Україна як обєкт міжнародного кредитування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний торговельно-економічний університет

Інститут вищої кваліфікації

 

Кафедра міжнародної  економіки

 

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

 

з дисципліни «Міжнародні економічні відносини»

 

на тему:

  «Україна як об’єкт міжнародного кредитування»

 

 

	Слухачки 1-го року навчання Центру післядипломної освіти та магістерських програм спеціальності 8.03060104 «Менеджмент ЗЕД»                        Хомчук Марини Володимирівни
	Науковий керівник: к.е.н., асистент        Тронько В.В.

 

 

 

 

Київ 2012

 

Зміст

 

Вступ	3
Розділ 1. Міжнародний кредит у світовій економіці	5
1.1. Поняття міжнародного кредиту, його функції та принципи	5
1.2. Види та форми міжнародного кредиту	7
1.3. Основні аспекти  сучасного міжнародного кредитування	11
Розділ 2. Україна в системі міжнародного кредитування	13
2.1. Основні міжнародні фінансово-кредитні організації і їх співпраця з Україною, зокрема з МВФ	13
2.2. Свібробітництво Світового  банку і України 2.3. Регіональні кредитно-фінансові організації (ЄБРР та Україна)	17 19
Розділ 3. Проблеми надмірного кредитування економіки України 3.1. Показники зовнішього  державного боргу України 3.2. Проблеми існування та збільшення зовнішнього боргу України 3.3. Негативні наслідки зовнішнього кредитування України	25 25 31 36
Висновки	42
Список використаних джерел	44

 

Вступ

Поняття міжнародного кредитування з'явилося ще за часів феодалізму як специфічний різновид лихварського кредиту і використовувався переважно для фінансування війн, хрестових походів і утримання королівських дворів Європи. Стрімкого розвитку міжнародний кредит набув за часів капіталізму, що пов'язано з новітніми тенденціями у розвитку міжнародних економічних відносин, зокрема інтернаціоналізацією виробництва, розвитком світового господарства.

Як економічна категорія  міжнародний кредит виражає відносини  між кредиторами і позичальниками різних країн світу щодо надання, використання і погашення кредиту.

Міжнародні та регіональні  фінансово-кредитні організації –  це установи, які створені на базі багатосторонніх угод між державами. Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), що являється головною установою Групи Світового банку.

За умов глобального економічного і фінансового спаду, обмежених внутрішніх фінансових можливостей, що характеризують перехідну українську економіку, однією з дієвих форм державної підтримки національного товаровиробника є залучення середньо- і довгострокових фінансових ресурсів у межах міжнародних договорів для забезпечення економічного розвитку України. Тому дослідження даної теми є актуальним.

Мета роботи: визначити значення іноземних кредитів для економічного розвитку України.

Завдання роботи:

• визначити сутність та форми міжнародного кредитування;
• дослідити основні аспекти сучасного міжнародного кредитування;
• дослідити та проаналізувати діяльність в Україні міжнародних кредитних організацій;
• простежити динаміку іноземного кредитування в Україні;
• визначити значення іноземних кредитів для економіки України.

Предмет дослідження: міжнародні кредитні відносини.

Об’єкт дослідження: міжнародні кредитні відносини України.

Методи дослідження:

• аналізу та дослідження літературних джерел
• експертний
• порівняльний

 

 

 

1. Міжнародний  кредит у світовій економіці

1.1. Поняття  міжнародного кредиту, його функції  та принципи

Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних  відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. Кредиторами і позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації. Об'єктивною основою розвитку міжнародного кредиту стали вихід виробництва за національні межі, посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків. Інтенсифікація світогосподарських зв'язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення обсягів, подовження і диференціацію термінів міжнародного кредиту [21, с 23].

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового  капіталу у виробничий у результаті експорту устаткування, сировини, палива; у процесі виробництва у формі  кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках.

Суб'єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки, міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і позичальниками — представники різних країн.

Джерелами міжнародного кредиту є: тимчасово вивільнена в підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі; грошові нагромадження держави й особистого сектора, що мобілізуються банками. Міжнародний кредит відрізняється від внутрішнього міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел за рахунок їх залучення з ряду країн. Хоча міжнародний кредит опосередковує рух товарів, послуг і капіталів у зовнішньому обігу, рух позичкового капіталу за національним кордоном е відносно самостійним стосовно товарів, вироблених за рахунок позичкових коштів. Це зумовлено погашенням кредиту за рахунок прибутку від експлуатації введеного в дію за допомогою позичкових коштів підприємства, а також використанням кредиту в некомерційних цілях.

Зв'язок міжнародного кредиту  з відтворенням виявляється в  його принципах:

1. повернення: якщо отримані кошти не повертаються, то має місце безповоротне передання грошового капіталу, тобто фінансування;
2. терміновість: забезпечує повернення кредиту у встановлені кредитною угодою терміни;
3. платність: відображає дію закону вартості та спосіб здійснення диференційованих умов кредиту;
4. забезпеченість: виявляється в гарантіях його погашення;
5. цільовий характер: передбачає визначення конкретних об'єктів позики (наприклад, "зв'язані" кредити) та її застосування насамперед для стимулювання експорту країни-кредитора.

Принципи міжнародного кредиту виражають його зв'язок з  економічними законами ринку і використовуються для досягнення поточних стратегічних завдань суб'єктів ринку і держави.

Міжнародний кредит виконує  певні функції, які відображають специфіку руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин:

1. Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнародного кредиту позичковий капітал потрапляє в ті сфери, яким віддають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутків.
2. Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків через заміну справжніх грошей кредитними, а також шляхом розвитку і прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обігу міжнародними кредитними операціями.
3. Прискорення концентрації і централізації капіталу. Завдяки залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромадження, капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок приєднання до них коштів інших країн [9, с 49].

Значення функцій міжнародного кредиту нерівноцінне і змінюється в міру розвитку національного і світового господарства. У сучасних умовах міжнародний кредит виконує функцію регулювання економіки і сам є об'єктом регулювання.

 

1.2. Види та  форми міжнародного кредиту

Різноманітні форми міжнародного кредиту загалом можна класифікувати за кількома головними ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.

За  джерелами розрізняються внутрішнє, іноземне та змішане кредитування й фінансування зовнішньої торгівлі. Вони тісно взаємозв'язані й обслуговують усі стадії руху товару від експортера до імпортера, включаючи виробництво експортного товару, перебування його в шляху і на складі, у тому числі за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва і споживання. Чим ближче товар до реалізації, тим сприятливіші, як правило, для позичальника умови міжнародного кредиту.

За  призначенням залежно від того, яка зовнішньоекономічна угода покривається за рахунок позичкових коштів, розрізняють:

• комерційні кредити, безпосередньо пов'язані з зовнішньою торгівлею та послугами;
• фінансові кредити, що використовуються на будь-які інші цілі, включаючи прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об'єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію;
• "проміжні" кредити, призначені для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів і послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт.

Кредити за видами поділяються на: товарні (в основному надаються експортерами своїм покупцям), і валютні (видаються банками в грошовій формі). Часто валютний кредит є однією з умов комерційної справи щодо постачання устаткування і використовується для кредиту місцевих витрат на будівництво об'єкта на базі імпортного устаткування [5].

За  валютою позики розрізняють міжнародні кредити, надані у валюті країни-позичальника чи країни-кредитора, у валюті третьої країни, а також у міжнародній рахунковій валютній одиниці, що базується на валютному "кошику".

Міжнародні кредити за термінами поділяються на: короткострокові – до року, іноді до 18 місяців (надкороткострокові – до трьох місяців, одноденні, тижневі); середньострокові – від року до п'яти років; довгострокові – понад п'ять років.

У багатьох країнах середньостроковими вважаються кредити до семи років, а  довгостроковими – понад сім років. Короткостроковий кредит звичайно забезпечується оборотним капіталом підприємців і використовується в зовнішній торгівлі, у міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторговельні, страхові та спекулятивні угоди. Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестицій в основні засоби виробництва, він обслуговує до 85 % експорту машин і комплектного устаткування, нові форми міжнародних економічних відносин (великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи, упровадження нової техніки). Якщо короткостроковий кредит пролонгується (продовжується), він стає середньо-, а іноді й довгостроковим. У процесі трансформації короткострокових кредитів у середньо- і довгострокові активно бере участь держава, виступаючи як гарант.

З погляду забезпечення кредити можуть бути бланкові та забезпечені.

Забезпеченням звичайно служать товари, товаророзпорядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі нерухомість та цінності. Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах: тверда застава (певна товарна маса віддається у заставу на користь банку); застава товару в обороті (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму); застава товару в переробці (із заставленого товару можна виготовляти вироби, не передаючи їх у заставу банкові).

Іноді як забезпечення кредиту  використовують частину офіційних  золотих запасів, оцінюваних за середньоринковою ціною (Фінляндія в 1963 p., Італія, Уругвай, Португалія в середині 70-х років). Країни, що розвиваються, стали ширше практикувати (особливо на початку 80-х років) депонування золота під заставу отриманих іноземних кредитів для погашення своєї заборгованості. Проте позички під заставу золота не набули великого поширення через "негативне золоте застереження", характерне для багатьох міжнародних кредитів. Сутність його стисло можна сформулювати так: якщо позичальник надасть додаткове забезпечення за іншими кредитами, то кредитор може вимагати такого самого забезпечення і для даної позики. Тому деякі країни прагнуть краще продавати золото. Бланковий кредит видається під просте зобов'язання позичальника погасити його у певний термін. Звичайно документом за цим кредитом служить соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент і овердрафт.

Можна вважати, що існують  три основні види міжнародного кредиту:

1) державний кредит, що надається на двосторонній і багатосторонній основі, включаючи позики міжнародних організацій;

2) банківський кредит, пов'язаний з кредитними відносинами між банками різних країн;

3) комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує зовнішню торгівлю та послуги підприємств (фірм).

Із формуванням міжнародних  ринків капіталів пов'язано перетворення найбільших національних банків провідних  країн світу в транснаціональні банківські компанії, утворення постійних банківських консорціумів або синдикатів. В основі відсоткової ставки, яку сплачують за міжнародним кредитом позичальники, лежить сьогодні міжбанківська відсоткова ставка; залежно від того, які банки входять у міжнародний банківський синдикат, це може бути або Лондонська міжбанківська відсоткова ставка (ЛІБОР), або Паризька (ПІБОР), або Сінгапурська (СІБОР).

З економічної історії  добре відома така система державних  позик у сфері міжнародного кредитування як ленд-ліз. Закон про ленд-ліз був прийнятий Конгресом США за пропозицією президента Ф. Рузвельта 11 березня 1941 р. Ленд-ліз — це система передачі США іншим країнам-союзникам, в тому числі й колишньому Союзу РСР, у період другої світової війни 1939—1945 pp. у позику чи оренду зброї, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства, різних товарів і послуг. На основі двосторонніх державних угод були встановлені основні принципи регулювання розрахунків за ленд-лізом: військова техніка і матеріали, витрачені під час війни, не підлягають оплаті; майно, що залишилось після війни і придатне для цивільних цілей, повинно оплачуватися в порядку погашення довгострокового кредиту.