Соціальна робота з людьми похилого віку

    Старість  у реальному житті - це найчастіше такий період, коли необхідна допомога і підтримка, щоб вижити. Така основна  дилема. Почуття власної гідності, незалежність і допомогу, що заважає  здійсненню цих почуттів, приходять до трагічного протиріччя. Можливо в кінці кінців доведеться відмовитися від своєї незалежності, самостійності, адже продовження життя - достатня нагорода за таку відмову.

    Є ще інший аспект самотності, жертвою  якого стають частіше чоловіки, ніж жінки. Це самотність, що настає в результаті складу інтелектуальної активності, поряд зі зниженням фізичної. Жінки не тільки живуть довше, ніж чоловіки, але і в цілому менше піддаються впливу старіння. Літнім жінкам, як правило, легше вдається піти з головою в господарство, ніж чоловікам: «працьовиті бджілки колись засмучуватися». Більшість літніх жінок здатні поринути в дрібниці домашнього господарства частіше, ніж більшість літніх чоловіків. З відходом на пенсію кількість справ у чоловіків зменшується, зате кількість справ у його дружини помітно збільшується. У той час як чоловік пенсіонер втрачає свою роль «годувальника» засобів існування, жінка ніколи не розлучається з роллю домашньої господині. З відходом на пенсію чоловіка жінка скорочує грошові витрати на ведення домашнього господарства, її здоров'я погіршується і знижується життєва енергія [28, c.56].

    У вирішенні проблеми самотності важливе  значення набувають системи соціальної реабілітації та соціальної допомоги людям похилого віку. Соціальна реабілітація являє собою комплекс соціально економічних, медичних, юридичних, професійних та інших заходів, спрямованих на забезпечення необхідних умов і повернення цієї групи населення до гідного життя в суспільстві.

    У цілому по Україні близько півтора мільйонів громадян старшого віку потребують постійної сторонньої допомоги. За даними вибіркових обстежень, одинокі громадяни та одинокі подружні пари, в яких обидва є людьми похилого віку і можуть потребувати в соціальному обслуговуванні складають до 69%. Вивчення нуждаемости обстежених непрацездатних громадян у різних видах допомоги свідчить про те, що більше 78% з них потребують медико-соціальної допомоги, близько 80% - у послугах соціально-побутового призначення.

    Тенденції до прогресуючого наростання самотності в похилому і старечому віці в даний час і в майбутньому загострюють цю проблему, роблять важливим поглиблене її дослідження силами не тільки медиків, а й соціологів, демографів, економістів, психологів.

    Робота  зі старими людьми у всіх країнах вважається однієї з найважчих у всіх відносинах: велике розчарування осіб, що забезпечують догляд за ними; щоб його уникнути, необхідні висока професійна підготовка, розуміння і знання психологічних особливостей похилого та старечого віку.

    Соціальним  працівникам потрібно із самого початку готуватися до того, що в їхній роботі подяк буде значно менше, ніж підозрілості, необгрунтованих звинувачень, а нерідко і незаслужених образ. Соціальні працівники повинні бути підготовлені до того, щоб бути терплячими й турботливими до будь-якого, навіть дуже примхливій і докучливої старій людині [10, c.25].

    Не  можна сприймати стару людину ізольовано, поза його життєвого шляху. Навпаки, те, що він являє собою  зараз, є відображення багатоаспектного і багатошарового становлення особистості. Біографія кожного старої людини являє собою відображення вдалої чи невдалої долі, можливо, розламаної або порушення життя.

    Найголовніше - кожен старий людина є особистість  і як особистість має самоцінне  значення. Особистість - серцевина людського буття, його почуттів, переживань і дій. Особистість визначає і поведінка людини в процесі старіння. Кожна людина унікальна у своєму "Я" і ніяк не може бути підмінений іншою людиною, і в такому вигляді іншої людини не існує [9, c.47].

    Самоцінність людини повинна бути збережена повністю, вона повинна бути неподільною, "індівідус" по-латині означає "неподільний".

    Невіддільна від індивідуальності людини і інша характерологиічна особливість - можливість відкрити себе для контактів з іншими людьми. Людина вступає в контакти з оточуючими його людьми, створює з ними тривалі або короткочасні зв'язки, підтримує їх або відкидає; в ході цих контактів виникає приязнь або неприязнь, довіру чи недовіру.

    Кожна людина, вступаючи в постійні контакти з оточуючими його людьми і навколишнім світом, будує на основі власного "Я" свій індивідуальний світ, і це багато в чому визначає, чи вдасться йому задумане.

    З позицій психоаналізу, дитинство - це період, коли людина починає своє існування  і веде такий спосіб життя, при якому зовнішнє і внутрішнє, земля і небо, "Я" і "СВІТ" єдині, взаємно переплетені в живій цілісності.

    У зрілому віці ці полюси розділяються, що сформувалося свідомість дозволяє розрізняти свою індивідуальність і  світ, дух і плотські спонукання. У постійному метанні між власним "Я" і зовнішнім світом з'являється небезпека піти від своєї суті і бути проковтнутим цим світом, якому ти віддаєш себе як жертву.

    На  третьому етапі, тобто у старості, у людини з'являється шанс, якщо він  правильно переборює цей віковий поріг, знову придбати загублену гармонію, причому на більш високому рівні [10, c.27].

    Це  короткий вступ в суть положень психоаналізу, пов'язаних з питанням психічного старіння індивідуума, дозволяє скласти уявлення про всю складність і психологічної труднощі діяльності соціальних працівників [10, c.24]. 

    1.2. Особливості соціально-психологічної роботи з самотніми людьми похилого віку

    У сучасному світі зростає частка людей похилого віку у населенні  більшості країн. Це пов'язано зі збільшенням середньої тривалості життя. У цілому в економічно розвинених країнах частка осіб старше 60 років становить 12-22% загальної чисельності населення, в нашій країні (в кінці 80-х років) - більше 14%. Тому проблеми їх суспільного, соціального стану, ролі і місця в родині, медико-соціальної реабілітації, соціального обслуговування і забезпечення, соціального піклування над літніми людьми мають виключно важливу теоретичну і ще в більшій мірі практичну значимість.

    Старіння  населення пояснюється в першу  чергу поліпшенням матеріальних умов і досягненнями медицини. Проте, в цьому процесі дуже помітні відмінності по країнах та регіонах Питома вага літніх людей більш високий, як правило, у розвинених країнах, у великих і найбільших містах, в сільській місцевості [5, c.172].

    Дана  вікова категорія населення характеризується такими особливостями: вона потребує вирішення  специфічних завдань та вибору напрямів роботи з ними.

    Основними напрямами соціальної роботи є:

• виявлення осіб, які потребують соціального піклування вдома й у спеціальних установах;
• створення умов для прояву активності людей похилого віку в мікросоціумі й задоволення їхніх інтересів;
• роз’яснювальна робота серед близьких і різних людей похилого віку.

    Для даної вікової категорії вирішуються  такі завдання:

• природно-культурні (збереження життєвої активності й здорового способу життя);
• соціально-культурні (збереження й переорієнтація соціальної активності та пізнавальних інтересів);
• соціально-психологічні (прояв почуття задоволення прожитим життям, почуття виконаного обов’язку) [10, c.27].

    Соціальний  працівник повинен бути ознайомлений:

• з біосоціальною сутністю старіння й старості;
• зі старінням населення як демографічним процесом з усіма його соціальними наслідками;
• зі своєрідністю соціальних, психологічних і медичних проблем літнього і старечого віку;
• з особливостями самітності;
• адаптації до старості;
• з використанням залишкових фізичних та інтелектуальних здібностей старих людей [16, c.156].

    Потрібно  розрізняти поняття старіння і  старості.

    Старіння  – руйнівний процес, що протікає в результаті наростаючої з віком дії зовнішніх і внутрішніх факторів, що ушкоджують і призводять до недостатності фізіологічні функції організму.

    Старість  – заключний період вікового індивідуального  розвитку (онтогенезу), що наступає закономірно.

    Стратегічним  завданням соціальної роботи є подолання  синдрому передчасного старіння, що характеризується раннім розвитком вікових змін чи більш яскравим їхнім проявом  у той чи інший віковий період. Стратегія соціальної роботи, яка  враховує процеси соціально-демографічного старіння населення, заперечує думку про те, що старі люди нібито є тягарем для суспільства. Ця думка коректна, принаймні, через дві основні причини.

    Перша причина (економічна) полягає в тому, що кожна людина, яка працює, вже у віці 30-35 років повертає суспільству всі засоби, витрачені на її освіту, а протягом наступних 20-30 років професійного життя вона створює надлишки, частину яких суспільство повертає їй у вигляді пенсії й інших соціальних послуг (більше за те, пенсіонери, як правило, не можуть спожити всієї створеної ними раніше частки продукції, оскільки шанс прожити 20 років після виходу на пенсію мають далеко не всі). Друга причина (морально-гуманістична) полягає в тому, що ставлення до людей літнього віку, як до людей, які віджили своє і не мають цінностей, є варварським, відверто цинічним і жорстоким [10, c.28].

    Таким чином, процес демографічного старіння вимагає перегляду основ організації  діючих соціальних служб у напрямках  соціального захисту й опіки  старих людей.

    Якість  життя тісно пов’язана із загальним  добробутом літньої і старої людини й характеризується сукупністю зовнішніх  і внутрішніх факторів. Тут галузь соціальної роботи, спрямована на медичне  обслуговування літніх людей, на підтримку  їхньої життєдіяльності в родині і суспільстві, а також на забезпечення їхніх особистих потреб.

    У людей похилого віку часто наступає період самотності. Під самотністю в геронтології розуміють тяжке  відчуття розриву з оточенням, що збільшується, острах наслідків самотнього способу життя, важке переживання, пов’язане із втратою істотних життєвих цінностей чи близьких людей, постійне відчуття покинутості, марності і непотрібності власного існування.

    Самотність  у старості – поняття далеко не однозначне і, власне кажучи, має соціальний зміст: самотність як соціальний стан, що відбиває психофізичний статус літньої і старої людини, що ускладнює їй можливість зав’язувати нові і підтримувати старі контакти, обумовлений різними причинами як психічного, так і соціально-економічного характеру. Самотність як результат відсутності родичів, дітей, опікунів, подружжя, а також окреме проживання від молодих членів родини. Самотність як повне позбавлення людського спілкування для багатьох старих людей, які живуть у родині [17, c.108].

    Самотність  як самотній спосіб життя: фізичний стан, що активно обирається самою особистістю завдяки своєму характеру й психічному здоров’ю на основі прагнення відмежуватися від оточення, бажання захистити свій спосіб життя, внутрішній світ, незалежність і стабільність від втручання сторонніх, і, навіть, близьких родичів. Стратегія соціальної роботи тут визначається сферою відмінностей факторів ізоляції від самотності. Ізоляція означає об’єктивну відсутність суспільних контактів, самотність же є суб’єктивним психічним станом. Вона пов’язана з кількістю суспільних контактів, а значною мірою обумовлена монотонністю й нудьгою існування. Міра самотності залежить від очікувань, які є в літньої і старої людини.

    При відповідному відношенні до літніх людей  з боку держави, громадських та інших об'єднань і організацій, суспільства в цілому їх життя може бути досить повноцінною.

    Ритм  старіння істотно залежить від способу  життя літніх людей (як правило, пенсіонерів), їх положення в сім'ї, рівня життя, умов праці, соціальних і психологічних факторів.

    Серед літніх людей виділяються різні  групи: бадьорі, фізично здорові, хворі, які живуть у сім'ях, самотні, задоволені відходом на пенсію; ще працюють, але  тяготящийся роботою, нещасні, зневірені  в житті, малорухомі, домосіди, провідні інтенсивно, різноманітно своє дозвілля (ходять у гості, зустрічаються з друзями, відвідують клуби і т.д.) [10, c.28].

    Для того щоб працювати з людьми похилого віку, потрібно знати їх соціальне  становище (у минулому і сьогоденні), особливості психіки, матеріальні і духовні потреби, і в цій роботі спиратися на науку, дані соціологічних, соціально-психологічних, соціально-економічних та інших видів досліджень .

    У медико-соціальної роботи з людьми похилого віку використовуються різноманітні форми і методи. Це і соціальне обслуговування вдома, і термінова соціальна допомога, і адресна соціальний захист і т.д. У цій системі функціонують різні установи, зокрема центри медико-соціального обслуговування, відділення денного перебування, стаціонарні установи та спеціальні житлові будинки для літніх людей.

    Соціальна робота з людьми похилого віку (людьми пізньої дорослості) займає пріоритетне  місце в системі соціального  захисту населення.

    Пізня дорослість по праву займає важливе  місце в житті людини. На думку  американських дослідників, якщо вважати, що цей період починається після 60 років, то для окремих людей він може тривати ще 40 років. В окремих суспільствах люди в роки своєї пізньої дорослості займають офіційний стан "старійшин". У різних суспільствах старі люди часто сприймаються крізь призму стереотипів. За результатами опитувань населення в різних країнах світу, виявилось, що існують як позитивні, так і негативні уявлення про старих людей, що впливає на ставлення до них суспільства. Ці стереотипи заважають сприймати людей похилого віку диференційовано, як індивідуумів, які дійсно мають між собою певні розбіжності, і можуть сприяти виникненню соціальних установок і дій, які відбивають у них бажання брати активну участь у повсякденній праці й проведенні дозвілля [11, c.94].