Стандартизація та сертифікація продукції

5) елементи  народногосподарських об'єктів державного  значення (транспорт, зв'язок, енергосистема,  оборона, навколишнє природне  середовище, банківсько-фінансова система  тощо);

6) методи  випробувань. 

     Вони  містять обов'язкові й рекомендовані вимоги. До обов'язкових належать вимоги, котрі гарантують безпеку продукції для життя, здоров'я та майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону.

     Поряд з державною широко використовується галузева стандартизація. Так, набуває подальшого розвитку стандартизація на рівні підприємств. Відділи зі стандартизації є у кожному міністерстві (відомстві), об'єднаннях, науково-дослідних інститутах конструкторських бюро. Роботи по підвищенню ефективності виробництва, технічного рівня і якості продукції проводяться з використанням стандартизації.

      Галузеві  стандарти розробляють на ту продукцію, щодо якої бракує державних стандартів України, або за необхідності встановлення вимог, котрі доповнюють чи перевищують  такі за державними стандартами, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств — у разі потреби поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ця категорія нормативних документів може використовуватись на засадах добровільної згоди відповідних суб'єктів діяльності. Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції. Вони регламентують норми й вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються, тих, які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також щодо якості нових видів виробів на період їхнього освоєння виробництвом.

      Стандарти підприємств виокремлюють у самостійну категорію умовно (без правової підстави), їх підприємства розробляють з власної ініціативи для конкретизації вимог до продукції й самого виробництва. Об'єктами стандартизації на підприємствах можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення та інструмент власного виготовлення, певні норми в галузі проектування й продукування виробів, організації та управління виробництвом тощо. Такі стандарти використовують для створення внутрішньої системи управління якістю праці та продукції.

      Стандарти й технічні умови — це документи  динамічного характеру, їх треба  періодично переглядати й уточнювати з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до продукції, що виготовляється (проектується).

      Сучасні напрямки вдосконалення стандартизації полягають у розробці державних і міжнародних стандартів не для кожного конкретного виробу, а для групи однорідної продукції, і в обмеженні кількості показників до найбільш істотних. Це дає змогу помітно зменшити кількість чинних стандартів, спростити їхній зміст і здешевити весь процес стандартизації. 
 
 
 
 
 

      Сертифікація  продукції.

     Законодавчою  базою створення національної системи  сертифікації є Декрет Кабінету Міністрів  України “Про стандартизацію та сертифікацію”  від 10 травня 1993 року, підписаний прем’єр-міністром України Л.Д. Кучмою, яким Держстандарт визначений як національний орган з сертифікації, а також більше 30 законів і законодавчих актів України, в яких встановлені вимоги до сертифікації окремих видів продукції. На сьогодні в галузі стандартизації, метрології та сертифікації укладено 44 угоди з 31 країною, в тому числі 19 на міжурядовому рівні.

      В Україні діє державна система сертифікації продукції УкрСЕПРО.

      УкрСЕПРО — українська національна система сертифікації, роботи в якій визначають 149 органів з сертифікації продукції (робіт, послуг) та 811 випробувальних лабораторій (центрів). 

        

      Рис. 3.1. Структурна схема системи сертифікації УкрСЕПРО.

      Організаційну основу системи сертифікації УкрСЕПРО становлять державні стандарти України:

• ДСТУ 3410-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення;

• ДСТУ 3411-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації продукції та порядок їх акредитації;

• ДСТУ 3412-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних лабораторій  та порядок їх акредитації;

• ДСТУ 3413-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції;

• ДСТУ 3414-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Атестація виробництва. Порядок проведення;

• ДСТУ 3415-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Реєстр Системи;

• ДСТУ 3416-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок реєстрації об'єктів добровільної сертифікації;

• ДСТУ 3417-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Процедура визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується;

• ДСТУ 3418-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до аудиторів та порядок їх атестації;

• ДСТУ 3419-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Сертифікація систем якості. Порядок проведення;

• ДСТУ 3420-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації систем якості та порядок їх акредитації;

• ДСТУ 3498-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Бланки документів. Форма та опис;

• ДСТУ 3957-2000. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок обстеження виробництва під час проведення сертифікації продукції.

      Перелік сертифікованих в системі УкрСЕПРО систем якості складається із 575 системи якості.  
 

      Головним  інститутом в системі Державного Комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики по розробці науково — методичних та організаційних засад сертифікації продукції, послуг, систем якості є Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ).

      УкрНДІССІ здійснює інформаційне забезпечення підприємств  і організацій з питань сертифікації.

     В Україні прийнято розрізняти обов'язкову і добровільну сертифікацію.

     Обов'язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарюючими суб'єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визнання її характеристик (показників) та подальший технічний нагляд за сертифікованими виробами. Іншими словами, це підтвердження відповідності продукції (процесів) вимогам технічних регламентів (вимогам безпеки).

     У «Переліку продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації в Україні» (затвердженому наказом Держстандарту  України № 95 від 30.06.93 зі змінами  і доповненнями, внесеними наказом  Держстандарту України № 499 від 27.11.96) наведено не тільки перелік продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації, але й перелік стандартів, яким вона повинна відповідати. Здебільшого це вимоги до безпеки та охорони довкілля.

     Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими, за ініціативою самих суб'єктів господарювання (тих або інших видів діяльності) на договірних засадах. Це підтвердження відповідності продукції (процесів) будь-яким вимогам, що встановив замовник.

     Видача сертифікату відповідності. При наявності протоколів з позитивними результатами випробувань, сертифікати на системи якості, або атестату виробництва, залежно від прийнятої схеми сертифікації, орган з сертифікації продукції оформлює сертифікат відповідності, реєструє його в Реєстрі Системи та видає заявнику, який після цього має право маркувати продукцію, тару, упаковку, супровідну документацію та рекламні матеріали знаком відповідності. Сертифікат відповідності може бути виданий на один виріб, партію чи на серійну продукцію.

     Саме  сертифікат відповідності митні  служби вимагають при перетині товаром  кордону, при продажу в Україні  товару, зазначеного в переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації. «Сертифікат відповідності» визнають у більшості країн СНД. В Україні його мають право видавати органи з сертифікації, які діють у системі УкрСЕПРО.

     Національний  знак відповідності  продукції національним стандартам — знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції всім вимогам стандартів, які поширюються на цю продукцію.

       
 
 

                        а)          б)     

Рис. 3.2. Національний знак відповідності обов'язковим  вимогам стандартів Державної системи  сертифікації УкрСЕПРО для продукції: а) що підлягає обов'язковій сертифікації; б) не підлягає обов’язковій сертифікації, але сертифікована з ініціативи виробника чи споживача. 

      Перший  знак наноситься на кожен екземпляр  сертифікованої продукції біля знака  для товарів і послуг виготовлювача  на незнімну частину виробу, а також  проставляється в експлуатаційній  і супровідній документації (у паспорті, на ярлику, упакуванні і т.д.). Застосування виготовлювачем знака відповідності припиняється одночасно з закінченням терміну дії сертифіката відповідності і припиняється у випадку припинення дії такого сертифіката.

     В Україні діє понад 130 органів з сертифікації. Кожний має свою сферу акредитації, іншими словами, спеціалізацію. Сфери акредитації можуть перетинатись. Так, у кожному обласному центрі України є щонайменше один орган з сертифікації харчової продукції. Існує багато органів із сертифікації будівельних матеріалів і нафтопродуктів. Можна самостійно вибирати, у якому органі з сертифікації сертифікувати свій товар. Сертифікати відповідності, видані будь-яким органом з сертифікації, рівнозначні.

      Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації) повинні:

• у  належному порядку та у визначений термін проводити сертифікацію відповідних  об'єктів;

• забезпечувати  виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, за яким її сертифіковано;

• реалізовувати  продукцію тільки за наявності сертифіката;

• припиняти  реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено її невідповідність вимогам  певного нормативного документа  або закінчився термін дії сертифіката.

      Організаційною  основою сертифікації продукованих підприємствами виробів є мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) для найважливіших видів продукції виробничо-технічного та культурно-побутового призначення, які широко створюються нині.

      Протягом  останніх років почали формуватися  й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких  систем спеціальний комітет із сертифікації — СЕРТИКО, що діє у складі ІSО. Цим комітетом розроблено:

• правила  та порядок здійснення сертифікації продукції;

• критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);

• умови  вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної  документації, що містить вимоги до сертифікованої продукції; високий  рівень метрологічного забезпечення виробництва; функціонування спеціальної системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції).

     Реформування  національних систем стандартизації, сертифікації та акредитації спрямоване на підтримку вітчизняного виробництва  та захист конституційних прав громадян на споживання безпечної та якісної продукції і базується на прагненні України до інтеграції у світову економіку, вступу у Світову організацію торгівлі, реалізацію Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу.

     На  виконання доручення Президента України Держстандартом був підготовлений проект Концепції реформування національних систем стандартизації, сертифікації та акредитації, в основу якої покладені основні принципи Угоди про технічні бар`єри в торгівлі СОТ, принципи європейської системи стандартизації і оцінки відповідності, положення настанов міжнародних організацій ISO, IEC, а також багаторічний досвід роботи національної системи стандартизації і сертифікації.