Україна як об’єкт міжнародного кредитування

    Для міжнародного кредиту важливо, в  якій валюті він буде надаватися і  в якій валюті буде погашатися кредитна заборгованість. Від правильного  вибору валюти кредиту залежить те, чи потерпатиму кредитор збитки чи ні. На вибір валюти кредиту впливає рівень відсоткової ставки, практика міжнародних розрахунків, рівень інфляції, динаміка курсу валюти. Валюта платежу може збігатися з валютою кредиту, а може і не збігатися [6, с. 458].

    В сучасних умовах міжнародні фінансові  інститути надають кредити країнам, що розвиваються, на певних умовах. Умови щодо надання міжнародних позик висуваються з метою забезпечення гарантій того, що кредитування певної країни відбуватиметься лише в разі проведення певної політики, тож остаточна її реалізація слугуватиме запорукою подальшого отримання фінансової допомоги. Деталізовані вимоги ускладнюють отримання кредитів країнами, що розвиваються, оскільки дуже часто вони "обмежують роль національних політичних інститутів і розвиток відповідальних та демократичних інститутів". Намагання виконати численні вимоги може суттєво обмежити прийняття внутрішньополітичних рішень у процесі проведення реформ. Не можна нав'язувати інституціональні реформи ззовні, вони повинні розроблятись і реалізовуватись у самій країні.

    Спершу  обмежені лише макроекономічними показниками, умови надання міжнародних позик  з роками змінилися. Зростання кількості  умов підвищило ризик того, що країни будуть неспроможні їх виконати, та спричинилося до небажання урядів вести  переговори з приводу отримання кредитів. Оскільки деталізовані умови надання позик часто не залишають урядам альтернативних варіантів розробки політики реформування, вони розглядаються як замах на національний суверенітет.

    В результаті тісної співпраці МВФ  і Світового банку протягом останнього десятиріччя програму умов надання міжнародних кредитів було значно вдосконалено. Основний наголос було зроблено на збільшенні власності держави в процесі проведення реформ та роз'ясненні її інституціональної ролі.

    Одним із наслідків такого співробітництва стало рішення про те, що потрібно висувати такі умови надання міжнародних кредитів, які були б пов'язані з результатами програм реформування, а не з діяльністю урядів. Головна ідея полягала в мінімізації кількості вимог, які стосувалися зокрема управління бюджетною сферою та прозорості діяльності уряду, що дозволяє повністю контролювати процес вироблення та здійснення державної політики, що, в свою чергу, є важливим аспектом розробки реципієнтами власних програм та запорукою успішного проведення реформ. У переліку умов надання міжнародних кредитів, які базуються на результатах реформ, а не на діяльності урядів, лише зазначаються бажані наслідки. Уряди ж самостійно визначають шляхи досягнення поставлених цілей [25].

    Щодо  умов Міжнародного валютного фонду, то він проводить свої фінансові операції тільки з країнами-членами, точніше, з такими їхніми офіційними органами, як центральні банки, казначейства чи валютні стабілізаційні фонди. Доступ до грошових ресурсів Фонду залежить, в першу чергу, від масштабів потреб країни в коштах для оздоровлення платіжного балансу, а потім й від ступеня її готовності погодитись не тільки з загальними економічними вимогами, але й з умовами, які висуває адміністрація Фонду. Так згідно з статутом, який діє сьогодні, важливою кількісною умовою є вимога, щоб загальна сума валюти даної держави, що знаходиться в активах МВФ, не перевищувала 200% величини її квоти, включаючи й ті 75% квоти, які були внесені країною за підпискою. Правда, у виключних випадках обмеження на використання валютних коштів може тимчасово призупинятися. Тоді МВФ надає країнам, які мають потребу, іноземну валюту понад встановлених лімітів.

    Що  стосується України, то в умовах співпраці  з МВФ вона бере на себе певні  зобов’язання, пов’язані з отриманням кредитів для забезпечення фінансової  та економічної стабільності. Зокрема у листопаді 2008 року Рада директорів МВФ затвердила щорічну програму Stand-By обсягом близько             16,4 млрд. дол. США, терміном на 24 місяці для надання допомоги Україні. 10 травня МВФ надав перший транш кредиту розміром 4,5 млрд. дол. США. 12 травня до України надійшли 2,8 млрд. дол. США другого траншу кредиту МВФ. Частина другого траншу розміром  1,5 млрд. дол. США була витрачена на фінансування зовнішніх боргових зобов’язань  уряду. Кошти ж третього траншу кредиту надійшли до України 31 липня, а  28 липня Рада директорів МВФ схвалила надати Україні третій транш кредиту розміром 3,3 млрд. дол. США. Як наслідок Україна взяла на себе зобов’язання відмінити ПДВ для сільськогосподарських підприємств, здійснити рекапіталізацію постраждалих від кризи банків, два роки не збільшувати мінімальну зарплату до рівня прожиткового мінімуму, переглянути умови індексації соціальних виплат і не підвищувати зарплати працівникам бюджетної сфери. Проте вимоги, які були висунуті  МВФ перед Україною не були виконані в повній мірі. У листопаді 2009 року МВФ призупинило співпрацю з Україною, тому четвертий транш кредиту так і не було отримано [1, с. 154].

    У 2010 році Україні отримала транш у розмірі 2 млрд. дол.. США внаслідок виконання зобов’язань - своєчасного проведення реформ у фіскальному, паливно-енергетичному та фінансовому секторах. До 1 млрд. доларів було спрямовано на покриття дефіциту держбюджету, решту коштів було зараховано до валютних резервів НБУ. Щоб отримати третій транш, Україна повинна з 1 квітня 2011 року на 50% підвищити ціну на газ для населення [33].

    На  рисунку 2.1 показано орієнтовний графік погашення Україною кредиту stand-by від МВФ.

    З метою забезпечення виконання умов з надання позик МВФ органи державного регулювання та управління України повинні здійснити ряд важливих заходів, які позитивно вплинуть на стан кредитування України. 

    Рис. 2.1. Графік погашення Україною кредиту  stand-by від МВФ. Джерело:  Складено автором за даними [32].

    Так, у сфері стабілізації валютних ринків першочерговими заходами є:

    -    усунення дисбалансів, пов’язаних зі збільшенням гнучкості обмінного курсу до ринкової ситуації;

    -  підвищення процентних ставок, що відіграють роль інструмента монетарної політики, зокрема ставок рефінансування;

    -   запровадження прозорості операцій із рефінансування та припинення прийому як заставного забезпечення власних акцій банків;

    -     скасування податку в пенсійний фонд на валютні операції тощо [23, с.64]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    

3. Значення  міжнародного кредиту  для функціонування економіки            України

 

    Перед кожною країною в той чи інший  час постає проблема нестачі власних 

фінансових  ресурсів. Це може бути спричинено як необхідністю  внутрішнього інвестування,  покриття   дефіциту  державного  бюджету,  соціально-економічних реформ,  так і для виконання боргових  зобов'язань.  Тому, щоб забезпечити подальший розвиток країни необхідно залучати потрібні ресурси ззовні. В таких випадках і використовують зовнішні запозичення [4].

    Кредитування  національної економіки тісно пов'язане  з проблемою її довгострокового  розвитку і з проблемою міжнародної  конкурентоспроможності.

    Залучення іноземного капіталу збільшує ресурси  економічного розвитку, але зростання  зовнішнього боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату відсотків.

    В той же час постає питання щодо того, наскільки ефективно будуть використані кредити та на які сектори будуть спрямовані кошти, чи говориться про довгостроковий розвиток або вони підуть на покриття поточного дефіциту. Є питання і в тому, наскільки чесно будуть використані гроші, чи прозора система інвестування тих чи інших проектів [3. с.96].

    З огляду на те, що економіка України протягом останніх років перебуває на перехідному етапі розвитку, необхідність фінансової підтримки є надзвичайно гострою і актуальною проблемою. Адже, з одного боку, виникає нагальна потреба в масштабних фінансових інвестиціях, з іншого – необхідно знайти оптимальні умови для їх реалізації і погашення боргу. Велике значення для країн, що розвиваються, відіграють міжнародні фінансові організації, найкрупнішими серед яких є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК) [30]. Опис цих організацій наведено у Додатку Б.

    Для України, як достатньо молодої держави, яка після розпаду Радянського  Союзу  отримала  практично  нульовий  резерв  банківських  активів  використання даного методу  залучення фінансових  ресурсів  є  досить  актуальним. Сьогодні ж залучення  зовнішніх  запозичень  спрямоване переважно на покриття державного дефіциту, а також погашення вже існуючої заборгованості. Використання залучених коштів за цими напрямками є досить небезпечним, так як може призвести до стримування   інвестиційної  діяльності  у  приватному секторі,  підвищення  вразливості  до  фінансових  криз,  фінансових  ризиків, загострення бюджетних проблем. Але воно має  і свої плюси,  як-от  збільшення інвестицій,  підвищення  якості  людського капіталу,  фінансування   дефіциту  бюджету, оптимальний розподіл у часі тягаря фінансування суспільно значущих  проектів   довготривалого  користування,  підтримання динамічної  рівноваги грошово-кредитного ринку тощо [2].

    Стратегія залучення і використання іноземних  кредитів базується на пріоритетних напрямах розвитку економіки України (енерго- та ресурсоощадні технології, агропромисловий комплекс, медична  й мікробіологічна промисловість, авіабудування, ракетобудування, автомобілебудування, легка промисловість, інфраструктура, окремі, надзвичайно важливі об'єкти), на програмах діяльності Кабінету Міністрів України з відповідними корективами, що окреслюються законами про Державний бюджет України на кожний рік.

      Світова фінансово-економічна криза негативно вплинула на ряд макроекономічних показників України і призвела до спаду виробництва, загальних неплатежів, зростання державного боргу та дефіциту державного бюджету, безробіття, загострення соціальних суперечностей. Тому для подолання цих негативних тенденцій в розвитку економіки країни актуальним є співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями [36].  

    За даними НБУ на 1 січня 2011 року зовнішній борг України становив 117,3 млрд. дол. США. Структуру та динаміку зовнішнього боргу України наведено у додатку В. Динаміка  зовнішнього боргу України у 2010  році визначалася:

    -  значними обсягами чистих зовнішніх  залучень Уряду (7.1  млрд.  дол.  США)  та  довгострокових  залучень  реального сектору економіки (3.5 млрд. дол. США);

    - суттєвим накопиченням короткострокового  боргу інших  секторів  за  торговими  кредитами  і   простроченою заборгованістю (4.5 млрд. дол. США); 

    -  скороченням  довгострокових  зобов’язань  українських банків  перед нерезидентами (2.5 млрд. дол. США).

    Протягом  року Урядом було залучено 2  млрд.  дол.  США  від МВФ  за програмою Stand-By. Обсяг  короткострокового  зовнішнього  боргу протягом  року збільшився  на 8.5  млрд. дол. США та  на  кінець 2010  року становив 47.3  млрд.  дол.  США [27].

    За  ознаками кредиторів  зовнішній  державний борг України  станом на 30 вересня 2009р. мав таку структуру:

    а) заборгованість за позиками, наданими міжнародними економічними і фінансовими  організаціями (рис. 2.2) [35].

    

Рис. 2.2. Заборгованість  за  позиками,  наданими  міжнародними організаціями економічного розвитку на 31.09.2009. Джерело: Складено автором за даними [35]. 

    б)  заборгованість  за  позиками,  наданими  іноземними  державами (рис. 2.3)

    Ефективність  використання запозичених коштів визначається спроможністю влади створити в країні умови для повернення боргу разом із сплатою відсотків і не перетворити тимчасову проблему в перманентну заборгованість.

      

    

    Рис. 2.3. Заборгованість  за  позиками,  наданими  іноземними державами на 31.09.2009. Джерело: Складено автором за даними [35].

    Отже, кредити, котрі Україна отримує  від міжнародних організацій та іноземних держав, мають як позитивні наслідки (можливість фінансування антикризової програми, в довгостроковій перспективі - підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки), так і певні ризики (в основному пов’язані із зростанням державного боргу та труднощами його повернення, коли зростання державного боргу перетворює проблеми його обслуговування на перманентну проблему запозичення). Тому необхідно створити умови для зменшення рівня ризику та поліпшення формування валютних резервів.