Масові комунікації

Кожна із соціальних систем, у свою чергу, включає багато інших підсистем. Соціальні системи перегруповуються, одні й ті ж індивіди можуть бути елементами різних систем. Кожна з них, узята ізольовано або у зв'язку з іншими, розглядається як відносно незалежна.

У свою чергу індивід не може не рахуватись із законами тієї соціальної системи, до якої належить. Тією чи іншою мірою він бере на озброєння її норми та цінності, тобто соціалізується. Його діяльність, таким чином, стає соціальне визначеною. Разом з тим у суспільстві існують різні варіанти, форми соціальної діяльності та поведінки, між якими можливий вибір, а отже і вияв активності людини.

Попри те, що соціальні системи складаються з елементів, які мають різні індивідуальні якості, тобто елементи однієї соціальної системи можуть бути нетотожними за своїми якостями елементам іншої, обидві системи можуть мати загальні інтегральні властивості. Однотипні інтегральні властивості соціальних систем є основою їх типологізації, виділення різних типів соціальних груп, спільнот, інститутів, організацій тощо.

Покладення в основу класифікації соціальних систем типу соціальних зв'язків дає підстави для виділення таких елементів системи, як соціальні групи (соціальні відносини), соціальні інститути (інститу-ціональні зв'язки), система соціального контролю (зв'язки соціального контролю), соціальні організації (організаційні зв'язки).

Дослідження на базі наукової теорії соціального розвитку конкретного стану соціальних систем, соціальних явищ зумовлює формування спеціального наукового знання - соціологічного. Залежно від цього визначається і його об'єкт: суспільство, соцієтальні й соціальні системи, соціальні спільноти, соціальні інститути, соціальні процеси в їх конкретному стані та взаємодії.

Суспільство - найскладніша природничо-історична соціальна система. У найширшому розумінні - це сукупність історично утворених форм спільної діяльності людей, а в найвужчому - історично конкретний тип соціальної системи (наприклад, капіталістичне суспільство), певні форми соціальних відносин і соціальних зв'язків.

Соціальна система є явищем або процесом, що складається з певної сукупності елементів, які перебувають у взаємних зв'язках і відношеннях і утворюють єдине ціле, здатне у взаємодії із зовнішніми умовами змінювати свою структуру. Головними її елементами є соціальні спільноти (класи, нації, професійні, демографічні, територіальні, політичні та інші групи), кожна з яких, у свою чергу, є складним утворенням, що має свої внутрішні зв'язки. Істотними рисами будь-якої системи є цілісність і взаємозв'язаність (інтеграція) усіх елементів її структури. Перше поняття фіксує об'єктивну форму існування явища, тобто існування його як цілого, а друге - процес і механізм об'єднання його частин. Ціле (на це звертали увагу ще давньогрецькі філософи) «перевищує суму частин, що входять у нього». Це означає, що кожне ціле має нові якості, які не зводяться механічно до суми його елементів і виявляють певний «інтегральний ефект». Ці нові якості, що належать явищу як цілому, зазвичай визначаються як системні, або інтегральні, якості.

Найголовнішими елементами соціальної системи є люди і їхня діяльність, яку вони провадять не ізольовано, а у взаємодії з іншими людьми, об'єднаними в різні соціальні спільноти (групи) в умовах певного соціального середовища. У процесі цієї взаємодії з іншими людьми соціальне середовище систематично впливає на певного індивіда так само, як і він впливає на інших індивідів і середовище. В результаті ця спільнота стає системою, цілісністю з якостями, яких не має жоден із включених до неї елементів окремо (взаємозв'язок функцій, соціально-психологічний клімат і т. ін.). Через свої інтегральні якості соціальна система набуває повної самостійності щодо особистостей, які її становлять. Взаємодія індивіда з іншими в умовах цього соціального середовища являє собою систему, в якій поєднуються принципи автономії. Кожна така система розвивається за своїми соціальними законами.

Визначений спосіб зв'язку і взаємодії елементів, тобто індивідів, які займають певні соціальні позиції (статус) і виконують певні соціальні функції (ролі) відповідно до прийнятої в даній системі сукупності норм і цінностей, утворює соціальну структуру суспільства.

Соціальна спільнота - реально існуюча сукупність індивідів, що відзначаються відносною цілісністю, спільністю інтересів, близькістю поглядів, вірувань, суб'єктивних уявлень про цілі й засоби виробничої, духовної та інших видів діяльності, які виступають самостійним суб'єктом історичної і соціальної дії, поведінки. Такі спільноти можуть розрізнятися кількісним складом, тривалістю існування, якістю зв'язків тощо. До найважливіших слід віднести соціальні групи (у тому числі й класи), національні, територіальні і регіональні спільноти, колективи, сім'ї. Функціонування й розвиток соціальної спільноти відбуваються на основі соціальних зв'язків і взаємодії її елементів-індивідів. У соціальних дослідженнях розрізняють такі типи зв'язків: функціональні та розвитку (або генетичні), причинні та структурні тощо.

Під соціальним зв'язком звичайно розуміють низку факторів, що зумовлюють спільну діяльність людей у певний час, у конкретних спільнотах для досягнення тих чи інших цілей. Соціальні зв'язки встановлюються на тривалий період незалежно від персональних якостей окремих особистостей. Це зв'язки індивідів один з одним, а також їхні зв'язки з явищами і процесами навколишнього світу, які складаються в процесі їхньої практичної діяльності. Сутність соціальних зв'язків виявляється у змісті й характері діяльності людей, які становлять ту чи іншу соціальну спільноту. Можна виділити зв'язки взаємодії, контролю, відносин, а також інституціональні зв'язки.

Вихідним моментом для формування соціального зв'язку може бути взаємодія індивідів або груп, які утворюють соціальну спільноту для задоволення тих чи інших потреб.

Соціальні відносини - це відносини між групами людей, що посідають певне соціальне становище у суспільстві, яке зумовлене їхньою участю в економічному, політичному житті, способом життя, доходами, структурою особистого споживання тощо.

Соціальні інститути - це історично утворені, сталі форми організації спільної життєдіяльності людей: виробничо-трудової, споживчої, духовної, сімейно-побутової. До найбільш фундаментальних соціальних інститутів належать власність, держава, право, армія, сім'я, виробничі осередки, освіта, охорона здоров'я, виховання, фізкультура і спорт та ін.

Винятково важливе значення в соціології мають такі поняття, як соціальні потреби та інтереси. Вони реалізуються лише в результаті свідомих дій людей, коли зовнішні спонуки стають мотивом їхньої поведінки. Потреби та інтереси, відповідно до свого значення для суспільства, націй, класів, соціальних груп і особистостей, закріплюються у вигляді соціальних норм і цінностей.

Соціальними нормами (або загальними правилами) називаються встановлені суспільством правила, що зумовлюють сталі форми соціальної взаємодії людей, здійснювані для досягнення поставлених перед організацією цілей. Вони не лише визначають зумовлений спосіб поведінки, схвалений як суспільством у цілому, так і його підсистемами, а й викликають у свідомості індивіда рішучі мотиви на користь цієї поведінки.

В основі соціальних норм лежать, передусім, потреби матеріальні. Серед них потреби матеріального виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ суспільства. Ці потреби викликають повторюваність соціальних взаємозв'язків і вимагають таких загальних правил, які б давали змогу учасникам відповідних соціальних відносин регулярно й цілком визначеним способом вступати в ці взаємодії. Соціальні норми, таким чином, втілюють у собі певну модель зазначених взаємодій, що дає індивідам змогу передбачати дії інших учасників суспільних відносин і відповідним чином поводитися. Соціальна норма з огляду на це стає мірою поведінки суспільства.

У поведінці втілюються й соціальні цінності. Соціальні цінності - це загальноприйнята в конкретній соціальній системі сукупність взірців, за допомогою яких люди співвідносять і опосередковують свої взаємодії один з одним, систематизуючи соціальний досвід. Соціальною цінністю може володіти будь-який об'єкт (матеріальний чи ідеальний) у разі, якщо він є фокусом прагнень, бажань груп чи окремих осіб. Цей об'єкт відповідно оцінюється і тим самим регулює поведінку. Соціальні цінності індивіда є мірою оцінки вчинків стосовно даної системи цінностей.

Система норм, заборон, настанов відображає потребу будь-якої соціальної структури в регулюванні поведінки індивідів. Соціальні норми й цінності втілюються в реальну поведінку людей лише тоді, коли вони визнані й засвоєні (соціалізовані) групами та індивідами, що означає збіг індивідуальних і суспільних інтересів. Трансформація соціальних норм і цінностей через свідомість індивіда (осмислення) в його реальну дію зумовлює спосіб взаємодії індивіда з іншими індивідами і соціальним оточенням загалом.

1.3 Предмет соціологічної науки

Соціологія вивчає процеси і стереотипи індивідуальної і групової взаємодії, форми організації соціальних груп та відносини між ними, вплив груп на індивідуальну поведінку. Соціологія досліджує і пояснює, як і чому люди підпорядковують свою активність вибору спільних раціональних шляхів, як інтегрована у взаємодії індивідуальна діяльність людей перетворюється на цілеспрямоване соціальне життя суспільства.

Слід зауважити, що складність і багатовимірність предметної сфери відбивається на визначенні предмета соціології. У сучасній літературі існує кілька поглядів на предмет соціології. На думку В. Іванова, соціологія вивчає соціальні відносини. При цьому він їх тлумачить широко, включаючи в сферу дослідження громадянського суспільства відносини між групами людей, які посідають різне становище в суспільстві, різняться ступенем участі в економічному й духовному житті, джерелами доходів, структурою особистого споживання, рівнем індивідуального розвитку, типом суспільної свідомості, способом життя.

Соціолог В. Ядов розглядав як ключову категорію соціології соціальну спільноту. Соціологія, на його погляд, - це наука про становлення і функціонування соціальних спільнот, соціальних організацій і процесів як модулів, наука про соціальні відносини як механізми взаємозв'язку і взаємодії між різними соціальними спільнотами, наука про закономірності соціальних явищ і масової поведінки.

Одночасно сформувалася й інша позиція, що належить, зокрема, А. Кабищі та ін., згідно з якою базисною категорією соціології є поняття «соціальна структура». Збагачуючи гуманістичну спрямованість соціології, соціолог Ж. Тощенко пропонує включити в предмет соціології реальну суспільну свідомість з усіма суперечностями її розвитку: діяльність, реальну поведінку людей як предметне втілення (за формою і змістом) знань, установок, ціннісних орієнтацій, потреб та інтересів, що фіксуються в реальній свідомості; умови, в яких розвиваються, здійснюються реальні свідомість і діяльність, поведінка людей.

Відомий соціолог М. Руткевич, у свою чергу, запропонував вивчати соціологію як науку про суспільство, як систему, що перебуває в постійному розвитку. Соціологія - це вчення про загальні закономірності розвитку суспільства. Поширену в західній соціології думку найбільш інтегровано узагальнив американський соціолог Ноель Смелзер. Він вважає, що соціологія - це наукове дослідження суспільства і соціальних відносин, спосіб вивчення людей.

Аналіз наведених поглядів на предмет соціології показує, що визначення предмета соціології має ґрунтуватись на узагальненні цих та інших позицій, а також відображати інтегрований погляд на сутність соціології як науки. Саме з таких позицій визначає предмет соціології російський соціолог Г. Осипов в Енциклопедичному соціологічному словнику. На його думку, «соціологія - це наука про загальні та специфічні закони й закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, про механізми дії та форми прояву цих законів у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів».

У світовій соціології склалося п'ять головних підходів до спостереження і пояснення різних груп соціальних фактів, які визначають предметну сферу соціологічної науки.

Перший підхід - демографічний. Це питання народжуваності, смертності, міграції, а також пов'язана з цими процесами діяльність людей, їхня поведінка.

Другий підхід - психологічний, що пояснює поведінку індивіда в рамках його особистого життя, тобто за допомогою мотивів, помислів, звичаїв, звичок, соціальних установок, думок, оцінок людини самої себе.

Третій підхід - «спільнотний», коли вивчаються двоє і більше людей, які становлять групу чи організацію. Цей підхід є основним при вивченні колективної поведінки, наприклад, дії натовпу або реакції аудиторії.

Четвертий підхід - «відносний». При такому підході суспільне життя вивчається не через конкретних людей, а через специфікацію їхніх взаємовідносин, зумовлених їхньою соціальною роллю. Роллю називається поведінка, якої чекають від людини, коли вона посідає певне становище в групі. У суспільстві існують сотні ролей - політик, виборець, робітник, селянин, службовець, споживач, керівник тощо. По­ведінка людини значною мірою зумовлена цими ролями.

П'ятий підхід - культурологічний. Його застосовують при аналізі поведінки, використовуючи культурологічні поняття, наприклад, громадські норми і правила, суспільні цінності. Під цим кутом зору правила поведінки, або норми, розглядаються як регулятори вчинків окремих людей і діяльності певних соціальних груп.

Кожен з цих підходів найефективніше застосовується для дослідження певного спектра предметної сфери, тому соціологу необхідно вміти орієнтуватись при виборі методу на те, під яким кутом зору досліджується те чи інше соціальне явище. У той же час сукупність методів визначає обсяг самого предмета соціології, вимагає віднесення до нього і динаміки поведінки людини, і способів взаємодії людей та їхніх думок. Тут ідеться про поведінку не лише окремих індивідів, а й соціальних груп та спільнот, про способи взаємодії між окремими людьми, соціальними групами І спільнотами, процеси економічної, політичної і духовної соціалізації, діяльність соціальних інститутів, механізми інформування і прояву масової свідомості.

Таким чином, соціологія за допомогою свого інструментарію забезпечує аналіз і оцінку, діагностику соціальних явищ, визначає, якою мірою діють позитивні й негативні тенденції, наскільки ті сили, на які треба спиратися, рухаючись до мети, готові до наступного кроку і в чому не готові, які сили протидіють цьому тощо. Наукове пізнання й оцінка реального стану сил соціального процесу визначає їхні можливості, а його всебічна діагностика і є найважливішим завданням соціології. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що в будь-якому стані кожного явища присутні моменти минулого, теперішнього й майбутнього. Взаємодія і взаємозв'язок цих трьох моментів соціального явища в конкретній ситуації його здійснення визначають характерну особливість предмета соціології.