Масові комунікації

В основі таких підходів лежить використання методів соціальної міфології, яка активно впроваджується в суспільну свідомість, насамперед через мас-медіа.

Наприклад, базовими міфами комуністичної системи були такі:

      приватна власність як головне джерело соціального зла;

      неминучість краху капіталізму та перемоги комунізму;

      керівна роль пролетаріату та його комуністичної партії;

      єдине правильне соціальне вчення — марксизм-ленінізм. Де ці міфи нині? Чи домінують вони? Крах так званого соціалістичного табору показав, "хто є хто".

Так само і в західному світі далеко не все гаразд. І там більш до вподоби не раціональне осмислення політики, а використання соціальних міфів.

Ось, наприклад, базові міфи США (за версією Г. Шиллера):

      про індивідуальну свободу і особистий вибір громадян;

      про нейтралітет найважливіших політичних інститутів — президента, конгресу, суду, ЗМК;

      про незмінно егоїстичну природу людини, її агресію та споживацтво;

      про відсутність соціальних чи етнічних конфліктів;

      про плюралізм ЗМК та ін..

Переконаний, ми ще станемо свідками руйнування цієї міфологічної системи (але це є темою для окремої розмови).

Отже зазначимо, що мас-медіа за формами організації можуть бути приватними, державними та суспільно-правовими:

      приватними, коли ЗМК перебувають у приватній (корпоративній) власності й фінансуються за рахунок доходів від реклами і пожертв (США);

      державними, коли ЗМК належать державі, прямо фінансуються та контролюються нею (колишній СРСР, Китай, нинішня Франція);

      суспільно-правовими, коли ЗМК фінансуються переважно за рахунок спеціального податку, мають юридичні права та органи самоврядування, але загалом контролюються суспільними радами (телебачення і радіо в Німеччині) тощо.

Ідеальних форм організації ЗМК не існує. Очевидно, раціональним є оптимальне співвідношення різних форм залежно від особливостей певної країни, звичайно, у поєднанні з ефективним контролем за діяльністю ЗМК, здійснюваним на правових засадах.

У більшості країн світу є спеціальні органи загального контролю за ЗМК, які стежать за виконанням етичних і правових норм, прийнятих у даному суспільстві.

Наприклад, у Франції такою організацією є Вища рада з аудіовізуальної комунікації, яка не лише контролює державні й приватні телерадіокомпанії, а й видає їм державні ліцензії на право виходу в ефір.

У Великобританії загальні напрями діяльності телебачення й радіо визначають уряд і парламент, а за дотриманням етичних норм стежить спеціальна комісія із самоконтролю.

У США питаннями регулювання діяльності мас-медіа опікується Федеральна комісія з комунікації.

В Україні питанням видачі ліцензії та контролю за дотриманням умов телерадіомовлення займається Національна рада з телебачення та радіомовлення, яка на паритетних засадах формується Верховною Радою та Президентом України і затверджується на сесії парламенту.

Отже, структура ЗМК в кожній країні може бути різною. Головне полягає в тому, щоб усі вони мали рівні права, а інформаційний простір не був надмірно монополізований. Лише тоді ми зможемо говорити про інформаційну владу як справді рівноправну четверту владу поряд із законодавчою, виконавчою та судовою.

ВИСНОВКИ

Соціологія є науковим знанням про суспільство. Це означає, що вона використовує наукові способи вивчення дійсності, а також методи й засоби, розроблювані у процесі еволюції наукового знання, становлення й розвитку різних природничих та суспільних наук.

Соціологія відрізняється від інших наук про людину і суспільство своїм специфічним кутом зору, який визначає її предметну сферу. Сутність соціологічного підходу полягає в тому, що соціологія співвідносить досліджувані суспільні явища зі станом суспільства загалом, а також розглядає місце кожного конкретного явища в системі суспільних відносин і людських взаємодій.

Соціологія масової комунікації - це галузева соціологічна теорія, що досліджує масову комунікацію як складне соціальне явище (соціальний феномен), закономірності її функціонування у суспільстві, тенденції та прояви її взаємодії з іншими елементами суспільства. Об'єктом дослідження соціології масової комунікації є соціальний феномен масової комунікації. Предметом дослідження є спеціальні соціальні взаємовідносини, що виникають між учасниками масової комунікації та зумовлюються їхнім соціальними статусами і ролями в системі масової комунікації.

Виникнення соціології масової комунікації пов'язують з ім'ям М. Вебера та його статтею «До соціології преси» (1910 p.). Подальший розвиток цієї дисципліни характеризується появою теорій, в яких співіснують, набувають більшої чи меншої ваги дві головні ідеї: тотального та прямого впливу або часткового та опосередкованого впливу мас-медіа на аудиторію.

Масова комунікація може розглядатись як соціальна система, основними елементами якої є соціальні спільноти і групи учасників масової комунікації, соціальних організацій та соціальних інститутів масової комунікації. Взаємодія елементів дає змогу системі масової комунікації здійснювати свої функції на рівні соціуму та індивідуальному рівні.

До основних категорій та понять соціології масової комунікації належать: масова комунікація, масова інформація, засоби масової комунікації, аудиторія масової комунікації, соціальні інститути та соціальні організації масової комунікації, комунікатор, ефекти масової комунікації.

Методи дослідження масової комунікації, диференційовані за етапами збору і систематизації матеріалу - опитування, експертних оцінок, лабораторних та польових експериментів, спостереження; обробки та інтерпретації результатів - кореляційного, факторного, детермінаційного та латентно-структурного аналізу, а також методу імплікаційних шкал і контент-аналізу; завершальний етап - методи тестування та шкалювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.      Антипов К. В.,Бажеиов Ю. К. Паблік рилейшнз. - М, 2002

2.      Зернецька О. В. Нові засоби масової комунікації (соціокультурний аспект). - К.: Наук. думка, 1993

3.      Іванов В. Ф. Соціологія масової комунікації: Навч. посіб. - К.: ВПЦ «Київ, ун-т», 2000

4.      Коломієць В. Міжнародні інформаційні системи. - К, 2001

5.      Костенко Н. В. Соціологія масової комунікації // Соціологія: Короткий енцикл. слов. - К., 1998

6.      Костенко Н. В. Соціологія масової комунікації // Соціологія: Короткий енцикл. слов. - К., 1998

7.      Кравченко А. И. Социология: Справ, пособие. - М.: Моск. лицей, 1996.- С. 81

8.      Лауристин М. Й. Социология массовой коммуникации // Российская социол. энцикл. - М., 1997. С 506-507

9.      Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. – 2-ге вид., допов. і випр. – К.: МАУП, 2004. – 464 с

10. Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Введение в социологию: Учеб.-метод. пособие. - К.: МАУП, 1996

11. Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Социология: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 2002

12. Масова комунікація: Підручник / А. 3. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов, В. А. Вергун. - К.: Либідь, 1997

13. Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания. М., 1996

14. Попова І. М. Соціологія. Пропедевтичний курс: Підручник. - К.: Тандем, 1996. - С. 27

15. Роль ЗМІ у сприянні європейській інтеграції. - Європейська комісія, 2001

16. Система социологического знания: Учеб. пособие / Сост. Г. В. Щёкин. - 3-е изд. - К.: МАУП, 1998.

17. Социология. Основы общей теории: Учеб. пособие / Г. В. Осипов, Л. Н. Москвичев, А. В. Кабыща и др. М.: Аспект-Пресс, 1996. - С. 301.

18. Соціологія: Короткий енцикл. слов. / За ред. В. I. Воловича. - К.: УЦДК, 1998.

19. Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С. О. Макеева. - К.: Укр. енцикл., 1999.

20. Соціологія: Підруч. для студ. вищих навч. закл. / За ред. В. Г. Городяненка. - К.: Академія, 2002.

21. Черниш Н. Й. Соціологія: Курс лекцій. - Львів: Кольварія, 1996.

22. Шаповал М.  Загальна соціологія. - К.: УЦДК, 1996.

23. Энциклопедический социологический словарь / Под общ. ред. Г. В. Осипова. - М.: ИСПИ РАН, 1995. - С. 698

24. Юрій М.Ф. Соціологія: Підручник. – К.: Кондор, 2007. – 288 с.

25. Якуба О. О. Соціологія: Навч. посіб. для студ. - X.: Константа, 1996