Девиация материнства

Важливе значення для розуміння та визначення статусу материнства відіграють репродуктивні норми, які діють у суспільстві, тобто зразки поведінки, що пов’язані з народженням визначного числа дітей, визначеним репродуктивним віком та ін. Ставлення до репродуктивної поведінки і материнства в Україні завжди мало свою специфіку. У православній культурі, яка є в Україні преважною, завжди був характерний високий статус жінки як матері, але слід зауважити, що основною цього була її самопожертва в цій ролі.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

В умовах сучасного українського суспільства материнство може реалізовуватися у різних як традиційних так і нестандартних його формах і видах.  Так, наприклад, материнство сьогодні може реалізовуватися як у шлюбі так і поза шлюбом. Ріст числа незареєстрованих шлюбів не може не супроводжуватися зростанням числа позашлюбних запліднень. Значна їх частина не приводить до народження дитини, а закінчується абортом [55].             

Серед тенденцій що характеризують сучасне материнство, слід відмітити існування малодітних сімей або взагалі відмова від материнства за медичними показниками, або на власний вибір жінки. Феномен відмови від новонародженого в сучасному суспільстві|товаристві| розглядається|розглядує| як варіант репродуктивної поведінки жінки у зв'язку з небажаним материнством.               Має місце в реалізації материнства практика усиновлення дітей, та практика  пізнього материнства, коли жінки народжують першу дитину у віці 35 - 40 років. Присутній в суспільстві і сумний досвід  материнства засуджених та  ВІЛ-інфікованих жінок, раннє або підліткове материнство.             

              Ще однією новітньою тенденцією сучасного материнства є така його форма, як сурогатне материнство та штучне запліднення. При деяких видах безпліддя і інших порушень жіночого здоров'я сурогатне материнство є|з'являється| єдиним можливим способом реалізації дітородної функції, але|та| його соціально-економічні і морально-правові наслідки неоднозначні. 

              Підводячи підсумки другого розділу, зазначимо, що в цілому, з точки зору соціології, материнство можна інтерпретувати як соціальне явище, залежне від певного соціокультурного контексту (про що стверджувала ще М. Мід у своїх дослідженнях). Так, материнство в часи колишнього СРСР мало певні специфічні ознаки. Наприклад, у 20-30-ті роки центральною соціальною функцією жінок було визнано дітонародження і материнство. Материнство взагалі було проголошено публічним обов'язком жінки. Тобто держава взяла на себе право контролювати жіноче визначення. З 70-х років материнство (в першу чергу багатодітне) заохочувалося певними позитивними санкціями з боку держави. Проте, якщо держава підтримувала багатодітність, громадська думка ставилася до багатодітних менш схильно. З цього ж часу материнство розглядається переважно як приватна сфера родини.                                                                                                                                                                                       Материнству в умовах сучасного українського суспільства притаманна своя специфіка. Слід зазначити, що  репродуктивна поведінка репрезентує собою цілісну по своїм фізичним, психологічним та соціальним компонентам. Фізичний компонент включає в себе: репродуктивне здоров’я, вік майбутніх матерів, статеве життя; психологічний компонент складається з психологічного здоров’я, настрою, психологічних установок, психологічних мотивів, і психологічної потреби в дітях; соціальний компонент містить норми репродуктивної поведінки; репродуктивні традиції і соціальні умови. Репродуктивне здоров'я населення України, в першу чергу жіноцтва, складає сьогодні значну соціальну проблему, оскільки репродуктивне здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя у всіх питаннях, що стосуються репродуктивної системи, її функцій і процесів, включаючи відтворення потомства і гармонію психо-сексуальных відносин в сім'ї. Сьогодні показники репродуктивного здоров’я жінок є вельми низькими, це стосується і безпліддя, і невиношування дитини, розповсюдженості венеричних хвороб, переривання вагітності шляхом аборту тощо. Існує певний ряд чинників, які впливають на репродуктивне здоров’я: екологічні, соціально – економічні, медичні, рівень сексуальної культури, спосіб життя жінки, інформаційні, моральні тощо. На жаль, практика аборту як засобу уникання небажаної вагітності залишається розповсюдженою серед українських жінок.

У сучасному українському суспільстві реалізація  материнства  відбувається як в традиційних так і в нетипових видах деякі з них ми розглянемо в наступному розділі.             

Глава 3. Девіантні або нетипові форми материнства.

Вивчення проблемного поля материнства останніми роками ведеться в різних аспектах: у плані соціологічних досліджень пізнього материнства і материнства неповнолітніх; при дослідженні факторів ризику психічної патології дитини у зв'язку з соціальними і психічними аномаліями матерів; у філогенетичному аспекті. Досліджуються значущі особистісні характеристики майбутньої матері, розробляються опитувальники, що виявляють відносини батьків до дитини, що не народилася, вивчаються чинники, що впливають на материнську поведінку. При всій різноманітності підходів до вивчення материнства систематичного дослідження зв'язку готовності до материнства, відповідальної материнської поведінки - феномена девіантного материнства немає. Тому питання щодо провідних чинників, що впливають на формування відповідальної материнської позиції та на виникнення форм девіантного материнства залишається відкритими.                            Важливість феномена материнства для розвитку дитини, його складна структура і шлях розвитку, множинність культурних і індивідуальних варіантів, а також величезна кількість сучасних досліджень у цій сфері дозволяють говорити про материнство як самостійну соціальну реальність, що вимагає розробки цілісного наукового підходу для його дослідження[21].

Зупинимося на розгляді деяких нетипових форм материнства, а саме :

Сурогатне материнство. Право на продовження роду належить до основоположних, невід'ємних природних прав людини, якими вона наділена  з моменту народження.              Як ми вже говорили в другій главі, одним з важливих показників стану репродуктивного здоров'я населення є безплідність. Проблема безплідності актуальна в усьому світі, і Україна тут не виняток. На сьогодні 10-15 відсотків українських сімей страждають від безплідності, що можна віднести до прямих репродуктивних втрат [36].

              Близько мільйона безплідних пар щодня живуть надією на диво. В лікуванні безпліддя в Україні з 1987 року почали застосовуватись нові репродуктивні технології. Програма сурогатного материнства надає можливість подружжю, яке не має власних дітей через проблеми із здоров'ям, відчути радість материнства та батьківства шляхом застосування репродуктивних технологій. Проте розвиток науки та техніки в цій галузі випереджає морально-правову адаптацію суспільства до нових досягнень. Через певні етичні, моральні й релігійні переконання дискусії щодо обговорюваної теми не припиняються взагалі. Противники сурогатного материнства вважають, що воно перетворює дітей на товар, а жінку на інкубатор для його виробництва. В результаті одні називають сурогатне материнство бізнесом або торгівлею людьми, інші — дивом і останнім шансом.                                                                                                                                                          Сурогатне материнство — це одна з репродуктивних технологій, за якою здорова жінка на основі угоди (договору) після штучного запліднення виношує та народжує дитину для іншої сім'ї. [5]. Cурогатне материнство можна розділити на дві категорії: гестаційне та гендерне. При гестаційному типі сурогатна матір не має генетичного зв'язку з дитиною. При гендерному сурогатному материнстві сурогатна матір не лише виношує маля, але є й донором ооцитів [8].

Перша дитина, яку народила сурогатна матір, з’явилася в Англії            в 1978 р. Натомість ставлення до легалізації сурогатного материнства у різних країнах досі лишається різним. Існують країни, в яких сурогатне материнство заборонено. Так, наприклад, у Німеччині спроба імплантувати ембріон жінці, яка у наступному має намір відмовитися від своєї дитини, є злочином, відповідальність за який несе лікар, який здійснив операцію із пересадки ембріона. У Норвегії, Іспанії, Швейцарії дозволено лише некомерційне сурогатне материнство. У Канаді сурогатне материнство дозволене, але договір з сурогатною матір’ю не має юридичної сили, тобто жінка (сурогатна матір) може залишити народжену дитину собі [30].

В Україні сурогатне материнство – відносно нова допоміжна репродуктивна технологія. Її суть полягає в тому, що сурогатна матір добровільно погоджується виносити чужу дитину, яка після народження буде передана своїм генетичним батькам. Ця репродуктивна технологія є складною не лише з медичного та етичного, але й з юридичного погляду.                            Сурогатне материнство за своєю правовою природою слід віднести до галузі сімейного права, але через брак нормативно-правого підґрунтя зарано виокремлювати в самостійний інститут права. Правове регулювання сурогатного материнства в Україні обмежується небагатьма нормативно-правовими актами, серед яких: Сімейний кодекс України;                Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів    людини» від 16 липня 1999 р.;              Наказ Міністерства охорони здоров’я (далі – МОЗ) «Про затвердження Інструкції про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій» від 23.12.2008 р. № 774; [44] Наказ МОЗ «Про затвердження порядку застосування штучного запліднення та  імплантації   ембріона   (ембріонів)  та методів їх проведення» від 04.11.1992 р. № 24.                             У сукупності зазначені нормативно-правові акти регулюють як медичні, так і правові аспекти сурогатного материнства.                                                                       Проте самого поняття сурогатного материнства у вітчизняному законодавстві не існує, воно існує лише в суспільних відносинах, пов’язаних із  сучасними   репродуктивними   технологіями.              Клініки намагаються урегулювати питання сурогатного материнства на практиці шляхом укладення договору. В цьому договорі ніяким чином не можуть порушуватись права та інтереси дитини, генетичних батьків («замовників»), сурогатної матері як «виконавця» договору. Однак у ньому потрібно передбачити додаткові умови, від яких не застрахований ніхто, оскільки природа настільки мінлива та непередбачувана, що може змінити всі людські прогнози та старання.             

Українська асоціація репродуктивної медицини опікується проблемами законодавчого врегулювання питання сурогатного материнства, захистом прав дітей, безплідних жінок, які через негативне ставлення до цього питання в суспільстві не можуть активно, на широкий загал відстоювати свої позиції щодо свого природного права бути матір’ю.

Що стосується тлумачення репродуктивної медицини та сурогатного материнства, то велике значення відіграє Етичний комітет Американської асоціації репродуктивної медицини. Він визначає, що репродуктивна медицина можлива лише за медичним показанням, а не за соціальним. Тобто діти можуть бути виношені сурогатною матір’ю лише з об’єктивних причин неможливості народження дитини самою матір’ю, а не через те, що вона втратить фігуру, кар’єру, привабливість і т. д. З етичних міркувань цей комітет вважає кошти, які виплачуються сурогатній матері, не платою за «продаж дитини», а компенсацією за ризики і втрату сил, які знадобились для виношування цієї дитини [50].                           

Продовження життя в наступних поколіннях з використанням методу сурогатного материнства дійсно породжує низку не лише правових, але й морально-етичних та психологічних проблем. Кожне право, пов'язане з репродуктивним здоров'ям людини, має як своїх противників так і прихильників, лише незначна кількість людей залишаються осторонь.

Противники сурогатного материнства вважають, що воно перетворює дітей на товар, створюючи ситуацію, коли багаті люди можуть найняти жінок для виношування своїх нащадків, вони також стверджують, що материнство стає при цьому договірною роботою, тому прагнення збагатитися може превалювати над користю для сторін. Крім цього, деякі феміністки думають, що така практика буде сприяти експлуатації жінок, а деякі церковні групи вбачають у сурогатному материнстві дегуманізуючу, аморальну тенденцію, що посягає на святість шлюбу та сім'ї. Існує також занепокоєння, що деяких сурогатних матерів може психологічно травмувати необхідність віддати «свою» дитину [34].                                                                                                                Прихильники використання сурогатного материнства мають протилежну точку зору. Вони вказують на те, що іноді для бездітної сім'ї це єдиний спосіб отримати дитину. Вони розцінюють сурогатне материнство як гуманний акт любові та співпраці. Звичайно, цей акт пов'язаний з потенційною небезпекою для сурогатної матері, але вона може її оцінити і свідомо ризикувати. Прихильники сурогатного материнства не вважають його формою експлуатації жінок, вони стверджують, що жінка, яка добровільно вирішила стати сурогатною матір'ю, отримує за виконання цієї ролі достатню матеріальну компенсацію, а також моральне задоволення від користі, що вона приносить суспільству [34].                                                                                    Недостатньо дослідженими є психологічні аспекти сурогатного материнства: психологія дитини, народженої сурогатною матір'ю, сурогатної матері, якій необхідно розлучитися з дитиною, що внутрішньоутробно в ній розвивалася. У дитини може відбутися криза самосвідомості та надзвичайно сильна психологічна травма. Сурогатне материнство та донорство статевих клітин передбачає наявність у дитини не лише біологічних, але й генетичних батьків. З точки зору моралі, питання щодо особи справжніх батьків надзвичайно тяжке. Суб'єктивно людина сприймає себе як «відірвану від коріння». Наслідком можуть бути розлади психіки та поведінки, а також загострення вже наявних соматичних і психічних розладів. Отже, сурогатне материнство порушує традиційні уявлення про соціальну роль матері, батька та дитини; складним є юридичний аспект відношень біологічної і генетичної матері; нові технології ставлять під загрозу принцип відповідальності батьків за своїх дітей, значимість сім'ї в житті окремої людини і всього людського суспільства; комерційне сурогатне материнство несе загрозу виникнення складних моральних проблем у випадку народження дитини «на замовлення», «неякісної» (хворої або небажаної статі) [11].болхов.

У будь якому випадку, сурогатне материнство – це достатньо нова форма материнства, яка набуває розповсюдження і в Україні, головна проблема, що супроводжує її розвиток, це забезпечення її легальності, контрольованість.

Далі розглянемо вид материнства який займає певне місце у суспільстві – це материнство ув‘язнених жінок.                                                                                                                Суспільство, як і будь-яка система, складається з багатьох складових, які між собою взаємодіють. Тюремне середовище – одна із складових суспільства, в ньому діють ті ж соціальні закони, що й в інших елементах системи, але водночас через його своєрідні умови дія цих законів має свою специфіку.                                                                                                                                                                         «Від тюрми і суми не зарікайся», – нагадує народне прислів’я. З кожним може статися... Більшість громадян живе, і не надто глибоко цікавиться іншими, темними сторонами життя.                                                                                                  Жінка, — вагітна або мати малолітньої дитини, — що знаходиться в місцях позбавлення волі, окрім індивідуальних, соціально і унікально обумовлених особливостей своєї ментальності, являється ще і носієм ментальності матері і засудженої людини, що відбуває покарання. У свідомості такої жінки, через ці особливості її ментальності, відбивається картина світу, що включає, зокрема, уявлення про материнство, про відношення до соціуму взагалі, про свободу і несвободу, про честь, добро і зло, про сім'ю, про життя і смерть і багато що інше, що було осмислене в ціннісних категоріях попередніми поколіннями [32].                                                                       Що й казати, більшість ув'язнених жінок походить із неповних родин з батьками-пиятиками, або вихідці з дитячих будинків. Багато з них не знали материнської любові, до того ж, ще у ранньому віці стали жертвами різних форм насильства. Хтось морально залежить від чоловіків, які й втягнули їх до кримінального життя, хтось узагалі взяв вину на себе й відбуває вирок замість «коханого». Часто такі жінки просто не знають, як себе поводити з дитиною, тож на допомогу приходять психологи. Вчать усьому: годувати, пеленати, колихати, доглядати... Жінка за гратами — це проблема суспільства. Що вже казати, якщо за гратами опиняється ще й її новонароджена дитина [27].                                                                                                                              Проблема материнства засуджених жінок завжди є гостро актуальною — адже за жінкою стоїть  доля її малолітньої дитяти. В цієї категорії жінок незрідка виникає прагнення відмовитися від своїх дітей, при цьому вони часто відчужені і досить агресивні. Ці жінки є постачальниками детей-відказників — позбавлених батьківського опікування. А якщо діти залишаються з матір'ю, то і в цьому випадку ризик розвитку делінквентності і подальшого злочину надзвичайно великий.                                                        Материнство за гратами стосується жінок, які зробили свій вибір, — скоїли злочин, засуджені і відбувають покарання. Але ці жінки знаходяться в особливому соціальному, психологічному і фізичному стані — вони приречені на материнство, їх доля в цьому відношенні неминуча. У випадку з жінками, що відбувають покарання, ситуація надзвичайно ускладнена: вони вибиваються з ряду «просто жінка», «жінка-мати». Над ними тяжіє минуле, де були порушені онтогенетичні етапи їх особового розвитку і, зокрема, етапи розвитку потребностно-мотіваційної сфери материнства. На останній стадії цієї дороги: «мати-дитя» — жінка вже відчужена суспільством, і сама демонструє і переживає відчуженість до інших людей, до світу, а часом і до самої себе. Відчуженість жінки може бути поширена і на її дитину. В стані збиткового, відчуженого материнства жінка потребує соціально-психологічної підтримки разом зі своїм дитям.