Соціальна робота з людьми похилого віку

    Негативні стереотипи:

• Більшість старих людей бідні.
• Більшість старих людей не можуть звести кінці з кінцями через інфляцію.
• У більшості старих людей є житлові проблеми.
• Старі люди, як правило, слабкі та хворі.
• Старі люди не є політичною силою і потребують захисту.
• Більшість старих людей погано справляється з роботою; працездатність, продуктивність, мотивація, здатність сприймати новизну, творча активність у них нижчі, ніж у молодих працівників. Вірогідність нещасних випадків у людей похилого віку вища, ніж в інших.
• У старих людей знижуються інтелектуальні здібності, погіршується пам'ять, у них нижча здатність до навчання.
• Старі люди часто інтелектуально регідні і догматичні. Більшість з них закостеніли у своїх звичках і не здатні їх змінювати.
• Більшість із старих людей живуть в соціальній ізоляції і страждають від самотності, утримуються в будинках для престарілих.

    Позитивні стереотипи:

• Старі люди належать до досить заможної частини населення, працюючі члени суспільства щедро забезпечують їх пенсіями і допомогами.
• Старі люди є потенційною політичною силою, вони голосують і беруть участь у політичному житті, вони єдині у своїх переконаннях і їх багато.
• Старі легко сходяться з іншими людьми, вони добрі і привітні.
• Більшість з них вирізняється зрілістю, життєвим досвідом і мудрістю, вони цікаві люди.
• Більшість старих людей вміють слухати і особливо терплячі до дітей.
• Більшість старих людей характеризуються добротою і щирістю щодо своїх дітей і онуків.
• Науковий інтерес до проблем старості з'явився у зарубіжних дослідженнях в 60-х роках минулого століття. Для позначення байдужої установки щодо старих людей використовується термін "ейджизм". Бйджизм — соціальна установка, що постає у невиправдано високій оцінці молодості і дискримінації старих людей [8, c.151].

    Таким чином, вплив на життя людини багатьох подій, які відбуваються в пізній дорослості, залежить великою мірою  від того смислу, який вона вкладає  в ці події. Наприклад, хтось може вважати вихід на пенсію сигналом кінця своєї корисності як продуктивного  працівника чи безповоротної втрати головної частини власної ідентичності — як водія вантажівки, дантиста, танцівниці чи керівника корпорації. Але для людини, яка ненавидить свою роботу на заводі чи фабриці протягом останніх тридцяти років, пенсія може означати і дещо інше. Для такої людини вихід на пенсію може бути звільненням від стомливої і нудної роботи та необхідності підкорятися начальству. (Одним із факторів адаптації виходу на пенсію є ненависть до своєї роботи.)

    Задоволеність життям та успішність пристосування до нього у пізній дорослості залежать від багатьох факторів. Але така задоволеність незначною мірою залежить від віку. Найважливішим фактором вважається здоров'я. Гроші, соціальне і сімейне становище, житлові умови, рівень спілкування з оточенням і навіть можливість безоплатно користуватися транспортними засобами також є важливими факторами, від яких залежить, чи задоволена людина похилого віку життям чи ні. Прогнози людини на майбутнє в ранні періоди дорослості також впливають на задоволеність життям в період пізньої дорослості. Більшість учених схильні вважати, що розвиток людини продовжується все життя, і тому розглядають пристосування до старіння як розвиток більш ранніх стилів життя особистості [21, c.124].

    Велику  роль у поліпшенні якості життя літніх людей, що сприяє їх довголіття, відіграє впровадження нових технологій, форм і методів психо-соціальної роботи: організація служб милосердя при спеціалізованих відділеннях соціально-медичного обслуговування на дому, створення служб «інституту доглядальниць», «санаторій вдома »,« хоспіс на дому », волонтерського руху та інших форм роботи [10, c.24].

    Для того щоб максимально наблизити  соціальні послуги до населення, активно впроваджується дільничний метод обслуговування на дому, організується  мобільна соціальна допомога людям, які проживають у віддалених сільських населених пунктах, практикуються виїзди психологів до літніх людей додому.

    Все це сприяє збереженню фізичного здоров'я  та психологічного стану громадян похилого віку, впливаючи в кінцевому підсумку на тривалість їх життя.

    Також з літньою людиною проводиться  бесіда.

    Перша розмова зазвичай має на меті з'ясувати  право клієнта отримувати соціальні  послуги. Дуже багато чого при цьому  залежить від якості бесіди. Бесіда з клієнтом найбільш точно може бути визначена як комунікація (спілкування) або взаємодія. Це мистецтво і наука. Початківцям працівникам, що стикаються з цією формою діяльності, необхідно володіти знанням і розумінням явних і таємних причин тієї чи іншої поведінки людини, тобто мотивів поведінки. Знання цього сприяє ефективності роботи і терпимості до людей. Тільки уважне вислуховування і спостереження за тим, як люди шукають допомоги, зможе перетворити об'єктивні факти та суб'єктивні почуття в частину міжособистісного спілкування, що включає відкриті і закриті послання, їх розшифровку і реакцію на різні рівні спілкування [9, c.64].

    До  основних навичок, необхідних для введення бесіди, відносяться такі 10 принципів:

• спочатку інформувати клієнта про тривалість розмови; починати бесіду після того як клієнт зрозумів ситуацію;
• намагатися бути доброзичливим, щоб створити вільну невимушену атмосферу;
• постаратися побачити ситуацію очима клієнта;
• усвідомити небезпеку винесення суджень, а не прийняття людини таким як він є;
• розвивати навички соціального спілкування, наприклад, посміхнутися, щоб допомогти спілкуванню, спочатку уникати питань, на які можна відповісти «так» чи «ні»;
• не говорити, не домислювати за клієнта; не надто поспішати, не метушитися і навчитися справлятися з паузами і мовчанням клієнта (зазвичай це час, коли клієнт напружено думає) [29, c.54].

    Кожна бесіда зазвичай фіксується на якийсь основну проблему такою, як наприклад, дослідження фінансових проблем  клієнта, його хвороби, образи, взаєминах  і т.д. Кожна бесіда-знайомство повинна мати чітку схему, тобто початок, середину, кінець. Кожна подальша бесіда-зустріч з клієнтом повинна якось базуватися на зміст попередньої, при цьому повинні бути використані письмові чи відеозапису.

    У процесі бесіди звернення до одних  і тих же труднощів або навіть заперечення їх може дати працівнику якийсь «ключ». Треба звертати увагу  на несоответствованія і умовчання. Наприклад, що піддався насильству людина може і не хотіти втручання ззовні. Такі несподівані зміни або що клієнт асоціює одну ідею з іншого, тому вони обидві нічого не означають.

    Бесіда-інтерв'ю  соціального працівника відрізняється  від повсякденних бесід тим, що вони мають тему, спрямовану на досягнення конкретної мети, тимчасові рамки  зазвичай бувають визначені, передбачається позитивне чи негативне розвиток взаємин. Розглянемо останні аспект докладніше [10, c.29].

    Перша зустріч соціального працівника і клієнта крім суто інформативної  функції має, щонайменше, 3 мети:

• прагнення укласти союз з клієнтом щодо методів лікування, тобто соціальний працівник намагається зрозуміти думки й почуття літньої людини;
• намагається вселити в клієнта почуття надії, що він впорається з ситуацією; демонструє методи і форми роботи.

    Хороший соціальний працівник володіє наступними шістьма якостями:

• Симпатія або розуміння - спроба бачити світ очима іншої людини.
• Повага, реагування на проблему клієнта таким чином, щоб передати впевненість у тому, що він сам може впоратися з нею.
• Конкретність, чіткість, щоб той, хто консультують максимально чітко, розумів проблему.
• Знання самого себе і надання іншим допомоги в пізнанні себе.
• Щирість, вміння вести себе природно у взаємовідносинах з клієнтом.
• Миттєвість, мати справу саме з тим, що відбувається в даний момент зустрічі [16, c.156].

    Представляють особливу складність для початківців  соціальних працівників вміння визначити, які у них можуть зустрітися труднощі в спілкуванні і, відповідно, які  навички необхідно продовжувати практикувати.

    Виходячи  з цього, при роботі з клієнтами соціальному працівникові можна дати наступні рекомендації:

• необхідно володіти знанням і розумінням явних і таємних причин поведінки людини;
• мати навички міжособистісного спілкування;
• вміло задавати питання;
• намагатися усунути бар'єри спілкування, що призводять до непорозумінь.

    Таким чином, вивчивши цей розділ, необхідно  сказати, що соціальні працівники повинні  вміти слухати, спостерігати і реагувати. Набуття навичок відвідин клієнтів, розуміння специфіки їхнього життя, навички здавна питань, вирішення проблем, планування дій - все це далеко не просто. Щоб стати досвідченим порадником (консультантом) мало бути турботливим і розуміючим, треба ще вміло застосовувати на практиці численні прийоми і методи роботи [18, c.241]. 

    1.3. Нормативно-правове забезпечення соціальної роботи з людьми похилого віку

    Правову основу соціальної роботи становлять Конституція України, закони України, міжнародні договори, а також інші нормативно-правові акти. Правове регулювання соціальної роботи є безпосереднім або опосередкованим, воно стосується як діяльності самих соціальних працівників, прав клієнтів на отримання різного роду послуг, так і дотичне до різних аспектів управління соціальною сферою.

    Права та обов’язки соціальних працівників визначаються відповідно до Закону України „Про соціальні послуги”, на них також поширюються пільги для працівників відповідної галузі, до якої вони залучені [1].

    Громадяни України та особи без громадянства мають право на допомогу соціального працівника згідно з чинним законодавством України та статутними документами соціальних служб.

    Соціальна робота – це фахова практика, що ґрунтується  на системі відповідних теоретичних  знань. Вона має за мету забезпечення гуманізму та соціальної справедливості шляхом активізації і підтримки найменш захищених груп і членів суспільства та протидії факторам соціального виключення. Соціальна робота є інструментом реалізації соціальної політики й може здійснюватися через соціальну діагностику, соціальну корекцію, соціальну педагогіку, соціальну профілактику, соціальну реабілітацію та інші механізми [10, c.24].

    Завданнями  соціальної роботи є:

• розширення можливостей та самостійності клієнтів у подоланні їхніх життєвих проблем;
• встановлення зв’язків клієнтів з соціальними службами та іншими організаціями, які мають необхідні ресурси, надають відповідні послуги;
• сприяння розвитку служб, які відповідають потребам клієнтів, та вплив на формування ефективної соціальної політики.

    Соціальна робота як фахова діяльність виконує такі основні функції:

• діагностична – вивчення, аналіз та оцінка життєвого поля клієнта (індивіда, групи, громади), оцінка результатів, досягнутих у процесі роботи;
• прогностична – розробка послідовного  плану розв’язання проблеми клієнта або соціальної проблеми в суспільстві з урахуванням можливих альтернатив, перспектив і варіантів змін;
• організаторська – діяльність соціальної служби та її працівників щодо забезпечення взаємодії всіх учасників та установ, залучених до роботи з клієнтом;
• комунікативна – встановлення, продовження й припинення необхідних професійних контактів, обмін інформацією;
• правозахисна – використання законів та правових норм для забезпечення прав і інтересів клієнтів;
• превентивна – запобігання виникненню негативних життєвих колізій у окремих індивідів і груп ризику;
• коригуючa – конструктивні зміни в мікросоціумі та системі життєзабезпечення людини;
• соціально-економічна – задоволення матеріальних інтересів і потреб бідних клієнтів [9, c.67].

    Інші  функції (правотворча, дослідницька, навчальна тощо).