаючи на економічні проблеми країни, випуск спеціалістів з вищою освітою протягом 1990-2002 рр. зріс на 26%. Структурні зміни в  підготовці фахівців із вищою освітою  у напрямі збільшення кількості  економістів, юристів, менеджерів при  стабільних масштабах підготовки спеціалістів технічних фахів створюють істотну  загрозу у майбутньому. Не випадково  серед основних показників розвитку освіти ООН виділяє питому вагу студентів, що вивчають природничі й технічні науки, математику, обчислювальну техніку  [7, c. 8-9].

Підсумовуючи викладене, можна  виділити такі пріоритети соціальної політики України у сфері зайнятості населення:

- підвищення ролі держави у  вирішенні проблем зайнятості  й створення робочих місць;

- залучення до вирішення цього  питання комерційних структур;

- державна підтримка малого  і середнього бізнесу;

- організація системи підготовки  й перепідготовки кадрів;

- створення системи громадських  робіт;

- удосконалення системи соціального  захисту безробітних.

Не слід ігнорувати досвід організації  соціальної політики в сучасних "державах загального добробуту", а також  аналіз поглядів західних соціологів і політологів на сутність соціальної політики. Варто було б звернути увагу на французький варіант  соціальної політики "welfare pluralism", що має змішаний характер. У ній  поєднуються риси різних систем - як тих, у яких одержання соціальних прав чітко пов'язане зі сплатою  внесків, так і тих, у яких соціальне  забезпечення є універсальним і  безумовним.

 

ВИСНОВКИ

 

На сьогодні в Україні  склалася ситуація, коли можна без  перебільшення стверджувати: негативні  наслідки соціально-економічних перетворень  відчула значна частина населення  нашої країни. Це 15 млн. пенсіонерів, 3,5 млн. інвалідів, люди похилого віку, робітники, що потребують вирішення  питань, пов'язаних з безробіттям, охороною праці, заборгованістю по заробітній платі, пенсіях тощо. Вирішення саме цих  проблем повинно стати пріоритетним у соціальній політиці України в  ХХI ст. 

Соціальні гарантії у сфері зайнятості передбачені Конституцією України, Законом України "Про зайнятість населення", Законом України "Про  загальнообов'язкове державне соціальне  страхування на випадок безробіття", іншими нормативно-правовими актами.

Соціальна політика - це механізм реалізації соціальної функції. У політичній науці функції держави визначаються як головні напрями її діяльності, обумовлені основними суспільними цілями й завданнями на конкретно-історичному етапі її розвитку. Отже, функції держави формуються в процесі її становлення, зміцнення й розвитку.

У сучасному розумінні соціальна політика - це один із методів державного регулювання, що носить назву "держава загального добробуту".

Соціальна політика сучасної держави повинна бути зорієнтована не лише на підтримку наявного рівня  соціальних гарантій і створення  механізмів соціального захисту  окремих найбільш уразливих соціальних груп, а й на реалізацію довготривалих  програм щодо кардинальної зміни  основ системи соціального захисту, підвищення її ефективності.

Значну роль у системі  соціального захисту відіграють соціальні фонди (це позабюджетні самостійні фінансові установи, некомерційні самоврядні організації). Грошові надходження  фондів не перебувають у державній  власності, не входять до складу державного та місцевих бюджетів і вилученню  не підлягають, але держава відіграє велику роль у контролі за використанням  цих коштів.

Для реалізації державної політики зайнятості створюється служба зайнятості, яка організаційно виступає у  вигляді закладів, що акумулюють інформацію про динаміку трудових ресурсів і  наявність робочих місць, а також  безкоштовно надають громадянам послуги, що пов'язані з забезпеченням  їх зайнятості. Такі заклади отримали назву бірж праці.

Практично в усіх промислове розвинутих країнах економіко-політичний розвиток останніх років перетворив питання  про соціальний захист у найсерйознішу  проблему. Потреба в державних видатках на соціальні заходи має тенденцію до зростання. Це зумовлено високим рівнем безробіття, зростаючою кількістю пенсіонерів і збільшенням видатків на охорону здоров

За рівнем безробіття Україна вже  перевищила не тільки середньоєвропейські  показники, а й показники окремих  країн з перехідною економікою. За наявними даними у 1999 р. кількість безробітних  досягла 2,08 млн. осіб, в 2001 р. - 2,7 млн. осіб. На початок 2003 р. чисельність офіційних  безробітних становила понад 1,1 млн. осіб, ще більш значним є приховане  безробіття (вимушена неповна зайнятість) - близько 5 млн. осіб [5, c. 20].

Існує скандинавська,європейська, японська, американська моделі політики зайнятості. Вони спрямовані на забезпечення працею всіх трудящих.

Сучасні держави використовують різні  засоби для вирішення проблеми бідності. Найбільших успіхів в боротьбі з  бідністю досягла так звана соціальна  держава, яка бере на себе турботу  про матеріальне становище своїх  громадян, проводить сучасну соціальну  політику.

Що стосується України, то стан боротьби з бідністю тут не можна вважати задовільним. При  цьому становище на Україні гірше, ніж в інших колишніх соціалістичних країнах Центральної і Східної  Європи. Проведені вибіркові опитування населення України, а також Угорщини, Словенії, Словаччини, Болгарії, Румунії, Чехії в рамках дослідження “Новий барометр демократії” показали, що в Україні найбільша частка тих, хто працює, але не отримує заробітної плати.

У нашій країні реалізації програм громадських робіт поки що не приділяється належна увага. З метою залучення до громадських робіт якомога більшої кількості безробітних Міністерство праці і соціальної політики підготувало пропозиції щодо збільшення обсягів фінансування громадських робіт за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

Аналізуючи ситуацію на ринку праці  України, можна зробити висновок, що для вирішення проблем безробіття сьогодні перевага надається активній соціальній політиці. Як підтверджує  досвід економічно розвинених країн, цей  підхід виправданий. Чималу користь  суспільству могло б принести залучення молоді до надання соціальних послуг.

Високий рівень безробіття серед випускників  вищих навчальних закладів можна  пояснити тим, що не здійснюється прогнозування  суспільної потреби у тих або  інших спеціалістах на близьку й  далеку перспективу. І якщо в недалекому минулому серед випускників вищих  навчальних закладів більшість становили  інженери, то сьогодні - це економісти, юристи, психологи, що не мають реальних шансів на працевлаштування за фахом. І у кращому разі, за умови реєстрації в державній службі зайнятості, на них чекає перспектива перепідготовки.

Підсумовуючи викладене, можна  виділити такі пріоритети соціальної політики України у сфері зайнятості населення:

- підвищення ролі держави у  вирішенні проблем зайнятості  й створення робочих місць;

- залучення до вирішення цього  питання комерційних структур;

- державна підтримка малого  і середнього бізнесу;

- організація системи підготовки  й перепідготовки кадрів;

- створення системи громадських  робіт;

- удосконалення системи соціального  захисту безробітних.

Не слід ігнорувати досвід організації соціальної політики в  сучасних "державах загального добробуту", а також аналіз поглядів західних соціологів і політологів на сутність соціальної політики.

 

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА  ТА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Баранова Т. И. Социальная защита испанских трудящихся // Полис. - 2001. - № 6. - С. 152 – 158.
2. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні. – К.: Знання, 2005. – 381 с.
3. Бриттан С. Капитализм с человеческим лицом. - СПб., 1998. - С. 179 – 189.
4. Васильченко В. С., Гриненко А. М., Грішнова О. А., Керб Л. П. У 67 Управління трудовим потенціалом: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 403 с.
5. Костицький В. Економічний патріотизм як соціально-економічне і правове явище // Право України. 2001. - № 6. - С. 18 - 25.
6. Ларіна Р.Р. Моделі соціальної політики // Зб. наук. праць Донецької державної академії управління “Державне регулювання економічного розвитку”. – Т. ІV. – Вип. 29. – Серія: “Державне управління”. – Донецьк: ДонДАУ, 2005.
7. Лібанова Е. Соціальна стратифікація українського суспільства і передумови становлення середнього класу // Нова політика. - 2002. - № 1. - С. 8-9.
8. Макеев С. Процессы социальной структуризации в современной Украине // Полис. — 2003. — № 3. — С. 57-58.
9. Осадчая И. Бюджетная политика государства на переломных этапах: опыт индустриально развитых стран // Мировая экономика и международные отношения. — 1999. — № 8. — С. 25 - 29.
10. Польовий Л. Стан ринку працi i пiдвищення розмiру допомоги по безробiттю // Соцiальний захист. - 2001. - № 5. - С. 21 - 32.
11. Холостова Е. М. Социальная политика. - М.: ИНФРА-М, 2001. – 213 c.
12. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р. № 1533-ІІІ // Відомості ВР України. — 2000. — № 22. — С. 171.
13. http://oblstat.kiev.ukrstat.gov.ua/content/p.php3?c=535&lang=1
14. http://profc.lviv.ua/for-students/social-protection/
15. http://pulib.if.ua/part/142
16. http://pulib.if.ua/part/379
17. http://www.dcz.gov.ua/
18. http://www.google.com.ua/url?sa=source=web&cd=8&ved=0CFQQFjAH&url=http%3A%2F%2Fwww.nbuv.gov.ua%2Fportal%2FSoc_Gum%2FNvamu_upravl%2F2011_1%2F22.pdf&ei=Dd_HTtXAD8aj4gTwopE5&usg=AFQjCNEEwjFWrN5ZZkg5h4elivebA4iflw&cad=rja
19. http://www.ilo.org/public/russian/region/eurpro/moscow/index.htm
20. www.ukrstat.gov.ua - Державний комітет статистики України.