Девиация материнства

Розділ 2. Материнство в умовах СРСР та сучасного українського                        суспільства.                       

Материнство, як вже було визначено, має соціальну детермінованість. Розглянемо вплив соціального контексту на даний феномен на прикладі колишнього СРСР. Радянська держава завжди підкреслювала та підносила материнську роль, або материнську “функцію” жінки. Символічне заохочення народження дітей державою було дуже розвинуте, хоча матеріальне заохочення сильно відставало. У післяреволюційний період жінки були визнані активними творцями і повноправними членами суспільства. Проводилася агітація по залученню жінок у громадське життя, знаходженню ними незалежності від родичів і чоловіків, активній участі в житті суспільства. Однак центральною соціальною функцією всетаки було дітонародження і материнство. Материнство було проголошено соціальною відповідальністю жінки перед державою, тобто її публічним обов'язком [47, с.54-57]. Навіть найбільш послідовна феміністка А. Коллонтай затверджувала, що материнство – це аж ніяк не приватна справа конкретної жінки, а державний обов'язок. Держава офіційно взяла на себе право визначати і контролювати специфічно жіноче призначення. У програму по звільненню жінки від гніту традицій ввійшли і заходи для легалізації абортів (1920 р.) Державний контроль над материнством функціонував по-різному стосовно різних груп жінок. Разом з дозволом абортів були розроблені критерії, за якими деяким категоріям жінок представлялося пріоритетне право аборту. Першими в списку допущених до абортів були заміжні працюючі  і самотні матері, тобто ті, хто уже виконав свою материнську задачу, і ті, хто не мав матеріальної підтримки від батька дитини. Таким чином, легальний аборт найчастіше робили сімейні «матері» або соціально не заможні, «неварті материнства» жінки. Для обох груп медичний аборт залишився і надалі найбільш доступним і прийнятним способом репродуктивного контролю [26, с.16-20].                                                                                                    У 1936 р. відбулася офіційна заборона абортів, продовжувався їхній моральний осуд.  У наступне десятиліття відбувається законодавче зміцнення родини за допомогою ускладнення процедури розводу, закріплення, у тому числі матеріальної, відповідальності батьків за виховання дітей. Родина з чоловіком на чолі знову проголошується споконвічним місцем матері, у якому вона захищена від «непередбачених ударів долі», та зобов'язана бути дійсною господаркою й охоронницею вогнища. Ідеал патріархальної родини не був, однак, реалізований через Другу світову війну, що почалася, як і не було досягнуте викорінювання абортів. Вони залишалися масовим засобом регулювання народжуваності. Число кримінальних переривань вагітності непропорційно зросло в період їхньої заборони і послужило однієї з причин нового дозволу медично контрольованого аборту в 1955 р. [1,с.56].                                           У Радянському Союзі проголошувалося здійснення постійної цілеспрямованої політики охорони материнства й дитинства, яка включала заходи, що мали забезпечувати охорону праці та здоров’я вагітних жінок, державну допомогу у вихованні дітей, наділення жінки, дитини та родини, яка має дітей, особливими правами, пільгами та привілеями з урахуванням інтересів та потреб дитини, а також створення і розвиток різноманітних органів та установ, які надавали відповідні послуги та блага. Влада наголошувала, що однією з характерних рис соціалізму є забезпечення державою умов для гармонійного поєднання дедалі активнішої участі жінок у суспільному виробництві та громадсько-політичному житті країни з виконанням ними сімейних обов’язків та важливої соціальної функції материнства. При цьому комуністична партія, як зазначалося у її програмі, ставила за мету повністю ліквідувати залишки нерівного становища жінки в побуті [33].                                                                                                                                                                         У 1960-ті роки продовжувала розвиватися і вдосконалюватися створена у перші дні існування радянської держави система охорони материнства й дитинства. Так, 19 грудня 1969 р. було прийнято «Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про охорону здоров’я», деякі статті якого стосувалися безпосередньо цієї проблеми. Розділ 5 – «Охорона материнства і дитинства» – містив 6 статей, головна з яких – стаття 38 наголошувала на тому, що : «Материнство в СРСР охороняється та заохочується державою. Охорона здоров’я матері та дитини забезпечується широкою мережею жіночих консультацій, пологових будинків, санаторіїв та будинків відпочинку для вагітних жінок та матерів з дітьми, ясел, садків та інших дитячих установ, наданням жінці відпустки по вагітності та пологів з виплатою допомоги з соціального страхування; встановленням перерв у роботі для годування дитини; виплатою у встановленому порядку допомоги з нагоди народження дитини та допомоги під час нагляду за хворою дитиною; забороною застосування праці жінок на важких та шкідливих виробництвах, переводом вагітних жінок на легшу роботу зі збереженням середньої заробітної платні; покращенням та оздоровленням умов побуту та праці; державною та громадською допомогою родині та іншими заходами у порядку, який встановлюється законодавством Союзу РСР та союзних республік» [41].                                                                                                                                                                         Але, все одно, в 60-70 рр. практика абортів продовжує залишатися загальноприйнятим способом регулювання народжуваності. Можливість використання контрацептивів не пропагується медичними установами, отже медицина, таким чином, продовжує зберігати функцію державного контролю над жіночим тілом, намагаючись репресивними  або пропагандистськими  способами примусити жінку до виконання її призначення. У цей час починаються деякі зміни в офіційному визначенні центрального соціального інституту, що контролює материнство. Як ми вже говорили політика зміцнення родини і сімейних цінностей, яка почалася ще в 30-ті роки, знаходить своє продовження в так званій «сімейній програмі» кінця 70-х років [2, с. 64].  У ній материнські функції закріплюються за  допомогою позитивних санкцій.                                                                                                                                             Отже, проаналізувавши сказане ми бачимо, що з початком хрущовської політики «підвищення ролі радянської родини» підсилюється її контролююча функція стосовно материнства. При цьому родина асоціюється переважно з жінкою і жіночим та протиставляється державному, публічному. У цей період починається, за словами західних феміністок, процес приватизації жінки. Материнство й аборт  поступово припиняють нести функцію публічної дії. Вони стають «приватними сімейними рішеннями», здійснюваними за допомогою практики легальних медичних абортів. Держава продовжує «засуджувати» аборт, однак, як не парадоксально він знаходить статус «нормальності» у жіночому досвіді. Материнство набуває для багатьох жінок дуже великої цінності, стає своєрідним сенсом всього життя. Воно сприймається як обов’язковий для кожної жінки досвід. Бездітність і відмова від обов’язкового народження хоча б однієї дитини, набуває ознак асоціальної позиції. Але народивши дитину, ставши матір’ю, жінка досить часто зазнавала великих фізичних і моральних навантажень; через це відчуваючи страх перед майбутнім, деякі жінки відмовляються від материнства вже у пологовому будинку. Не випадково, на наш погляд, для підтримки материнства держава, ще у роки радянської влади не тільки розвинула систему дешевих дитячих будинків, але і стимулювала активізацію сімейних ресурсів. Основним таким ресурсом був “інститут бабусь”, без  допомоги яких молоді матері опинились би в дуже скрутному положенні і в відношенні перспектив отримання освіти і на ринку праці.                            Останній поворот в репродуктивній політиці радянського суспільства відбувся у другій половині 80-х років. В першу чергу він був пов’язаний з визначенням Мінздравом концепції планування сімей. Показовим є те, що ці зміни були пов’язані зі змінами у самому суспільстві – перебудовою та демократією. Таким чином, тільки наприкінці 80-х років в Україні були визначенні ідеї особистого репродуктивного вибору та відповідальності формування репродуктивної поведінки. Визначення жінки у державній політиці шляхом „приватного (сімейного) материнства” ще більш затверджуються у пострадянському періоді.                                                                                     Починаючи з 90-х років держава втрачає контроль над репродуктивною поведінкою (що частково пов’язано з процесом комерціалізації медицини). Фахівці з демографії з’ясували, що після розпаду Радянського Союзу народжуваність у країнах Східної Європи знизилася майже удвічі. Як вважають учені, зниження умовного показника, що позначає теоретичну кількість дітей на одну здатну завагітніти жінку, було викликано переходом до ринкової економіки і викликаною цим політичною, економічною і соціальною нестабільністю.                                                                                                                                Далі, вважаємо доцільним, розглянути умови відтворення материнства в умовах сучасного українського суспільства, для цього нам необхідно визначити об’єктивну готовність молодих сімей України до народження дітей, а також репродуктивне здоров’я жінок .                                                                       Незважаючи на складну демографічну ситуацію та невтішні прогнози, в останні роки в Україні відбулося покращення показників народжуваності. У 2009 році зафіксовано показник зростання народжуваності за останні роки .

Таблиця 2.1.

Динаміка кількості народжених дітей в Україні [ 16]

Важливим фактором, що впливає на показники народжуваності та материнства являється репродуктивне здоров‘я. Можна сказати, що репродуктивне здоров’я складається з трьох основних компонентів, які, в свою чергу, мають наступні елементи, а саме:

- фізичний компонент: здоров’я, вік майбутніх матерів, статеве життя;                            - психологічний компонент: психологічне здоров’я, настрій, психологічна потреба в дітях;                                                                                                                                                       - соціальний компонент: норми репродуктивної поведінки; репродуктивні традиції і соціальні умови [40, c.37].                                                                                                                 Вважаємо, що репродуктивне здоров’я жінки є об’єктивним показником материнства, оскільки здоров'я майбутніх поколінь багато в чому залежить від того, в якому положенні знаходиться здоров'я сьогоднішніх як реальних, так і потенційних матерів. Здоров'я жінок є об'єктивним показником рівня здоров'я населення і індикатором оцінки вирішення екологічних, економічних і соціальних проблем. Стан здоров'я жінок визначається соціальними, політичними, економічними і екологічними умовами їх життя, а також біологічними чинниками.                                                         Поняття «репродуктивне здоров'я» набуло поширення в світі в
80-х рр. ХХ ст. і своїм змістом тісно пов'язано з правом жінок і чоловіків на
охорону здоров'я у сфері репродуктивної системи і здоровим способом життя. По прийнятому ВООЗ визначенню, репродуктивне здоров'я - це стан
повного фізичного, духовного і соціального благополуччя у всіх питаннях,
що стосуються репродуктивної системи, її функцій і процесів, включаючи
відтворення потомства і гармонію психо-сексуальных відносин в сім'ї, а не просто відсутність хвороб репродуктивної системи або порушення її функцій [17, с.135].                                                                                                                 Репродуктивне здоров'я містить різні компоненти і його
досягнення вимагає найрізноманітніших дій. Досягнення репродуктивного здоров'я для всіх вимагає здійснення підходу, який на перше місце ставить людей, а не проблеми і втручання. Це означає активнішу участь людей в охороні власного здоров'я; підвищення індивідуальної відповідальності; застосування знань, отриманих від багатьох дисциплін; розуміння потреб в області репродуктивного здоров'я в контексті терміну життя окремих людей і певного культурного, економічного і фізичного середовища. Таким чином, репродуктивне здоров’я означає можливість задовільного та безпечного сексуального життя. Це передбачає право чоловіків та жінок на інформацію та доступ до безпечних, ефективних, доступних за ціною та прийнятних методів планування сім’ї та інших обраних ними методів регулювання народжуваності, які не суперечать закону, а також право доступу до відповідних послуг з охорони здоров’я, які дозволяють жінці безпечно перенести вагітність, пологи і дають батькам найкращу можливість народити здорову дитину. І хоча репродуктивне здоров'я стосується обох статей, знов таки  при розгляданні  проблем, що стосуються репродуктивного здоров'я, акцент робиться на жінці.                                                                                                                                            Репродуктивне здоров'я включає безпечне і ефективне оберігання від небажаної вагітності; безпечне переривання вагітності; можливість доступу і вибір безпечних для здоров'я методів і засобів контрацепції; безпечна  вагітність і догляд до пологів, в період пологів і після пологів; лікування безпліддя; лікування захворювань репродуктивної сфери; лікування захворювань, що передаються статевим шляхом. Кожна з цих проблем багатогранна, складна, специфічна і вимагає докладного вивчення.

Аналіз літератури з проблеми репродуктивного здоров'я дозволив визначити ряд чинників, що роблять безпосередній вплив на його стан. До них можна віднести наступні:                                                                                                               

• екологічні (забруднення повітря, води, їжі, підвищена радіація), такі, що викликають значне зниження імунітету, погіршення генофонду людей;

•              соціально-економічні (рівень життя жінок, умови їх праці);

•              правовий і соціальний захист жінок-матерів;

•              стан сучасної медицини, якість медичного лікування;

• особові  (рівень сексуальної культури і репродуктивної поведінки);                • спосіб життя жінок, якість між особистих  відносин і т.п.;

•              моральний  тиск на жінку зі сторони громадської думки;

•              нові репродуктивні  технології;

•              сімейна спадщина і ін.;

        • інформаційні.

Якщо розглянути детальніше названі чинники то слід відмітити наступне:              що репродуктивне здоров'я населення є індикатором екологічного фону.  Наслідки Чорнобильської аварії торкнулися багатьох територій України і інших країн. Зміна екологічної  ситуації, забруднення навколишнього середовища ведуть до зростання екологічно залежних захворювань і смертності, впливають на перебіг вагітності і народжуваності, викликають серйозні генетичні наслідки. В даний час в індустріально розвинених регіонах України до 98% жінок зайнято в суспільному виробництві з них практично кожна десята працює  в несприятливих умовах. А за даними наукових досліджень, стан здоров'я жінок, частота ускладнень вагітності і пологів  знаходяться в прямій залежності від умов праці і тяжкості роботи яку виконують. У зв'язку з вищевикладеним жінки репродуктивного віку особливо потребують соціального захисту [43, c.49].              Криза, що охопила практично всі сфери життєдіяльності українського суспільства, привела до різкого падіння рівня життя населення країни, погіршення матеріального положення всіх верств  і соціальних груп, зокрема молодих жінок, які перебувають в шлюбно-сімейних відносинах, так і незаміжніх. Низький рівень доходів зумовив труднощі із забезпеченням житла і організації сімейного побуту.

Наукові дослідження показують, що умови праці впливають на репродуктивне здоров'я жінок. Дані, отримані при обстеженні жінок, що працюють в різних галузях економіки, дозволяють зробити висновки що в абсолютній більшості випадків клінічні, імунологічні, гормональні, патофізіологічні та інші прояви шкідливої дії різних чинників виробничого середовища мають односпрямований, однотипний характер і свідчать про зниження фертильності жінок, підвищення частоти патології вагітності, запальних захворювань статевих органів [24, с. 36]. Встановлений зв'язок професії  з рівнем і структурою гінекологічної  захворюваності                                                         Правові і юридичні чинники роблять вплив на репродуктивне здоров'я багатьма прямими і непрямими шляхами, наприклад, за допомогою законів і регулюючих положень, що стосуються мінімального віку вступу в шлюб, гарантії виплат матеріальної допомоги по догляду за  дитиною  і  т. ін. Мета соціальної політики, у тому числі і політики у сфері репродуктивного здоров'я і поведінки, - підвищення ефективності виконання соціальних зобов'язань держави перед громадянами в умовах обмежених бюджетних можливостей держави при реалізації соціальних гарантій. [9, c.92-93]

Положенням про порядок призначення і виплат державою допомоги сім'ям з дітьми передбачаються наступні види допомоги: матеріальна допомога з вагітності і пологів; одноразова допомога при народженні дитини; матеріальна допомога по догляду за дитиною; грошові виплати матерям (батькам), що виховують трьох і більше  дітей; матеріальна допомога з тимчасової непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою  дитиною; допомога на дітей  у віці до 16 років (що вчаться - до 18 років); допомога на дітей самотнім матерям; допомога на дітей військовослужбовців  термінової  служби; допомога на дітей, які знаходяться під опікою; тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів або коли стягнення аліментів неможливе. В Україні з 1 січня 2011 р. зріс розмір допомоги при народженні дитини. Так, набув чинності закон "Про внесення змін до закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" щодо виплати допомоги при народженні дитини" від 17.11.2009 р. № 1723-VI.    Після підвищення допомога складає: для першої дитини - близько 18 тис. грн, для другого - близько 37 тис. грн, для третього і кожної наступної - близько 73,5 тис грн.                                                                                                                Добре відомо, що подібні заходи по стимулюванню народжуваності, що впроваджуються різними державами, не здатні|здібні| змінити|зраджувати| індикатор дітності| в свідомості, і чисельність корінного населення як зменшувалася, так і продовжує зменшуватися. Нетривалий ефект збільшення народжуваності створює тільки|лише| видимість поліпшення|покращання| демографічної ситуації, оскільки обумовлений зрушенням|зсувом| в календарі народжень і, зокрема, скороченням інтервалів між народженням перших і других дітей.

Важливо розуміти принципову помилковість вирішення проблеми малодітності за допомогою матеріальної підтримки сім'ї і матері, на чому наполягають, наприклад, І. С. Лаврентьева, А. М. Ілішев  і багато інших, оскільки в парі сім'я - держава торгівля недоречна: сім'ї завжди буде мало, і держава не зможе до безкінечності задовольняти її зростаючі запити                [25, с.50-59]. Слід погодитися з С. В.Захаровим в тому, що "активність держави повинна бути направлена на те, щоб як можна менша частка населення в своїй життєдіяльності спиралася на штучні "підпори" у вигляді допомоги і пільг" [18, с.45]. Основними адресатами державної підтримки матерів стануть, на думку російського дослідника С.Т. Багдасаряна, перш за все, представниці національних меншин" і соціально-неспроможні сім'ї [6, с.18].

На думку ученого А. І. Антонова, "тільки одна мета веде до підвищення народжуваності - зростання потреби сім'ї в дітях до рівня 3 - 4 дітей". Але "досвіду такого роду не було в нашій країні і немає ніде в світі" [3, с.47]. Таким чином, питання про збільшення допомоги щодо народження дитини, є досить складним, а її наслідки потребують детального вивчення.              Незадовільний стан репродуктивного здоров'я населення пояснюється погано організованою системою інформації з усіх питань проблеми планування сім'ї, низьким рівнем сексуальної культури населення, не усвідомленим відношенням людей до своєї репродуктивної поведінки, відсутністю служби планування сім'ї. В Україні впродовж десятків років не налагоджено на належному рівні виробництво якісних контрацептивних засобів в достатній кількості, відсутнє виробництво гормональних контрацептивів, препаратів і інструментів для переривання вагітності; виділяється недостатньо коштів для закупівлі контрацептивів за кордоном. Залишається низьким і рівень кваліфікації акушерів-гінекологів, терапевтів, педіатрів і різних медичних працівників з питань  планування сім'ї.                             Не дивлячись на те, що проводяться органами і установами охорони здоров'я заходи по попередженню не планованої вагітності, аборт до цих пір залишається основним методом регулювання народжуваності. Проте залишається висока питома вага позалікарняних абортів.                                           У комплексі несприятливих впливів на організм жінки і її потомства особливе місце займають спосіб життя сучасної молодої жінки, в якому широкого поширення набули такі негативні пристрасті, як куріння, зловживання алкоголем, пристрасть до токсичних і наркотичних речовин, що робить прямий негативний вплив як на здоров'я майбутньої матері, так і на здоров'я її дитини. Чинник ризику впливу на репродуктивне здоров'я із сторони вживання наркотиків не такий значний в кількісному відношенні, але дуже значний і небезпечний в якісному. Крім того, необхідно відзначити, що відбувається зменшення числа щодо здорових в репродуктивному плані жінок,  які ще до періоду фізіологічної і соціальної зрілості проходять вельми тернистий шлях. Особливу проблему складають ранній вступ до сексуального життя покоління сучасної молоді і числа вагітностей і народження дітей, що все збільшується, до 20-річного віку. Підліткова вагітність породжує також і проблему абортів.                                                        Не можна не відмітити той факт, що репродуктивне здоров'я жінки, у свою чергу, достатньо тісно пов'язане з якістю міжособових відносин, із сприйняттям себе як особи і з оцінкою виконаних «своїх завдань» («годувальниці», «берегині домівки» і т.д.). Якщо суспільство орієнтує чоловіка і жінку на виконання строго певних «природних» ролей, які часто розходяться з потребами і можливостями особи людини, це може викликати певний надлом в психічному і фізичному здоров'ї. На здоров'я жінки впливають відношення в сім'ї, зокрема сімейне насильство як фізичне, так і психологічне [49, c.78].                                                                                                   Серед чинників, які обумовлюють нове розуміння материнства та створюють новий контекст для його розгортання, хотілось відмітити те, що на нинішньому етапі трансформаційних процесів в Україні відбувається переосмислення ролей жінки й чоловіка в суспільстві, а точніше - створення егалітарних принципів рівності. Егалітарна концепція виходить з того, що жінка й чоловік – рівні як особистості, і тому повинні мати в суспільстві однакові можливості для свого розвитку, самореалізації. У сучасних жінок прослідковується тенденція об'єднати в єдине ціле такі два бажання, як зробити успішну кар'єру та стати доброю матір'ю і дружиною. Чоловіки бажають з одного боку, щоб жінка була економічно незалежна, а з іншого – присвятила себе повністю сім'ї та вихованню дітей [12, c.159].