Україна як обєкт міжнародного кредитування

Після другої світової війни  міждержавний кредит використовувався для надання урядових кредитів і фінансової допомоги США країнам Західної Європи для відродження їхнього зруйнованого війною народногосподарського потенціалу (йдеться про так званий "план Маршалла"). У "плані Маршалла" погодились взяти участь 16 європейських кра'ін, у тому числі Великобританія, Західна Німеччина, Італія, Франція та інші. Протягом чотирьох років дії "плану Маршалла" Конгрес США виділив урядам західноєвропейських країн 13 млрд доларів, 2/3 з яких були витрачені на закупівлю американських товарів.

У сучасних умовах найпоширенішою системою міждержавного кредиту є програма "Stand-by", що надається країнам — членам МВФ для підтримки їхніх економічних програм на 1—1,5 року кількома порціями (траншами), як правило, поквартально, за умови, що країна-позичальник додержується закладених в угоді домовленостей. Практика показала жорсткість умов, на яких надаються кредити "Stand-by".

З 1993 р. МВФ ввів ще один вид міждержавного кредитування — так званий механізм фінансування системних перетворень (systemic transformation facility, скорочено STF). Кредити в рамках цього механізму надаються державам, що мають труднощі в сфері платіжного балансу через порушення у традиційній системі зовнішньої торгівлі та пов'язаних із нею розрахунків, зокрема переходу від неринкових до ринкових цін.

1.3. Механізми міжнародного кредитування

Наявність різноманітних  видів міжнародного кредиту обумовлює  використання на практиці різних за своїм  змістом і специфікою механізмів здійснення міжнародних кредитних  операцій. Розглянемо механізми міжнародного банківського кредиту, який в сучасних умовах переважає в сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Банки виступають як одні з головних організаторів зовнішньоекономічної діяльності своїх клієнтів.

Приватні міжнародні позики (позики приватних банків, банківських  синдикатів) надаються найчастіше підприємствам (фірмам), тих країн-позичальників, які отримують кредити МВФ або Світового банку.

Банки надають експортні  та фінансові міжнародні кредити. Експортний кредит надається банком країни-експор-тера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування зовнішньоторговельних угод. Особливістю експортного кредиту є його "зв'язаний" характер: позичальник зобов'язаний використовувати дану позику тільки для купівлі товарів у країні кредитора. Фінансовий кредит дає змогу імпортеру здійснювати купівлю товарів на ринку будь-якої іншої країни. Механізм спеціальних (або проектних) кредитних ліній передбачає кредитування певних конкретних інвестиційних проектів.

У міжнародній торгівлі досить широко використовується механізм акцептно-рамбурсного кредиту, який поєднує в собі кредитну і гарантійну операції. За своїм змістом такий вид кредиту передбачає: по-перше, акцепт банком векселів експортера; по-друге, переведення (рамбурсування) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Банк надає гарантію на користь клієнта на певну суму шляхом акцепту виставлених на даний банк переказних векселів (трат). Банки беруть за такий акцепт певну винагороду з імпортера. Акцептно-рамбурсне кредитування здійснюють, як правило, найбільш надійні і відомі міжнародні банки.

Для полегшення міжнародних  платежів застосовується механізм факторингу. Спеціальна факторингова компанія здійснює купівлю грошових вимог експортера до імпортера. Експортер передає  компанії-фактору вимоги до покупця, а фактор за певну винагороду (відсотки) бере на себе зобов'язання щодо отримання платежу за ними.

Поширеним механізмом міжнародного банківського кредиту є форфетування (від фр. a forfait — повністю, загальною сумою). За своїм економічним змістом форфейтинг означає надання певних прав в обмін на здійснення платежу. В банківській практиці механізм цієї кредитної операції пов'язаний з купівлею на певний строк на заздалегідь встановлених умовах векселів та інших боргових і платіжних документів. Банк — покупець вимог бере на себе комерційні ризики, що пов'язані із неплатоспроможністю імпортера, без права регресу (обороту) цих документів на попереднього власника. Тим самим експортна угода із кредитної перетворюється в розрахункову, що є безумовно вигідним для експортера.

У міжнародній торгівлі використовується механізм кредитування на компенсаційних засадах. У цьому випадку погашення кредиту здійснюється не грішми (валютою), а поставками продукції підприємств (фірм), збудованих й обладнаних за рахунок одержаної позики. Умови кредиту, що надається на компенсаційних засадах, є привабливими, насамперед, для країн, що розвиваються.

Важливим інструментом європейського кредитного ринку (ринку  єврокредитів) є механізм роловерного кредитування. На основі цього механізму надається довгостроковий кредит з періодично змінюваною ставкою відсотка. Це означає, по суті, періодичне "перекредитування" кредиту. Механізм роловерного кредиту передбачає поділ договірного кредитного строку на більш короткі періоди (3—6 місяців) і встановлення твердої відсоткової ставки тільки для першого періоду. Для кожного наступного періоду відсоткова ставка коригується з урахуванням зміни кон'юнктури ринку, валютних курсів, цін тощо. Відновлювані роловерні кредити не мають встановленої загальної суми позики.

Конкретні механізми здійснення міжнародних кредитних операцій надзвичайно складні і різноманітні, їх вивчення передбачає окремий більш детальний розгляд, що не є завданням даного навчального посібника.

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін.

Кожна країна-учасниця, вступаючи  у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот визначається "вага" голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота України на кінець 1992 р. становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млн. дол. США. Згідно з існуючим положенням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а решта – у національній грошовій одиниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що зазнають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кредит, що по можливості буде погашено [23, с 64].

Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999 р. передбачено  зростання сумарного капіталу МВФ  до 210943,0 млн. СДР проти 145321,0 млн. СДР. Унаслідок цього квота України в МВФ зросла з 997,3 млн. СДР до 1372,0 млн., що дає змогу помітно розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ.

Політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні [23, с 67].

Відносини МВФ з країнами колишнього СРСР, у тому числі з  Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Програму першого  типу створено спеціально для цих  країн та країн Східної Європи. Вона є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма – програма системної трансформації економіки (Systemic Transformation Fasility – STF), реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати.

Наступний крок – це досить стандартна програма, яка має назву "стенд-бай" (Stand-by). Це програма короткострокового  фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації.

Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду  про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility – EFF). Вона розрахована  на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою "стенд-бай". Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання [26, с 31].

З другої половини 1994 р. розпочалася активна співпраця з МВФ. Початкова квота України в цій організації була другою за розміром (після Росії) і становила 665,0 млн. СДР. У відповідності з переглядом квот у 1990—1992 рр. її розміри були збільшені до 997,3 млн. СДР, а протягом 1998-1999 рр. - ще на 37,5% до 1372,0 млн. СДР. Членство у МВФ надало Україні можливість користуватися кредитами для фінансової підтримки економічних реформ і покриття дефіциту платіжного балансу. Перший кредит у розмірі 371 млн. дол. США було надано 26 жовтня 1994 р. як перший транш механізму фінансування системних перетворень. Другий транш — 7 квітня 1995 р. у розмірі 1960 млн. дол. США. Чергові резервні кредити «стенд-бай» було надано 10 травня 1996 р. (877 млн. дол. США) і 25 серпня 1997 р. (542 млн. дол. США).  Черговий транш (2200 млн. дол. США) у рамках механізму розширеного фінансування було надано 4 вересня 1998 року. В обмін на надані кредити МВФ вимагав жорсткої макроекономічної та фінансової дисципліни. Наступні кредити було надано 29 березня 2004 року (411,6 млн.дол), 5 листопада 2008 року (1,1 млрд.дол) Востаннє МВФ виділяв Україні транш кредиту в сумі 1,5 млрд дол. 22 грудня 2010 р.

Програма співпраці  Міжнародного валютного фонду і  України stand by, яка була відкрита в 2008 році, дозволила уникнути більш негативних наслідків кризи для економіки, при цьому структурні проблеми залишилися невирішеними.

Програма співпраці  України і МВФ, схвалена в липні 2010 р., передбачає виділення Україні  кредиту на суму 15 млрд 150 млн дол. під ставку 3,5% річних. Термін дії програми становить 2,5 року. Одразу після схвалення програми співпраці Україна отримала перший транш у розмірі 1 млрд 890 млн дол. Рішення про виділення другого траншу в розмірі 1 млрд 500 млн дол. рада директорів МВФ ухвалила 22 грудня 2010 р.

Місія фонду, яка працювала  в березні 2011 року в Києві, не стала  рекомендувати раді директорів МВФ  ухвалювати позитивне рішення про  виділення чергового траншу для  країни. МВФ очікував від України  затвердження пенсійної реформи  та розв'язання проблеми занижених тарифів на газ для населення.

У 2011 р. транші МВФ Україна  не отримувала. Київ втратив можливість отримати від МВФ три квартальних кредити в розмірі приблизно 1,5 млрд дол. кожен в рамках програми stand-by загальним обсягом 15,5 млрд дол. з-за порушення узгоджених з фондом термінів проведення пенсійної реформи (набрала чинності з 1 жовтня) і підвищення тарифів на газ.