Сім’я як соціальний інститут

випадках  значного розриву в рівнях духовного, політичного та морального розвитку чоловіка і жінки, різниці їхнього соціального стану. Ось чому рівність у сім'ї вимагає участі обох членів подружжя в суспільно корисній праці, виконанні домашніх робіт, тому що тільки участь у рівній мірі створює сприятливі умови для такого ж рівного розвитку чоловіка і жінки, для їхньої духовної близькості.

      Особливе  значення має моральний обов'язок відносно виховання дітей. Виконання цієї функції може бути успішним за умови (встановлення в сім'ї атмосфери дружби, взаємоповаги, розумної вимогливості до дітей, повага до праці. Крім цього в сім'ї закладаються генетичні, біологічні основи здоров'я, а також звички, навички, установки відносно свого здоров'я.

      Споживання  людьми матеріальних благ і духовних цінностей також в значній мірі формується у сім'ї. Саме тут виховуються смаки, потреби, нахили молодого покоління. Саме від сім'ї залежить наскільки молода людина вміє залишатися самим собою. Професійні якості спеціаліста, а значить ефективність виконання ним своїх функцій також залежить від сім'ї. Тут закладаються звички, традиції, відношення до представників старшого покоління: милосердя чи бездушність, тепла доброта чи холодний розрахунок, - все це відноситься до соціальної значимості сім'ї. Але сім'я також має і персональну значимість. Для більшості людей сім'я - це нормальне, необхідне середовище проживання та існування людини. За даними зарубіжних дослідників смертність серед людей, які не перебувають у шлюбі значно переважає смертність серед людей, які мають сім'ю. При чому це відноситься практично до всіх причин смертності: і в результаті самогубств, і з причини зловживання алкоголем, чи смертність від хвороб, що вимагають тривалого лікування. Особливо це стосується до чоловіків. Так, чоловіки віком від 25 до 65 років, які розлучились вдвічі частіше вдаються до самогубств, ніж сімейні. Вони ж у 3,3 рази частіше вмирають від цирозу печінки та раку і 5,4 рази частіше - від діабету та туберкульозу.

      Звісно, благотворно впливає на людину лише здорова, благополучна сім'я, створення якої, як правило, вимагає значних зусиль і певних особистісних якостей. Неблагополучна ж сім'я навпаки, швидше погіршує її стан. Немало неврозів, інших психічних захворювань, аномалій мають свої джерела саме в сім'ї, у взаємовідносинах, що склалися між подружжям. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2

Особливості сім’ї, як однієї  з основних складових соціальної структури суспільства 
 

1. Роль сім'ї у суспільстві: її основні функції

     Роль  сім'ї розкривається в її функціях. Під функціями сім’ї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім'ї та її членів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільства й індивідів.

     Оскільки  сім'я взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а з другого —  з окремими особами (членами сім'ї), то ті функції, що вона виконує стосовно суспільства, називають суспільними функціями, а ті, які виконуються щодо окремих членів сім'ї, — індивідуальними. Суспільні функції зв'язані з потребою суспільства в інституті сім'ї, а індивідуальні — з потребами особи, що належить до сімейної групи.

      Функції сім'ї — історичні, зумовлені соціально-економічним станом суспільства. Під впливом еволюції суспільства змінюються їх характер та ієрархія.

      Сім'я  як соціальний інститут виконує певні  соціальні функції Соціологія вбачає функції сім'ї у виявленні активності, життєдіяльності сім'ї та її членів. Іншими словами, йдеться про роль сім'ї у суспільстві. На сучасному етапі виділяють такі основні функції сім'ї: репродуктивну, виховну, економічну і побутову, первинного соціального контролю, духовно-емоційну, організації та проведення дозвілля, сексуальну.

      Одна  із сімейних функцій є найважливішою, вона найбільшою мірою характеризує сім'ю як соціальний інститут і наявна в усіх суспільствах без винятку. Це репродуктивна функція, яка полягає у забезпеченні біологічного відтворення суспільства і задоволенні потреби людини у дітях. Функція відтворення населення включає фізичне (народження дітей) і духовне відтворення людини в сім'ї. Якщо в минулому головними стимулами народження дітей були економічні фактори, то сьогодні вони в значній мірі поступилися духовним: глибинна моральна і психологічна потреба в своїй дитині, бажання відтворити себе в дітях, повторити з ними свій життєвий шлях, надія та впевненість у духовному родстві з дітьми і онуками в майбутньому. 

      З репродуктивною функцією тісно пов'язана  виховна функція сім'ї. Сім'я забезпечує спадковість у розвитку культури, бере участь у збереженні та передачі молодому поколінню духовних цінностей і трудових навичок. Сім'я забезпечує первинну соціалізацію дитини, вводить її у складний світ соціальних зв'язків, прищеплює звички, навички, формує погляди, моральні установки. Поряд з цим, сім'я виконує рекреативну, тобто відновлюючу функцію або функцію емоційної стабілізації та психологічної терапії. В сім'ї ми отримуємо допомогу, підтримку, скидаємо ту напругу, яку набули в процесі соціальних контактів.

     Економічна  і побутова функції сім'ї дають змогу підтримувати фізичне здоров'я членів суспільства, економічно підтримувати неповнолітніх і непрацездатних, доглядати дітей, надавати й отримувати господарчо-побутові послуги. Виражається економічна і побутова функція сім'ї у веденні домашнього та особистого підсобного господарства, садоводства й городництва, в обслуговуванні й самообслуговуванні членів сім'ї у підтримуванні необхідного санітарного стану і гігієни в житлі, дотриманні сімейного бюджету.

     Важливою  функцією сім'ї є первинний соціальний контроль. Сім'я здійснює первинну моральну регламентацію поведінки людини в різних сферах життєдіяльності, а також відповідальності й зобов'язань у стосунках між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, старшим і середнім поколінням, формує і підтримує моральні і правові санкції за неналежну поведінку і порушення моральних взаємин між членами сім'ї.

     Духовно-емоційна функція забезпечує розвиток особистісних якостей членів сім'ї, сприяє її духовному взаємозбагаченню, здійсню емоційну стабілізацію індивідів і їх психологічну терапію, психологічний захист, надає емоційну підтримку.

      Функція організації та проведення дозвілля має на меті допомогти членам сім'ї більш плідно реалізувати свої здібності і таланти, в розумному споживанні духовних цінностей, у забезпеченні активного відпочинку.

     Розглянуті  функції сучасної сім'ї є узагальненими  і не вичерпують переліку функцій сім'ї. Існування їх зовсім не означає виконання кожною конкретною сім'єю кожної функції. До того ж інститут сім'ї постійно

змінюється, що зумовлено розвитком суспільства  і, отже, зміною суспільних потреб. На систему конкретних цінностей, норм, санкцій та їх взаємозв'язок із сімейною поведінкою на різних стадіях розвитку сім'ї істотно впливають соціально-економічні, ідеологічні, історичні чинники.

      Сукупність  норм та санкцій інституту шлюбу  регулює стосунки між чоловіком і дружиною. Одні норми (обов'язки, права) мають юридичний характер і регламентуються законодавством. В Україні на даний момент така регламентація здійснюється на основі Кодексу про шлюб і сім'ю. У більшості зарубіжних держав правові проблеми шлюбу регулюються цивільним законодавством, де юридично закріплені питання про. володіння майном, матеріальні обов'язки подружжя один щодо одного і щодо дітей, про мінімальний (нерідко і максимальний) вік вступу в шлюб, комплекс норм, пов'язаних із розлученням, тощо. Інші норми регулюються мораллю, звичаями, традиціями. До них належать норми залицяння, шлюбного вибору, дошлюбної поведінки, розподілу компетенції між чоловіком і дружиною, виховання дітей, сімейний відпочинок, тощо. Певна регуляція здійснюється й у взаєминах з родичами та друзями.

     Особливості сучасної демографічної ситуації в  українському суспільстві (низький рівень народжуваності і перевищення кількості померлих над народженими) вимагають аналізу концептуальних засад щодо планування сім'ї як соціального явища і створення науково обґрунтованої концепції, саме тому існує таке поняття, як демографічна політика.

     Демографічна політика — це система соціальних заходів, спрямованих на формування бажаної демографічної поведінки населення, насамперед регулювання процесів дітонародження, сприяння його зростанню.

     Це  можуть бути заходи, що безпосередньо  стимулюють народжуваність, — надання жінкам одноразової заохочувальної грошової допомоги, тривалішої післяпологової відпустки з оплатою тощо, а можуть бути й опосередковано стимулюючі заходи — піднесення життєвого рівня, зміцнення здоров'я, розвиток сфери обслуговування, поліпшення житлових умов тощо.

      Наприкінці  XIX ст. у Європі був поширений мальтузіанський підхід до проблеми регулювання народжуваності. Теорія Томаса Мальтуса (1766-1834) ґрунтувалась на припущенні, що населення має внутрішню тенденцію до необмеженого розмноження і що саме зростання населення породжує голод, безробіття, соціальну нерівність, тощо. Уповільнення темпів зростання і зменшення чисельності населення Мальтус розглядав як найважливіший засіб встановлення загального благоденства. Він вважав, що існує два види перешкод зростанню населення: руйнівний (голод, війни, епідемії) та запобіжний (утримання від народження дітей). Сам автор цієї конвенції, хоча й був через неї відлучений від церкви, надзвичайно негативно ставився до абортів і контрацепції, вважаючи, що шлях до зниження народжуваності у пізньому вступі у шлюб і сексуальному утриманні у шлюбі.

     Мальтузіанська  концепція регулювання народжуваності знайшла своє продовження в XX ст. в теорії «неомальтузіанства». Суть її полягала у припущенні, що кожна людина і кожна сім'я намагаються поліпшити свій достаток шляхом обмеження кількості дітей, і якщо доступ до засобів регулювання народжуваності буде забезпечений, вона знижуватиметься.

      Тривалий  час теоретичною основою державної  політики щодо сім'ї слугувала концепція перешкод. її суть ґрунтувалася на думці, що кожній людині і, відповідно, кожній сім'ї властива потреба у великій кількості дітей. Обмеження народжуваності існує завдяки зовнішнім чинникам, які перешкоджають задовольнити ці потреби. Якщо їх усунути, народжуваність зросте. З теоретичної точки зору ця концепція є досить примітивною, але на рівні побутової свідомості виявилась прийнятною. В ній існує приховане припущення, що перешкоди до високої народжуваності є тимчасовими і відімруть самі одночасно із підвищенням рівня добробуту.

      Соціологічні  дослідження свідчать, що поліпшення умов життя - особлива цінність. Але поліпшення матеріальних умов життя не завжди підвищує можливості для реалізації потреби у дітях. Діяльність щодо поліпшення добробуту здійснюється, як правило, поза сім'єю. Вона передбачає досягнення низки цілей, які не мають прямого відношення до сім'ї, наприклад, підвищення рівня освіти чи кваліфікації. До того ж підвищення рівня добробуту сім'ї істотно змінює її стиль життя і створює нові можливості для розвитку позасімейних орієнтацій. Отже, поліпшення умов життя відкриває перед сім'єю нові перспективи і стимулює активність, спрямовану на реалізацію потреб даної сім'ї. Якщо серед них є потреба в дітях, то вона реалізується. За відсутності такої потреби поліпшення матеріальних умов буде використано для задоволення інших запитів, що частіше за все й відбувається. Відносно цього слід зауважити, що низьким рівнем народжуваності саме і відрізняються країни з високим рівнем життя.

Німеччина, Франція, Швеція. Таким чином, економічний  добробут не підкріплений значним підвищенням цінності дітей у свідомості особистостей, які утворили сім'ю, часто не дає очікуваного результату. 
 
 

2.2.Структура сім'ї та її внутрішня організація 

     Структура сім'ї та її внутрішня організація  залежать від багатьох факторів. Насамперед вона визначається характером і особливістю шлюбу. Кожне конкретно-історичне суспільство висуває свої вимоги відносно характеру взаємовідносин між подружжям, способів піклування за непрацездатними членами суспільства, участі людей у суспільно-корисній праці, організації побуту, безпеки членів сім'ї.

     В первісному суспільстві невисокий  рівень розвитку продуктивних сил вимагав об'єднання в праці всіх членів суспільства та рівного розподілу отриманого продукту. Окрема сім'я тут ще не виділялась із роду, який виступав в ролі первинної господарської одиниці. Відтворення населення, виховання дітей, піклування про непрацездатних здійснювались всередині роду. Цьому періоду відповідали груповий та парний шлюб. З розвитком засобів виробництва, продуктивних сил в цілому до такого рівня, коли одна людина, чи невелика група людей могли вже прогодувати себе самостійно, виникли умови для виділення моногамної сім'ї, яка складається із чоловіка та дружини, що проживають в сталому шлюбі, і їхнього потомства.

     В рабовласницьку епоху головною метою  шлюбного союзу стає збільшення багатства та забезпечення умов для його наслідування. Жінка була віддана під безумовну владу чоловіка. Навіть у народженні дітей роль жінки принижувалась. Наприклад, у Стародавньому Римі чоловік міг після того як він прожив з дружиною один рік зробити її своєю рабинею або продати в рабство. Батьківська сім'я захищала жінку, тому для того, щоб зберегти свої права і свободу вона повинна була хоча б один раз на рік покинути будинок чоловіка і провести мінімум один день в батьківській оселі. Надалі ходіння в батьківські сім'ю було замінене шануванням жінки і матері в будинку чоловіка. Поступово цей день перетворився у велике сімейне свято, яке відмічали у березні. Сімейні відносини, в яких керівне становище посів чоловік отримали назву патріархату, на відміну від матріархату де правила жінка. Під впливом різних умов життя у своєму історичному розвитку патріархат «пережив» різні форми. В країнах Арабського Сходу він набув форму полігінії, за якої чоловік одночасно перебуває в шлюбних взаєминах відразу з декількома жінками. В окремих випадках полігінія реалізовувалась у вигляді сім'ї гаремного типу. В Європі та більшості країн світу патріархальна сім'я поступово розвивалась в сторону закріплення моногамії.