Зміни в міжнародному поділі праці в сучасних умовах

МПП став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення  національного поділу праці та залучення  в систему світових господарських зв'язків нових національних виробництв, що привело до інтернаціоналізації виробництва в цілому. Цей складний процес розпочався з розширення простих торговельних зв'язків між країнами у середині XVI — середині XVIII ст., що зумовило вихід виробництва за межі держав. З кінця XVIII і до кінця XIX ст. почали формуватися його міжнаціональні форми у рамках світового господарства на базі простої кооперації.[19]

Інтернаціоналізація виробництва  у кінці XIX — середині XX ст. пов'язана  з розвитком простої кооперації, яка базується на МПП, що став визначальним фактором формування світового господарства.

Безперервно розвиваючись, МПП набув певних тенденцій та особливостей. До них належать такі:

1. У світовому господарстві  зберігається і навіть поглиблюється  розрив між промислово розвинутими  країнами і країнами, що розвиваються. На розвинуті країни припадає  близько 25 % населення і 80 % сукупного  національного продукту. Країни, що  розвиваються, у світовому господарстві  є, в основному, постачальниками  сировини і споживачами готової продукції.

Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий  обмін продукцією обробної промисловості. Збільшується виробництво працемістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислово розвинутих країн. Провідні ролі в цьому відіграє четвірка так званих "драконів" — Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та деякі інші країни, що належать до "нових індустріальних країн".[10. c 32]

2.Основним в МПП став  внутрішньогалузевий поділ праці  на основі предметної, а особливо  подетальної та технологічної спеціалізації.

3.Внаслідок нерівномірності  соціально-економічного розвитку  продовжуються зміни в розстановці  політичних і економічних сил  в групі промислово розвинутих  країн, насамперед між трьома  основними центрами — США,  Японією і Західною Європою.  Це викликає необхідність частої  перебудови в системі МПП.

4.Змінилася участь в  МПП колишніх країн соціалістичного  табору. Відбувається переорієнтація  їхніх економік та залучення  їх до участі у МПП на  інших засадах.

5.Постійно зростає роль  ТНК у міжнародному економічному  обміні та МПП. THK контролюють  майже половину світового промислового  виробництва та світової торгівлі.

6.Посилюються інтеграційні  процеси, інтернаціоналізація господарської  діяльності. Відзначається тенденція  до об'єднання зусиль провідних  країн для колективного регулювання  та зменшення наслідків економічних  та валютних потрясінь. Зростає  роль міжнародних організацій  — МВФ, МБРР тощо.

7.На МПП періодично  впливають структурні кризи, дисбаланси  в міжнародній торгівлі. Так, енергетична  криза 70-х років викликала необхідність  переходу на енергоощадні типи  виробництв, що привело до змін  в структурі й навіть географічному  розподілі світової торгівлі, а  також в експортній спеціалізації  багатьох країн.

8.Зростає об'єктивна необхідність  в докорінній перебудові МПП.  З другої половини XX ст. інтернаціоналізація  виробництва набула глобального  характеру. Вона охопила практично  всі підсистеми світового господарства, всі його галузі.

Нині немає такої великої  галузі національної економіки, яка  б не залежала від міжнародних  умов виробництва. Поглиблення поділу праці на міжнаціональному рівні  є більш результативним, ніж у  межах окремої країни.

2. Аналіз сучасного стану міжнародного поділу праці та світового господарства.

2.1 Напрямки розвитку міжнародної  спеціалізації і кооперування  виробництва.

Міжнародний поділ праці  нерозривно пов'язаний з міжнародною  спеціалізацією і кооперуванням  виробництва, які є формами його прояву і його елементами.[8.14]

Міжнародна спеціалізація  виробництва означає спеціалізацію  країн на виробництві певних видів  продукції або послуг і міжнародний  обмін ними. Досить легко уявити собі спеціалізацію за продуктами харчування. Наприклад, банани вирощують у тропіках і не вирощують в умовах помірного  клімату. Тропічні країни експортують  банани до країн помірного поясу, а останні експортують до тропіків свою продукцію . Деякі приклади міжнародної спеціалізації країн (Табл.1):

Табл.1. Спеціалізація окремих  країн світу. [Довгань Г.Д., Основи економіки]

Назва товару	назва країни
Нафта і нафтопродукти	Саудівська Аравія, Ірак, Іран, Кувейт, Оман, Катар, ОАЕ, Індонезія, Лівія, Алжир, Нігерія, Габон, Венесуела, Еквадор, Мексика, США, Бельгія, Норвегія, Канада, Росія.
Залізна руда	Бразилія, Китай, Австралія, Індія, Росія, США, Україна, Канада, Швеція
Легкові автомобілі	Японія, МША, Німеччина, Франція, Південна Корея, Іспанія, Мексика, Канада
Льняні тканини	Росія, Білорусь, Чехія, Литва, Єгипет, Польща, Україна, Франція, Румунія, Бельгія
Цукор	Індія, Бразилія, США, Китай,Таїланд, Австрія,Мексика, Куба, Франція, Німеччина, Південна Африка

 

Країни можуть спеціалізуватися також на послугах, зокрема на рекреаційних (тобто курортних). До країн з розвиненою сферою надання рекреаційних послуг приїжджають туристи з усього світу.

 Міжнародний поділ  праці — реальне явище. І  ним не можна нехтувати, оскільки  між різними країнами завжди  існували, існують і будуть існувати  відмінності у географічному  положенні, природних ресурсах, структурі  господарства, навичках і майстерності  трудового населення тощо.

 У результаті міжнародного  поділу праці у країнах світу  формуються галузі міжнародної  спеціалізації, які значною мірою  орієнтовані на експорт своєї  продукції до зарубіжних країн.  Саме ці галузі представляють  країну у міжнародному поділі  праці. Скажімо, якщо у зв'язку  з географічним поділом праці  згадати Об'єднані Арабські Емірати,  то вони постають в уяві  як світовий експортер нафти.  Швейцарські майстри відомі як  найкращі у світі виробники  точної механіки, альпійські фермери  — як неперевершені виробники  одного з найкращих у світі  сортів сиру. Швейцарія ще й  світовий центр рекреаційних  послуг.[9. п 2.5]

Утвердитися на світовому  ринку як виробник найбільшої кількості  видів і високоякісної промислової  продукції, а отже, завоювати вигідне  місце у світовій економіці —  дуже непросто. Так, від часу здобуття державної незалежності колишніми  колоніями в Африці минуло кілька десятиліть. А вони нині, як і раніше, постачають на світовий ринок лише сировину та сільськогосподарську продукцію. На світовий ринок потрібно прориватися  і щодня зміцнювати свої позиції.

 Міжнародний поділ  праці розвивається у двох  напрямах — територіальному та  виробничому. Перший напрям —  спеціалізація країн і регіонів  на виробництві певних товарів  (їх частин) або послуг. Другий  напрям охоплює міжгалузеву, внутрішньогалузеву  спеціалізацію та спеціалізацію  на рівні окремих підприємств.

Основними показниками рівня  міжнародної спеціалізації вважаються коефіцієнт спеціалізації галузі щодо експортної спеціалізації (рис.2,3)  та експортна квота (частка галузі).

Рис. 2. Діаграми змін товарної структури світового експорту в 1970 та 2007 рр. [ Павленко І.І. Міжнародна торгівля та інвестиції ]

Рис. 3 Річні обсяги світового експорту товарів у 1990-2010 рр.., млн. доларів  США. [«Новости Ник Сити» //news.nikcity.com]

Також,щодо експорту та імпорту, на світовому ринку послуг домінують дев'ять країн: США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Італія, на які припадає 2/3 світового експорту послуг і понад 50% імпорту (табл. 2.). Близько половини цього експорту (44%) припадає на чотири країни: Великобританію, США, Німеччину, Францію.[16]

Таблиця 2. Провідні світові  експортери та імпортери послуг. [Павленко І.І. Міжнародна торгівля та інвестиції ]

Міжнародне кооперування виробництва перетворюється на міжнародне промислове співробітництво. Найважливішою  ознакою промислового співробітництва  є комплексність.

Провідними у міжнародному кооперуванні вважаються такі методи: виконання спільних програм; договірна спеціалізація; створення спільних підприємств.

Країни спеціалізуються  для того, щоб брати участь у  міжнародній торгівлі товарами та послугами, яка може відбуватися у таких  режимах: вільної торгівлі; торговельних обмежень; протекціонізму.

Важливим напрямком міжнародного співробітництва стало створення  вільних економічних зон. Така зона є певною частиною території країни, у межах якої діє особливий  режим господарювання. Цей режим  надає значні пільги для зовнішньоекономічної діяльності. Існує понад 600 офіційно встановлених вільних економічних зон у 70 державах світу.[1. c 65]

За сучасних умов можна  виділити наступні форми міжнародної кооперації:підрядна кооперація;поставки  у рамках ліцензійних угод;доповнення виробничих потужностей партнера;поділ виробничих програм (спеціалізація);організація спільних підприємств.

Міжнародна спеціалізація  виробництва розвивається за двома  напрямами - виробничим і територіальним. У свою чергу, виробничий напрям поділяється на міжгалузеву, внутрішньогалузеву спеціалізацію та на спеціалізацію окремих підприємств (компаній).

У територіальному  аспекті міжнародна спеціалізація  виробництва припускає спеціалізацію окремих країн, груп країн і регіонів на виробництві певних продуктів та їх частин для світового ринку.

Основними видами міжнародної спеціалізації виробництва є предметна (виробництво продуктів), по-детальна (виробництво частин, компонентів продуктів) і технологічна, чи стадійна, спеціалізація (здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів, наприклад складання, фарбування, зварювання, термічна обробка тощо). Міжнародна спеціалізація виробництва - динамічна форма міжнародного поділу праці. Вона перебуває під впливом технологічних змін через внутрішню логіку свого руху та дією зовнішніх чинників, які визначають її розвиток. На всіх історичних етапах, а на сучасному особливо, для міжнародної спеціалізації виробництва характерними є динамічність процесу, що протікає, безупинна зміна її видів, напрямів, перехід до більш складних форм, породжуваних глибинними змінами в суспільному виробництві, зрушеннями в структурі всесвітніх потреб, впливом НТР. 

2.2 Дослідження місця транснаціональної корпорації в сучасному поділі праці.

У сучасних умовах відбувається безперервне зростання ролі транснаціональних  корпорацій (ТНК) у світовому виробництві, міжнародному поділі праці й міжнародному економічному обміні. ТНК - це найбільші  компанії, національні за капіталом  і контролем, але міжнародні за сферою своєї діяльності, їхня відмінна особливість - наявність активів за рубежем, які  виникають на базі прямих інвестицій. Виникнення ТНК відноситься до періоду  після Другої світової війни, коли вони стали панівною формою міжнародних  монополій, прийшовши на зміну міжнародним  картелям.[4. c. 44]

  ТНК якісно відрізняються від міжнародних картелів на початку віку. Останні створювали підприємства переважно у сировинних і добуваючих галузях, продукція яких призначалася для реалізації в країні, де базувалася дана монополія. Але головна відмінність полягала в тому, що зарубіжні підприємства залишилися технологічно відособленими одиницями, мали повний виробничий цикл, виступали самостійно навіть у збутовій діяльності.

 Зростання суспільного  характеру виробництва, його інтернаціоналізація  в умовах НТР привели до  трансформації міжнародних компаній, виникнення ТНК. У межах сучасних  ТНК склалися міжнародні виробничі  комплекси, єдність яких забезпечується  численними виробничими, фінансовими  й управлінськими зв'язками. Ці  виробничі комплекси базуються  на внутрі фірмовому поділі праці, коли філіали однієї корпорації в різних країнах спеціалізуються на випуску окремих вузлів і деталей, здійсненні окремих операцій, спільно беручи участь у виробництві готової продукції. Так, ТНК, які діють у галузі радіоелектронної промисловості, перенесли за межі країн базування (в основному в Південну Корею, Сінгапур і на Тайвань) найбільш трудомістку частину виробничого циклу, використовуючи при цьому значний розрив у рівні заробітної плати в розвинутих державах і країнах, які розвиваються.

  Ще однією особливістю сучасних ТНК є збільшення в їх числі питомої ваги корпорацій Японії і Західної Європи. Однак корпорації США продовжують зберігати лідируючі позиції в деяких галузях, тісно пов'язаних з реалізацією досягнень НТР. Так, найкрупнішою компанією в галузі виробництва засобів телекомунікації є американська корпорація АТТ, а в десятку найкрупніших ТНК світу за показником обсягу продажу (як і в 80-ті роки) входять такі американські корпорації, як "Ексон", "Дженерал моторз", "Мобіл", "Форд моторз" та ін.

 Діяльність ТНК всебічно  сприяє зміцненню міжнародних  господарських зв'язків, інтернаціоналізації  господарського життя. Наприклад,  корпорація "Ексон" має 44 нафтопереробні заводи в 23 країнах, її дочірні й асоційовані з нею компанії діють більше ніж у 80 країнах. Величезний обсяг товарів і послуг, які виробляють ТНК у різних регіонах світу, сприяє поглибленню міжнародного поділу праці: поділ праці між країнами доповнюється міжнародним поділом праці всередині фірм.