Масові комунікації

2

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ВІННИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Соціологія масових комунікацій»

на тему: "МАСОВІ КОМУНІКАЦІЇ"

Вінниця 2011

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО

1.1. Сутність соціології

1.2. Визначення об'єкта соціології

1.3. Предмет соціологічної науки

1.4. Основні функції соціології

РОЗДІЛ 2. СОЦІОЛОГІЯ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

2.1 Соціологія масової комунікації як наука: об'єкт і предмет дослідження, місце у системі соціологічних знань

2.2. Виникнення та розвиток соціології масової комунікації

2.3. Масова комунікація як соціальна система

РОЗДІЛ 3. ЗАСОБИ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ: ПОНЯТТЯ, КОНЦЕПЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ФУНКЦІЇ

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Соціологія як особливий погляд на суспільство і соціальні відносини між людьми виникла приблизно два століття тому. Вже тоді люди перестали вірити в те, що соціальні закони визначені Богом і є незмінними. Вони почали розуміти, що суспільство - це продукт людського розуму, який може змінити його. І якщо ми обернемо свій погляд до піонерів соціологічної думки, то побачимо, що ці вчені вивчали суспільство не через суто наукові інтереси. Майже всі вони неабияк переймалися розв'язанням практичних тогочасних проблем. Це були люди, яких хвилювало не тільки реальне буття, а й майбутнє людства.

Класики соціологічної науки намагалися знайти передусім методи неупередженого аналізу соціальних фактів, з яких складається суспільне життя людей. Вони творили з пристрастю, бажанням зрозуміти ті практичні проблеми, що виникали в їхніх країнах. Це робилося заради істини як найвищої цінності. Однак щоразу, коли істина виявлялася підпорядкованою тій чи іншій частковій цінності (наприклад, класовим інтересам), соціологічне мислення опинялося у вкрай скрутному становищі, ставало досить суперечливим, а іноді й однобічним.

Аналіз показує, що донедавна соціологічна проблематика утримувалась у певній рівновазі завдяки прихильності соціологів до всебічних цінностей та їх намаганню брати участь у розв'язанні практичних проблем суспільства. Однак останнє десятиліття XX ст. висунуло перед соціологічною наукою надзвичайно складні вимоги.

Основною причиною цього є глобальні зміни у суспільному розвитку на початку нового тисячоліття: драматичні події у країнах колишньої соціалістичної співдружності і республіках колишнього СРСР, загострення економічних, демографічних і деяких інших проблем, суперечності у становленні універсального способу життя та зростання впливу національно-культурної, соціально-територіальної ідентичності, індивідуально-особистісного розвитку, наслідки інформаційної революції, досягнення генної інженерії і біотехнологій, а також поглиблення соціальної диференціації регіонів світу, зміни його геополітичної картини тощо. В Україні ці проблеми посилюються невдалими економічними рефор­мами, докорінними змінами в усіх сферах суспільного життя і трансформацією його устрою, зміною соціальних ідеалів, їх ідеологічного забезпечення, наукового супроводження суспільного розвитку, а також наростанням депопуляційних процесів, фізичною, культурною та моральною деградацією значних верств населення.

Суттєве значення має і сам розвиток системи соціологічного знання, яке останнім часом набуло яскраво вираженого багаторівневого та поліпарадигматичного характеру. Взагалі цей розвиток, посилений претензіями до соціології з боку практики, позначений тенденціями ефективнішого використання наукових можливостей як загальносоціологічних теорій, так і соціологічних теорій середнього рівня не тільки у прогнозуванні, а й у поясненні різноманітних соціальних явищ і процесів сучасного суспільного розвитку.

Отже, подальший розвиток соціологічної науки відбувається за рахунок як фундаментальних досліджень, що ґрунтуються здебільшого на методології загально-соціологічних теорій (які вивчають суспільство загалом), так і прикладних досліджень, що спираються переважно на теоретичні засади соціологічних теорій середнього рівня (які вивчають окремі сфери суспільного життя, а також притаманні їм процеси і явища). Усе це зумовлює досить велику роль соціологічних теорій середнього рівня у розбудові системи сучасного соціологічного знання. Саме завдяки можливостям соціологічних теорій середнього рівня, які більш предметно аналізують і узагальнюють соціальні факти на рівні окремих сфер суспільного життя, вдається нагромаджувати вивірену й обґрунтовану соціальну інформацію, що позитивно впливає на розвиток загально-соціологічних теорій та дає змогу прогнозувати динаміку всього суспільного розвитку.

РОЗДІЛ 1 СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО

1.1 Сутність соціології

Термін «соціологія» походить від латинського слова societas (суспільство) та грецького logos (слово, вчення).

Таким чином, соціологія є в буквальному розумінні наукою про суспільство, її засновники - європейські вчені XIX ст. - робили спроби пояснити зміни в суспільстві, зумовлені промисловою революцією, розвитком демократичних ідей та інституцій. Французький учений Огюст Конт наприкінці 30-х років XIX століття уперше запровадив термін «соціологія». Він вважав, що соціологія при дослідженні суспільства повинна ґрунтуватися на позитивних соціальних фактах, а не на абстрактних міркуваннях, тобто будуватися на зразок природничих наук. Як фізик або хімік за допомогою спеціальних методів досліджує свою галузь, так і соціолог не просто стверджує, а доводить, спираючись на факти, зібрані з використанням спеціальних методів. Причому доводить, застосовуючи не окремі, довільно взяті із соціальної дійсності факти, а аналізуючи всеосяжний, об'єктивний, емпіричний матеріал.

Концентруючи увагу на вивченні соціальних фактів і явищ соціальних відносин та процесів, які відображаються в суспільстві, соціологія, таким чином, визначила своє місце серед інших суспільних наук - філософії, політології, історії тощо. Філософія являє собою світогляд, дає розуміння місця людини у світі, уявлення про сенс людського життя. Історія, у свою чергу, вивчає закономірне, але й неповторне, індивідуальне у суспільному розвитку, широко використовуючи при цьому методи і засоби, притаманні гуманітарному знанню. Перевага соціології полягає в тому, що вона дає системний аналіз соціальних фактів і намагається отримати вірогідне, вільне від оцінок та упередженості знання.

Загалом науки природничі (про природу) та науки соціальні (про суспільство) мають різні об'єкти пізнання, але використовують схожі загальнонаукові методи й засоби вивчення. Абсолютне розмежування чи протиставлення цих наук є неправомірним. Проте існує певна специфіка вивчення суспільних явищ, яка полягає в тому, що суспільні (соціальні) науки більшою мірою, ніж природничі, стосуються інтересів людей. Тому проблема відповідності (неупередженості) досліджень соціальних явищ є більш гострою і важкорозв'язною. Але вона розв'язується так само, як і в наукових дослідженнях, - шляхом удосконалення засобів і методів вивчення соціальних проблем. Поряд з природничими та соціальними науками існує гуманітарне знання (літературознавство, мистецтвознавство тощо), яке використовує специфічні, відмінні від соціальних наук методи пізнання.

З'ясовуючи взаємовідносини соціології з іншими науками про людину і суспільство, слід ураховувати перш за все відмінність об'єкта соціологічної науки (тобто, що конкретно вона вивчає) та її предмета, як вона це робить, під яким кутом зору аналізує ті чи інші явища. Специфічно соціологічним кутом зору, який відрізняє соціологію від інших суспільних наук, є те, що соціолог співвідносить досліджувані суспільні явища зі станом суспільства загалом, розглядає місце конкретного явища в системі суспільних відносин і людських взаємодій. Ця особливість соціології є відносно постійною її характеристикою, вираженою явно чи неявно, тим чи іншим способом. Саме соціологічний аналіз, у кінцевому підсумку, приводить досліджувані суспільні явища до «спільного знаменника», оскільки соціологічне знання має справу із спільними для всіх суспільних явищ «родовими ознаками».

Таким чином, соціологія має своє коло проблем, свою сукупність специфічних понять та уявлень, використовує характерний для неї спосіб порушення питань та знаходження відповідей на них. Усе це дає підстави для визначення сутності соціології як науки про суспільство. Різноманітні визначення соціології зводяться до того, що соціологія в цілому - це наука, що вивчає відносини між групами людей, які займають різне становище в суспільстві, беруть неоднакову участь в економічному, соціальному, політичному і духовному житті, різняться не лише рівнем, а й джерелом своїх доходів, структурою споживання, способом, якістю та стилем життя, а також структурою ціннісних орієнтирів, мотивами і типом поведінки. Групи людей, які утворюють суспільство і які вивчає соціологія, називаються ще соціальними спільнотами. Це численні соціальні утворення, які нерідко налічують тисячі або й мільйони осіб, їх ще можна назвати великими соціальними групами.

Тому соціологію розуміють і як науку про закономірності становлення, розвитку і функціонування соціальних спільнот, про ті соціальні відносини і соціальні процеси, що виникають під час взаємодії великих соціальних груп у суспільстві.

1.2 Визначення об'єкта соціології

Суспільство як об'єкт дослідження соціології розглядається у двох аспектах.

По-перше, як соціальний організм, що складається із взаємопов'язаного комплексу соціальних утворень, тобто соціальних інститутів, соціальних спільнот, груп та індивідів. Кожен з компонентів цього комплексу є відносно самостійним суб'єктом суспільного життя, виконує певні функції і перебуває у взаємодії з іншими компонентами. Відповідно до цього соціологія вивчає суть соціального, закономірності та якісні характеристики кожного компонента і всього суспільства в цілому як соціального організму, а також різноманітні соціальні процеси, що в ньому відбуваються.

По-друге, суспільство - об'єкт дослідження соціології - розглядається як найскладніша природничо-історична соціальна система. Суспільство як соціальна система являє собою органічну спільність виробничих сил і виробничих відносин, соціальної, політичної, економічної і духовної сфер. Взаємодія різних соціальних груп людей, їхня діяльність у різних сферах суспільного життя - економічній, соціальній, політичній, ідеологічній - за визначальної ролі способу виробництва надає розвиткові тієї чи Іншої суспільної спільноти характеру природничо-історичного процесу. Кожна із зазначених сфер суспільного життя виконує певні функції: економічна - функцію матеріального виробництва, соціальна - соціалізації, політична - соціального управління та контролю, ідеологічна - духовного продукування.

Це зумовлює складність об'єкта соціології - людського суспільства, його специфіку, особливості, характер функціонування та розвитку. У вивченні суспільства, соціальних явищ та соціальних процесів соціологія їм ґрунтується на таких основних принципах. Передусім ідеться про принцип історизму. Це означає, що, по-перше, усі соціальні явища та процеси в суспільстві розглядаються як системи, що мають внутрішню структуру; по-друге, вивчається процес їх функціонування та розвитку; по-третє, виявляються специфічні зміни та закономірності переходу їх з одних якісних станів в інші.

Наступний принцип соціології - принцип соціального детермінізму, який відображає всебічний взаємозв'язок та взаємозумовленість соціальних явищ. Він відрізняється від економічного детермінізму тим, що враховує вплив не тільки економічної підсистеми, яка є «кінцевою причиною» всіх соціальних явищ та процесів, а й інших підсистем - політичної, ідеологічної тощо.

Соціальний детермінізм означає також зумовленість будь-якого соціального явища або процесу всією сукупністю відносин, а не тільки окремими їх різновидами, наприклад, економічними відносинами, хоч останні і є визначальними. Взаємний вплив безпосередньо пов'язаних структур конкретних соціальних систем, наслідком якого є їх взаємна зміна, має діалектичний характер.

Соціологія базується також на діалектичному методі наукового пізнання суспільства та його соціальних систем. Суть цього методу полягає в тому, що суспільство розглядається як живий організм, який перебуває в постійному розвитку. Для його вивчення потрібні об'єктивний аналіз виробничих відносин, що становлять дану суспільну систему, дослідження законів її функціонування та розвитку.

Таким чином, у соціології органічно поєднуються генетичний (історичний) та структурно-функціональний підходи до аналізу як різних соціальних систем окремо, так і загалом суспільної системи як їх сукупності.