Україна як об’єкт міжнародного кредитування

 
 

    Міжнародне  кредитування здійснюється в різноманітних формах та видах. Для зручності останні класифікують за головними ознаками, які характеризують кредит із різних боків.

    Головною  ознакою класифікації є поділ  кредитів за об’єктами кредитування, відповідно до якого міжнародний  кредит виступає у двох основних формах:

• товарного, або комерційного кредиту;
• грошового, або банківського кредиту.

    Є і змішана форма міжнародного кредиту – фірмово-банківські кредити.

    За  джерелами у структурі міжнародного зовнішнього фінансування вирізняють офіційні і приватні кошти. Офіційні охоплюють двосторонні міжурядові кредити (головним чином міжурядові позики, які надаються найчастіше промислово розвинутими країнами країнам, що розвиваються і тісно пов’язані з різними програмами допомоги; змішані, в яких беруть участь приватні підприємства та держава) і багатосторонні кредити міжнародних фінансових організацій. Приватні кредити охоплюють фірмові кредити, банківські кредити, синдиковані позики тощо.

    За  терміном кредити поділяють на: короткостроковий – до 1 року; середньострокові – від 1 до 5 (інколи до 7-8) років; довгострокові – понад 10 років. У багатьох країнах середньостроковими вважаються кредити до семи років, а довгостроковими - понад сім років. Короткостроковий кредит звичайно забезпечується оборотним капіталом підприємців і використовується в зовнішній торгівлі, у міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторговельні, страхові та спекулятивні угоди. Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестицій в основні засоби виробництва, він обслуговує до 85 % експорту машин і комплектного устаткування, нові форми міжнародних економічних відносин (великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи, упровадження нової техніки). Частиною довгострокового кредиту є позики – залучення державними та приватними корпораціями позичкових коштів на національному та світовому ринках позичкових капіталів через випуск власних боргових зобов’язань.

    За  видами зовнішньоекономічної діяльності кредити поділяють на комерційні, пов’язані із зовнішньоторговельними операціями; фінансові, які використовуються на будь-які цілі, включаючи погашення заборгованості, інвестування в цінні папери тощо.

    За  призначенням міжнародні кредити можна  поділити на продуктивні та непродуктивні. До продуктивних належать кредити, призначені для розвитку економіки країни-позичальника: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліцензій, ноу-хау тощо. Непродуктивні кредити пов’язані з утриманням урядового апарату, армії, закупівлею зброї, погашенням зовнішньої заборгованості за раніше отриманими кредитами тощо.

    За  валютою позики вирізняють: міжнародні кредити у валюті країни-боржника або країни кредитора; у валюті третьої  країни, а також у міжнародних  розрахункових валютних одиницях (СПЗ). Найчастіше міжнародний кредит надається  у валюті країни-кредитора.

    За  забезпеченням міжнародні кредити  класифікують на забезпечені та бланкові. Забезпечені надаються під товари, товаророзпорядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість, коштовності. Інколи використовують частину  офіційних золотих запасів країни.  Бланковий кредит надається під зобов’язання боржника погасити його у встановлений термін і оформляється соло-векселем з одним підписом – позичальник. [16, с.92].

    Залежно від того, хто є кредитором, кредити  поділяються на:

    — приватні, надані фірмами, банками, іноді  посередниками (брокерами);

    — урядові;

    — змішані, у яких беруть участь приватне підприємство і держава;

    — міждержавні кредити міжнародних  і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій [6, с.489].

    За  формою міжнародні кредити можна поділити на фінансові та комерційні.

    Фінансовий  кредит – це грошовий кредит, наданий  банками на умовах повернення, строковості, платності і забезпеченості.

    Багато  держав, використовуючи створені системи  кредитування експорту і страхування  експортних кредитів, надають фінансову  підтримку своїм банкам-кредиторам та фірмам-експортерам.

    У міжнародному бізнесі поширена практика надання синдикованих кредитів.

    Синдиковані кредити – це кредити, надані двома  і більше кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальникові. Для надання синдикованого кредиту група банків-кредиторів об’єднує на визначений термін свої тимчасово вільні кошти [16, с.96].

    Комерційний кредит – це кредит як різновид розрахунків, тобто розрахунків із розстрочкою  платежів. Основними видами комерційного кредиту є:

• фірмовий кредит;
• вексельний кредит;
• овердрафт;
• акцептний кредит;
• факторинг;
• форфейтування.

    Фірмовий  кредит – позика, що надається експортером  однієї країни імпортерові іншої  країни у вигляді відстрочки платежу  за поставлені товари або послуги. Характер операцій фірмового кредиту наведено на рис. 1.2.

    

    

    

    

    Рис. 1.2  Функції фірмового кредиту для учасників міжнародної торговельної угоди. Джерело: [16, с.97].

    Строки  фірмових кредитів визначаються кон’юнктурою світових ринків, видом товарів і становлять 8-10 років. Розширення експорту машин та обладнання зумовило тенденцію продовження терміну фірмових кредитів.

    Сутність  вексельного кредиту полягає  в тому, що експортер після укладання  угоди щодо продажу товарів виставляє  переказний вексель на імпортера, який погоджується на оплату векселя у визначений термін після одержання відповідних товарних документів.

    Овердрафт становить від’ємний негативний баланс на поточному рахунку клієнта  банку. Овердрафт – це форма короткострокового кредиту, надання якого здійснюється шляхом списання банком коштів з рахунку клієнта понад його залишок. На погашення заборгованості при овердрафті спрямовуються всі суми, що зараховуються на поточний рахунок клієнта. Як наслідок, обсяг кредиту змінюється в міру надходження коштів, що відрізняє овердрафт від звичайного кредиту.

    Акцептний кредит – це кредит, наданий банком у формі акцепту переказного  векселя, що виставляється на банк експортерами та імпортерами. За цієї форми кредиту  експортер може виставляти на банк векселі на певну суму в рамках кредитного ліміту. Банк акцептує ці векселі, гарантуючи таким чином їхню оплату боржником у встановлений термін.

    Факторинг являє собою торгово-комісійні  та посередницькі послуги банку  чи спеціалізованої фактор-фірми. Він є специфічним різновидом короткострокового кредитування експорту і посередницької комерційної діяльності.

    Форфейтування є формою кредитування експорту банком або фінансовою компанією шляхом купівлі ними без звернення на продавців векселів за зовнішньоторговельними операціями. Як правило, застосовується при постачанні машин, устаткування на значні суми з тривалою розстрочкою платежу (до 5-7 років). Схему форфейтингових операцій наведено на рис. 1.3. 

    

 

    Рис. 1.3 Форфейтингові операції. Джерело: Складено автором на основі даних [17, с.88].  

    

3.   Сучасні тенденції  розвитку міжнародного  кредитування.

 

    Сучасний  розвиток міжнародної економіки  характеризується її подальшою глобалізацією, головним чином унаслідок нерівномірності  розвитку країн світу: найрозвинутіші з них та світові фінансові організації інвестують кошти у менш розвинені економіки з метою підтримання стабільності національних господарських систем. Основною формою такої допомоги є міжнародне кредитування [19].

    На  даному етапі розвитку світового  господарства міжнародний кредит є в деякій мірі основним фактором розвитку виробництва. Власних коштів подекуди не вистачає для нормального функціонування, тоді постає питання про додаткові джерела фінансування. Міжнародний кредит у цьому випадку може мати вирішальне значення. Масштабні державні проекти насамперед потребують масштабного фінансування, тоді коли сама держава не може забезпечити належного фінансування. У цьому випадку держава має звернутися до світової спільноти. Об'єктивною основою розвитку міжнародного кредиту стали вихід виробництва за національні межі, посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків. [11, с.231].

    У сучасних умовах інтернаціоналізації, поглиблення міжнародного поділу факторів виробництва та інтеграції національних економік у світові економічні процеси важливе значення має вивіз капіталу, якому притаманні  такі характерні тенденції: по-перше, швидкими темпами збільшуються розміри капіталів, які функціонують на міжнародних ринках і які шукають найприбутковіших їх застосування; по-друге, відбувається активізація ТНК, які відкривають за кордоном нові філіали й дочірні підприємства; по-третє, на перші позиції у світовому списку експортерів капіталу, відтискуючи США, в першій половині 90-х років виходять Японія, Швейцарія та Тайвань. І таким чином у вигляді приватних і державних позик здійснюється вивіз позиченого капіталу через систему міжнародного кредиту. Ще однією важливою тенденцією розвитку міжнародного кредиту в сучасних умовах виступає підвищення ролі банківського капіталу, посилання його активності в проведенні міжнародних операцій. Передусім це стосується найбільших транснаціональних банків, капітали яких стрімко зростають, що відіграє значну роль у розвитку світової торгівлі [13, с.145].

    Для кожної країни, яка прагне розвиватися як інтегральна складова глобальної економічної системи, співпраця з міжнародними фінансовими організаціями є неминучою. Але форми, механізми та наслідки такої співпраці є різними, незважаючи на те, що кожна з таких країн прагне максимізувати користь від неї.

    Для України ця проблема є особливо актуальна, бо діяльність глобальних фінансових інституцій є чинником, який суттєво  впливає не лише на розвиток її економіки  через реалізацію програм, спрямованих  на ринкове реформування, структурну перебудову господарства та стабілізацію національної валюти, але й соціальної сфери. Водночас ця діяльність є чинником і нестабільності української економіки: фінансова заборгованість перед цими організаціями робить економічну систему уразливою, залежною від їх подальших кредитів.

    Таку  організацію, як Міжнародний Валютний Фонд було створено з метою подання короткострокової фінансової допомоги країнам з дефіцитом платіжного балансу. Після відмови від системи фіксованих валютних курсів у 70-х роках МВФ перетворився на організацію, яка управляє фінансовими кризами на ринках країн, що розвиваються. Сьогодні МВФ розповсюджує економічну інформацію та виконує роль довгострокового позичальника, радника і консультанта. Специфіка діяльності МВФ полягає в тому, що, за Статутом, він має право емітувати власну валюту. Власною валютою МВФ починаючи з 1969 р. стали спеціальні права запозичення. Їхня поява була зумовлена різким загостренням проблеми міжнародної ліквідності в середині 60-х років, коли усвідомлення недостатності наявних запасів золота та його замінників для нормального функціонування світової торгівлі і міжнародних розрахунків стало масовим і безумовним [25].

    Співвідношення  основних світових валют та СПЗ наведено у таблиці 1.1 

    Таблиця 1.1

    Порівняльна характеристика курсів основних світових валют по відношенню до СПЗ станом на травень 2009-2011 рр.

Валюта	20.05.2009	20.05.2010	20.05.2011
Євро	1,113530	1.190870	1.117640
Долар США	1,524430	1.468820	1.591180
Фунт  стерлінгів	0.983884	1.026070	0.980210
Японська  йена	146.223000	134.691000	129.968000
Швейцарський  франк	1.686630	1.689150	1.405810
Австралійський  долар	1.981060	1.767320	1.491960

    Джерело: Складено автором на основі даних [28].

    Найбільш  активною рушійною силою у стимулюванні глобалізаційного розвитку є Світовий Банк, який складається з двох установ - Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародної асоціації розвитку (МАР). І хоча вони спеціалізуються на різних аспектах процесу розвитку, їх об'єднує загальна мета - світ без бідності. Діяльність Світового банку ґрунтується на принципах кооперації, а його акціонерами є країни, що розвиваються, та розвинені країни-члени. [12, с.159].