Соціальна робота з людьми похилого віку

    В Україні державна система соціального обслуговування самотніх непрацездатних громадян, інвалідів, людей похилого віку та інших осіб складається з мережі стаціонарних установ, територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, реабілітаційних центрів для громадян з обмеженими фізичними та розумовими можливостями, установ і закладів, що надають соціальні послуги бездомним громадянам та особам, звільненим з місць позбавлення волі. Усі ці заклади опікуються більш ніж півтора мільйонами громадян, що перебувають у складних життєвих обставинах. Але, очевидно, що цього недостатньо та й, крім іншого, значна централізація української системи соціального обслуговування та соціальних послуг ускладнює інтеграцію малозахищених громадян у суспільство і не впливає на поліпшення якості їх життя. Одержання послуг на рівні громади або вдома часто є неможливим. Тому сьогодні назріла об’єктивна потреба формувати модель надання соціальних послуг європейського зразка, розвивати державні та недержавні соціальні служби для надання соціальних послуг громадянам та їх родинам. Закономірно, що реформування системи можливе лише за умови збереження державних гарантій соціальної допомоги та переходу до впровадження ринкових відносин [17, c.109].

    Нині  вже не викликає сумніву необхідність впровадження у соціальну сферу ринкових механізмів. Вони мають стати стимулами для надавачів послуг з метою постійного покращення якості їх роботи. Ключовими стануть механізми гнучкого та раціонального використання фінансових ресурсів, зокрема такі, як соціальне замовлення та соціальне контрактування, вибір користувачем соціальних послуг закладу та форми їх отримання, спрямування коштів за клієнтом. Завдяки цьому процес обслуговування малозахищених громадян набуде більшої прозорості та змушуватиме надавачів послуг боротися за свого користувача.

    Система реформування має передбачити і  підготовку та підвищення кваліфікації працівників, що надають соціальні  послуги. Поки що держава відчуває нестачу  фахівців, спроможних компетентно, активно і творчо розв’язувати проблеми кожної людини, яка опинилася у складних життєвих обставинах та потребує сторонньої допомоги.

    Реформування  повинно охопити механізми соціальної роботи з людьми похилого віку та систему  послуг, які вони отримують. Це дозволить добитися конкретної мети: покращення якості життя літніх людей, ресоціалізації людей похилого віку, визнання їх досвіду і життєвих досягнень, підвищення їх соціального статусу [5, c.172].

    Цієї  мети можливо досягти за умови  виконання непростих але важливих задач:

• Створити місце зустрічей (наприклад, Центр соціальної активності громадян) – простір для спілкування людей, перш за все осіб похилого віку; метою є відродження у його клієнтів нових життєвих імпульсів та інтересів, визнання досвіду і життєвих досягнень літніх людей, а відтак підвищення їх соціального статусу. Люди, навіть, у похилому віці можуть відігравати важливу роль у житті суспільства. Особливо це стосується жертв тоталітарних режимів, які можуть передати свій важливий досвід наступним поколінням.
• Підвищити соціальний статус осіб похилого віку, суспільно визнати їх життєвий досвід.
• Створити умови для активної участі літніх людей у суспільному житті, сприяти подоланню їх ізольованості шляхом організації різноманітних заходів у місцях зустрічі (Центр соціальної активності громадян).
• Сприяти усвідомленню взаємної відповідальності поколінь: люди похилого віку мають сприйматися суспільством не як безпомічні старі люди або жертви, а як особистості, що завдяки своєму досвіду та знанням спроможні робити важливий внесок у розвиток суспільства.
• Змінити суспільне уявлення про старість - пригорнути увагу суспільства до соціальної ситуації людей похилого віку на місцевому та національному рівнях, а у перспективі змінити уявлення про старість.
• Сприяти осмисленню історії свого життя і своєї країни, в тому числі, за допомогою заходів, спрямованих на започаткування діалогу між поколіннями.
• Створити волонтерських рух, який би дозволив людям похилого віку брати активну участь у житті громади та сприяв їх соціальній адаптації.
• Покращити якість життя людей похилого віку шляхом регулярного надання їм соціальних, юридичних, побутових та культурних послуг.
• Розробити ефективні моделі проектів з надання допомоги людям похилого віку, які можуть слугувати за взірець для широкого впровадження і сприятимуть покращенню структур, що надають допомогу літнім людям.

    Вказаний  перелік задач, звичайно, не вичерпний. Він може бути розширений з огляду на потреби людей похилого віку та ситуацію, яка склалася у суспільстві [5, c.174].  

ВИСНОВОК 

    Сутність  соціальної роботи з людьми похилого віку - соціальна реабілітація. У  даному випадку така реабілітація - це відновлення в звичних обов'язках, функціях, видах діяльності, характері  відносин з людьми. Головне для  соціального працівника це перетворення людини похилого віку з об'єкта (клієнта) соціальної роботи в її суб'єкта.  

    Соціальна геронтологія як розділ геронтології – це суспільна дисципліна покликана  вирішувати демографічні та соціально-економічні проблеми старіння населення.

    Соціальна геронтологія вивчає біологічні процеси  старіння людини з метою відшукати  соціальні можливості для збереження тілесної і духовної значимості, притаманні літньому та старечому вікові.

    Переважна більшість старих людей має потребу  в самому широкому спектрі послуг і допомоги, що робиться їм сторонніми людьми, будь те члени родини, сусіди, медичні, соціальні або благодійні організації. Стосовно до України в основній своїй масі родини нездатні, узяти на себе всі турботи про старих і безпомічних родичів. Уся вага по відходу за старими людьми ляже в першу чергу на плечі державних соціальних служб, а також на органи охорони здоров'я.

    На  думку соціальних геронтологів західних країн, головна задача соціальної роботи полягає в тому, щоб зв'язати  індивіда, родину або громаду з зовнішніми і внутрішніми джерелами тих ресурсів, що необхідні для виправлення, поліпшення або збереження визначеної ситуації.

    В Україні також накопичено певний досвід надання всіх видів допомоги літнім людям, але основна увага приділяється стаціонарної допомоги. Розширюється мережа будинків престарілих, але в той же час гостро відчувається нестача клубів, об'єднань, товариств, в яких люди "третього віку" могли б проводити свій вільний час.

    Анкетування та бесіди проводилися серед літніх людей, які є клієнтами Управління соціального захисту населення за Засвіяжскому району. У ході анкетування виявлено найбільш загальні проблеми людей похилого віку, такі як дефіцит спілкування, незадоволеність окремими сферами життя (медичне обслуговування викликало найбільшу кількість нарікань). На основі аналізу отриманих даних були розроблені рекомендації щодо вирішення проблем людей похилого віку.

    Для цих цілей необхідно використовувати  працетерапію, ігрову терапію, гарденотерапію, арт-терапію і роботу з родичами людей похилого віку. Дане дослідження підтвердило заявлену гіпотезу, що використання різних видів терапії сприяє зменшенню кількості проблем.

    Практична значимість дослідження полягає  в тому, що результати, основні висновки та узагальнення сприяють глибшому розумінню соціальних проблем літніх людей, встановленню контактів між соціальним працівником і клієнтом для виконання спільної роботи.

    Вивчення  поставлених у дослідженні проблем, висновки, до яких привели його результати, дають підстави сформулювати такі рекомендації.

    Органам державної влади в галузі соціальної підтримки людей похилого віку:

• сприяти підвищенню якості соціально-медичних послуг, що надаються людям похилого віку в державних установах;
• забезпечити достатній розмір пенсій та рівень монетизації пільг для досягнення гідного рівня життєдіяльності;
• підвищити якість життя в спеціалізованих установах для престарілих;
• звернути увагу суспільства до проблем людей похилого віку таким чином, щоб створити більше комфорту в малій архітектурі міст, куточків відпочинку, поручнів, пандусів у громадських місцях.

    Соціальному працівникові при роботі з клієнтами  необхідно:

• реагувати на проблему клієнта таким чином, щоб стимулювати його до активної взаємодії при вирішенні проблеми, надавати клієнту впевненість у власних силах;
• мати навички міжособистісного спілкування з людьми похилого віку;
• прагнути до усунення бар'єрів спілкування, що призводять до нерозуміння;
• організовувати групи самодопомоги і взаємодопомоги.

    Проблеми  їх соціальної захищеності стають особливо актуальними в сучасних умовах. Тому діяльність соціальних служб з обслуговування літніх людей необхідно удосконалювати, підвищувати рівень соціальних працівників, які беруть участь у подоланні соціальних проблем літніх людей.

    Підводячи підсумок вищесказаного, що відбувається в нашій країні процес кардинальної зміни, як у політичній, так і в економічній області вимагає створення принципово нової системи соціального обслуговування і забезпечення соціальної реабілітації, соціального піклування та допомоги людям похилого віку, які потребують найбільшої, уважного ставлення і турботи з боку тих, хто вибрав професію соціального працівника. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: 

1. Закон України  “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”.
2. Положення “Про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Ленінського району м. Вінниці.
3. Програма “Здоров'я літніх людей” затверджена Указом Президента України від 10.12.1997 р. № 1347-97.
4. Андрущенко В. П., Бех В. П., Лукашевич М. П., Мигович І. І., Пінчук І. М. Соціальна робота. — К.: УДЦССМ, 2001. — Кн. 4: Короткий енциклопедичний словник. — 536с.
5. Блащак Г. С., Вадзюк О. В., Горбоніс Т. В., Грицько Н. І., Довжук Б. С. Соціальна робота в Україні: теорія та практика. — К.: УДЦССМ, 2001. — 272с.
6. Бойко А. М., Бондаренко Н. Б., Брижовата О. С., Бурлака В. В., Грига І. М. Соціальна робота. — К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2004. — Ч. 2: Теорії та методи соціальної роботи. — 224с.
7. Бондаренко Н. В., Грига І. М., Кабаченко Н. В., Савчук О. М., Семигіна Т. В. Соціальна робота. — К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2004. — Ч. 1: Основи соціальної роботи. — 178с.
8. Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. — Донецьк: Янтра, 2001. — 351с.
9. Бурая Н. П. Соціальна робота. — Х., 1996. — 104с.
10. Бурлака В.В. Введення у соціальну роботу. К.: 2001 р.. 321 с.
11. Бурльєр Ф.Старение и старость..М., Наука., 1992 р. 125с.
12. Дементьєва Н.Ф., Устінова Е.В. Роль і місце соціальних працівників в обслуговуванні похилих людей., Л.: Арто,  1980 р. 234 с.
13. Дмитрієв А.В. Соціальні проблеми людей похилого віку. Л.: 1980 р.
14. Єфімова Є.І. Суїцид на поведінка в похилому віці. Київ, Знання: 1995.. 78 с.
15. Зарубежный и отечественный опыт социальной работы. " М.: Социально-технологический институт, 1999. - 272 с.
16. Звєрєва І. Д., Безпалько О. В., Янкович О. І., Бондаренко З. П., Лях Т. Л. Соціальна робота в Україні. — К.: ДЦССМ, 2004. — 256с.
17. Іванова О. Система соціального обслуговування та соціальних служб в Україні // Соціальна робота в Україні: Перші кроки. К., Знання, 2000 р., 208 с.
18. Капська А. Й., Безпалько О. В., Вайнола Р. Х., Вакуленко О. В., Карпенко О. Г. Соціальна робота: технологічний аспект. — К.: ДЦССМ, 2004. — 362с.
19. Краснова О.В. Социальная психология старения: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений/ О.В. Краснова, А.Г. Лидерс. – М.: Изд. центр "Академия", 2002. – 288 с. – Библиогр.: с. 281-285.
20. Основы социально-медицинской работы. - М.: Рарог, 1998. - 256 с.
21. Панова А.Н., Є.І.Холостова. Теорія і методика соціальної роботи. Науковий посібник в питання і відповідях. М. Союз: 1996 р., 320 с.
22. Петров Б.Д. Адаптація до нових умов життя людей похилого віку. К.: Знання, 1972 р., 210 с.
23. Попович Г. М. Соціальна робота в Україні і за рубежем. — Ужгород: МПП "Гражда", 2000. — 134с.
24. Россет Е.Л. Демографія старіння. К., Знання: 1972 р., 180 с.
25. Россет Е.Л. Процес старіння населення. К., Вища школа 1968 р., 220 с.
26. Фокін В.А., Фокін І.В. Соціальна робота з літніми сім’ями. М, Союз, 2000, №1.
27. Фралькіс В.В. Синдроми старіння., М. Наука: 1990 р., 128 с.
28. Холостова Е.І.  Похила людина в суспільстві. М. Наука: 1990 р., 123 с.
29. Холостова Е.І. Соціальна робота з похилими людьми. М.Наука, 1995 р., 160 с.
30. Холостова Е.І. Технології соціальної роботи. М., Наука,  2001 р.,  250 с.
31. Яцемирская Р.С., Беленькая И.Г. Социальная геронтология. - М.: Владос, 1999.-206 с.