Соціальний захист від безробіття

 

ЗМІСТ

3    5  5  8  9  12  14  14  21    26  26    33  36  39  41

 

ВСТУП………………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА СУТНІСТЬ БЕЗРОБІТТЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ……………………………………………………………………........…

1.1. Безробіття як соціальне  явище…………………………………………....

1.2. Проблема безробіття………………………………………………………

1.3. Сучасне безробіття та його наслідки……………………………….…….

1.4. Соціальні гарантії  та соціальна політика у сфері  зайнятості………..….

РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ БЕЗРОБІТНИХ………………………..

2.1. Соціальне забезпечення громадян…………………………………….….

2.2. Державна політика зайнятості……………………………………….…...

РОЗДІЛ 3. Досвід соціального захисту населення за кордоном та врахування цього досвіду в вирішенні проблем соціального захисту…………….

3.1. Досвід соціального захисту  населення за кордоном………………..…...

3.2. Врахування закордонного досвіду в вирішенні проблем соціального захисту в Україні……………………………………………………………………...

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛАТА ЛІТЕРАТУРА………………………………

ДОДАТКИ……………………………………………………………………....

 

ВСТУП

 

Чинне законодавство  України гарантує соціальний захист громадян, які втратили роботу. Основними  нормативно-правовими актами, що гарантують громадянам соціальний захист у сфері  зайнятості є Основи законодавства  України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закони України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне  страхування на випадок безробіття».

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування  на випадок безробіття являє собою  систему прав, обов'язків і гарантій, що передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок  коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування  України на випадок безробіття.

Видами забезпечення є: допомога по безробіттю, у тому числі  одноразова її виплата для організації  безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна  допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомога на поховання  у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Видами соціальних послуг є: професійна підготовка або  перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих  навчальних закладах, у тому числі  в навчальних закладах державної  служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях; профорієнтація; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі  шляхом надання роботодавцю дотації  на створення додаткових робочих  місць для працевлаштування безробітних; фінансування організації оплачуваних  громадських робіт для безробітних; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.[14]

Соціальна політика щодо безробітних, що нині проводиться в Україні, будується  за таким принципом: держава, визнаючи ринкові відносини, лише доповнює та корегує ринкові механізми перерозподілу  ВВП, орієнтуючись при цьому на гарантоване  задоволення лише мінімальних базових  потреб і надання соціальної допомоги найбільш уразливим категоріям населення. І ось результат: Україна входить у нове століття з безліччю проблем, пов'язаних з безробіттям, нереформованими системами заробітної плати і пенсійного забезпечення, не вирішеними питаннями щодо попередження і подолання бідності, запровадження соціального страхування, адресної допомоги. На сьогодні в Україні склалася ситуація, коли можна без перебільшення стверджувати: негативні наслідки соціально-економічних перетворень відчула значна частина населення нашої країни. Це 15 млн. пенсіонерів, 3,5 млн. інвалідів, люди похилого віку, робітники, що потребують вирішення питань, пов'язаних з безробіттям, охороною праці, заборгованістю по заробітній платі, пенсіях тощо. Вирішення саме цих проблем повинно стати пріоритетним у соціальній політиці України в ХХI ст.

Таким чином, в умовах переходу нашої країни до ринкових відносин соціальна політика має відігравати  важливу роль в успішному здійсненні перетворень. Уряд вживає явно недостатніх  заходів щодо пом'якшення ситуації в соціальній сфері. Як справедливо  зауважують дослідники, кризова ситуація, у якій перебуває нині населення  України, багато в чому пов'язана  з тим, що вже протягом багатьох років  у процесі здійснення реформ ігнорується  соціальний фактор. Через це назріла  необхідність розробки нової соціальної концепції і шляхів її реалізації.[15]

У своїй курсовій роботі я буду висвітлювати такі питання, як: безробіття як соціальне явище, наслідки безробіття , розгляну соціальні гарантії та соціальну політику у сфері зайнятості у першому розділі; соціальне забезпечення громадян та державну політику зайнятості у другому розділі; сучасне безробіття та його наслідки та державну політику щодо соціального захисту населення та закордонний досвід у третьому розділі.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА СУТНІСТЬ БЕЗРОБІТТЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ.

 

1.  Безробіття як соціальне явище.

 

Безробіття відповідає стану незайнятості працездатного населення та має негативні економічні й соціальні наслідки для усього населення регіону, де набуло особливого поширення.

Безробітні у  визначенні Міжнародної організації праці (МОП) — особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

• не мали роботи (прибуткового заняття);
• активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;
• готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

Рівень безробіття розраховується як відношення чисельності безробітних, які зареєстровані в державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку. Значний недолік такої методики розрахунку полягає у заниженні реального числа безробітних, оскільки в країнах, де соціальна допомога безробітним низька або де-факто відсутня, багато осіб не реєструються як безробітні на біржі праці. Згаданий феномен також спостерігається у сільських регіонах, де працездатне населення займається обробкою (власної) землі, що не охоплюється статистикою як діяльність господарювання.

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Факторами формування безробіття можуть бути такі:

• нестача сукупного ефективного  попиту;

• негнучкість системи відносних  цін і ставок заробітної плати  і викривлення в ній, пов'язані  з грошовою експансією держави і  подальшою інфляцією;

• недостатня мобільність робочої  сили;

• структурні зрушення в економіці;

• дискримінація на ринку праці  щодо жінок, молоді та національної меншості;

• демографічні зміни в чисельності  та складі робочої сили;

• сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей  економіки.

Досвід переходу окремих країн  до ринку свідчить про те, що в  кожний період рівень зайнятості і  масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими  сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.

Розрізняють відкрите й приховане  безробіття.

Відкрите безробіття означає  існування явно незайнятого населення, приховане — наявність формально  зайнятого населення.

Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.

Фрикційне безробіття пов'язане з  переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між  звільненням з однієї організації  і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних  професій іншими, рух працівників  з одних галузей в інші тощо.

В умовах ринкової економіки цей  вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші — у зв'язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з  рівновагою на ринку праці. Наприклад, в США наприкінці 80-х років  близько 49% безробітних не працювали  менше п'яти тижнів. Це свідчить про  нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці.

Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням  випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств.

Структурне безробіття відрізняється  від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих  місцях, які пропонуються в інших  секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний  характер.

Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.

У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.

Технологічне безробіття пов'язане  з переходом до нової техніки  і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що (супроводжується вивільненням робочої сили і найманням праців принципово нових спеціальностей та кваліфікації.

Конверсійне безробіття спричиняється  скороченням чисельності армії  і зайнятих у галузях оборонної  промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних  до великих.

Сезонне безробіття стосується тих  видів виробництва, які мають  сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання  попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).

Циклічне — це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час  спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення. Отже, розміри  ринку праці коливаються разом  з коливаннями циклу ділової  кон'юнктури. Найбільшою мірою від  циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне  населення.

Інституціональне безробіття —  це безробіття, яке породжується правовими  нормами, що впливають на попит і  пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні  виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили).

На ринку праці розрізняють  також застійне і хронічне безробіття.

Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних — бідних, бродяг, бомжів та ін.

Соціальна політика, що нині проводиться в Україні, будується  за таким принципом: держава, визнаючи ринкові відносини, лише доповнює та корегує ринкові механізми перерозподілу  ВВП, орієнтуючись при цьому на гарантоване  задоволення лише мінімальних базових  потреб і надання соціальної допомоги найбільш уразливим категоріям населення. [19]

 

1.2. Проблема безробіття.

 

Загострення проблеми безробіття супроводжується  економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних “нормальних” темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП. В  економічній науці такий взаємозв'язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний  рівень безробіття перевищує природний  рівень (3—5%) на 1%, то відставання обсягу валового національного продукту становить 2,5%. З цього закону можна зробити  висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхідно щорічно не менш як 2,5—3,0% ВНП спрямовувати на створення  нових робочих місць.

Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи  надвиробництва. Крім того, люди, які  перебувають у статусі безробітних, втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки.

Загалом, соціальний захист робочої сили, умовно можна розділити  на два блоки. Перший – це перешкоди  на шляху звільнення працівників, другий (розглянутий нами вище)– компенсаційні  виплати вже звільненим працівникам. З точки зору працівників було б ідеально мати гарантії незвільнення з робочого місця, а також, у разі звільнення, гарантії щодо збереження попереднього матеріального достатку. Однак, зрозуміло, що це призведе до зниження продуктивності праці (оскільки загроза звільнення буде мінімальною), не буде зацікавленості у якомога швидшому знаходженні нової роботи (адже матеріальний рівень залишиться на тому ж рівні), підприємства не матимуть змоги швидко пристосовуватись до умов ринку (реструктуруючи своє виробництво, змінюючи ціну продукції і т.д.), бюджетні навантаження зростуть (оскільки пропаде зацікавленість у пошуках нової роботи, збільшиться кількість безробітних). Тому необхідно запроваджувати таке регулювання ринку праці, при якому би використовувався комплексний підхід, з врахуванням розмірів соціального захисту обох блоків.