Транспортні артерії України та перспективи їх розвитку

2.7 Трубопровідний транспорт та його рівень

2.7.1 Газотранспортний коридор

Газотранспортна система України створювалась як частина єдиної газотранспортної системи  колишнього СРСР, головною метою функціонування якої є забезпечення природним газом  внутрішніх споживачів і транзит  газу в країни Східної та Західної Європи, Балканського півострова і Туреччину.

В основному  газопроводи спрямовані зі сходу на захід. Тільки газопроводи Шебелинка - Дніпропетровськ - Кривий Ріг - Одеса - Ізмаїл, Ананьїв - Ізмаїл, Іванцевичі - Долина та ряд інших мають меридіональне спрямування.

До складу української  газотранспортної мережі входить 35,2 тис. км магістральних газопроводів з  діаметром труб 1020-1420 мм, 122 компресорні  станції і 13 підземних сховищ газу (ПСГ). Пропускна спроможність газопроводів на виході становить 170 млрд куб. м щорічно, а сумарна - 266,5 млрд куб. м. Майже половина обсягу транспортування газу припадає на транзит.

Мережа ПСГ  в Україні - одна з найбільших у  Європі і посідає друге місце  за активною ємністю і добовою  продуктивністю. 11 із 13 підземних газосховищ створено на базі відпрацьова них газових і газоконденсатних родовищ, 2 - на базі водоносних структур. 7 ПСГ мають проектний активний об'єм понад 2 млрд куб. м кожне.

Наявність в  Україні найбільших в Європі ПСГ  ще не вирішує проблеми газозабезпечення та газопостачання. Ці газосховища потрібно ще й чимось заповнювати. Протягом останніх років потреби держави у природному газі задовольняються за рахунок власного видобутку на 20-25%.

На березень 2000 р. ПСГ були заповнені всього на 40-50 відсотків.

Крім того, Україні  для підтримання свого реноме вигідного транзитника потрібно підтримувати у відповідній формі  свою газотранспорт ну мережу. Аналіз показує, що майже третина газопроводів експлуатується від 23 до 48 років, 45% - мають  недосконале антикорозійне покриття, що призводить до частих аварій, 60% агрегатів відпрацювали свій ресурс, а 75% - не укладаються в екологічні норми.

У 1999 р. НАК "Нафтогаз України" здійснила капітальний  ремонт 19 км газопроводів, або 6,3% запланованого. Згідно з перспективним планом капітального ремонту газотранспортної системи України, НАК має намір до 2003 р. спрямувати на ремонт газопроводів 222,3 млн дол. США.

Окрім реконструкції  та підвищення технологічного рівня  діючої газотранспортної системи ведуться й роботи щодо розширення останньої. Протягом 1992-1999 рр. введено в експлуатацію 9 повних компресорних цехів та 4800 км газопроводів, в тому числі завершено будівництво газопроводу Джанкой - Феодосія - Керч довжиною 268 км. Споруджено газопровід Хуст - Сату-Маре довжиною 19,6 км, який дасть змогу транспортувати газ в обсягах 4-10 млрд куб. м на рік до північних районів Румунії, а в перспективі - і до інших країн Європи.

НАК "Нафтогаз України" підготовлений також  план технічного переоснащення підземних  газових сховищ України на період до 2003 року. Але для виконання запланованого потрібно, за підрахунками спеціалістів НАК, приблизно 1,8 млрд грн.

Україні необхідно  проводити виважену політику щодо реалізації транзитних можливостей держави  і забезпечення проходження експортного газу Російської Федерації й інших країн, а також розвивати належним чином систему інфраструктурного забезпечення газотранзиту. На найближчі роки в Україні заплановано будівництво ще кількох об'єктів газотранспортної системи. Реалізація даного плану дасть змогу підвищити транзитну спроможність системи. Частина цих об'єктів вже споруджується. Найбільш значущими з них є друга нитка газопроводу Тальне - Ананьїв - Ізмаїл (завдовжки 577 км, діаметром 1200-1400 мм і з продуктивністю 18,3 млрд куб. м на рік) та компресорні станції Тарутино й Ананьїв потужністю 96 МВт кожна.

Введення в  експлуатацію цих газопроводів і  компресорних станцій на південному напрямку дасть можливість підвищити  пропускну спроможність транзитної системи до Балканських країн  і Туреччини з 23 до 38 млрд куб. м на рік і за рахунок цього зберегти газотранзит через Україну навіть у разі можливого зменшення експорту російського газу в цілому. При вчасному розширенні цієї мережі практично відпала б необхідність будувати газопровід "Блакитний потік" вартістю до 3,5 млрд дол. США.

 Дано, що будівництво 5 компресорних станцій на існуючому газопроводі Торжок - Долина збільшить можливість прийому газу з Росії через Білорусь з 11 до 29 млрд куб. м на рік.

Слід нагадати, що РАТ "Газпром" проводить масштабну  роботу з диверсифікації шляхів експорту природного газу. Тому, враховуючи реальну  можливість зменшення надходжень газу в Україну у вигляді оплати за транзит, необхідно підвищити  конкурентоздатність послуг української газотранспортної системи за рахунок зниження їх вартості (у тому числі за рахунок технічного переоснаще ння компресорних станцій).

З огляду на це, не слід відкидати можливості зменшення  ставок за транзит. Однак таке зменшення  повинно здійснюватися паралельно зі зниженням ціни купівлі російського газу Україною.

У 1999 р. власний  видобуток забезпечив Україні 24% від  загального споживання газу. Тому одними із шляхів виходу з енергетичної кризи  та підвищення енергетичної безпеки  можуть бути нарощування власного видобутку та реалізація політики енергозбереження.

 

2.7.2 Нафтотранспортний коридор

Схожа ситуація і з транспортуванням нафти. Магістральні нафтопроводи в Україні мають: загальну довжину - 3927 км; пропускну спроможність по транзиту - 65 млн т на рік, а по прийому - 125 млн т; період експлуатації - 25-38 років. Роботу нафтотранспортної системи забезпечують 31 насосно-перекачувальна станція загальною потужністю 355 тис. кВт. Основними об'єктами системи магістральних нафтопроводів є українська ділянка магістрального нафтопроводу "Дружба", ділянки нафтопрово дів Мічуринськ - Кременчук, Самара - Лисичанськ - Кременчук - Одеса з виходом на нафтоперевалочний комплекс в Одеському порту. Останній нафтопровід має відгалуження в напрямку Тихорецьк - Новоросійськ з виходом на Новоросійський нафтоперевалочний комплекс.

Система нафтопродуктопроводів  України має загальну довжину 3,3 тис. км і здатна перекачувати майже 20 млн т нафтопродуктів на рік. Роботу системи забезпечують 11 насосно-перекачувальних  станцій. Основна частина нафтопродуктопроводів з'єднана з Лисичанським і Кременчуцьким нафтопереробними заводами (довжина з'єднань відповідно 1600 і 1455 км). В останні роки завантаження нафтопродуктопроводів значно зменшилось.

Експлуатація  нафтопроводів здійснюється Державними підприємствами магістральних нафтопроводів, такими як "Дружба" (нафтопровід "Дружба") і "Придніпровські магістральні нафтопроводи" (решта нафтопроводів).

Україна має  значні потужності для транспортування  нафти. Але останнім часом транспортування нафти нафтопроводами зменшується. У 1999 р. воно становило 65,5 млн т нафти, 82,5% з яких припадає на транзит.

З метою диверсифікації джерел надходження нафти до України  та збільшення транзитної спроможності останньої розпочато будівництво  нафтопроводу Одеса - Броди (перша черга - 9,0 млн т), який має довжину 667 км і проектну потужність 33,4 млн т нафти на рік та повинен з'єднати нафтопровід Самара - Лисичанськ - Кременчук - Одеса з нафтопроводом "Дружба". В районі м. Одеси здійснюється будівництво морського нафтоперевалочного комплексу (МНПК) для приймання та поставки нафтопереробним заводам нафти, що надходитиме в Україну морським транспортом. Проектна потужність

МНПК в цілому становить 40 млн тон на рік, у продуктивність І черги будівництва - 9 млн т.

Роботу МНПК зорієнтовано на приймання каспійської  нафти, перевалку транзитної нафти  для постачання в країни середземноморського  басейну та по з'єднувальному нафтопроводу Одеса - Броди в країни Європи з  використан ням існуючого нафтопроводу "Дружба" та будівництвом на території Польщі з'єднувальної ділянки Броди - Адамова Застава - Гданськ.

Спорудження зазначених об'єктів запланова но як українська складова Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК), який відкриває шлях для надходження нафти з Каспію до Європи.

Будівництво нафтопроводу Одеса - Броди має на меті перемкнути на Україну нафтові потоки Азербайджану, Туркменістану, Казахстану, минаючи  Росію. Тому спорудження і введення в дію МНПК у Південному та нафтопроводу Одеса - Броди великою мірою позначиться на політиці Російської Федерації щодо транспортування своєї, а також азербайджанської і казахстанської нафти для експорту до Європи.

2.8 Транспортні коридори та шляхи розвитку

З урахуванням  викладених обставин доцільно:

1. Здійснювати виважену політику щодо надання транзитних послуг Російській Федерації під час проходження експортної нафти з урахуванням інтересів обох сторін, з огляду на комплекс здійснюваних Росією заходів з метою зменшення своєї залежності щодо транзиту від України. Перш за все треба встановити (і погодити) на перспективу обсяги і тарифи транзиту нафти територією України; розробити та реалізувати заходи щодо покращання інфраструктурного забезпечення і гарантованості транзиту нафти;
2. Укласти з країнами-постачальниками каспійської нафти довгострокові міжурядові угоди щодо щорічних обсягів поставок і цінових інтервалів для однієї тонни (бареля) нафти;
3. Укласти з власниками нафтопереробних заводів на території України договори щодо щорічних обсягів і умов прийому нафти на переробку (мова йде насамперед про Кременчуцький, Лисичанський, Одеський і Херсонський НПЗ);
4. Провести переговори з метою укладання довгострокових міжнародних договорів щодо умов закупівлі нафти з потенційними споживачами каспійської нафти, що може бути доставлена до Європи нафтопроводом Одеса - Броди - Гданськ;
5. Розробити і втілити в життя довгострокову державну програму експансії українського капіталу на нафтогазових ринках Росії, Казахстану, Туркменістану, Азербайджану, Грузії (можливо - Узбекистану). Це дало б можливість забезпечити гарантовані поставки до України вуглеводневої сировини хоча б для задоволення внутрішніх потреб (на додаток до власного виробництва).

Загальними  задачами розвитку міжнародних транспортних коридорів, з огляду на вищесказане, є:

• прискорення приєднання України до європейської конвенції в галузі транспорту, транспортно-експедиційної діяльності і торгівлі;
• вирішення питання щодо створення зони вільної торгівлі в рамках ГУУАМ, що забезпечить спрощення митних процедур і прискорення проходження вантажу на прикордон них станціях;
• погодження транспортної та митної політики країн, що входять до МТК (ГУУАМ, РФ, Білорусь, Польща, Угорщина, Румунія та ін.);
• розробка технології прискореного проведення в зоні МТК митних і прикордонних операцій;
• надання статусу пріоритетних транзитним перевезенням і виділення їх в окрему категорію з метою забезпечення збереження та швидкості просування вантажу;
• розбудова прикордонних пунктів пропуску в зоні МТК (залізничних станцій, автомобільних пунктів, морських портів, аеропортів), забезпечення контролюючих органів необхідним обладнанням, засобами зв'язку;
• створення вільних економічних зон на базі прикордонних і морських транспортно-склад ських центрів;
• створення та модернізація мережі митних ліцензійних складів, контейнерних терміналів, автопортів;
• створення єдиної інформаційної системи слідкування за проходженням вантажу;
• створення виробничої бази для будівницт ва контейнерів та обладнання контейнерних терміналів;
• розробка механізму залучення інвестицій, у тому числі на концесійних засадах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3 : ТРАНЗИТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ

3.1 Транзит в Україні та його розвиток при Європейській інтеграції

Питання реалізації наявного транзитного потенціалу України набувають особливої гостроти у контексті розширення ЄС та життєво необхідного намагання нашої держави увійти до складу цього міжнародного формування. Економічні відносини України з ЄС в майбутньому багато у чому визначатимуться її статусом транзитної країни у процесі транспортування на Захід енергоносіїв та інших видів вантажів.

Транзит дає  змогу ефективно використовувати  резерви національних транспортних систем, стимулює їх розширене відтворення. Внаслідок цього набуває розвитку транспортне машинобудування, активізується будівництво доріг, пунктів перевалюванню вантажів та пов’язаних з ними об’єктів, створюються нові робочі місця. Приміром, Голландія 40% доходу від експорту послуг отримує саме від транзиту. Збільшення обсягів транзитних перевезень неможливе без розвитку транспортної мережі, що, у свою чергу, визначається інвестиціями в цю сферу.

Здійснений  аналіз засвідчив зниження рівня використання Україною свого транзитного потенціалу щодо енергоносіїв та втрату позицій на світовому ринку транспортних послуг. Зокрема, частина транзиту у напрямку захід-схід пішла на північ, зростає конкуренція і з боку чорноморських портів Болгарії, Румунії, які також зацікавлені у збільшенні транзиту через свою територію. За даними газети «Голос України», щороку ми втрачаємо якнайменш 600 млн грн внаслідок недостатнього використання транзитних потужностей.

Тривогу викликає низький, що не відповідає міжнародним стандартам, рівень техніко-технологічних і економічних параметрів більшості видів вітчизняних транспортних засобів, що призводить до неминучого їх програшу у світовій конкуренції на ринку транзитних послуг. Тому відбувається експансія іноземних транспортних та експедиційних компаній на український ринок перевезень. Особливо гостро зазначена ситуація відчувається на морському та повітряному транспорті, які майже повністю працюють на ринку міжнародних перевезень і неспроможні витримати конкуренцію світового ринку. Авіація витісняється і з європейського ринку перевезень: з 1 квітня 2002 року в Європі введені більш жорсткі вимоги щодо шуму літаків та їх шкідливих викидів в атмосферу. В результаті українська авіація не в змозі виконувати польоти за кордон (за винятком кількох літаків Боїнг-737 авіакомпаній «Міжнародні авіалінії України» та «Аеросвіт»). Частка вітчизняних транспортних компаній у міжнародних перевезеннях становить від 7 до 30 відсотків, що свідчить про витіснення українського транспорту з міжнародного ринку перевезень і не тільки з техніко-економічних причин. Важливим чинником у такій політиці є надання державної підтримки вітчизняним перевізникам.